Позначка: проповідь

  • Слово на Благовіщення

    Слово на Благовіщення

    Сьогодні згадуємо, як Господь через архангела Гавриїла повідомив людям про здійснення пророцтв і прихід Месії. Вдивляємося в те, як Бог це зробив. Всемогутній не використав силу. Творець не поставив творіння перед фактом. Він дуже трепетно повівся з людською свободою. Запропонував – і отримав зустрічну згоду.

    У цей день Старий Завіт прочитується, мовби підготовка людини не до примусової, а добровільної, і саме тому абсолютної згоди з Господом. З Богом Незрозумілим, Незбагненним, Непередбачуваним, навіть Грізним і Страшним, але Богом Живим. Коли людина виявляється готовою без жодних зустрічних умов і вимог відповісти Богові “так” – стається це чудо. Слово стає плоттю, Бог вміщується в людське тіло, починає звершуватися історія спасіння, Новий Завіт.

    Відповідь людини часто відходить на другий план перед величчю Божої дії. Однак Благовіщення – це не тільки слова ангела, повідомлення волі Господа. Благовіщення – це і блага вість про готовність людини прийняти те, що пропонує Бог. Віддатися в Його руки без якихось гарантій , бо Його можна не боятися, а любити, Йому можна довіряти. “Я раба Господня, нехай буде мені за твоїм словом”, – говорить Богородиця.

    Вона це промовляє, але ніяких ефектних подій не відбувається. Будні Марії після Благовіщення практично не змінюються. В неї лишається той самий дім, те саме коло спілкування, родинні обов’язки, звичайна щоденна праця. Та все це отримує внутрішнє наповнення! Разом із Дівою щомиті – Божий Син, Ісус Христос, Якого вона носить у собі спершу непомітно, в утробі, потім як немічну дитину на руках. Але з часом усе починає змінюватися під дією Того, Хто через Богородицю входить у матеріальний світ.

    Відповісти на Боже Слово своїм життям покликані й ми, християни. Ми теж несемо Христа, коли виходимо з храму після причастя. Несемо у звичні нам обставини. Несемо для того, щоби спастися самим і спасти те, що нам цінне, рідних і дорогих нам людей. Щоби благодать Господня осяяла і преобразила нас і світ навколо нас. Та коли не бачимо швидких наслідків, коли не складається все одразу так, як нам хочеться – можемо засумніватися. Послабити зусилля. Почати нарікати. Навіть втратити віру та впасти у відчай.

    Згадаймо у випробуванні про Благовіщення. Попросімо в Богородиці мудрості. Хай вона підкріпить наші сили і допоможе збагнути, що на все свій час. А наше завдання – просто бути готовими. Не ганятися за власними уявленнями про результат, а бути відкритими до Бога. Продовжувати робити “банальні” речі: молитися, читати Святе Письмо, брати участь у богослужіннях, працювати над собою, робити справи милосердя, вростати в спільноту Христових учнів. І чекати, коли дозріємо і зуміємо без фальші вимовити: “Ось я, Господи. Нехай станеться зі мною, як Ти хочеш. Нехай буде воля Твоя”.

    ієрей Дмитро Шаповалов, sophia.church

  • Дорогою Христовою до вічного життя

    Дорогою Христовою до вічного життя

    В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

    Дорогі брати і сестри!

    Сьогодні ми згадуємо подію, яка завершує євангельську розповідь про народження Ісуса Христа і звершення над ним усіх визначень Закону єврейського народу. Можна сказати, що сьогодні Святу родину до храму привів Закон Господній, якому вони, як глибоко віруючі люди, підкорялися. Тому закону, якому було чітко визначене життя всього народу і завдяки якому євреї збереглися як народ, вистояли в усіх страшних перипетіях історії й нині гідно розбудовують свою державу – Ізраїль.

