Автор: о. Дмитро Шаповалов

  • У Харкові просять внести до календаря ПЦУ нового святого

    У Харкові просять внести до календаря ПЦУ нового святого

    У четвер, 15 жовтня, в харківському храмі святого апостола і євангелиста Іоана Богослова відбулася конференція, присвячена постаті одного з найвідоміших православних святих, народжених на теренах Слобідської України – святителя Іоана, архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського, Чудотворця.

    За підсумками заходу було прийнято звернення до синодальної комісії з питань канонізації святих та до календарної комісії з проханням розглянути можливість внесення цього слобожанського святого до місяцеслова Православної церкви України.

    З благословення високопреосвященнішого Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського, та на запрошення настоятеля Іоано-Богословського храму митрофорного протоієрея Віктора Маринчака до доповідачів конференції долучився ієрей Дмитро Шаповалов. Текст і відеозапис виступу можна переглянути нижче.

    Фото pravoslavie.ru

    Блаженнійший владико! Високопреосвященні і преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри!

    Приблизно о цій порі, посеред осені 1957 року, до храму у Версалі зайшов молодий чоловік. Ранок звичайного робочого дня – людей у церкві дуже мало. Літургія наближалася до завершення. Служив ієрейським чином владика Іоан Максимович. Владика вийшов із чашею для причастя вірних. Однак не поспішав повертатися – пильно дивився на незнайомця. Лиш коли той заперечно похитав головою, архієрей поніс святі дари у вівтар.

    Візитер був дуже здивований. 23-річний англіканин саме переживав етап духовних пошуків і приглядався до православ’я. Він уже знав, що приступити до причастя в РПЦЗ не так просто – слід молитовно підготуватися, висповідатися, отримати благословення, вистояти всю службу… А щоб із чашею в руках чекали на інославного, якого бачили вперше в житті та який зазирнув до храму під кінець літургії – це нонсенс!

    Фото orthodoxoigerontes.blogspot.com

    Юний гість сприйняв це за знак: досить відкладати, період вагань завершено – потрібно діяти. Входити до православної церкви і приступати до євхаристії. Дуже скоро він так і зробив. Звали цього чоловіка Тімоті Вер. Нам він тепер більше відомий, як православний богослов, ієрарх Константинопольського патріархату, митрополит Діоклійський Калліст.

    У книзі «Внутрішнє царство», де владика Калліст змальовує цей епізод, нічого не сказано про посмішку владики Іоана. Її в ту мить могло й не бути. Можливо, владика посміхнувся пізніше. Коли юнак став православним, прийняв монашество чи архієрейські свячення. Якщо владика Іоан умів бачити трохи більше, ніж інші, він мав усі підстави посміхнутися.

    Як і в багатьох інших миттєвостях свого життя. Наприклад, коли чутка про його аскетичну звичку ходити босоніж дійшла до церковного керівництва. І нагорі погодилися, що подібне в західній держави ХХ сторіччя єпископу не дуже личить. Владиці Іоану повідомили: слід носити туфлі. Він і почав їх носити… в руках!

    Фото foma.ru

    Без посмішки важко було слухати чимало історій, котрі розповідав 20 років тому священник УАПЦ в діаспорі Олександр Козакевич. Це один із вихованців і колишніх іподияконів владики Іоана. Він, живий свідок святості, привозив ікону святого до Харкова та ділився своїми спогадами. Не впевнений у точності деталей, але суть одного з них така: архієрею, котрий намагався постійно суворо постити і їсти дуже рідко і дуже мало, принесли обід. Келійник поставив підніс на стіл, виходив із келії і побажав російською: «Приятного аппетита!» А коли вже зачиняв двері, почув тихеньку репліку владики: «Болван! Я всю жизнь только и делаю, что борюсь с этим аппетитом!»…

    У нас сьогодні не канонізаційний процес – він уже відбувся в РПЦЗ і Московському патріархаті. Ми зібралися для розмови про те, чи варто вшановувати святителя Іоана Максимовича в сучасній Православній церкві України. Ці епізоди я навів для ілюстрації деяких резонів «за», котрі здаються мені вартими уваги.

