До третьої річниці передчасної кончини Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова).
Я не так часто зустрічався з Митрополитом Мефодієм, переважно в дні Архієрейських соборів та якихось заходів. Ще рідше він телефонував до мене з якогось питання чи я до нього. Найчастіше із слухавки лунало запитання: «Що там у тебе?».
Митрополит Мефодій був людиною високоосвіченою і різносторонньою, цінував українську культуру, багато читав. Одного разу, підійшовши до церковної лавки Києво-Печерської лаври, розташованої збоку від центрального входу, я зустрів на сходах Блаженнішого, який уже виходив звідти зі стосом придбаних релігійних книжок у руках. «Ось, подивися, тут є цікаві книжки, може й ти візьмеш», – сказав до мене, показуючи придбане.
Він був непередбачуваним, але в той же час мав непохитний авторитет навіть серед недругів. Дуже любив свій народ, тонко відчував його дух, його потреби, вболівав серцем, а не висловлюваннями до політичного моменту. Він був простим в усьому, і в той же час в ньому відчувався внутрішній аристократизм, сила духу.
Блаженніший мав дар слова – говорив блискучі проповіді, глибоко занурюючись у тему, знаходив прості, але влучні висловлювання, які проникали в глибину серця слухача. Характерною рисою його проповіді була правда сказаного. Попри простоту в поводженні, він був вольовою, мужньою і духовною людиною, був щирим і відвертим.
На богослужіннях він був зосереджений сам і вимагав він інших такої ж зосередженості й уважності.
Маючи важку форму цукрового діабету, хворе серце, він звершував богослужіння до останнього дня. Ми дивувалися, де він брав сили стояти за престолом Божим і говорити цілу годину чудову, проникливу проповідь. Божа служба для нього була смислом життя.
Він був людяний, міг віддати все, що в нього було. Розповідають, як до нього зайшов у патріархію безхатченко і попросив грошей на їжу. Владика віддав йому все, що на той час у нього було. А було кілька тисяч. Священик із Тернополя, який служив в Андріївській церкві, побачивши таку щедрість, ображено сказав: «Владико, я тут служу і ви мені нічого не платите, а йому дали такі гроші». На це Блаженніший відповів: «Ти заробиш, а йому ніде».
Колись я рано-вранці приїхав до Тернополя і зайшов на подвір’я церкви Різдва Христового («зеленої»), на території якої мешкав Блаженніший. Він сидів на лавці під будинком Консисторії й годував шматочками хліба десятків зо два голубів. Вони сідали йому на плечі, навіть на руку і дзьобали крихти з неї.
Кажуть, що він хотів об’єднання нашої Церкви з Київським патріархатом. Нічого подібного! Коли в 2011 році питання об’єднання двох Церков лобіював сам колишній президент України Віктор Ющенко, а тиск на Предстоятеля був шалений, на одному з Архієрейських Соборів, під час обговорення цього питання, він звернувся до нас: «Владики, хто хоче в Київський патріархат, ідіть, тільки скажіть відверто. І документи віддам. А я буду в УАПЦ, якщо навіть залишуся один». Він був готовий тимчасово відмовитися від автокефалії, увійшовши в статусі автономної митрополії до складу Константинопольської Церкви, лиш би отримати канонічне визнання.
Високопреосвященний Афанасій,
архієпископ Харківський і Полтавський,
керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією
