15 червня 2021 року архієпископ Афанасій зустрівся з Предстоятелем Православної Церкви України, Блаженнішим митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм. Під час робочої зустрічі було обговорено різні аспекти життєдіяльності Харківсько-Полтавської єпархії. Глава Церкви висловив ряд цінних настанов. На початку зустрічі владика Афанасій вручив митрополиту Епіфанію орден “Вірність традиції” І ступеня, яким Блаженнішого нагородила Міжнародна громадська організація “Об’єднані козаки України”.
Ваше Високопреосвященство, дорогий Владико! У день, коли православна Церква шанує пам’ять святителя Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця, Вашого небесного покровителя, весь клір та прихожани Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ вітають Вас із цим святом! Бажаємо Вам міцного здоров’я, наснаги, Божого благословення! Нехай Ваш небесний покровитель, святитель Афанасій Пателарій, завжди молиться за Вас перед престолом Божим.
3 лютого 2021 року архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій взяв участь у богослужінні з нагоди другої річниці інтронізації Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
До другої річниці інтронізації та дня народження Предстоятеля Православної Церкви України в Михайлівському Золотоверхому монастирі відбулися всенічна, Божественна літургія та подячний молебень. Богослужіння звершував Митрополит Епіфаній у співслужінні з єпископатом та духовенством з усієї України, а також Екзарх Вселенського Патріарха в Україні єпископ Команський Михаїл.
Після літургії митрополит Вінницький і Барський Симеон, від імені Священного Синоду та повноти Православної Церкви України, привітав Предстоятеля та подав йому просфору і букет квітів.
Митрополит Епіфаній подякував за теплі слова привітань і зазначив, що подія інтронізації є не стільки його особистим святом, скільки спільною визначною подією для усієї нашої помісної Церкви.
Світлини з сайту pomisna.info
2 лютого 2021 року, під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, у Митрополичому домі при Соборі Святої Софії у Київі відбулося перше у 2021 році засідання Священного Синоду Української Православної Церкви (Православної Церкви України). У засіданні взяв участь високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський.
Синод розглянув та прийняв до уваги річний звіт Харківсько-Полтавської єпархії за 2020 рік.
Архієреї ухвалили заяву щодо можливого незаконного впливу політиків проросійського спрямування – прихильників Московського патріархату на деякі резонансні судові рішення. Розглянуто й інші важливі питання.
24 листопада 2020 року в Михайлівському золотоверхому монастирі в Київі відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви (ПЦУ) під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. У роботі Священного Синоду взяв участь високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський.
На Синоді розглянуто та прийнято ряд важливих питань.
15 листопада 2020 року, 23-ої Неділі після П’ятидесятниці, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, у кафедральному Свято-Михайлівському храмі молитовно відзначив 11 річницю архієрейської хіротонії. Спільно з владикою Афанасієм святу Божественну літургію служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, благочинний Полтавської області, настоятель парафії.
Після богослужіння протоієрей Олександр Горай привітав владику Афанасія з його святом від імені священнослужителів єпархії.
Ваше Блаженство!
Прийміть найщиріші вітання з 11-ою річницею єпископської хіротонії, яка поклала початок шляху до Предстоятельської кафедри Української Православної Церкви (Православної Церкви України). Господь у Ваші молоді роки поклав на Вас послух об’єднувача православних українців навколо Київського престолу в єдиній Помісній Церкві. Це служіння потребує великої мужності, витривалості, витримки і мудрості. Всіма цими якостями Ви володієте досконало, як досвідчений і маститий духівник і адміністратор. Ви вірою і правдою служите Богу, Церкві й українському народові.
Ви взяли до рук кермо церковного Ковчега спасіння на самому початку плавання в бурхливому морі церковного життя України і впевнено його тримаєте, ведучи Православну Церкву України шляхом, що його заповів нам Христос. Тяжкі часи переживає наша Батьківщина, нелегко і нашій Церкві, але Ваша невтомна архіпастирська праця, спрямована на зміцнення єдності поміж нами усіма і розвиток та зміцнення Церкви, Ваше непохитне стояння у вірі вселяють надію в перемогу над силами зла і розбрату в українському православ’ї.