    Фото docplayer.ru

    І перший серед них такий: владика Іоан – «живий» святий. Тобто це приклад святості, близький нам у часі. Досі є свідки, котрі його знали і можуть поділитися особистими спогадами. Зокрема, розповісти такі, не дуже «канонічні», дещо анекдотичні, але промовисто людяні історії. З котрих ми бачимо риси реального святого – не напівказкового релігійного супергероя далекого минулого, особистість якого практично стерлася за часом, пізнішими міфами і, вибачте за такий образ і зрозумійте правильно, позолотою німбу. А нашого сучасника, приклад якого свідчить: справжня святість можлива і в сьогоденні, православний аскетичний максимум досяжний дотепер! І це неможливо заперечити: є свідчення, є фотографії, є навіть кадри кінохроніки з богослужінь владики Іоана. Не так багато православних святих ми маємо можливість побачити на відео.

    Причина друга: владика Іоан – «глобальний» святий. Знову ж-таки, не так багато православних святих за життя встигли побувати одразу на трьох континентах. Пожити у Східній та Західній Європі, Азії, Північній Америці. Всеохопність відображена в самому титулі святого – «архієпископ Шанхайський і Сан-Франциський». Географічно виходить «єпархія», «кафедральні» міста якої розділяють майже 10 тисяч кілометрів!

    Фото slovoart.ru

    Але в нашу добу, коли кордони стають усе прозорішими, а мобільність дедалі вищою, потрібен молитовний захист мандрівникам і на такі відстані. А Іоан Максимович може виявитися, скажімо, не просто «покровителем» перельотів над Тихим океаном і Атлантикою, а й своєрідним духовним містком між Україною і світом – духівником, якого з повним правом можуть назвати «своїм» православні і в США, і в Китаї, і у Франції, і в Росії, і, зрозуміло, в Україні – на батьківщині святого.

    Фото azbyka.ru

    Третій резон – місток між безкомпромісно суворою аскезою давнього монашества і цілком сучасним екуменічним процесом. Відмова від ліжка і свідомого відпочинку сном, критичний мінімум їжі, щоденні багатогодинні богослужіння та інші подвиги – це владика Іоан Максимович. Водночас просування канонізації у православ’ї двох десятків західних святих, часів іще нерозділеної церкви, серед яких, наприклад, популярний у молоді через день святого Патріка святитель Патрикій, просвітитель Ірландії – це теж владика Іоан Максимович. І прийняття під свій омофор Православної церкви Франції з її реставрованим галліканським обрядом (літургією Королівства Франків до Карла Великого), захист її унікальності від численних зазіхань – це також владика Іоан Максимович.

    Він явив цінний приклад одночасної вірності власній традиції та величезної поваги й відкритості до традицій інших. Цілісність його підходу – той досвід, що має потенціал допомогти і в подальшому пізнанні Сходом і Заходом спільної спадщини та в пошуках порозуміння та форм єднання християн різних традицій.

    Фото azbyka.ru

    Четвертий пункт: Іоан Максимович – «соціальний» святий. Його регулярні відвідини лікарень, створення дитячих центрів і шкіл, опіка над біженцями – це не тільки зразок діяльного служіння ближнім. Це ще й приклад християнської відповіді суспільству, котре чекає від церкви саме такої жертовності, співпричетності болям і цьогосвітнім проблемам знедолених, чекає гідних прикладів і орієнтирів, які б не словами, а вчинками здобували духовний і громадський авторитет. Це – ще одна актуальна причина згадувати святителя Іоана, молитися до нього, як «покровителя» волонтерської діяльності та соціальної допомоги.

