В Решетилівській районній газеті «Решетилівський вісник» за 28 грудня 2018 року вміщено матеріал «Парафіяни Михайлівської церкви шукали правди в Києві» без авторства, тобто анонімно. В ньому говориться про те, що група парафіян із Решетилівки відвідала Київ, де в патріархії УАПЦ скаржилися на правлячого архієрея Харківсько-Полтавської єпархії архієпископа Афанасія за те, що він, начебто, безпричинно покарав їхнього настоятеля протоієрея Михайла Дзерина забороною в служінні та вивів із складу кліру єпархії.
Все звернення написане начебто правдоподібно, і в той же час тенденційно й неправдиво. По-перше, ніяких документів по справі групою скаржників архієреям не було надано. По-друге, якби це був архієрейський Собор УАПЦ, то він, згідно Статуту Церкви, має право розглядати подібне питання лише після того, як воно розглянуте в єпархіальному та Патріаршому судах (що й порадили скаржникам), якщо обвинувачена сторона не згідна з їхнім рішенням. Чому о. Михайло не подає скаргу до єпархіального суду? Чи не тому, що знає оцінку священства єпархії своїм діям? Але існує порядок оскарження указів єпархіального архієрея стосовно священиків і мирян!
По-третє, указ правлячого архієрея може відмінити лише той, хто його видав, – правлячий архієрей. І, по-четверте, ніякий протокол зібрання архієреїв не вівся, тому що архієреї зібралися всього лише заслухати проект Статуту нової Церкви, за який повинні були голосувати 15 грудня на об’єднавчому Соборі, та внести до нього власні міркування. Все заслуховування скаржників звелося до дружньої поради архієпископу Афанасію владнати конфлікт (про існування якогось протоколу я довідався від редактора «Решетилівського вісника»).
Але як можна владнати конфлікт, коли о. Михайло Дзерин уже протягом шести місяців, замість щирого покаяння, продовжує протистояння з правлячим архієреєм, намагаючись шляхом тиску примусити відмінити указ про заборону в служінні? Він втяг у конфлікт і парафіян Свято-Михайлівської громади м. Решетилівки, хоча сам конфлікт розгорівся в с. Покровському і ніякого відношення до решетилівської громади не мав.
Релігійна громада Покрови Пресвятої Богородиці с. Покровського створена особисто мною в 2015 році. Не маючи на той час іншого священика, я призначив настоятелем о. Михайла. За три роки перебування на цій посаді о. Михайло займався лише похоронами, тобто заробляв гроші, а ніякої пастирської роботи не проводив. Всю свою увагу він надавав Свято-Михайлівській громаді м. Решетилівки. А село Покровське надто велике, щоб не мати постійного священика. Але на серпень місяць 2018 року не було навіть спроби підготувати хоча б тимчасове приміщення для звершення богослужінь. Люди обурювалися і просили мене призначити священика, який би жив у селі. Їхня вимога була цілком зрозумілою, тому що повноцінно духовно опікуватися одразу чотирма парафіями священику неможливо.
Коли розгорівся конфлікт між настоятелем і головою громади, я тимчасово усунув о. Михайла Дзерина від обов’язків настоятеля релігійної громади Покрови Пресвятої Богородиці до вияснення всіх обставин та прийняття зваженого рішення й благословив написати рапорт, у якому подати власне бачення причин конфлікту. Та рапорту я вчасно так і не дочекався. Лише на початку жовтня від нього надійшов короткий лист, в якому продовжувалися наклепи на голову громади.
І все ж, я не поспішав з прийняттям остаточного рішення, сподіваючись, що він схаменеться. Але цього не сталося. Він продовжував приїжджати до Покровського, навіть відкрив магазин ритуальних послуг, намовляв колишніх працівників голови громади К. Гоштанар писати на неї скарги й, взагалі, поводив себе далеко не як пастир, принижуючи честь і гідність людей, ганьблячи репутацію УАПЦ. Зважаючи на те, що ситуація надто загострилася, а на припинення конфлікту о. Михайло не йшов, 18 вересня я видав указ про звільнення о. Михайла Дзерина з посади настоятеля релігійної громади Покрови Пресвятої Богородиці (єпископ має беззаперечне право призначати й звільняти настоятеля парафії). Але цей указ о. Михайло проігнорував, більше того, прислав мені його назад «Новою поштою», продовжуючи свої деструктивні дії, які вийшли далеко за межі Покровського й загрожували миру й стабільності в Харківсько-Полтавській єпархії.