У день Вашої єпископської хіротонії Ваші духовні діти єдиними устами і єдиним серцем, разом з усіма вірними Православної Церкви України, вітають Вас і молять Господа Бога і Спасителя нашого, щоб обдаровував Вас міцним здоров’ям і бадьорістю духу. Нехай Пресвята Богородиця покриває Вас Своїм святим омофором, захищаючи від усього злого.
Зі смиренням у Христовій любові архієпископ АФАНАСІЙ (Шкурупій)
Клір та віряни Харківсько-Полтавскьої єпархії ПЦУ вітають свого архіпастиря із річницею хіротонії! Ваше високопреосвященство, високопреосвященний Афанасіє, прийміть наші найщиріші вітання. Ми зичимо вам міцного здоров’я, натхнення та Божого благословення! Нехай ваша міцна рука гідно веде ваше богобоязне стадо до спасіння в омріяному Царстві Всевишнього.
У четвер, 15 жовтня, в харківському храмі святого апостола і євангелиста Іоана Богослова відбулася конференція, присвячена постаті одного з найвідоміших православних святих, народжених на теренах Слобідської України – святителя Іоана, архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського, Чудотворця.
За підсумками заходу було прийнято звернення до синодальної комісії з питань канонізації святих та до календарної комісії з проханням розглянути можливість внесення цього слобожанського святого до місяцеслова Православної церкви України.
З благословення високопреосвященнішого Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського, та на запрошення настоятеля Іоано-Богословського храму митрофорного протоієрея Віктора Маринчака до доповідачів конференції долучився ієрей Дмитро Шаповалов. Текст і відеозапис виступу можна переглянути нижче.
Блаженнійший владико! Високопреосвященні і преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри!
Приблизно о цій порі, посеред осені 1957 року, до храму у Версалі зайшов молодий чоловік. Ранок звичайного робочого дня – людей у церкві дуже мало. Літургія наближалася до завершення. Служив ієрейським чином владика Іоан Максимович. Владика вийшов із чашею для причастя вірних. Однак не поспішав повертатися – пильно дивився на незнайомця. Лиш коли той заперечно похитав головою, архієрей поніс святі дари у вівтар.
Візитер був дуже здивований. 23-річний англіканин саме переживав етап духовних пошуків і приглядався до православ’я. Він уже знав, що приступити до причастя в РПЦЗ не так просто – слід молитовно підготуватися, висповідатися, отримати благословення, вистояти всю службу… А щоб із чашею в руках чекали на інославного, якого бачили вперше в житті та який зазирнув до храму під кінець літургії – це нонсенс!
Юний гість сприйняв це за знак: досить відкладати, період вагань завершено – потрібно діяти. Входити до православної церкви і приступати до євхаристії. Дуже скоро він так і зробив. Звали цього чоловіка Тімоті Вер. Нам він тепер більше відомий, як православний богослов, ієрарх Константинопольського патріархату, митрополит Діоклійський Калліст.
У книзі «Внутрішнє царство», де владика Калліст змальовує цей епізод, нічого не сказано про посмішку владики Іоана. Її в ту мить могло й не бути. Можливо, владика посміхнувся пізніше. Коли юнак став православним, прийняв монашество чи архієрейські свячення. Якщо владика Іоан умів бачити трохи більше, ніж інші, він мав усі підстави посміхнутися.
Як і в багатьох інших миттєвостях свого життя. Наприклад, коли чутка про його аскетичну звичку ходити босоніж дійшла до церковного керівництва. І нагорі погодилися, що подібне в західній держави ХХ сторіччя єпископу не дуже личить. Владиці Іоану повідомили: слід носити туфлі. Він і почав їх носити… в руках!
Без посмішки важко було слухати чимало історій, котрі розповідав 20 років тому священник УАПЦ в діаспорі Олександр Козакевич. Це один із вихованців і колишніх іподияконів владики Іоана. Він, живий свідок святості, привозив ікону святого до Харкова та ділився своїми спогадами. Не впевнений у точності деталей, але суть одного з них така: архієрею, котрий намагався постійно суворо постити і їсти дуже рідко і дуже мало, принесли обід. Келійник поставив підніс на стіл, виходив із келії і побажав російською: «Приятного аппетита!» А коли вже зачиняв двері, почув тихеньку репліку владики: «Болван! Я всю жизнь только и делаю, что борюсь с этим аппетитом!»…
У нас сьогодні не канонізаційний процес – він уже відбувся в РПЦЗ і Московському патріархаті. Ми зібралися для розмови про те, чи варто вшановувати святителя Іоана Максимовича в сучасній Православній церкві України. Ці епізоди я навів для ілюстрації деяких резонів «за», котрі здаються мені вартими уваги.
