(Із духовних бесід архієпископа Афанасія Шкурупія)
ЗАПИТАННЯ: Прошу пояснити, чим небезпечний гріх гніву, які його наслідки для людини?
АРХІЄПИСКОП АФАНАСІЙ: Гнів народжується в серці людини, засліплює її духовний зір і затьмарює розум. Цим він особливо небезпечний, бо тоді всі думки і дії людини спрямовуються в руслі омани, відверто кажучи – брехні, яку вона вже не може сприймати адекватно, а сприймає як правду. Доки гнів знаходиться в нашому серці, ми не можемо правильно розрізняти добро і зло, а тому наше сприйняття подій, що відбуваються навколо і, особливо, коли стосуються нас безпосередньо, а не опосередковано, є, здебільшого, неправильним і тягне за собою помилки в подальшому, все більше й більше затягуючи в прірву неправди. В такому стані вона не здатна робити вірних висновків і давати зрілі, а, особливо, правдиві поради, щоб ними не вводити й інших людей у гріх омани й гніву. Більше того, людина, коли перебуває в неправді й гніві, нездатна сприймати істинних духовних порад.
ЗАПИТАННЯ: Тоді скажіть, отче, чи можна віднести до гріха гніву брехню й осуджування?
АРХІЄПИСКОП АФАНАСІЙ: Звичайно. Оббріхування і осуджування ближніх можна вважати різними формами гніву, адже людина, здебільшого, саме засліплена гнівом здатна до осуду і, навіть, оббріхування. На превеликий жаль, останнім часом в нашому суспільстві ці різновиди гніву набрали великого поширення і вже стають звичними формами стосунків між людьми, тобто вводяться у практику взаємних відносин. Тобто, їх уже вважають малозначущими, наче б так і повинно бути. Один із святих отців наводить такий приклад: “Зустрілись один з одним дратівливий і улесливий, і в їхній розмові неможливо знайти жодного вірного слова. Зазирнувши в серце першого, знайдеш лють, а поглянувши в серце другого, побачиш лукавство”. А тому завжди слід бути щиросердним і не тримати одне в серці, а інше на вустах, бо то вже підступність. Будь правдивим і не бреши, тому що брехня від лукавого.
Це ж стосується і пристрасті осуджування, яке також є свідченням відсутності любові до ближніх. Воно стало в наш час таким поширеним, що вже й гріхом не вважається, а чимось звичним, буденним явищем. Нині осуджування вважається однією з форм дискусії, навіть відстоюванням якоїсь уявної, здебільшого перекрученої справедливості чи щось подібне. Але осуджування іншого перешкоджає бачити свою неправду, свої гріхи. Якщо ж людина помічає тільки чиїсь негаразди, а своїх не бачить, то вона віддаляється від спасіння. Бо коли ми осуджуємо когось, обзиваємо його, докоряємо, то, врешті, самі ж впадаємо в той же гріх за який осуджуємо. Ми ж повинні знати, що ніщо так не гнівить Бога й не приводить до погибелі людину, як лихослів’я, осуджування і приниження нею ближнього. Тому що лихослів’я є породженням ненависті, а осуджування викрадає Божі гідності й губить душу. Преподобний Єфрем Сирін повчає: “Якщо бачиш, що хтось грішить, не розголошуй про його гріх, не май до нього ненависті, щоб і тобі не впасти в той же гріх”.
ЗАПИТАННЯ: Як же тоді уникнути осуджування й неправди в своїх словах?
АРХІЄПИСКОП АФАНАСІЙ: Треба не уникати, а жити так, щоб навіть у помислах не грішити цими пороками. Навчитись не осуджувати і ставитись поблажливо до людей достатньо важко, якщо цього не закладено з материнським молоком і в дитячі та юнацькі роки батьківським вихованням, але необхідно, якщо ти людина віруюча. Досягається такий духовний стан великим трудом і шляхом діяльної любові, тобто такої любові, яка існує не на словах, а проявляється в повсякденних ділах, яка стала суттю життя. Осуджування ближніх, гнів, брехливість у стосунках є тяжкою духовною недугою, з якої людині самотужки не вибратися. Це під силу лише з допомогою Божою і спрямуванням всього свого життя, своєї волі до добра.
Все починається з дратівливості, яку чомусь вважають чимось невинним. Але ж ми знаємо, що дуже часто дратівливість, особливо, коли протилежна сторона відповість тим же, переростає в гнів аж до скаженості. А все тому, що немає в більшості віри в Бога, а, відповідно, й страху Божого. Та, власне, й не у всіх віруючих він є. Тому якомога частіше, бачачи в цьому свою неміч, слід докоряти не комусь, а собі, й просити Божої помочі в подоланні такої згубної пристрасті, намагатися себе утримувати від неї. Але коли в тобі переважає завищена самооцінка, то досягнути успіху в боротьбі з цим гріхом буде дуже важко. Духовну роботу нікому не видно, але її бачить Бог і заспокоює. Коли ж прийматимеш до серця чиїсь неприємні для тебе слова, вчинки, а своїм помислам будеш давати в серці простір, виправдовуючи себе, то таким чином тільки примножиш свої переживання і матимеш, як увігнаний в серце цвях, гнівливість, роздратування, які переростають у гнів та обмовляння. І додам – боротись треба. Навіть сонце само по собі не сходить і не заходить, а з волі Божої.
ЗАПИТАННЯ: Але якщо все ж таки людина накинеться з ненавистю, а змовчати ніяк. Що робити в такому випадку?
АРХІЄПИСКОП АФАНАСІЙ: В будь-якому випадку віруюча людина не повинна втрачати над собою контроль. Якщо перед тобою стоїть людина і ти бачиш, що вона тебе ненавидить, і чуєш від неї образливі слова, повні озлоблення, зневаги, грубощів, сприйми це для себе за випробування. Знай, що таким чином Господь попускає випробувати тебе на духовну міцність. Тому пересиль своє серце, якщо воно втягує тебе у вир озлоблення і такої ж ненависті. Спробуй заспокоїти його і, обов’язково, з любов’ю, лагідною усмішкою. Хоча, звичайно, часто в таких випадках усмішка викликає в такої людини ще більший приплив ненависті. Слово Боже, навпаки, миттєво знаходить достатню міру милості й благодаті, якщо шукати миру, а не розбрату, якщо першому намагатися вгасити полум’я зла. Апостол Павло говорить, що слід перемагати добром зло, а не бути переможеним злом (Рим. 12:21). Тому, коли ти постійно людині, яка тебе ненавидить і обмовляє, бажаєш добра, то, перш за все, спасаєш свою душу. Якщо такий і слухати тебе не хоче, насміхається над тобою, терпи, згадай Ісуса Христа і в Його терпінні шукай собі наснагу і силу противитися злу.
2008 р
+Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