(З розмов із високопреосвященним Афанасієм Шкурупієм, архієпископом Харківським і Полтавським, керуючим Черкаською і Кіровоградською єпархією).
ЗАПИТАННЯ: Ваше високопреосвященство, ефективна кадрова політика в будь-якій організації, а тим паче в Церкві, визначає її нинішнє і, особливо, майбутнє. Молодь вже неохоче пов’язує свою долю з пастирським служінням у Церкві. Кількість семінаристів у всіх Церквах постійно зменшується, а ті, хто закінчує семінарію, здебільшого йдуть у народне господарство, а не на парафії священиками. Який ви бачите вихід із ситуації, що складається у вашій єпархії?
Арх. АФАНАСІЙ: Питання священицьких кадрів для Харківсько-Полтавської єпархії стоїть дуже гостро. Їх нестача негативно впливає на кількісний ріст, суттєво стримуючи розвиток. А з цим, відповідно, страждають і всі інші сфери церковної діяльності. Я ставлю це питання в нашій єпархії, але поки що ніяк не зрушу з ним в організаційному вирішенні. Хоча, це традиція Української Церкви, яка йде ще з давніх часів, коли парафіяни самі обирали кандидата на священика їхньої парафії, а вже потім його затверджував правлячий єпископ і, після відповідного періоду навчання, висвячував та призначав на настоятеля.
Я хочу відновити цю традицію, тим паче, якщо такий кандидат має сім’ю, усталені духовно-моральні погляди на життя, він має життєвий досвід і, що суттєво на нинішній час, житло (це якщо він буде служити за місцем проживання).
В наші краї не дуже охоче згоджуються приїжджати на служіння із західних областей, де ситуація із священством краща, адже тут служіння в УАПЦ – рівнозначне подвижництву, а всі хочуть одразу гідне житло, і храм для служіння, і сталу заробітну плату. А в нас, здебільшого, треба починати на порожньому місці, самому будувати й матеріально виживати. Більшість до такого служіння не готові. Тому треба кадри шукати на місці. А з цим проблема, яка полягає в тому, що останнім часом намітився суттєвий спад у зацікавленості (особливо молоді) у священицькому служінні. Та ще й на селі байдуже ставляться до долі свого пастиря й тому кожен змушений виживати, як зуміє.
Саме тому я й звертаю увагу на старше покоління віруючих православних християн, які, окрім усього, ще й мають із старих радянських часів одну дуже важливу якість – почуття обов’язку. Коли звучить слово «треба», то більшість із нас не рахується ні з чим особистим, чи навіть родинним, а впрягається в роботу й тягне плуга з усієї сили, доки не впаде. Так говорять у нашому краї. Я надіюся якраз на оце почуття обов’язку. Нам треба рятувати духовний світ українського народу, доки ще не пізно.
Нинішній світ руйнує не тільки душу індивідууму, а вже найближчим часом під його ударами падатимуть цілі народи. Це буде катастрофа, особливо для такого піддатливого народу, як наш.
Звичайно, молодь більш чутлива до суспільних змін, краще їх відчуває, а, відповідно, й адаптується до них швидше, ніж старше покоління. Але людям старшого покоління, яке має чималий життєвий досвід, є що передати молодим. І ось на стику цих двох вікових категорій і можна формувати міцний фундамент, який буде скріплений досвідом старших і запалом молодих. Це зцементує українську націю і не дасть їй розчинитися в глобалізованому світі, в якому вже почалося вавилонське змішання народів. Саме здатних до такого служіння українській нації в її православному сегменті віри молодих і старших пастирів я й очікую. Гадаю, що вони не перевелися, а зважаючи на потужне національне відродження, сподіваюся на їхній прихід до лав УАПЦ.
ЗАПИТАННЯ: А яким повинен бути кандидат у пастирі УАПЦ?
Арх. АФАНАСІЙ: Про те, яким повинен бути кандидат у пастирі Христової Церкви, говорив ще апостол Павло. Він зазначав, що пастир повинен бути чоловіком однієї дружини, чесним, порядним, завжди тверезим, здібним навчати (а я до цього додам, що й сам навчатися, увесь час збагачуючи свої знання), не грошолюбом, повинен добре дбати про власну родину й виховувати дітей та онуків, бо в іншому випадку як буде виховувати парафіян, яких йому доручить Господь? Святий апостол зазначив: «Бо хто не вміє рядити власним домом, то як буде дбати про Церкву Божу?» (1 тим., 3:5).