    Варто також нагадати й про Богородицю, яка, разом із обручником Йосипом, принесла свого первістка Ісуса сорокового дня після народження до храму. А ми знаємо, що цей звичай встановлено згідно Закону як спомин спасіння всіх первістків Ізраїлю під час виходу із єгипетського полону, коли кожен первісток був посвячений Богу. Ось чому батьки, щоб мати утіху за своє дитя, повинні були принести його Богові в жертву на сороковий день, бо воно є власністю Бога, як і будь-яка людина. А коли так, то виконання закону Божого повинне бути й для нас, нинішніх, обов’язковим, адже від цього залежить доля кожного.

    Але люди не хочуть коритися Божому закону, вони ледве-ледве виконують закони, написані людьми, закони, які хоч-якось унормовують суспільне життя. Коли ж подивитися на українське суспільство, то ми із сумом констатуємо, що українці в більшості не виконують ні Закону Божого, ні Закону людського. Ми бачимо, як процвітають найогидніші пороки – хабарництво, казнокрадство, перелюбство, визискування ближнього, не кажучи вже про підлість, підступництво, зрадливість й інше. І все це розплата за ті сімдесят років, які душа нашого народу змушена була перетерпіти в єгипетському полоні комуністичної безбожності в ХХ столітті.

    І все ж… Людині властиво тягнутися до світла. А хто є світлом для неї? Господь, Який сказав: «Я Світло для світу». А світильником, який вказує шлях до Світла, є Закон Божий. Цей світильник світить кожному, навіть тому, хто не усвідомлює всієї глибини його значення у своєму житті. А сьогодні тим світильником є Пречиста Діва Марія, адже вона тримає на своїх руках у Божому храмі Того, хто є не світильником, а Світлом, що вказує нам правильну дорогу в житті. Нам би тільки йти за тим Світлом, щоб не блукати в темряві манівців. Він же сказав: «Хто йде за Мною, той не буває у темряві, але має світло життя».

    Сьогодні те Світло у храмі побачив праведний Симеон, який не тільки його бачив, а й прийняв Його на свої руки. Він готувався відійти в інший світ, світ темряви, де перебували душі всіх померлих, як у ті часи вважали юдеї. Тоді чому сьогодні радіє старий Симеон? А тому, що бачить як Боже світло просвітлює людей. Серце праведного чоловіка сповнене радості й надії, бо на своїх руках він тримає Боже Світло, яке є Життям, над яким смерть не має ніякої влади. З тим Світлом він може зійти навіть у країну темряви.

    В одному із псалмів Давид каже: «Якщо б я пішов навіть у країну темряви, то я не боюся зла, бо Ти зі мною». А Богородиця сьогодні для нас і є тим світильником, який подає Світло світові, просвітлює душі тих, хто блукає у темряві, хто шукає Бога й дорогу, по якій їм прошкувати до Нього.

    А наша Церква якраз і є тією дорогою спасіння, що веде до вічного Життя, дорогою, яку відкрив для нас Господь Своїм хресним подвигом. І все ж ми чомусь сумніваємося, запитуючи, чи вірним шляхом ідемо, куди ми ним прямуємо і чи той світильник перед нашим зором? Але для нас, православних християн, такі питання не повинні виникати, тому що нашим світильником є Слово Боже, його вічна правда. І той, хто тримає у своїх руках той Світильник, ніколи не помилиться у напрямку спасіння, бо прямуватиме світлою дорогою.

    В той же час християнин завжди повинен мати у своєму серці духовну оливу, аби світло в його душі ніколи не вгасало, просвітлюючи навколо себе родину, рідний край і народ український, серед якого живе, просвітлювати своїм праведним життям, наповненим світлом Христової євангельської науки, яку він пізнає у Божому храмі.

    Тож нехай Пресвята Богородиця, яка сьогодні передала Христа Симеонові, передає Його і кожному з нас у святому причасті, коли з Тілом і Кров’ю Він увіходить у нас усередину, щоб просвітлити нас світлом Божої слави, щоб нам у тому світлі йти Його дорогою до вічного життя.

    Високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією