Сьогоднішнє моє слово до цього недільного дня буде про велике і благочестиве діло нашої душі й серця – звичай прощати один одному ті гріхи, якими засмутили свої душі, і які лягли на них тяжким тягарем, т. з. ПРОЩЕНУ неділю.
Духовна затятість у небажанні простити ближнього не дає нам вільно дихати, тобто жити в злагоді, перш за все, з власною душею, в мирі з власною совістю, як в однаковій мірі не дає пізнати й насолоду Христової любові в єдності з Отцем Небесним, Якого ми щодня без числа засмучуємо і гніваємо. Адже Він сказав: «Любіть ворогів ваших, чиніть добро і позичайте, не сподіваючись нічого (навзамін), і нагорода ваша буде велика, і ви будете Синами Всевишнього, бо Він добрий і до невдячних, і до злих» (Лк., 6:35). Отже, і цієї неділі сиропусної, і впродовж усього тижня нам, якщо ми дійсно благочестиві християни, належить просити один в одного прощення в тому, в чому ми нагрішили один проти одного. Засторога Господа чітка і достатньо зрозуміла кожному – коли не будете прощати людям, то й Отець Небесний не простить вам гріхів ваших, як би щиро ви не каялися на сповіді.
Мало на сповіді просто перерахувати свої гріхи, бо так каються маловіри і лицеміри. Істинне каяття відбувається спочатку в душі через глибоке усвідомлення шкоди, яку спричинив негідним вчинком, а вже коли душа вимучилася в розкаянні сподіяного проти ближнього, а серце омилося палкими сльозами каяття, тоді слід приступати й до священика на сповідь, бо прийме Господь тільки щиру покуту. «Хто не любить, той не пізнав Бога, бо Бог є любов», – каже нам апостол Іоанн» (1 Ін., 4:8). А прохання в іншої людини прощення показує нашу віру в Євангелію, в силу чеснот, заповіданих нам Ісусом Христом: смирення, терплячості, беззлобності, миролюбності та милостивості. «Любов не чинить зла ближньому» (Рим., 13:10). Якщо ж той, у кого ми просимо прощення, не бажає примирення, то цим він показує своє маловір’я, озлобленість, а, отже, противиться волі Божій, бо не виконує Його настанов прощати, переданих нам через Євангелію.
Але ж як може така людина просити у Бога прощення гріхів для себе, не виконуючи головної заповіді, на якій грунтується весь закон Божий: люби Бога і ближнього? Адже без любові до ближнього не може бути любові до Бога, бо два цих означення є нероздільними. Тому, коли не прощаєш іншому, то не проси прощення й для себе, бо не простить тобі Господь. Він прощає тим, хто прощає іншим. Він прощає борги тим, хто прощає їх своїм боржникам.
А ми часто що робимо, коли молимося, кажучи: «Господи, покарай того чоловіка, бо він образив мене»? Тяжко грішимо, поглиблюючи свій власний гріх! Тому така молитва не повинна вроджуватися в душі християнина. Він повинен говорити: «Господи, прости йому. Господи, дай йому розуміння своєї помилки». Молися про те, щоб він отямився, щоб він одумався і тебе не переслідував. Адже Господь, коли його розіп’яли на хресті під розлючені крики людей, які перед цим на суді в Пилата вимагали: «Розіпни, розіпни Його!», благав Отця Свого Небесного: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що чинять!» (Лк., 23:34). То ж і ми, якщо вважаємо себе православними християнами, послідовниками Ісуса Христа, повинні в усьому наслідувати свого Господа, бо інакше ми негідні носити Його ім’я. Отже, спасіння наше в наших же руках, у нашій владі, а більше ні в чиїй.
З наступного понеділка починається Великий піст – час найбільшого наближення віруючих християн до Христа, а через Нього і до Царства Божого, сподіваного вічного блаженства. «Шукайте ж перш за все Царства Божого і правди Його, а все інше буде дане вам» (Мт., 6:33), – читаємо ми в Євангелії слова Ісуса Христа, а в апостола Павла читаємо: «Бо Царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, і мир, і радість у Дусі Святому» (Рим., 14:17). Згадаймо, коли Ісус сорок днів і ночей постував у пустелі, зовсім не вживаючи ні їжі, ні пиття, то останнього дня приступив до Нього сатана і, спокушаючи Його, сказав: «Якщо Ти Син Божий – звели камінню цьому стати хлібами», а Ісус відповів йому: «Не хлібом єдиним буде жити людина, а кожним словом, яке виходить із вуст Божих» (Мт., 4:3-4). Ісус відмовився від їжі, якою насичується лише тіло, бо перед цим сорок днів насичував Себе словом Божим і єднанням у молитві з Отцем Небесним.
