Не я б’ю – верба б’є

0
179

«Слово Христа містило в собі глибинне за значенням, доленосне для всіх народів і всіх поколінь свідчення про Божу правду, розлиту, як течія могутньої ріки, по всій Євангелії – вічній Книзі життя. А найбільша правда – любов, виражена у двох основоположних заповітах: «Люби Господа Бога свого» і «Полюби ближнього свого, як самого себе», – високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

1 квітня 2018 року, Неділі 6-ої Вербної, або Ваїй, Входу Господнього до Єрусалима, архієпископ Афанасій звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії (єпархіального управління), та ієрей Олександр Горай.

«Цього дня нове йшло назустріч старому, Життя йшло на зустріч із смертю, щоб перемогти її раз і назавжди. Але не радів Христос тріумфу, з яким Його зустрічали й супроводжували юдеї, не радів гучним голосам, що викрикували: «Осанна!», тому що бачив – люди не прийняли Його Правди. Вони хотіли зовсім іншого, земного, вони очікували, що Він, у славі й силі, переможе римських загарбників і звільнить їх від рабства, – зауважив у своїй проповіді під час богослужіння владика Афанасій. – Навіть Його учні, які цілих три роки супроводжували скрізь і всюди, чули кожне мовлене Ним слово, бачили безліч чудес зцілення, перетворення, повернення мертвих до життя, але й вони не зрозуміли Його. Недарма ж брати Заведеєві перед Єрусалимом попросили: «Нехай один із нас сяде по праву руку, а другий по ліву від Тебе у славі Твоїй». Тобто, коли Христос стане царем і займе царський трон, щоб стати їм найбільшими вельможами».

Проповідник зазначив у своєму слові, що за ці більш ніж дві тисячі років людина так і не змінилася, хоч змінювалася архітектура будівель, одяг, взуття, транспортні засоби, а людина якою була такою й зосталася до сьогодні. «Христос ішов на смерть, а вони думали лише про владу та збагачення. Через це Його серце було засмучене й опечалене. Він ішов на смерть заради того, щоб вони жили, а коли ця мить настане, вони всі кричатимуть: «Розіпни Його!» І не буде в їхніх серцях ні жалю, ні любові, а тільки зневага й ненависть за те, що не виправдав їхніх сподівань, – не вигнав окупантів, не звільнив від податків, не дав грошей». Такою є реальність і нашого сьогодення, коли так само від любові до ненависті лише один крок.

«Христа зустрічали, як царя, хоч Він був мало схожий на царську особу. Народився у печері в яслах для годування худоби, був Сином із бідного роду, Який, на відміну від птахів та звірів, не мав навіть місця, де голову прихилити. В’їхав до Єрусалиму на чужому віслюкові, останню вечерю справив у чужій господі, навіть був похоронений у чужому гробі. Він не був схожий на царя, адже не мав грошей, власного війська, але входив до Єрусалиму ходою любові, того найбільшого дару, який може дати тільки Бог. З того часу Він бажає так само мирно входити до сердець тих, хто Його любить, до сердець християн…»

Під час богослужіння на малому вході, за активну діяльність у розбудові Харківсько-Полтавської єпархії, велику доброчинну діяльність, архієпископ Афанасій нагородив ієрея Олександра Горая черговою церковною нагородою – правом ношення камілавки.

Потім архієпископ Афанасій освятив принесене вербове віття та окропив свяченою водою вірян.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here