«Щиро вітаю вас із великим святом – ушануванням святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Згадуючи життя і подвиг в ім’я Господа Ісуса Христа цих двох славних святих, ми повинну акцентувати свою увагу на ті більш ніж сто років відродження автокефалії українського православ’я, коли наші архієреї і священики безстрашно несли апостольське служіння українському народу, і більшість із них також закінчили своє життя насильницькою смертю», – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.
12 липня 2020 року, 5-ої Неділі після П’ятидесятниці, пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі (м. Полтава). Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.
«Багатьом наприкінці двадцятих-тридцятих років минулого століття, і одразу в післявоєнний час, коли радянські війська звільнили Україну від німецьких загарбників, здавалося, що це вже кінець, тому що всі автокефальні храми були закриті, більшість священників і єпископів 
першого періоду відродження, закатовані, розстріляні чи згинули в радянських концтаборах. Це відчуття посилювалося під натиском організованої атеїстичної пропаганди, яка не залишала місця для пам’яті про автокефалію в серцях і свідомості українців. І, взагалі, побутувало переконання, що це вже останнє покоління, яке відійде, а на його місце прийдуть люди без віри в Бога, тим паче, покоління, яке вже навіть не згадуватиме про автокефалію, тобто самостійність православ’я в Україні», – сказав у слові проповіді правлячий архієрей.
Але так думали ті, хто не знав, не розумів і навіть не здогадувався про природу Церкви, яка не є плодом людських рук. Адже це діло Божественне, це втілення волі Божої в житті людини, в житті народу і взагалі в історії людства. І хоч цю волю здійснюють люди, обмежені й піддані гріху та спокусам у силу обмеженості людської природи, Божа сила і Божа могутність знаходяться в цьому історичному існуванні Церкви Христової.
«А все ж почалося з апостолів, і сьогодні ми прославляємо пам’ять первоверховних апостолів Петра і Павла. Апостол – це свідок і посланець. Так про що ж покликані свідчити апостоли? Сьогоднішня Євангелія (Мт., 16:13-19) розкриває нам розуміння самої серцевини апостольського свідчення, найголовніше, що вони сказали світові. А вони нам передали розмову Ісуса Христа з учнями. Він запитав їх: «За кого Мене вважають люди?» І у відповідь на це запитання апостол Петро говорить: «Ти – Христос, Син Бога живого». А Господь йому відповідає: «Блаженний ти, Симоне, сину Іонин, тому що не тіло і кров відкрили тобі це, але Отець мій, сущий на небесах», – продовжив пояснення архієпископ Афанасій. – Після цього Господь посилає апостолів у світ. Вони Його посланці, вони свідки. Про що ж вони повинні були свідчити? Звичайно, вони розповідали людям про все, що бачили і чули, але основою їхньої проповіді були слова, сказані апостолом Петром: «Ти – Христос, Син Бога живого».
Завершилося богослужіння уставним многоліттям.