Проявивши витримку, я знову дав о. Михайлу час на те, щоб він усвідомив усю негідність своєї поведінки та покаявся. Але мої сподівання виявилися даремними – він навіть натяку на покаяння не виявив, продовжуючи переслідувати К. Гоштанар та вишукувати шляхи тиску на правлячого архієрея, щоб примусити мене відступитися й надати йому повний простір для розкручування похоронного бізнесу на території Покровської сільської ради. Мені ж, навпаки, потрібна стабільна пастирська робота священика в цьому великому селі.
Коли ж стало зрозумілим, що о. Михайло не відступиться від своїх домагань, то 15 листопада 2018 року, беручи до уваги його намовляння священиків проти правлячого архієрея, намагання перейти під омофор іншого єпископа, щоб і надалі безперешкодно займатися бізнесовими оборудками, відмову виконувати укази архієрея, втягування в конфлікт парафіян, неправдиві свідчення, погрози розправою, залякування, приниження людської гідності, обмовляння (а це лише невеликий узагальнений перелік того, що за цей час він сподіяв), та за вияв непокори, тобто привласнення влади, спираючись на 13, 25, 31, 55 апостольські правила і 14 канон Двократного Трульського собору в тих частинах, які стосувалися його вчинків, я й видав указ про заборону в служінні, виконанні церковних треб та виведення за штат кліру Харківсько-Полтавської єпархії.
На останок зазначу, що Церква хоч і громадська організація, але чітко структурована, із конкретно визначеними правами й обов’язками, її діяльність ґрунтується на канонах, прийнятих святими отцями семи Вселенських Соборів, правилами апостольськими, власним Статутом та Законом України про свободу совісті та релігійні організації. Самочинство в Церкві Христовій не допускається. В 13 апостольському правилі говориться: «Поставлений у чин пресвітера, що привласнює собі суд, митрополитам наданий, і раніше суду, сам по собі осуджувати свого отця і єпископа зважується, не достойний ні честі, ні найменування пресвітера». А в 39 правилі говориться чітко й зрозуміло: «Пресвітери і диякони без волі єпископа нехай нічого не звершують. Бо йому довірені люди Господні, і він дасть відповідь за їхні душі».
Як правлячий архієрей, я виконав свій службовий обов’язок по наведенню порядку в єпархії і ніякий сторонній тиск не примусить мене змінити прийняте рішення.
Михайло Дзерин перебуває поза спілкуванням із повнотою Церкви та йому заборонено звершувати богослужіння й виконувати церковні треби: похорони, хрещення, освячення та ін.
Високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією ПЦУ (УАПЦ)
P.S. Цю відповідь, написану мною для розяснення анонімки, надрукованої в газеті «Решетилівський вісник» 28 грудня 2018 року, було надіслано до редакції електронною поштою двічі. Адресат, згідно зворотного повідомлення, її отримав. Не дочекавшись публікації впродовж двох наступних чисел видання, я потелефонував до редактора І. І. Цигана. Він відповів, що мій лист написаний толерантно і грунтовно пояснює ситуацію та пообіцяв надрукувати в наступному числі редагованого ним видання. Але обіцянки не дотримався і відмовився від опублікування. Тобто, опублікувати неправдиву анонімку, яка принизила мене як керівника Харківсько-Полтавської єпархії, редактор «Решетилівського вісника» насмілився, а подати мою відповідь, виконавши вимогу Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», де статті 37 говориться: «Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою», з невідомої мені причини відмовився. Тобто, в газеті «Решетилівський вісник» діє вибірковий підхід до свободи слова. Прикро!
Тому я, щоб донести до жителів Решетилівського району правдиву інформацію, виставив свою відповідь на офіційному сайті єпархії.
+Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ (УАПЦ).