Але ж згідно Старого заповіту ми знаємо, що головною чеснотою віруючої людини було аскетичне утримання в їжі й питті. І ось тут ми приступаємо до головної думки, яка повинна стати визначальною і в подальшому тексті мого слова, і вирішенні головної мети Великого посту. А випливає вона з вищенаведених думок. А саме – тілесний піст, тобто утримання в їжі й питті, не є вирішальним у досягненні духовного вдосконалення. Він є лише засобом приборкання тілесних пристрастей, а відтак і вчинків, пов’язаних із їх задоволенням. Звичай аскетичного обмеження в їжі й питті сягає ще глибокої давнини і ми його пов’язуємо найбільше з іменем Іоанна Хрестителя, про якого провіщав ще пророк Ісая: «Голос кличе: «На пустелі приготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому!» (Іс., 40:3). Тим голосом у майбутньому і став Іоанн Хреститель. Апостол Матвій потвердив провіщення пророка, вказуючи на Іоанна: «Це той, про кого сказав пророк Ісая».
Святий Іоанн Предтеча волею Божою був поставлений на переломі Старого і Нового заповітів, він уособлював у собі всю святість своїх великих попередників, серед яких був найбільший. Він стояв на межі, коли закінчувалося дохристиянське життя і брало свої початки життя нове, яке вже уособлював Ісус Христос і заснована Ним як на небі, так і на землі, Христова Церква. Він був провісником сходу сонця – Христа, коли темрява поганства відступила, а світло освітило людство, давши йому надію на життя вічне. Христос сказав своїм учням: «Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне» (Ін., 6:27). Цими словами Він давав зрозуміти, що ми не повинні дотримуватися тілесного посту лише заради відбування закону, який його встановив, а повинні дбати більше про духовне єднання з Господом. «Я – хліб життя!» (Ін., 6:48), – говорив Він їм, а вони дивувалися, бо як це людина, хоч і Бог, може бути хлібом, наче той кусень хліба, спеченого з борошна. То Господь терпляче пояснював: «Я – живий хліб, який зійшов з небес, коли хто буде їсти цей хліб – буде жити вічно. А хліб, який Я дам, то є тіло Моє, яке Я віддам за життя світу» (Ін., 6:51). Христос, упереджуючи звинувачення в тому, що порушує Закон, даний Богом у Старому Заповіті, говорив учням: «Не думайте, що Я прийшов порушити Закон чи Пророків, не прийшов Я порушити, а виконати» (Мт., 5:17).
Людина вдосконалюється шляхом духовного і тілесного подвигу, тобто постом і молитвою, адже й Сам Господь Ісус Христос сказав, що всяке зло з душі людини викорінюють саме піст і молитва. І не просто утримання в їжі, а поряд із цим утриманням, треба дбати про утримання в помислах, вчинках, усіляких ділах, на які так багате життя людини, в поведінці взагалі. Але не напоказ, аби цим заробляти пошану серед людей, а робити це так, наче дієш перед очима Всевишнього, щомиті пам’ятаючи, що: «Отець твій, який бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт., 6:18). «Збирайте собі скарби на небі» (Мт., 6:20), – повчає Він своїх учнів. Тож піст відриває нас від грішної землі, з якої походить наше тіло, а молитва підносить нашу душу до Бога в небо, бо є небесною, єднає нас із Богом.
Іоанн Хреститель і хліба не їв, і вина не пив, а: «мав одежу свою з верблюжого волосу і пояс шкіряний на крижах своїх, а поживою його була сарана та дикий мед» (Мт., 3:4), а його звинувачували в тому, що в нього демон вселився. Ісус же Христос «їв і пив». Про Нього недоброзичливці говорили: «Ось чоловік, котрий любить їсти і пити, приятель митників і фарисеїв» (Мт., 11:19). Як же нам ставитися до цього? І як у такому випадку робити нам? Але тут не слід забувати головного – одна справа просто їсти й пити, задовольняючи тілесні потреби, а інша, користуючись спільною трапезою, навчати людей мудрості, що й робив Христос.