І перший серед них такий: владика Іоан – «живий» святий. Тобто це приклад святості, близький нам у часі. Досі є свідки, котрі його знали і можуть поділитися особистими спогадами. Зокрема, розповісти такі, не дуже «канонічні», дещо анекдотичні, але промовисто людяні історії. З котрих ми бачимо риси реального святого – не напівказкового релігійного супергероя далекого минулого, особистість якого практично стерлася за часом, пізнішими міфами і, вибачте за такий образ і зрозумійте правильно, позолотою німбу. А нашого сучасника, приклад якого свідчить: справжня святість можлива і в сьогоденні, православний аскетичний максимум досяжний дотепер! І це неможливо заперечити: є свідчення, є фотографії, є навіть кадри кінохроніки з богослужінь владики Іоана. Не так багато православних святих ми маємо можливість побачити на відео.
Причина друга: владика Іоан – «глобальний» святий. Знову ж-таки, не так багато православних святих за життя встигли побувати одразу на трьох континентах. Пожити у Східній та Західній Європі, Азії, Північній Америці. Всеохопність відображена в самому титулі святого – «архієпископ Шанхайський і Сан-Франциський». Географічно виходить «єпархія», «кафедральні» міста якої розділяють майже 10 тисяч кілометрів!
Але в нашу добу, коли кордони стають усе прозорішими, а мобільність дедалі вищою, потрібен молитовний захист мандрівникам і на такі відстані. А Іоан Максимович може виявитися, скажімо, не просто «покровителем» перельотів над Тихим океаном і Атлантикою, а й своєрідним духовним містком між Україною і світом – духівником, якого з повним правом можуть назвати «своїм» православні і в США, і в Китаї, і у Франції, і в Росії, і, зрозуміло, в Україні – на батьківщині святого.
Третій резон – місток між безкомпромісно суворою аскезою давнього монашества і цілком сучасним екуменічним процесом. Відмова від ліжка і свідомого відпочинку сном, критичний мінімум їжі, щоденні багатогодинні богослужіння та інші подвиги – це владика Іоан Максимович. Водночас просування канонізації у православ’ї двох десятків західних святих, часів іще нерозділеної церкви, серед яких, наприклад, популярний у молоді через день святого Патріка святитель Патрикій, просвітитель Ірландії – це теж владика Іоан Максимович. І прийняття під свій омофор Православної церкви Франції з її реставрованим галліканським обрядом (літургією Королівства Франків до Карла Великого), захист її унікальності від численних зазіхань – це також владика Іоан Максимович.
Він явив цінний приклад одночасної вірності власній традиції та величезної поваги й відкритості до традицій інших. Цілісність його підходу – той досвід, що має потенціал допомогти і в подальшому пізнанні Сходом і Заходом спільної спадщини та в пошуках порозуміння та форм єднання християн різних традицій.
Четвертий пункт: Іоан Максимович – «соціальний» святий. Його регулярні відвідини лікарень, створення дитячих центрів і шкіл, опіка над біженцями – це не тільки зразок діяльного служіння ближнім. Це ще й приклад християнської відповіді суспільству, котре чекає від церкви саме такої жертовності, співпричетності болям і цьогосвітнім проблемам знедолених, чекає гідних прикладів і орієнтирів, які б не словами, а вчинками здобували духовний і громадський авторитет. Це – ще одна актуальна причина згадувати святителя Іоана, молитися до нього, як «покровителя» волонтерської діяльності та соціальної допомоги.
Нарешті, п’ятий резон – це все ж таки українське походження владики Іоана. Його шляхетський рід Максимовичів-Васильковських дав святителя Іоана, митрополита Тобольського, козацьку старшину, котра підтримала гетьмана Івана Мазепу, генерального писаря при гетьманові Пилипі Орлику у вигнанні, чимало священиків, ще й першого ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка – тоді Імператорського університету святого Володимира. Святий Іоан і сам встиг попрацювати в суді Української держави гетьмана Скоропадського – юнаком у Харкові після завершення університету.