    Нарешті, п’ятий резон – це все ж таки українське походження владики Іоана. Його шляхетський рід Максимовичів-Васильковських дав святителя Іоана, митрополита Тобольського, козацьку старшину, котра підтримала гетьмана Івана Мазепу, генерального писаря при гетьманові Пилипі Орлику у вигнанні, чимало священиків, ще й першого ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка – тоді Імператорського університету святого Володимира. Святий Іоан і сам встиг попрацювати в суді Української держави гетьмана Скоропадського – юнаком у Харкові після завершення університету.

    Іоан Максимович любив свою батьківщину, захищав українців за кордоном. І хоч він жив у середовищах «білої» еміграції, серед сильних російських монархічних і подекуди шовіністичних ідей – я вважаю, що ми маємо вагомі підстави не віддавати його постать на відкуп російській пропаганді. Натомість є достатньо матеріалу для формування альтернативної візії життя святого Іоана Максимовича, саме як представника української духовної традиції.

    Фото ekbmiloserdie.ru

    І на завершення: Слобожанщина є порівняно молодим регіоном України. Сучасну історію наш край веде з XVII століття. В нас не так багато місцевих святих. А ми їх потребуємо. До того ж, офіційне церковне шанування святого Іоана на Харківщині почалося ще наприкінці 1990-х – і не з УПЦ Московського патріархату. А з українського православного середовища – місцевої єпархії УАПЦ. Згодом святого Іоана було внесено до місяцеслова всієї УАПЦ. Отже, традиція його прославлення в Україні налічує понад два десятки років.

    Невеличкий, але важливий для духовенства бонус: необхідні богослужбові матеріали є. Стихири, акафіст – перекладені українською мовою. Практична складова питання забезпечена: бери – і служи, все готово.

    Тож, з огляду на наведені резони, я також долучаю свій скромний голос до прохання на адресу керівництва Православної церкви України щодо розгляду можливості внесення святителя Іоана, архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського, Чудотворця, до офіційного синаксаря нашої церкви.

    Дякую за увагу!

    Дмитро Шаповалов, ієрей

  • Вперше в Лимані – літургія апостола Якова брата Господнього

    Вперше в Лимані – літургія апостола Якова брата Господнього

    На прощену неділю, 1 березня 2020 року, вперше в Лиманській Свято-Покровській громаді відслужили Літургію апостола Якова. З настоятелем храму ієреєм Юрієм Потикуном співслужив ієрей Дмитро Шаповалов. В літургії взяли участь Височинівська громада Різдва Іоанна Предтечі. На хорах співали матінки Катерина Шаповалова та Галина Нестеренко.
    Після служби за чаєм відбулась повчальна бесіда про особливості богослужінь в Єрусалимській, Елладській та Кипрській православних церквах.

  • Як з користю лазити по деревах і радісно вечеряти в товаристві грішників: урок Закхея

    Як з користю лазити по деревах і радісно вечеряти в товаристві грішників: урок Закхея

    Формально перший підготовчий тиждень до Великого посту розпочнеться через 7 днів, але ритм церковного життя вже поволі перетворюється на передпостовий. Неділя про Закхея – це нова логіка євангельських читань літургійного дня. Їхній орієнтир змінюється з минулої П’ятдесятниці – на майбутній Великдень. Перша ластівка наближення «духовної весни».

    Говориш про наближення посту – і ризикуєш нарватися на саркастичні коментарі не вельми воцерковлених знайомих. Мовляв, от ти постиш, і що – це тебе якось наближає до Бога? Де там… Невже Йому потрібно, щоби ти себе мучив середньовічною монастирською дієтою, чи твій Бог – садист? Ні, ясна річ… Він же Сам говорив: неважливо, що входить в людину, їжа ж не осквернює – навіщо тоді постити? Ну, як це пояснити… Чи, думаєш, Він такий дріб’язковий, що заглядає до рота і формує думку про тебе на підставі твого меню? Сміх та й годі.

