До питання про навчання Степана Скрипника (Патріарха Мстислава) у Полтавській першій чоловічій гімназії

0
130
фото Полтавської першої чоловічої гімназії. http://histpol.narod.ru/

Перший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав мріяв про об’єднання Української Церкви. Тому життя й діяльність відомого світові нашого земляка Степана Скрипника — пізніше предстоятеля Української незалежної Православної Церкви Мстислава — завжди привертали увагу всіх, кому дорога історія землі нашої на кожному етапі боротьби за Незалежність, Державність і за Церкву.

Уже написані десятки біографічних статей про Степана Скрипника — Слугу Божого Святійшого Мстислава. Ми ж ставимо скромну мету — зупинитися, звичайно без претензії на вичерпність, тільки на окремих фактах його біографії полтавського періоду.

Родинний архів Людмили Дуги-Дорошкевич, учительки математики Полтавської середньої школи №38, доніс до нас деякі документи її діда Івана Дуги — сусіда й однокласника Степана Скрипника.

Батько Івана, Софрон Якович Дуга, був писарем головного штабу Зіньківського повіту Іорданівської волості Петровського 1-го сільського товариства. Мати Парасковія Іовівна Дуга була ключницею в Базилевичів, які мешкали поруч, на тій же вулиці, що й Дуги. А сім’я Софрона Дуги жила на Трегубівській вулиці в м. Полтаві. 26 вересня 1899 року в родині Дуг народився син Іван.

Авторці вдалося віднайти у родинному архіві Дуг-Дорошкевичів копію, виписану з першої частини метричної книги про народження Івана Дуги, видану причтом церкви Всіх Святих міста Полтави.

Справжність запису власноруч засвідчив підписом та прикладенням церковної печатки 15 квітня 1920 року протоієрей Всіх Святих Кладовищенської церкви Теофіл Булдовський, котрий наприкінці минулого століття у Воскресенській церкві здійснював таїнство хрещення Степана Скрипника. 4 квітня 1919 року протоієрей Теофіл Булдовський у Всіхсвятській церкві хрестив Юрія Рудченка, єдиного внука Панаса Мирного, сина Михайла Рудченка [3,1].

Неподалік від Дуг, на одній вулиці з ними, в будинку під числом 13, мешкали Скрипники — Іван та Маріанна (уроджена Петлюра рідна сестра Головного Отамана Військ Української Народної Республіки). 10 квітня 1898 року з’явився на світ у їхній родині Степан.

Полтава була тоді невеликим містом. Усі знали одне одного. Із  деяких фактів можемо сформувати думку про взаємини хлопців. Вони могли підтримувати приятельські стосунки, бо їх єднало і проживання близько один від одного, і належність до однієї парафії, і спільні дитячі розваги. За спогадами Івана Дуги, жваві трегубівські хлопці часто збиралися, щоб пограти у футбол. Серед них завжди був і Степан Скрипник. Коли Іван та Степан підросли, батьки віддали їх навчатися до Полтавської першої гімназії.

В архіві родини Л.Дуги-Дорошкевич зберігаються атестації її діда

І.Дуги, учня гімназії, за п’ять навчальних років. Нині випала нагода подати до публікації один із цих особистих документів — Атестацію учня II класу Полтавської гімназії імператора Олександра 1-го Дуги Івана за 2-гу чверть 1913-1914 навчального року, видану при розпуску учнів на зимові вакації.

Це важливі документи. Завдяки їм можна встановити час знайденої нами фотокартки учнів Першої чоловічої гімназії –  однокласників І.Дуги та С.Скрипника. Знімок недатований. Але на ньому є помітка про те, що зображені гімназисти —третьокласники Вона й дає нам підставу атрибутувати світлину й визначити навчання хлопців у третьому класі: 1914-1915-ий.

Цікаві ці знахідки й тим, що з них ми довідалися, хто були наставниками І.Дуги, С.Скрипника та їх співучнів: у ІІ-му (1913-1914 н.р.) класі — учитель російської мови, дійсний радник Паладій Петрович Павинський, у ІІІ-му (1914 -1915) — Василь Анастасійович Безсмертний, у IV-му (1915-1916) — учитель історії та латинської мови Іван Іванович Лихачов, у V-му (1916-1917) — учитель російської мови, надвірний радник Петро Іванович Смирнов.