Іоан Максимович любив свою батьківщину, захищав українців за кордоном. І хоч він жив у середовищах «білої» еміграції, серед сильних російських монархічних і подекуди шовіністичних ідей – я вважаю, що ми маємо вагомі підстави не віддавати його постать на відкуп російській пропаганді. Натомість є достатньо матеріалу для формування альтернативної візії життя святого Іоана Максимовича, саме як представника української духовної традиції.
І на завершення: Слобожанщина є порівняно молодим регіоном України. Сучасну історію наш край веде з XVII століття. В нас не так багато місцевих святих. А ми їх потребуємо. До того ж, офіційне церковне шанування святого Іоана на Харківщині почалося ще наприкінці 1990-х – і не з УПЦ Московського патріархату. А з українського православного середовища – місцевої єпархії УАПЦ. Згодом святого Іоана було внесено до місяцеслова всієї УАПЦ. Отже, традиція його прославлення в Україні налічує понад два десятки років.
Невеличкий, але важливий для духовенства бонус: необхідні богослужбові матеріали є. Стихири, акафіст – перекладені українською мовою. Практична складова питання забезпечена: бери – і служи, все готово.
Тож, з огляду на наведені резони, я також долучаю свій скромний голос до прохання на адресу керівництва Православної церкви України щодо розгляду можливості внесення святителя Іоана, архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського, Чудотворця, до офіційного синаксаря нашої церкви.
Дякую за увагу!
Дмитро Шаповалов, ієрей
Із сумом повідомляємо, що приміщення, в якому тимчасово проводилися богослужіння Свято-Покровської парафії Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ м. Хорол, спалили невідомі зловмисники. Такі дії порушників викликають обурення та вимагають вжиття адекватних заходів. Релігійна громада, яка втратила всю богослужбову літературу, згоріли ікони, рушники, священицьке облачення, занепокоєна наближенням дощів та холодів, адже вимушена служити під відкритим небом. Звертаємось до всіх небайдужих із проханням про допомогу. Потрібно відзначити, що старанням парафії зводиться гарний мурований храм. Стіни та дах вже збудовані, залишилося вставити вікна та двері, залити підлогу та поштукатурити стіни. Віряни щиро сподіваються, що встигнуть до морозів впоратися із цим завданням.
Хто бажає допомогти, може перерахувати кошти: 5375 4141 0473 0899 Монобанк.
Номер телефону настоятеля громади ієрея Олега Авраменка: 0957168492
1 вересня 2020 р. Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній визначив склад Священного Синоду на зимовий синодальний період (1 вересня 2020 р. – 28 лютого 2021 р.), включивши владику Афанасія до складу Священного Синоду. Про це повідомив сайт pomisna.info.
Крім нього, членами синоду є його постійні члени, визначені Статутом Православної церкви України, – митрополит Львівський Макарій та митрополит Вінницький і Барський Симеон, а також: митрополит Галицький Андрій, митрополит Миколаївський і Богоявленський Володимир, митрополит Луцький і Волинський Михаїл, архієпископ Сумський і Охтирський Мефодій, архієпископ Вінницький і Тульчинський Михаїл, архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор, єпископ Володимир-Волинський і Турійський Матфей, єпископ Одеський і Балтський Павло.
Священний Синод – орган управління ПЦУ в період між Помісними та Архієрейськими соборами, підзвітний Архієрейському собору і представляє йому звіт за міжсоборний період.
27 серпня 2020 року, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський , отримав диплом лауреата премії ім. Феодосія Рогового Полтавської обласної ради в номінації «Сучасна проза» за книжку повістей і оповідань «Останній поріг». Цією премією нагороджують письменників за високохудожні прозові твори й активну громадську позицію. Премія присуджується до дня народження нашого земляка, письменника Феодосія Рогового – 27 серпня. Нагородження відбулося в обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського. Вручали диплом заступник голови Полтавської ОДА Катерина Рижеченко та депутат обласної ради Руслан Рогов, а також були присутніми члени журі премії, представники творчої інтелігенції міста, директор ПОУНБ імені І.П. Котляревського Тетяна Зеленська.