А хто має такі цінні якості? Звичайно, що людина зріла, сімейна, яка вже пройшла «університети» життя. Тобто чоловік, випробуваний часом і життєвими обставинами. Він зможе набагато краще опікуватися своїми парафіянами у різноманітних, часто надто складних духовних, душевних, психологічних станах, в які так часто в останні часи втрапляють люди, аніж, скажімо, молодик, що тільки-но починає входити в доросле життя з його далеко не простими умовами. А якщо це буде ще й авторитетна в суспільстві людина, то це просто знахідка для церкви.
ЗАПИТАННЯ: Але ж людина у віці навіть п’ятдесяти років, не кажучи вже про, скажімо, шістдесят, уже не зможе так активно служити й працювати, як молоді священики. Та й по терміну в них не так багато часу для служіння на парафії, а потім знову виникне та ж кадрова проблема.
Арх. АФАНАСІЙ: Відповім народним прислів’ям – старий кінь борозни не псує. Навпаки, кладе їх без огріхів. А це багато важить для урожаю плодів. Так і в церковному служінні. Навіть якби й не було кадрової проблеми, то й тоді не було б розумним відмовлятися від тих, кого Господь кличе до служіння на духовній ниві в тій чи іншій якості.
Хоча в Україні, як і в усьому світі, існує прикра тенденція збайдужіння до традиційних релігій, а тому й до пастирського служіння втрачається інтерес. І це серйозна проблема. Тих, хто хоче присвятити своє життя Господу й Церкві Христовій, неухильно меншає. В той же час шукати вихід з цієї ситуації треба, тому слід шукати кандидатів на священицьке служіння й зі старшого покоління.
З одного боку, це вже морально зрілі, досвідчені чоловіки, які показали себе добрими сім’янинами й господарями, мають авторитет у місцевості свого проживання, добре знають людей, їхні звички, схильності, хто й чого, як кажуть, вартий, а тому можуть говорити з ними на їхній мові, що особливо важливо в пастирській діяльності.
З іншого боку, старша людина вже забезпечила собі певний добробут, має власне житло, що є дуже суттєвим, навіть автомобіль, діти виросли й роз’їхалися, а тому відпадає багато проблем, через які парафія надовго залишається без настоятеля.
Сподіваюся, що пізні священицькі покликання, оздоровлять загальну ситуацію. А те, що «молоді» за хіротонією священики послужать 15-25 років, то це, вибачте, достатньо чималий термін у житті як людини, так і релігійної громади, щоб встигнути багато чого зробити на духовній ниві, навіть храм збудувати й підготувати собі гідну зміну.
Звичайно, можливих кандидатів навіть із старшого покоління відлякує відсутність храмів, які ще треба будувати, як і самі громади, мала кількість активних парафіян, небажання утримувати священика матеріально, хоча він є, власне, найнятим ними працівником для задоволення їхніх же релігійних потреб. Ситуація в цьому плані просто патова. Тому, коли будуть приходити на служіння чоловіки забезпечені тими ж, скажімо, пенсіями, то це хоч якось вирішить дану проблему.
ЗАПИТАННЯ: Але ж у них відсутня духовна освіта, як вони будуть служити, проводити євангелізацію?
Арх. АФАНАСІЙ: У нас в єпархії є короткотермінові духовні курси, на яких досвідчені священики навчають кандидатів звершенню літургій, треб, одночасно проходить і освоєння азів православної догматики, а, крім того, ми маємо трирічну духовну школу дистанційно-заочної форми навчання, де потім можна отримати більш предметну пасторально-богословську освіту. Тому є можливість отримати достатній рівень духовної освіти. Лиш би було бажання.
Господь завжди дбає за Свою Церкву як її Глава, а тому справа тих, Кого Він кличе до священицького служіння, полягає лише в тому, щоб відчути Його волю й піти на той поклик. Звичайно, доведеться залишити багато чого такого, чим жив покликаний до служіння в Церкві до цього. Але те, що він знайде на пастирській ниві, не порівняти з тим, що втратить, бо стане насправді сином Божим і спадкоємцем Царства Божого.
Христос, як і в часи апостолів, продовжує кликати: «Іди за Мною!» І я закликаю – йдіть на поклик Господа. Я чекаю на вас. Ви вкрай потрібні Церкві Христовій.
Прес-центр Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ
