Високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, Голова інформаційно-видавничої комісії УАПЦ, про День незалежності, військовий парад у столиці України та єдність нації.
Цей день для нас повинен бути часом загальнонаціональної молитви спочатку в храмах, а потім на площах міст і сіл, щоб кожна релігійна спільнота, утворивши одне ціле цього дня, звершила подячну молитву до Господа за ту велику милість, яку Він дарував нашій Україні в 1992 році – найзнаменнішому році в історії українського народу. Це буде загальнонаціональне моління за єдність нації, під час якого кожен його учасник й увесь народ в цілому буде наповнений живодайною силою Божої благодаті.
Це також день серйозних роздумів над уже зробленим і над тим, що слід робити далі, аби розвивати й утверджувати як державну незалежність, так і незалежність у духовній царині. Перш за все, як нам будувати рівноправні взаємостосунки між усіма конфесіями, а також між владою і конфесіями, що є особливо нагальним у світлі того, що в цій царині у нас, як у вірші Павла Тичини, – «перевисання» в бік однієї з православних конфесій, яку в кращих радянських традиціях перетворюють на ідеологічно-духовний придаток влади.
Тому треба задуматися над тим, чи варто владі, якщо вона будує європейське демократичне суспільство, в духовній сфері спиратися на радянський досвід «єдіной і нєдєлімой». Трішки вагітною жінка бути не може, так і демократія в державі – або ми приймаємо її і розвиваємо в усіх аспектах європейського досвіду, або не обманюємо самих себе. А чиновники, якщо вони дійсно за єдність українського суспільства, не повинні робити таких серйозних промахів, бо це ніколи добром не закінчується.
Свобода совісті і віросповідання, а, відповідно, й діяльності релігійних організацій, гарантовані відповідним державним законом. А День Незалежності є особливою датою. Це день, коли люди збираються разом, щоб підкреслити, що державність для нас не порожній звук, це – наша сутність. Адже всі, хто нас поневолював, намагалися вихолостити з нашого світогляду перш за все державотворче начало, без якого легше нівелювати нас як націю. Тоді народ не ставить і питання про власну державу. А відчуття державності робить народ нацією і тримає його в єдиному тілі.
Церква ж, за визначенням святих отців, є Тілом Христовим, а наша сутність наповнена релігійністю – вірою в Бога і Його божественну силу. І коли відібрати в нас віру в Бога, то душа, як частка Бога, не тільки втратить свою справжню суть, ставши лише оболонкою без наповнення животворчою благодатною силою, а й, відповідно, втратить і відчуття національної приналежності, наскільки буде слабкою ця якість нашої людської природи, бо Отець Небесний створив нас українцями.
Коли ми виходимо на святкування Дня незалежності, то ми цим проявляємо свою солідарність один із одним, усі – люди різних соціальних станів, життєвих уподобань, політичних переконань, національностей. Об’єднані в спільному торжестві, ми усвідомлюємо, що ми один народ, одна нація, одне ціле. Відповідно, ми усвідомлюємо й те, що Україна – наша Вітчизна-Мати, а ми – її сини та доньки. Це важить у нашому житті надзвичайно багато. Воно визначає навіть нашу долю. А ті з нас, в чиєму серці відчуття державності ще не стало визначальним, то, перебуваючи в такому середовищі чи, навіть, спостерігаючи з екрана телевізора це свято єднання, вони також приймають у своє серце крапельку почуття любові до України і ця крапелька поступово стає струмком, який вливається у єдине річище. В такі дні всі ми чітко відчуваємо солідарність один з одним і соборність наших душ.
Цьогорічний військовий парад у столиці нашої Вітчизни теж достатньо потужна підвалина для всієї державної будови, хоч багато хто і критикує владу за його організацію й проведення. Мовляв, це мілітаристські замашки і кого ми цим парадом можемо злякати. Але це зовсім невірна думка. Ми нікого не лякаємо, але показуємо, що, нарешті, маємо збройну потугу, здатну захистити українську державу від будь-якого ворога.
Крім того, цей військовий парад вселив у дещо здеморалізоване суспільство впевненість у силу держави, а це дуже важливо в процесі її розбудови і зміцнення. Цими не тільки урочистостями, а й, головне, потужним військовим парадом, ми нагадуємо собі, що будь-коли і за будь-яких обставин захищати Батьківщину є найголовнішим завданням кожного з нас, але об’єднаними зусиллями. Адже якби український народ соборно не об’єднав свої зусилля, то чи зуміли б ми зупинити ворога?
Саме сьогодні, в час найважчих викликів, кинутих нашій державності й національній ідентичності, ми повинні зробити все від нас залежне, а почасти й незалежне, щоб не дати ворогу можливості нас роз’єднати, особливо тих, для кого Україна в його житті понад усе. Тому День незалежності України слід організовувати ще з більшим розмахом, щоб залучити різними видами святкування якнайширші верстви населення, адже цей день є днем торжества українства. І нехай торжеством національної гідності буде наповнене кожне серце, кожна душа, а в свідомості утверджується непохитна відданість Батьківщині і творить український світогляд – релігійний, культурний, історичний, побутовий, тобто утверджує нас як українську націю.
А для цього нашому суспільству слід шукати консенсусу на основі відповідальності за долю Держави і її корінної нації через призму вкладу в розвиток держави всіх, хто проживає на її землі і хто вважає себе невід’ємною частиною вільної України. Без цього нам не досягнути єдності. Але підґрунтям цієї єдності може бути тільки духовна спорідненість усіх, врахування національних традицій українства як домінуючої складової суспільства. Це повинне бути прийнятим як даність, адже в іншому випадку ми приречені на різноманітні конфлікти. Поки що їх гасить війна, яку нам нав’язала Росія, адже кожен відчуває колосальну відповідальність за долю Вітчизни – її цілісність і єдність, розуміючи, що навіть найменші суспільні хвилювання можуть призвести до непоправної біди. Але ж і державній еліті треба йти народу назустріч, а не висмоктувати з нього останні соки, бо якщо терпець у людей увірветься, то під руїнами буде похована не тільки державність, а й вони самі зі своїми мільярдами та мільйонами. Загальна солідарність на основі братерства – ось що потрібне нам зараз, тоді ми й будемо єдиним цілим.
