«Ні, не хочу тієї слави, їй-Богу, не хочу. Вся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачинку зробив, то б мені й була слава, я більшої й не хочу» — Панас Мирний.
19 червня 2020 року, за ініціативи архієпископа Харківського і Полтавського ПЦУ АФАНАСІЯ, настоятелем Свято-Михайлівського храму міста Полтави Олександром Гораєм, керівником екологічного відділу ХПЄ ПЦУ Теймуразян Людмилою та жителями Полтави було впорядковано територію біля могили Панаса Яковича Рудченка, відомого під псевдонімом Панас Мирний, та його дружини Олександри Михайлівни. В цілому до заходу долучилося більше десяти осіб, серед яких уся родина Шаповалів, від якої на прибирання прийшли представники трьох 
поколінь, найменшій Марійці за кілька днів виповниться 4 роки. Під час прибирання було видалено бур’яни, обрізано кущі, зібрано сміття та висаджено кілька видів однорічних квітів. Потім волонтер мережі Volunteer Community Poltava, координатор проекту “Екоцінності” Ірина Коноз поділилась з присутніми своїм досвідом свідомого споживання. Суть його полягає в тому, щоб максимально зменшити кількість сміття, яке ми приносимо додому, якомога довшого повторного використання речей, здачі на повторну переробку скла, пластику, паперу, металу, а також компостування всієї органіки, що з’являється в домогосподарстві. Опісля Людмила пригостила присутніх холодним узваром, який принесла в скляній пляшці, адже цей матеріал можна використовувати повторно та переробляти безкінечно. Для напою також були повторно використані пластикові стаканчики з молочно-
кислої продукції. Однак Ірина пояснила, що повторне використання пластику небажане, краще все ж придбати багаторазове горнятко для холодних та гарячих напоїв і завжди носити його з собою. Разом дівчата закликали присутніх дбайливо ставитися як до довкілля, так і до власного здоров’я. Розповіли про шкоду від використання пластику та мікрочасток, які утворюються під час його розкладання. Екоактивісти пояснили, що при виборі товарів варто віддавати перевагу товарам у скляній чи металевій тарі, придбавати товари на вагу у власну тару чи торбинки, використовувати завжди багаторазові торби, як те колись робили наші предки. Присутнім мамам з дітками порадили відмовитися від цукерок (адже упаковки з них взагалі не переробляються), а віддавати перевагу сухофруктам та горіхам і придбавати їх у власну тару.
Все сміття, яке було зібрано, Людмила з Іриною відсортували. Органічні відходи родина Шаповал відправила на компостування. Скло, пластик та інше змішане сміття було викинуто до окремих баків, що розміщені поряд.
За кілька днів до заходу Ірина та Людмила спілкувалися щодо причин та наслідків екологічної кризи,
зокрема наслідків створення штучних водойм на Полтавщині. Саме біля могили письменника П. Мирного Людмилою було передано Ірині збірку повістей та оповідань «Останній поріг» письменника Володимира Шкурупія (владики Афанасія), до якої увійшло оповідання «Червоний спас», в якому автор майстерно описав весь той біль і втрату, що їх зазнали мешканці сіл, які підлягали виселенню через створення Кременчуцького водосховища.
Здавалося б, зроблено було не так і багато, але всі, хто долучилися до заходу, зробили для України та рідної Полтави кожен свою мачинку добра.
