Невідома світлина патріарха Мстислава

0
201

Щедра полтавська земля великими людьми. Багатьма іменами визначних політичних, військових, культурних і церковних діячів прославила вона Україну. Серед них є люди, чиє життя позначене особливим ДУХОВНИМ горінням. Часто цс бували й родини. Так. із сім’ї Петлюр вийшов не тільки Голова Директорії і Головний Отаман Військ УНР Симон Петлюра. Тісними родинними узами пов’язаний із ним Першоієрарх Української Автокефальної Церкви Мстислав, у миру Степан Скрипник.

С.Петлюра — Патріархів дядько. Вони обидва належать до тих постатей, які першими закладали підвалини національного державотворення й духовности. Доля Патріарха Київського і всієї України Мстислава І назавжди пов’язана з нашим містом. Тут він народився, тут провів дитячі та юнацькі літа, тут у класичній гімназії розпочалася його освіта, тут формувалась особистість, зростала свідомість юнака як українського патріота 1 куди б далеко від України не гнала доля на довгому вію, Степана Скрипника, він пам’ятав батьківський край.

Давно рвався душею Патріарх до рідного міста, та тільки на схилі життя йому вдалося двічі повернутися сюди. Через десятиліття розлуки Полтава зустрічала вірного сина у травні 1991 року та грудні 1992-го. У перший приїзд на колишній Трегубівській вулиці (вона ще й сьогодні носить ім’я К.Лібкнехта, діяльність котрого ніяк не пов’язана з Полтавою) владика Мстислав завітав у дорогий йому старий родинний будинок, у якому Його Святість прийшов на світ і виростав. Побував там, де стояла церква, у якій його хрестили. Відвідав місце зруйнованого більшовиками цвинтаря, де покоїлися батьки, рідш. близькі та наставники в гімназичні роки й пізніше. (Недалеко, на Військовому цвинтарі поруч із старшим сином Віктором Рудченком. який загинув на 1-ій світовій війні, був похований за власним заповітом Панас Мирний).

Віддав шану зачинателеві нової української літератури Івану Котляревському, помолившись за спокій його душі на могилі письменника У Зеленому Гаю. на одній вулиці з будинком Скрипників, вклонився пам’яті Панаса Мирного на місці спочинку письменника, куди останки його перенесено із знищеного кладовища Відвідав дивом уцілілу дзвіницю Успенського кафедрального собору, де 30 січня 1920 року відспівували Панаса Мирного, а також Хрестовоздвиженський монастир, краєзнавчий музей. Коли перебував у Полтаві вдруге, освятив олтар Святоуспенської церкви, відправив Божественну Літургію, відслужив молебеь за Україну, звернувся із пристрасною проповіддю до парафіян. У ті ж дні спілкувався з духовенством і вірними Святоуспенської громади Української Православної Церкви Київського Патріархату та членами міського об’єднання Всеукраїнського Братства Святого апостола Андрія Первозваного.

5 червня 1995 року виповнилася 5-та річниця від дня обрання першого Патріарха Української Православної Автокефальної Церкви Мстислава, а 11 червня минуло три роки, як він відійшов у вічність. У нашому місті, інших містах і селах Полтавщини, батьківщини Патріарха, відбулися поминальні панахиди та вечори його пам’яти. Про них і розповідали ми. полтавці, нашим гостям із Гомеля. Курська. Торонто й Чикаго під час зустрічі у серпні 1995 року в обласному відділенні Товариства зв’язків із українцями “Україна”.

Тоді й довідалась я від Людмили Дорошкевич, учительки математики Полтавської середньої школи № 38, що її дід Іван Дуга навчався в гімназії в одному класі зі Степаном Скрипником — майбутнім Патріархом Мстиславом І. Я запитала, чи не залишилося в їхній сім’ї якихось дідових документів, а якщо так, то чи не можна з ними ознайомитися. Мені поталанило. Розмова наштовхнула на пошуки, які увінчались успіхом.

У родинному альбомі Людмили Дуги-Дорошкевич зберігається лише одна фотокартка, на якій І. Дуга з однокласниками. Як виявилося, на ній серед  учнів і С.Скрипник. Так було знайдено знімок Степана Скрипника-гіназиста. 1 до кількох фотографій його в юнацькі роки додалася ще одна, досі не знана. Учні стоять біля своєї гімназії. Фотознімок на білому паспарту із сірою тисненою рамкою. Світлина тонована в колір сепії. Нижні кути картки білі. На них І.Дуга зазначив назву гімназії — Полтавська перша гімназія імператора Олександра 1-го Благословенного та клас навчання в ній — третій.