Пам’ятаючи повчання Мойсея про неслухняного сина: «Коли хто має неслухняного й непокірного сина… то батько та мати приведуть його до старших міста і скажуть: «Оцей наш син неслухняний та непокірний – він не слухає голосу нашого, ласун та п’яниця». І всі люди міста закидають його камінням і він помре» (Повт., 21:18-21), учні Іоанна запитали в Нього, як же так, ми і фарисеї постимося часто, а учні Твої не постять? На що Христос відповів їм: «Чи можуть сини урочистості весільної сумувати, поки з ними жених? Але прийдуть дні, коли візьмуть жениха від них, тоді будуть (і вони) постити» (Мт., 9:15). Ще він розповів їм притчу про те, що ніхто не пришиває нової латки до старої одежі, бо вона буде на ній недоречною та ще й відірветься, побільшивши дірку, і ніхто не наливає молодого вина в старі бурдюки, бо й вино зіпсується, і бурдюки прорвуться. Цією притчею Господь дав їм розуміння того, що нове вчення, яке Він приніс із Собою на землю, слід давати людям підготовленим, як і вино молоде слід заливати в нові, підготовлені посудини. Більше того, Христос як головну запоруку спільності з Ним християн у Царстві Небесному також вважає спільну трапезу, кажучи: «І Я заповідаю вам Царство… щоб ви їли й пили за столом у Царстві Моїм» (Лк., 22:29-30).
Згадаймо, що Христос, по Своєму воскресінні увійшовши в дім на зібрання Своїх учнів, щоб ті впізнали Його і визнали як воскреслого, а не як духа, попросив у них чогось їстівного. Вони подали Йому печеної риби. Він узяв і їв перед ними.
Тому виноградне і вино, і хліб за Ісусом Христом повинні були набути великого містичного значення, поєднуючи землю з небом, тілесне з духовним, таким чином творячи єдність людини з Отцем Небесним. Коли всі дванадцять апостолів зібралися пізнього вечора на спільну трапезу, Він дав їм пізнання Тайни через причастя хлібом і вином, перетворивши їх духом у чаші на Тіло Своє і Кров Свою. Подаючи їм чашу, Він сказав: «Хто їсть Моє тіло і п’є кров Мою, той має вічне життя, і Я воскрешу його останнього дня. Бо тіло Моє істинно є їжа, а кров Моя – істинно є пиття». І більше того: «Хто їсть тіло Моє і п’є кров Мою, той перебуває в Мені, а Я в Ньому» (Ін., 6:54:56). Ось вона – найвища таїна буття життя людини! Всім зрозуміло, що душа вічна, а, отже, і місце її на небесах, а не в землі, де лиш прах перебуває. Але в той же час ми знаємо зі Святого Письма, що в Отця Небесного є різні обителі. Позаяк ми християни, то нам належить повернутися в обитель, де перебуває Ісус Христос із праведниками, тобто бути у вічному єднанні з нашим Господом. Він віддав Своє тіло на розп’яття і кров Свою пролив, і цим указав нам шлях до спасіння, тому й ми повинні щодня співрозпинатися з Христом, щоб мати частку з Ним у Царстві Небесному. Адже і апостол Павло сказав, що: «Плоть і кров не можуть вспадкувати Царство Небесне, і тління не вспадкує нетління. Ось кажу вам таємницю: не всі ми помремо, та всі перемінимось» (1 Кор., 15:50-51).
Отже, як потверджає й апостол, всі ми перемінимося, бо кожному вготована тілесна смерть, а щоб не померти й духом, тобто опинитися у вічному мороці пекла, ми повинні сполучатися з Христом. Адже Своїм розп’яттям Він дав нам цю можливість – з тління одягнутися в нетління, а із смертного одягнутися в безсмертя.