    Сміхом супроводили, напевне, й витівку Закхея – а що серйозного в дорослій, солідній, заможній людині, котра раптом вирішила повправлятися в альпінізмі на дереві в центрі міста? Це б і зараз викликало неабиякий ентузіазм глядачів: лиш уявити пузатого начальника регіональної фіскальної служби поміж листям – і вже посмішка на обличчі. Єрихонський митник таки утнув дурню! Але…

    Для когось і мій піст – не більше. Нісенітниця, безглузда витрата часу й енергії. Для самого ж Закхея балансування на гілках – це нова можливість. Крізь сміх і кпини раптом лунає: «Мені належить бути в тебе в домі». Хіба це того не вартувало?

    Ось воно. Піст – це моя власна смоковниця. Знаряддя для виявлення реакції на наближення Христа. Неоковирні, імпульсивні, які завгодно – але рухи назустріч Йому. В Ньому вся їхня логіка та смисл.

    Дерево не зробило Закхея святішим, достойнішим за інших, готовим до зустрічі з Учителем. Не варто цього сподіватися від посту й мені. Але це – засіб засвідчити Ісусові свою небайдужість. Що я, наскільки вмію, відгукуюся на те, що попереду – Єрусалим, Хрест, Пасха. Що я, попри все, прагну побачити Світло, а не сховатися остаточно в темряві.

    Ісус обнадіює, що Він – поруч із кожним грішником. Набагато ближче, ніж здається. Його позиція: «Мені належить бути в тебе в домі». Давно належить. Але вибір за тобою. Подай сигнал смоковницею, що дозрів, як її плід. І доки благочестиві сходитимуть на праведний гнів, Він сидітиме біля грішника і чекатиме наступного кроку…

    Це – другий важливий момент в історії про Закхея. Для чого були дерево і бенкет у домі? Серед нестримної радості раптом стається… покаяння!

    Великий піст наповнений закликами до покаяння, просякнутий специфічною атмосферою, формами його виявлення – поклонами, сльозами, молитвами, богослужіннями з лейтмотивом: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене». Що ж це: жаль за помилки, прохання про амністію в обмін на щиросердне визнання провин, по-особливому щемливі переживання? Де критерій справжнього покаяння?

    Закхей пропонує свій варіант – виправлення. Вольове рішення про зміну життя: «Половину майна роздам убогим, а якщо кого скривдив – поверну вчетверо». Справжня метаноя – переміна думок, напряму мислення і поведінки, як по-грецьки і визначається покаяння. Тільки після цього він отримує благословення на вічність: «Нині прийшло спасіння дому цьому…»

    Христос був у цьому домі, як міг зазирати і в «дім» мого серця у святому причасті, в мить особливого духовного піднесення, молитви, пізнання радості чи горя. Але Його присутність нічого не гарантує сама по собі. Кожен це знає, хто Його втрачав і повертався до гріха. Тому Закхеєва підказка така важлива. В духовному житті важать не красиві слова чи благочестиві емоції, а банальні вчинки – покаяння не приживається без конкретних плодів, без добрих справ.

    Зробити символічне зусилля, щоб «потрапити на очі» Христові – вхопитися за шанс побачитися з Ним, мов за гілку дерева при загрозі болісного падіння вниз. Змінитися на краще під впливом цієї зустрічі, як вдалося митнику в радості святкової трапези зі Спасителем. Прості уроки про піст і покаяння, запропоновані в неділю про Закхея.

    ієрей Дмитро Шаповалов

  • Стиліан Пафлагонський: святий заступник і вихователь дітей

    Стиліан Пафлагонський: святий заступник і вихователь дітей

     

    Грудень просякнутий дитинством. Увесь місяць триває Різдвяний піст – час підготовки до зустрічі з Немовлятком-Христом. У перших числах святкується Введення – свято зовсім юної віком Богородиці, котра у святині заходить значно далі, ніж доступно дорослим. Усі ми знаємо і шануємо святителя Миколая, котрий вітає малечу подарунками. Але небагатьом із нас відомо про ще одного “грудневого” святого-покровителя діток.

