«Апостол Павло закликав: «Наслідуйте мене, як і я Христа» (І Кор., 4:1-21). Тобто, нам слід не просто відвідувати богослужіння, а ще й повчатися у святих угодників Божих, і в самого Ісуса Христа. В цьому повинен полягати смисл усього нашого життя», – АФАНАСІЙ, архієпископ Харківський і Полтавський.
5 серпня 2021 року, в день свята Пресвятої Богородиці на честь Її ікони «Почаївська», високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію в с. Бутенки на Полтавщині. Цього дня громада однойменної ікони відзначала престольне свято.
Спільно з правлячим архієреєм служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай – благочинний Полтавського району.
Під час проповіді, коротко розповівши про історію Почаївської ікони, архієпископ Афанасій, зокрема, сказав: «Сьогодні, більше, ніж через чотириста років, дивлячись на ікону, ми часто не задумуємося над тим, перед Ким стоїмо. Бачимо ікони зі Спасителем, з Божою Матір’ю, праведниками й угодниками Божими, просимо допомоги, але не маємо тієї віри, яку мали віруючі тих часів. Ми дивимося, але не маємо навіть думки про те, що вони духом стоять поряд із нами. У нас немає віри в те, що наша Церква і Церква небесна – це одне й теж саме. Ми думаємо, що вона десь далеко, так далеко, що не можемо осягнути своїм розумом. Пресвята Богородиця, святі – це теж щось далеке від нас, неосяжне, а відтак і незрозуміле».
Розмірковуючи над темою повчального слова, архієрей наголосив: «Так, вони незримі, ми їх не можемо бачити, але вони поряд із нами – і Спаситель, і Богородиця, і всі святі. Вони не можуть явитися до нас тілом, бо вони – дух. І діють вони на нас духом, допомагаючи водночас і тілу. Для тіла ми робимо дуже багато. Доглядаємо його, леліємо, намагаємося гарно одягати, як ось і сьогодні на цю урочисту службу. Але ж це не торжество тіла, а торжество духа! І дух сьогодні торжествує! А чому? Та тому, що ми примусили своє тіло прийти до храму Божого. Бо воно, пещене й розбещене, шалено впирається, тільки б не стати перед Божим зором. І чим більше за нього дбаємо, тим далі від Бога воно нас відводить. І, навпаки, чим ми строгіше до нього ставимося, ставлячи в рамки віри, тим піддатливішим воно стає для нашого духовного вдосконалення. А якщо б ми, вірніше ви, бо священство під час богослужіння причащається обов’язково, причастилися Святих Христових Таїн, то торжество духа було б цілковитим, адже дух переміг».
Завершилося богослужіння уставним многоліттям.
