Формально перший підготовчий тиждень до Великого посту розпочнеться через 7 днів, але ритм церковного життя вже поволі перетворюється на передпостовий. Неділя про Закхея – це нова логіка євангельських читань літургійного дня. Їхній орієнтир змінюється з минулої П’ятдесятниці – на майбутній Великдень. Перша ластівка наближення «духовної весни».
Говориш про наближення посту – і ризикуєш нарватися на саркастичні коментарі не вельми воцерковлених знайомих. Мовляв, от ти постиш, і що – це тебе якось наближає до Бога? Де там… Невже Йому потрібно, щоби ти себе мучив середньовічною монастирською дієтою, чи твій Бог – садист? Ні, ясна річ… Він же Сам говорив: неважливо, що входить в людину, їжа ж не осквернює – навіщо тоді постити? Ну, як це пояснити… Чи, думаєш, Він такий дріб’язковий, що заглядає до рота і формує думку про тебе на підставі твого меню? Сміх та й годі.
Сміхом супроводили, напевне, й витівку Закхея – а що серйозного в дорослій, солідній, заможній людині, котра раптом вирішила повправлятися в альпінізмі на дереві в центрі міста? Це б і зараз викликало неабиякий ентузіазм глядачів: лиш уявити пузатого начальника регіональної фіскальної служби поміж листям – і вже посмішка на обличчі. Єрихонський митник таки утнув дурню! Але…
Для когось і мій піст – не більше. Нісенітниця, безглузда витрата часу й енергії. Для самого ж Закхея балансування на гілках – це нова можливість. Крізь сміх і кпини раптом лунає: «Мені належить бути в тебе в домі». Хіба це того не вартувало?
Ось воно. Піст – це моя власна смоковниця. Знаряддя для виявлення реакції на наближення Христа. Неоковирні, імпульсивні, які завгодно – але рухи назустріч Йому. В Ньому вся їхня логіка та смисл.
Дерево не зробило Закхея святішим, достойнішим за інших, готовим до зустрічі з Учителем. Не варто цього сподіватися від посту й мені. Але це – засіб засвідчити Ісусові свою небайдужість. Що я, наскільки вмію, відгукуюся на те, що попереду – Єрусалим, Хрест, Пасха. Що я, попри все, прагну побачити Світло, а не сховатися остаточно в темряві.
Ісус обнадіює, що Він – поруч із кожним грішником. Набагато ближче, ніж здається. Його позиція: «Мені належить бути в тебе в домі». Давно належить. Але вибір за тобою. Подай сигнал смоковницею, що дозрів, як її плід. І доки благочестиві сходитимуть на праведний гнів, Він сидітиме біля грішника і чекатиме наступного кроку…
Це – другий важливий момент в історії про Закхея. Для чого були дерево і бенкет у домі? Серед нестримної радості раптом стається… покаяння!
Великий піст наповнений закликами до покаяння, просякнутий специфічною атмосферою, формами його виявлення – поклонами, сльозами, молитвами, богослужіннями з лейтмотивом: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене». Що ж це: жаль за помилки, прохання про амністію в обмін на щиросердне визнання провин, по-особливому щемливі переживання? Де критерій справжнього покаяння?
Закхей пропонує свій варіант – виправлення. Вольове рішення про зміну життя: «Половину майна роздам убогим, а якщо кого скривдив – поверну вчетверо». Справжня метаноя – переміна думок, напряму мислення і поведінки, як по-грецьки і визначається покаяння. Тільки після цього він отримує благословення на вічність: «Нині прийшло спасіння дому цьому…»
Христос був у цьому домі, як міг зазирати і в «дім» мого серця у святому причасті, в мить особливого духовного піднесення, молитви, пізнання радості чи горя. Але Його присутність нічого не гарантує сама по собі. Кожен це знає, хто Його втрачав і повертався до гріха. Тому Закхеєва підказка така важлива. В духовному житті важать не красиві слова чи благочестиві емоції, а банальні вчинки – покаяння не приживається без конкретних плодів, без добрих справ.
Зробити символічне зусилля, щоб «потрапити на очі» Христові – вхопитися за шанс побачитися з Ним, мов за гілку дерева при загрозі болісного падіння вниз. Змінитися на краще під впливом цієї зустрічі, як вдалося митнику в радості святкової трапези зі Спасителем. Прості уроки про піст і покаяння, запропоновані в неділю про Закхея.
ієрей Дмитро Шаповалов
Пізнавально.