    Його ім’я – преподобний Стиліан Пафлагонський. Він жив на рубежі V-VI століть у Чорноморському регіоні теперішньої північної Туреччини, де нині провінції Сіноп і Кастамону. Тоді Мала Азія була заселена переважно греками, і з грецької мови ім’я святого перекладається як “стовп”, “основа”. Стиліану змалку подобалося жити в атмосфері добра, а підлітком він вирішив присвятити себе Богові. Тож коли отримав спадщину – роздав усе знедоленим, а сам оселився в монастирі.

    Там він навчився базовим чернечим чеснотам: послуху, життю в бідності та цнотливості. Однак монаха вабила природа – він захоплювався оспівуванням її краси псалмоспівцем: “Які величні діла Твої, Господи! Ти все вчинив премудро – земля сповнена Твоїм творінням” (Пс. 103, 24). Щоби постійно читати не лише Біблію, а й неписану “книгу” діл Божих, Стиліан усамітнився далеко поза монастирем. Свій час він присвячував молитві та спогляданню сонця, зірок, дерев, птахів і тварин.

    Одного разу на нічному чуванні його серця торкнувся Господь – чернець відчув присутність Божу та благодать Святого Духа. Вранці він вийшов із печери з особливим відчуттям повноти та радості, тихим і водночас насиченим переживанням справжнього щастя. Цей стан залишився зі Стиліаном назавжди. Сучасники відзначали, що з його обличчя ніколи не сходила лагідна посмішка.

    Чутка про просвітленого і неймовірного доброго відлюдника розійшлася Пафлагонією – і келія монаха почала наповнюватися людьми. Стиліан завжди гостинно приймав усіх і кожному намагався допомогти, а з часом відкрився його особливий дар поводження з дітьми. Подвижник давно мріяв про виконання настанови Христа: “Істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне” (Мф. 18, 3). Тому з радістю погоджувався наглядати за малечею, якщо батькам потрібно було на когось залишити дитину під час подорожі чи важкої праці. Чернеча келія стала чи не першим в історії християнським дитсадком. А коли можливостей однієї людини вже не вистачало на кількадесят дітлахів – Стиліан кликав на поміч братів із монастиря та навіть простих жінок-мирянок.

    Діти тягнулися до монаха, їм було добре поряд із ним. Згодом люди почали примічати й інше: за молитвою Стиліана хворі малюки одужували, а в неплідних пар народжувалися здорові немовлята. Монаху не раз пропонували гроші за ці таланти, однак він завжди відмовлявся. І з посмішкою пояснював, що коли отримав благодать Святого Духа – за всю його подальшу працю було щедро сплачено авансом.

    Господь дарував Стиліанові тривале життя. Він дожив до глибокої старості та до останніх днів займався улюбленою справою – молився, виховував дітей, допомагав дорослим і насолоджувався красою навколишнього світу. Навіть у труні його лице було освітлене посмішкою. Люди не припинили звертатися до старця й після смерті – і за молитвою подвижника відбувалися зцілення та чудеса.

    Преподобний Стиліан не заснував славетних монастирів, не написав видатних богословських творів і не здивував надто суворими аскетичними подвигами. Але на його честь побудовано чимало храмів у Греції, Болгарії, Румунії, на Кіпрі. Люди різного віку йдуть туди сотнями, особливо в день пам’яті 26 листопада (або, як у нас, 9 грудня – в церквах, які дотримуються старого стилю). До святого звертаються з молитвою за здоров’я та добре виховання дітей, за подолання безпліддя.

    Старець Стиліан увійшов у пам’ять Церкви зразком поєднання глибокої православної духовності з відкритим і радісним служінням ближнім. Святий не дбав про те, що його можуть неправильно зрозуміти через повернення з усамітнення до активної соціальної діяльності, надто веселу вдачу або ж долучення до чернечих келій малюків і жінок-мирянок. Він жив, як живе син під надійним батьківським захистом – у простоті, щирості та цілковитій довірі до Отця.