Полтавську першу чоловічу гімназію засновано 1808 року. В останні роки вона містилася по вул. М.Остроградського, 4 (тепер — середня школа № 3, вул.В.Куйбишева, 4) (1, с. 14).

Цей навчальний заклад закінчило чимало видатних осіб: математик Михайло Остроградський, байкар Леонід Глібов, учений і громадський діяч Михайло Драгоманов, хірург Овксентій Богаєвський, художник і скульптор Леонід Позен, письменник і театральний діяч Михайло Старицький, історики Василь Бучневич та Іван Павловський, фізик Микола Пильчиков, фольклорист Олексій Лісовський, поет Володимир Самійленко, етнограф і мистецтвознавець Василь Горленко, піаніст і музичний педагог Ернест Єдлічка, літературознавець і державний діяч Іван Стешенко, Патріарх Української Церкви Мстислав І (Степан Скрипник) (2, с.730).
Погляньмо уважно на картку, виготовлену невідомим автором. На фотознімку двадцять шість гімназистів і їхній класний наставник. Вражає педантизм колишнього володаря фотокартки.

Біля кожного зі сфотографованих І.Дуга поставив арабські цифри, а на звороті паспарту вказав імена і прізвища учнів, а також ім’я, по батькові та прізвище класного наставника. Написи зроблені дрібними літерами фіолетовим чорнилом, деякі важко розшифрувати: 2 — Павло Барабаш, 3 — Василь Терлецький, 4 — Степан Скрипник, 5 — Григорій Сукачов, 6 — Петро Московченко, 7 — Антон Олешко, 8 — Василь Сухоруков, 9 — Павло Пелипейко, 10 — Леонід Соколовський, 11 — Олександр Несвіцький (батько якого, міський лікар Олександр Несвіцький, відомий нині як автор щоденника “Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 років”, і Панас Рудченко 1915 року були в Правлінні добродійного Товариства допомоги незаможним учням Полтавської чоловічої гімназії) (3, с. 1), 12 — Сергій Абражанов, 18 — Теодорович, 19 — Федір Лизогуб, 20 — П.Зеленов, 22 — Кропивкін, 23 — Ніко-лаєвський. 24 — Віктор Гомза, 25 — Василь Анастасійович Безсмертний. 26 — Микола Псусов, 27 — Іван Дуга.

Горизонтальні краї паспарту обрізані, і ми не знаємо всіх прізвищ учнів класу. Але ж списків гімназистів не залишилося зовсім. Тому для нас є цінним і неповний перелік учнів-третьокласників Полтавської першої гімназії.

На жаль, після десятиліть більшовицького ідеологічного церберства на батьківщині Степана Скрипника мало що було відомо про нього, про його родину, страчену в катівнях ДПУ-НКВС, а те, що таким або іншим чином вдавалося з’ясувати чи розшукати деяким дослідникам, можна порівняти хіба лише з краплинами, висотуваними із спогадів або знайденими в архівах. У страхітливі 30-ті роки дуже багато фотокарток й альбомів викинули, порвали й попалили. А що було робити? Та не все зникло. І дякувати Богові, що світлина не втрачена. Вона має вагому історичну цінність.

Висловлюємо щиру подяку Людмилі Дузі-Дорошкевич, онуці Івана Дуги, за те, що вона люб’язно надала нам для публікації родинну реліквію, яку їй і членам її сім’ї вдалося зберегти до наших днів як світлу пам’ять про батька й діда Івана Дугу та великого полтавця — першого Патріарха Київського і всієї України Святішого Мстислава.

А пам’ять про Патріарха Мстислава нехай прислужиться зростанню нашої національної свідомости, нашому національному відродженню.

Валентина ШЕМЧУК (Полтава)
завідувачка науково-дослідного відділу
Полтавського літературно-меморіального
музею Панаса МирногоНа світлині: Степан Скрипник. Мал. зроблено з групової світлини гімназистів полтавським графіком Євгеном Самойловим, 1995р.
ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА:
1. Жук В. Наш рідний край. (З історії освіти на Полтавщині в дореволюційний період). Випуск дванадцятий. — Полтава, 1991— С.14.
2. Полтавщина: Енциклопедичний довідник. / За редакцією А.Кудрицького. — К.: УРЕ, 1992. — С.730.
3. Звіт Правління Товариства допомоги учням Полтавської чоловічої гімназії за 1915 рік. ПлмПМ. 232-Д. — С.І.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here