“Памятная книжка Полтавской губернии на 1916 год” (видання Полтавського статистичного комітету) містить відомості про склад викладачів полтавських гімназій. Звернувшись до неї, ми дізналися, хто в тому році навчав інших предметів у першій класичній гімназії. Законоучителями були священик Олександр Васильович Каменський і протоієрей Григорій Іванович Гамалія, математику викладав Андрій Григорович Семенченко, географію — Євген Іванович Іванченко, французьку мову — Левко Карлович Годо, німецьку мову  Франц Францович Самек, малювання — Сергій Васильович Прокоф’єв, співи — композитор і диригент Федір Миколайович Попадич [4,44].

А подали батьки прохання про вступ синів до першого класу гімназії 1911 року. Іванові на той час виповнилося 12 років, а Степанові—13.

Полтавську першу гімназію закінчили сини Панаса Мирного. Старший Віктор навчався з 1901 року по 1910-ий, середній Михайло – з 1903-го по 1913-ий. Наймолодший Леонід, одноліток С.Скрипника, вступивши до гімназії 1908 року, скінчив повний восьмикласний курс 1917-го. Він навчався майже одночасно зі Степаном Скрипником та Іваном Дутою.

П.П.Павинський, І.І. Ліхачов, А.Г.Семенченко, С.І.Іванченко та С.В.Прокоф’єв навчали й молодших синів Панаса Мирного, а ще Михайла навчав Л.К.Годо [1, с.2], а Леоніда — О.В.Каменський та П.І.Смирнов [2,2].

Це не просто імена. Для кожного гімназиста то були знайомі обличчя, характери, усе те, що становило сенс дитячого шкільного життя. Окремі з викладачів як особистості творчі мали великий вплив на своїх учнів. Саме це оточення сприяло подальшому спрямуванню патріотичної діяльності С.Скрипника. Під час навчання в Полтавській класичній гімназії відбувався духовний ріст юнака, становлення його як щирого християнина. Він брав тоді активну участь у нелегальних гуртках учнівської молоді міста.

Іван Дуга і Степан Скрипник навчалися разом до 1916 року. Опубліковані тут матеріали дають можливість твердити, що інтереси хлопців у той період були подібними в деяких аспектах. Подальша доля змінила життєву дорогу юнаків.

Їхня гімназична освіта припадає на 20-ті роки, роки того буревію, що перевернув звичний хід подій. Політичні симпатії С.Скрипника були на боці тих національних сил, які захищали українську справу, здобували державність України й повели його до християнського подвижництва. 1916 року Степан Скрипник гімназію залишив. Нелегко було йому, племінникові Симона Петлюри, хорунжому Армії УНР, ад’ютантові для особливих доручень при штабі Головного Отамана і невтомному будівничому Єдиної Української Православної Церкви на засадах істинної незалежності та Соборної Незалежної Вільної Украйни. І завжди І.Дуга знав, яким шляхом ішов його однокласник.

Іван Дуга щорічно успішно переходив до наступного класу. йому теж не довелося закінчити навчання. У грудні 1919-го, у восьмому, педагогічному, класі, серед навчального року він одержав документ про вибуття з гімназії, коли її було перетворено на Третю полтавську радянську російську єдину трудову школу. І. Дуга був звичайним гімназистом, а слабке здоров’я не дало змоги взяти участь у воєнних діях чи примкнути до якоїсь партії. Бог знає, як би склалася його доля, коли б армія УНР перемогла… А так йому судилася скромна праця бухгалтера. Іван Дуга — товариш дитячих літ і побратим по навчанню Степана Скрипника — тихо почив 5 лютого 1973 року.

Ми маємо хоч деякі спомини та документи людини, яка особисто знала Патріарха Мстислава в юнацькі роки. Пам’ять людська не дуже надійний інструмент… Ось чому для нас, нащадків, корисні й невеликі крихти нової інформації, які посилає нам життя. А вони є особливо цінними, коли виявляються на історичній відстані.

Нехай і ця публікація послужить ознакою доброї пам’яті про нашого славетного сучасника, жертовного пастиря всіх православних.

Примітки:

  1. Атестат зрілості №807 Полтавської першої гімназії, виданий- Михайлові Рудченку. 1913 //Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного (далі — ПлммПМ). 24-д. – С.2.
  2. Атестат зрілості №751 Полтавської першої гімназії, виданий Леонідові Рудченку. 1917 //ПлммПМ. 14-д. – С.2.
  3. Копія випису з першої частини метричної книги про народження Юрія Рудченка, виданої причтом Всіх Святих церкви Кладовищенської міста Полтави. 1919 //ПлммПМ 59-Д.-С.1.
  4. Памятная книжка Полтавской губернии на 1916 год. – Полтава, 1916.-С.44.

Валентина ШЕМЧУК
заслужений працівник культури України,
голова Полтавського міського
православного сестринства святої княгині Ольги

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here