    На іконах авву Стиліана малюють із дитиною або одночасно кількома немовлятами на руках. Поряд є напис грецькою: “Я, хранитель дітей, виростив їх заради Бога“. Так преподобний Стиліан Пафлагонський визначив свою життєву місію.

    ієрей Дмитро Шаповалов

    стаття в грудневому числі газети “Успенська вежа” за 2019 рік

  • АРХІЄПИСКОП АФАНАСІЙ ОСВЯТИВ КУПОЛИ У с. ВИСОЧИНІВКА

    АРХІЄПИСКОП АФАНАСІЙ ОСВЯТИВ КУПОЛИ У с. ВИСОЧИНІВКА

    16 листопада 2019 року, в суботу, у другій половині дня, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), керуючий Харківсько-Полтавською єпархією, спільно із духовенством, освятив хрести та куполи новозбудованого храму в с. Височинівка, Зміївського району на Харківщині. Збулася давня мрія височинівців! А втілив у життя їхню мрію протоієрей Микола Кривонос із США, який упродовж багатьох років матеріально допомагав різним парафіям Харківсько-Полтавської єпархії, а на даний час очолює сільську парафію Різдва Іоанна Хрестителя. Маючи за плечима поважний вік, отець Микола активно взявся за святу справу – полишити по собі добру пам’ять у серцях краян своєї малої Батьківщини: Божий дім.

    «Якщо ти з Богом, а не з його ворогом, то й Бог з тобою. І ось уже на такому перетині життєвого шляху, на останньому порозі, завершення хресної дороги дуже й дуже гідне. Бо оцей храм у Височинівці – це зібрання всіх тих його безлічі добрих справ, які він звершив у своєму житті, – сказав владика Афанасій у своєму слові до о. Миколая і всіх присутніх на освяченні. – Його в 14 років прихистила Америка, як стала другою Батьківщиною, але любов до рідної Матері – України залишилася в його серці й він, як тільки стало можливим, надавав велику допомогу нашим українським парафіям. Як гідне продовження служіння Богу, Церкві й людям – ось цей храм, що його він завершує будувати».

    В селі Височинівка до Другої світової війни був великий чоловічий монастир, який вщент зруйнували  більшовики, як сказав архієрей, із мовчазної згоди таких же українців, як ми нинішні. Але, дякуючи отцю Миколаю, Височинівка отримає прощення у Бога за скоєне дідами й прадідами.

    Архієпископу Афанасію співслужили секретар єпархіального управління ігумен Антоній (Бондарець), настоятель парафії протоієрей Микола Кривонос та настоятель парафії Покрови Пресвятої Богородиці с. Лиман ієрей Юрій Потикун.

  • ВІТАННЯ БЛАЖЕННІШОМУ ЕПІФАНІЮ, МИТРОПОЛИТУ КИЇВСЬКОМУ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ, ПРЕДСТОЯТЕЛЮ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ

    ВІТАННЯ БЛАЖЕННІШОМУ ЕПІФАНІЮ, МИТРОПОЛИТУ КИЇВСЬКОМУ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ, ПРЕДСТОЯТЕЛЮ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ

    Його Блаженству, Блаженнійшому митрополиту Київському і всієї України Епіфанію

    Ваше Блаженство!

    Від імені духовенства Харківсько-Полтавської та Черкаської і Кіровоградської єпархій Православної Церкви України, та від себе особисто, вітаю Вас із 10-ою річницею з дня архієрейської хіротонії.

    Десять років тому Ви віддали себе в жертву служіння Церкві, Богу і народу Божому, прийнявши єпископську хіротонію, і стали на шлях подвигу, який перевищує людські сили. Але з Божою благодаттю Ви впевнено долаєте цей хресний шлях.

