Робота щодо укладання книги вже майже завершалася… Та несподівано до рук потрапили «Щоденники» Олеся Гончара в газеті «Наша віра» за 1998 рік.
Згадалося…Останній візит Патріарха Мстислава до Харкова у грудні 1992 року, який організувало Харківське крайове православне Братство ап. Андрія Первозваного.Складнощів було більш ніж достатньо, ситуація в УАПЦ склалася майже критична…
А перед тим, 14 жовтня 1992 року на Покрову Богородиці делегація Харківського крайового Братства на запрошення голови Всеукраїнського Братства УАПЦ брала участь у всеукраїнських заходах у Києві разом із львівською делегацією. Києвом марширували одягнені святково козаки. Одну із делегацій козаків очолював В’ячеслав Чорновіл. Всі поспішали на Поділ до церкви Пресвятої Богородиці. Службу Божу правив Патріарх Мстислав… Атмосфера у храмі була піднесена… Та не всім припадало це до душі. Делегація із Дніпропетровська поводила себе по відношенню до Патріарха УАПЦ Мстислава, мало сказати. брутально… З уст Калоші, директора стадіону «Динамо» лунали принизливі коментарі в адресу нашого старця… Згодом з’ясувалося (а про це теж іде мова у «Щоденниках» Олеся Гончара) Патріарх УАПЦ Мстислав мешкав у готелі «Україна». Номер справляв на нас сумне враження. Та найприкріше – Патріарх не мав належного харчування… якщо не сказати більше… Пустий холодильник. Харків’яни разом із львів’янами побігли на Бессарабський ринок, закупили продукти, приготували, що можливо було в умовах готелю…
А самі черговий раз поверталися з Києва в сльозах. адже саме там завжди натрапляли на нерозуміння, байдужість до розбудови УАПЦ, Патріарха… Хтось потім скористається моментом і вибудовуватиме собі церковну кар’єру, хтось намагатиметься переступити волю Патріарха і без його благословення їхатиме до Константинополя, хтось здасть без поради з ним частину Церкви, залишивши руїну… одним словом «совок» давався взнаки.
…. Зупинився Владика на квартирі у відомого харківського режисера театру «Березіль» Анатолія Стародуба, що неподалік вул. Пушкінської. Анатолій Стародуб тоді брав активну участь в організації приїзду Патріарха УАПЦ Мстислава до Харкова – надав мікроавтобус, турбувався побутом… Вони познайомилися із Патріархом під час поїздки Анатолія Стародуба до Америки із гастролями театру «Березіль». Пан Анатолій відвідав Патріарха Мстислава у Баун-Бруці, мав довгу розмову і теплий прийом.На згадку Патріарх Мстислав подарував харків’янину чудове видання українських прислів’їв і поговірок Номиса, яку сам уклав і видав. Згодом ця книга була люб’язно передана п. Анатолієм до Харківського літературного музею.
19-20 грудня 1992 року квартира Анатолія Стародуба перетворилася на харківський прес-центр, вітальню, до якої поспішали дорослі і малі харків’яни, представники влади і журналісти, члени Харківського Православного Братства ап. Андрія Первозваного, які прагнули почути слово Патріарха, отримати благословення, та, зрештою, просто побачити легендарного старця,який незважаючи на вік і хвороби, долав сотні кілометрів, щоб дати раду своїй Церкві в Харкові.
Харків був останнім українським містом, в якому молився перед від’їздом до Америки Патріарх Мстислав – це була Свято-Дмитрівська церква, одна із найстаріших церков міста, що мала свою легенду і передання серед харків’ян (див. додаток 2). Реальність була складною, його турбувала доля УАПЦ, України, можливість збереження Церкви і його надійних послідовників.
Зраджена Церква, зраджений Патріарх у Харкові знаходив собі розраду, був оточений турботою, теплою їжею і питтям…Він відчував себе вдома. Тоді ж мені довелося стати свідком довгої розмови Патріарха Мстислава по телефону з відомим українським письменником Олесем Гончаром. Щира, сповнена хвилювань, довірлива розмова до нині згадується, як щось надзвичайне…Два духовні велетні розмірковували над долею країни, що вступала в глибоку кризу, переповнена болем і майже відчаєм бесіда про скривджену черговий раз владою УАПЦ, про брехливі обіцянки влади щодо резиденції Патріарха…
А в сусідній кімнаті серед присутніх був той єпископ, який першим зрадив нашу Церкву…
Старенький Патріарх змучений подорожжю наступного дня відбув із Харкова, покладаючи на нього надії…
Ніна Немировська
за кн. “Дивімося одне одному у вічі!”. С.92-95.