А не помруть ті з нас, хто, маючи непохитну віру, отримує єднання з Господом споживанням часточки Тіла і Крові Його в причасті, тобто братерське єднання між собою і Христом, і саме в причасті це єднання й відбувається найповніше. Звідси випливає і єдиноправильність Таїнства причастя Тіла і Крові Христових, яке наша Церква зберігає незмінно протягом двох тисяч літ так, як заповідав Сам Христос на Тайній вечері апостолам. Перед цим Ісус сказав: «Батьки ваші їли манну в пустелі і померли» (Ін., 6:49), вказуючи їм на тимчасовість матеріального, бо вічність не є «їжа і пиття», бо тіло, яке приймає їжу, переходить у землю і стає її часткою, а душа повертається до Бога. Але ж душа не може насичуватися їжею і питтям, як то було манною в пустелі, бо вона збагачується духовними дарами і саме вони й визначають її подальшу долю в потойбічному житті, так само вони визначать і її участь, коли настане загальне воскресіння. То як же поєднати піст тілесний і піст духовний, щоб досягнути вдосконалення і в цьому сполученні отримати життя вічне? Адже сказав Господь: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний» (Мт., 5:48).
Отже, входячи у Великий піст, ми повинні поставитися до нього, як до періоду найбільшого наближення до Христа Ісуса, виявляючи віру і волю християнського життя в усьому: поведінці – уникаючи негідних вчинків, лихослів’я, неправдомовства, проявів злості і зла, і всього недоброго, що сквернить людину духовну, адже сказав Господь: «Ніщо з того, що входить у людину ззовні, не може осквернити її, але що виходить з неї, те оскверняє людину» (Мк., 7:15), а також і в їжі та питті, як встановила нам свята Церква, аби ми здобували духовне піднесення. Тому підготуватися гідно до святого причастя є священним обов’язком кожного християнина: «Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є осудження собі, не роздумуючи про Тіло Господнє. Через це багато між вами немічних, хворих і чимало вмирає» (1 Кор., 11:29-30). Чи можемо ми вважати цей вислів апостола Павла як пряме визначення того, що, причащаючись, ми стаємо одним тілом, коли одного Тіла і однієї Крові причащаємося? Звичайно, якщо ми причащаємося з вірою, адже й апостол Іоанн сказав: «І ця перемога, що перемогла світ – віра наша» (1 Ін., 5:4). А перемагає той, хто вірує, що Ісус є Сином Божим, і все, що Він заповів, є істиною. Тож беззаперечною істиною є і причастя святих дарів Божих – Тіла і Крові Господньої. Як є істиною й те, що Бог дав нам життя вічне і це життя в Синові Його. Отже, ця віра нехай переможе наше маловірство в час Великого посту причастям Тіла і Крові Христових.
Отже, ми повинні знати і вірити в те, що в дійстві святої євхаристії під час літургійного Богослужіння (і тільки!) Дух Святий сходить у чашу з виноградним вином і хлібом (проскурою) під дією якого відбувається перетворення їх на Тіло і Кров Христові, споживаючи які, ми приймаємо в себе Самого Ісуса Христа, а отже, і єднаємося з Ним.
Кожному з нас милосердним Спасителем дано час одуматися, розкаятися і виправити своє життя, щоб гідно постати перед Господом на суді. Тому слід кожному зрозуміти значення посту як у духовному, так і в тілесному житті, бо він гамує нашу грішну плоть, звільняє з-під її тягара душу, очищає її, підготовляючи як нову і чисту посудину для прийняття благодаті Божої. «Чи ви не знаєте, що ви храм Божий і Дух Божий живе у вас? – запитує апостол Павло і додає: – Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог, тому що храм Божий святий, а цей храм ви» (1 Кор., 3:16-17), бо кожен із нас викуплений ціною крові Сина Божого. Він є Джерелом життя і блаженства, і через Таїнство причастя Він хоче дати нам Своє життя, Свою благодать, Свій мир і зробити нас вічно живими. Так ідімо Йому назустріч! Він дав нам світло, просвітив шлях у темряві, шлях до Бога. Станемо ж під промені живодайного світла, приймемо в себе животворчу силу і духовно відродимося. А Великий піст є найкращою нагодою для цього.
«Нехай Бог миру буде з усіма вами. Амінь» (Рим., 15:33).
Архієпископ Харківський і Полтавський +АФАНАСІЙ (Володимир Шкурупій)