    Бажаємо Вам милості від Господа і Бога нашого Ісуса Христа, Який сподобив поставити Вас світильником на найвищу ступінь Церкви – Першосвятительську світлоносну кафедру Православної Церкви України. Тож нехай Ваш світильник своїми променями дістає до найпотаємніших куточків людських душ, осяваючи світлом правдивої науки всю Церкву. Віднині український народ у Вашій святині має можливість бачити животворче світло, яке преображає душі, і йти на поклик віри, як пливе корабель бурхливими водами моря на світло маяка, що розтинає темряву, вказуючи шлях до порятунку.

    Молитовно бажаю Вам міцного здоров’я, духовної кріпості й успіхів у нелегкому Першосвятительському служінні на благо святої Православної Церкви України і її духовних дітей. Нехай Ваше добре серце, наповнене любов’ю, не знає ні смутку, ні печалі, а перебуває в радості, бо сказав Господь: «Радійте, Я завжди з вами».

    Від щирого серця бажаю Вам многих і благих літ під Божою Десницею, яка благословляє кожен день і кожну мить Вашого життя.  Нехай милість Божа завжди буде з Вами!

    Εις πολλά έτη Δέσποτα!

    З повагою, Вашого Блаженства смиренний послушник

    + Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ

  • ВІДБУЛИСЯ ЗБОРИ ДУХОВЕНСТВА ЧЕРКАСЬКОЇ  І КІРОВОГРАДСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

    ВІДБУЛИСЯ ЗБОРИ ДУХОВЕНСТВА ЧЕРКАСЬКОЇ  І КІРОВОГРАДСЬКОЇ ЄПАРХІЇ

    11 листопада 2019 року в храмі сщмч. Кипріана і мц. Устинії в м. Черкаси, під головуванням архієпископа Харківського і Полтавського Афанасія (Шкурупія), відбулися збори духовенства Черкаської і Кіровоградської єпархії ПЦУ. Розглядалися питання діяльності єпархіального управління та парафій. Наприкінці зборів владика Афанасій, від імені Предстоятеля Православної Церкви України, Блаженнішого Епіфанія, митрополита Київського і всієї України, вручив митрофорному протоієрею Михайлу Шевчуку ювілейний орден з нагоди тридцятиріччя третього відродження УАПЦ.

  • АРХІПАСТИРСЬКИЙ ВІЗИТ НА ЧЕРКАЩИНУ

    АРХІПАСТИРСЬКИЙ ВІЗИТ НА ЧЕРКАЩИНУ

    «Хто має вуха, нехай слухає» – закликає нас Господь Ісус Христос. Цим Він закликає нас почути євангельське вчення спасіння і серцем відгукнутися на нього, відгукнутися усім своїм життям» – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією ПЦУ.

    10 листопада 2019 року, 21-ої П’ятидесятниці, мч. Параскеви-П’ятниці, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію у Свято-Троїцькому кафедральному храмі с. Червона Слобода під Черкасами. Спільно з архіпастирем служили ігумен Антоній (Бондарець) та клірики храму протоієрей Сергій Катренко та ієрей Віталій Сєдов.

    На запричасному стиху владика Афанасій виголосив повчальне слово. «Одних Спаситель порівнює з узбіччям, бо в них що не день, то якісь нові захоплення, нові лідери їхнього життя. Але ніщо не пускає в їхніх серцях коріння. Їхня свідомість засмічена, а добре слово швидко забувається, – сказав, зокрема, архієрей. – А в інших серця так закам’яніли від гріхів, що місця для Слова Божого в їхніх серцях не залишається. Млинові жорна придавили й не відпускають від земного – коли приходять спокуси, то вони обирають їх, а не євангельські заповіти. Добре слово не отримує в їхніх серцях поживи від покаянних сліз, а тому гине. Коріння пристрастей і життєвих насолод так вросли в душі цих людей, що навіть коли Слово Боже й проросте, то одразу ж і глушиться в них, тому що обирають вони телевізор замість молитви й шашлики замість посту».  

