Сьогодні згадуємо, як Господь через архангела Гавриїла повідомив людям про здійснення пророцтв і прихід Месії. Вдивляємося в те, як Бог це зробив. Всемогутній не використав силу. Творець не поставив творіння перед фактом. Він дуже трепетно повівся з людською свободою. Запропонував – і отримав зустрічну згоду.
У цей день Старий Завіт прочитується, мовби підготовка людини не до примусової, а добровільної, і саме тому абсолютної згоди з Господом. З Богом Незрозумілим, Незбагненним, Непередбачуваним, навіть Грізним і Страшним, але Богом Живим. Коли людина виявляється готовою без жодних зустрічних умов і вимог відповісти Богові “так” – стається це чудо. Слово стає плоттю, Бог вміщується в людське тіло, починає звершуватися історія спасіння, Новий Завіт.
Відповідь людини часто відходить на другий план перед величчю Божої дії. Однак Благовіщення – це не тільки слова ангела, повідомлення волі Господа. Благовіщення – це і блага вість про готовність людини прийняти те, що пропонує Бог. Віддатися в Його руки без якихось гарантій , бо Його можна не боятися, а любити, Йому можна довіряти. “Я раба Господня, нехай буде мені за твоїм словом”, – говорить Богородиця.
Вона це промовляє, але ніяких ефектних подій не відбувається. Будні Марії після Благовіщення практично не змінюються. В неї лишається той самий дім, те саме коло спілкування, родинні обов’язки, звичайна щоденна праця. Та все це отримує внутрішнє наповнення! Разом із Дівою щомиті – Божий Син, Ісус Христос, Якого вона носить у собі спершу непомітно, в утробі, потім як немічну дитину на руках. Але з часом усе починає змінюватися під дією Того, Хто через Богородицю входить у матеріальний світ.
Відповісти на Боже Слово своїм життям покликані й ми, християни. Ми теж несемо Христа, коли виходимо з храму після причастя. Несемо у звичні нам обставини. Несемо для того, щоби спастися самим і спасти те, що нам цінне, рідних і дорогих нам людей. Щоби благодать Господня осяяла і преобразила нас і світ навколо нас. Та коли не бачимо швидких наслідків, коли не складається все одразу так, як нам хочеться – можемо засумніватися. Послабити зусилля. Почати нарікати. Навіть втратити віру та впасти у відчай.
Згадаймо у випробуванні про Благовіщення. Попросімо в Богородиці мудрості. Хай вона підкріпить наші сили і допоможе збагнути, що на все свій час. А наше завдання – просто бути готовими. Не ганятися за власними уявленнями про результат, а бути відкритими до Бога. Продовжувати робити “банальні” речі: молитися, читати Святе Письмо, брати участь у богослужіннях, працювати над собою, робити справи милосердя, вростати в спільноту Христових учнів. І чекати, коли дозріємо і зуміємо без фальші вимовити: “Ось я, Господи. Нехай станеться зі мною, як Ти хочеш. Нехай буде воля Твоя”.
ієрей Дмитро Шаповалов, sophia.church
