Об’єктивний і тверезий аналіз наведених причини, з огляду на які архієреї Болгарської православної церкви відмовляються брати участь у Великому і Святому Соборі Православної Церкви, засвідчує неадекватність, слабкість і помилковість цих аргументів. Про це заявив доцент християнської філософії та візантійського богослов’я Велико-Тирновського університету Смілен Марков.
Як повідомляє ChurchBY.info, богослов пояснює рішення синоду БПЦ історією цієї церкви, яка спершу тривалий час перебувала відірваною від контактів із іншими православними церквами внаслідок самочинного проголошення автокефалії, а потім майже одночасно із вирішенням цієї проблеми – потрапила в політичну залежність від Москви, оскільки в Болгарії було встановлено комуністичний режим. Цей період Марков називає руйнівним, оскільки було фізично знищено багатьох видатних представників церкви, ієрархія була підкорена державній владі та навіть змушено співпрацювати зі спецслужбами СРСР і Болгарії.
«У цьому контексті міжнародні контакти приводили паству до фрустрації, оскільки всі зустрічі з представниками інших церков і деномінацій, в тому числі робота у Всесвітній Раді Церков, використовувалися державою для просування інтересів комуністичної партії і Радянського Союзу. На жаль, після падіння “залізної завіси” в 1989 це модель і далі зміцнилася, а в деяких аспектах навіть посилилася. Серйозний доказ цього – схизма всередині Болгарської церкви (1992-1998), котра була ініційована колами, які залежали від сформованих за часів комунізму владних зв’язків. Як наслідок, зараз на церкву впливають формальні і неформальні лобі-групи з різними геополітичними орієнтаціями. Це призводить до небажання працювати на міжнародному рівні, особливо що стосується неслов’янських православних юрисдикцій і представників інших релігій», – пояснює богослов.
На його думку, другим важливим чинником є специфічна ситуація з освітою вищого болгарського духовенства.
«Загальновідоме недооцінювання богослов’я в Болгарії призводить до повної ізоляції між Церквою та державними богословськими факультетами. На відміну від інших традиційних православних країн, ніхто з болгарських митрополитів, виключаючи патріарха, ніколи не викладав на державних богословських факультетах», – наголошує Марков.
Він стверджує, що Болгарська церква у своїх зовнішніх контактах воліє притримуватися фарватеру Російської церкви. Однак прямої участі Москви в ухваленні згаданого рішення щодо Всеправославного собору Марков не вбачає. За його припущенням, значно більш правдоподібними причинами є богословська неготовність болгарського єпископату брати участь у соборових дискусіях та історично зумовлений ізоляціонізм і комплекси.
«У ситуації, що склалася, правильною реакцією повинні стати спроби пошуку нових можливостей залучення більшого числа членів православної пастви в Болгарії до всеправославного спілкування і діалогу. Таким чином, крок за кроком, радість взаємної любові та порозуміння може поширитися на всю повноту Болгарського патріархату, в тому числі, на митрополичий синод», – підсумовує Марков.