    Але Господь закликає нас змінюватися, а не лишатися такими, якими є. Для того, щоб отримати урожай, землеробу треба брати лопату. Ось так і нам, віруючим християнам, треба братися за молитву й очищати свої душі, готувати шлях для Господа, пам’ятаючи, що для цього треба докласти багато праці.

    «Господь віддав у наші руки нашу долю – чи на спасіння, чи на загибель. Він сіє кожному в його душу слово спасіння, а тому його треба приймати з радістю і натхненням», – сказав на завершення владика Афанасій.

  • АРХІЄРЕЙСЬКЕ БОГОСЛУЖІННЯ 20-ої НЕДІЛІ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

    АРХІЄРЕЙСЬКЕ БОГОСЛУЖІННЯ 20-ої НЕДІЛІ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

    3 листопада 2019 року, 20-ої неділі після П’ятидесятниці, прп. Іларіона Великого, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з правлячим архієреєм служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, благочинний Полтавської області.

  • АРХІЄРЕЙСЬКЕ БОГОСЛУЖІННЯ 19-ої НЕДІЛІ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

    АРХІЄРЕЙСЬКЕ БОГОСЛУЖІННЯ 19-ої НЕДІЛІ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

    27 жовтня 2019 року, 19-та неділя після П’ятидесятниці, святих отців VII Вселенського собору, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з правлячим архієреєм служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, благочинний Полтавської області.

  • АРХІЄРЕЙСЬКЕ БОГОСЛУЖІННЯ 18-ої НЕДІЛІ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

    АРХІЄРЕЙСЬКЕ БОГОСЛУЖІННЯ 18-ої НЕДІЛІ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

    20 жовтня 2019 року, 18-ої неділі після П’ятидесятниці, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з правлячим архієреєм служив ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління.

  • Архієпископ Афанасій звершив літургію в монастирі на Харківщині

    Архієпископ Афанасій звершив літургію в монастирі на Харківщині

    «Місце для святості у житті віруючої людини є завжди. Побори лихослів’я, не осуджуй, не принижуй нікого і вже набудеш частку святості, подолай тяжіння до нечесного збагачення, не обкрадай інших і знову набудеш золоті вінці святості. Роби так до кінця життя і будеш благословенний у Господа», – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.

    30 червня 2019 року, в день свята Всіх святих землі української, високопресвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію у Свято-Миколаївському чоловічому монастирі в смт. Ков’яги на Харківщині. Цього дня відзначали річницю першого богослужіння в монастирі.

    Спільно із правлячим архієреєм служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, протоієрей Станіслав Аштраф’ян, благочинний Харківської області, ієромонах Феодосій (Ганзій), намісник монастиря, протоієрей Григорій Ганзій, ієреї Володимир Яковенко, Дмитро Шаповалов та Сергій Довганюк. Співав церковний хор під керівництвом матушки Катерини Шаповалової. На святкове богослужіння з’їхалися віряни з парафій єпархії.

    «Будьмо людяними, і це буде святість нашого життя. Як християнини будемо ставитися до ближнього як до брата, будемо відкритими, щирими і порядними. Можемо такими бути? Можемо! Адже святість – це спосіб буття. А допоможе нам в осягненні святості прийняття Христових Таїнств – невидима Божа дія, яка освячує нас упродовж усього нашого життя. А для цього треба оцерковлювати своє життя – відвідувати служби Божі, виконувати ранкове й вечірнє правила, дотримуватися малих і великих постів. Усе це нам під силу, коли поставимо перед собою як головну мету свого життя», – сказав у проповіді архієпископ Афанасій.

    Після літургії владика Афанасій звернувся до присутніх у храмі з повчальним словом про місце святості в сучасному житті.

    Потім владика Афанасій нагородив архієрейськими благословенними грамотами жертводавців монастиря.

    Завершилося свято чудовим концертом народного хору «Вербиченька» із м. Валки й місцевого хору та братською трапезою.