Любіть один одного братньою любов’ю

SAMSUNG CSC

Слава Ісусу Христу!

В усі часи, після створення Отцем Небесним людини, дружба, як одна з головних рис характеру, поціновувалася і оспівувалася серед усіх народів особливо. Адже без цієї якості неможливе саме існування суспільства, бо все, що його об’єднує, грунтується на почутті дружби, тому що вона є домінуючою ознакою людини як суспільної істоти. А, крім того, дружба є символом всього, що є кращого в людині, бо вона (коли справжня) є повною віддачею себе іншому, а, отже, й суспільству, творячи таким чином його єдність.

Як у Старому Заповіті, так і в Новому можна знайти багато прикладів істинної дружби в описаннях різних подій і стосунків між різними особистостями. Тож давайте, любі мої, цю основоположну якість характеру людини з біблійної точки зору, співставивши її з своїм розумінням дружби, бо її проблема постає особливо гостро й актуально в наш час, коли, врешті, ми приступили до справжнього будівництва власної незалежної держави і Православної Церкви.

Найперше слід зазначити, що джерелом дружби є Бог. Ось із цього давайте й будемо виходити. І, перш за все, слід зазначити, що дружба встановлюється між двома особистостями, які доповнюють один одного, наче б утворюючи одне ціле. “Краще двом, як одному, – говорить Еклезіаст. – І якби вони впали, то підійме один свого друга!” Тобто, друзі допомагають один одному в тяжку годину, коли спіткає когось із них біда. І більше того: “А коли б хто напав на одного, то вдвох вони встоять проти нього. І нитка потрійна не скоро порветься!” (Екл., 4:9-12).

В той же час самітній людині, яка не має вірного товариша, а тим паче побратима: “Горе одному як він упаде і немає другого, щоб підвести його”, – як говорить той же Еклезіаст (4:10), а мудрий Соломон у повчанні до свого сина говорить і про те, що саме друг вчасно скаже вірне слово, підтримає порадою, відверто вкаже на недоліки. Ось чому друзі один для одного як та олива й кадило з пахощами, що “втішають серце”, тому то: “І солодкий нам друг за душевну пораду” (Прип., 27:9). За такого друга треба триматися, рахуватися з його думкою і потребами, допомагати йому в усьому і розуміти, що й він така ж духовно немічна людина, як і ти сам, як, врешті, і всі ми. А тому премудрий Соломон закликає свого сина: “Друга свого й друга батька свого не кидай”, бо навіть: “Кращий сусіда близький за далекого брата!” Недарма ж він продовжує далі: “Будь мудрий, мій сину, і потіш моє серце” (Прип. 27:10-11). Отже, той, хто має вірного друга, а тим паче побратима, і сам для нього є таким самим – людина мудра. А міра мудрості людини визначається глибиною її євангельського розуміння любові до ближнього, а ще більше до друзів найближчих, тому що дружба, яка грунтується на любові, що нам заповідав Христос, доходить до найвищого злету, включно до самопожертви свого життя за друзів. Апостол Іоанн передає нам сокровенні слова Господа: “Щоб ви любили один одного, як Я вас полюбив!” (Ін., 15:12). А ми знаємо, що Ісус Христос не лише за найближчих друзів Своїх, а за всіх людей прийняв розп’яття на хресті заради нашого спасіння. Тому-то Він і повчає: “Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Ін., 15:13). Жертва Спасителя на Хресті із-за любові до “друзів”, як пише апостол Петро в першому Посланні, знищила “рукописання” гріха, бо: “Любов покриває багато гріхів” (1 Пет., 4:8).

Але ця братня любов повинна носити предметний характер, щоб встановившись, не перегоріла, як дрова в багатті, попіл яких рознесе вітер і загубиться навіть його слід: “Служіть один одному кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті” (1 Пет., 4:10), – звертається до нас святий апостол. Спаситель Своїм жертовним розп’яттям розірвавши “рукописання гріхів”, примирив людину з Богом, Який дав їй дар любові до Себе, але дав його тій людині, яка приготувала себе чистотою серця, розуму й тіла. Священик Павло Флоренський пише, що: “Любити – означає насолоджуватися щастям іншого і чуже щастя відчувати як своє…” І ось тут слід нагадати, що наш Спаситель відкрив світові дружбу такою, якою вона є в істині – як квітка любові Бога до світу і кожної людини, адже все людство стало свідком, як Своїм співстражданням до страждальців, помилуванням грішників, від яких відверталися оточуючі, Він виявив Себе другом кожної людини, незважаючи ні на її соціальний стан, ні на її гріхи, ні на її тілесне здоров’я. Його найпалкіша любов саме якраз і звернена на найнужденніших і найзнедоленіших.

Згадаймо притчу про милосердного самарянина, в якій Господь вчить нас, щоб ми були друзями тим, хто страждає і потребує дружньої, з любов’ю в душі та серці, підтримки. Ісус розповів, як один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону і напали на нього розбійники, забрали його одяг, завдали ран і, кинувши ледве живого, втекли. Випадково тією дорогою проходив священик, побачив його, але швиденько проминув. І левит надійшов на те місце, глянув і проминув. Проходив тією стороною і самарянин (а самарян юдеї зневажали, ставлячи їх за ніщо) і, побачивши побитого і зраненого юдея, змилувався над ним – обмив рани вином, змастив оливою і перев’язав. Потому посадив його на свого осла і довіз до найближчого заїжджого дому. А другого дня, від’їжджаючи, дав господареві два динарії і сказав: “Подбай про нього, а як більше витратиш, то заплачу тобі, коли повертатимуся” (Лк., 10:35). Ось приклад істинної любові до ближнього. Так учив нас Господь бути друзями всім страждальцям. І така дружба повинна бути обов’язком усіх людей.

Ісус Христос усім своїм вченням встановлював братерські стосунки між нами, тобто братерство. Прикладом особливої дружби із стародавніх часів є стосунки між Йонатаном, сином царя Саула, і Давидом: “Йонатанова душа приліпилася до душі Давида і полюбив його Йонатан як душу свою” (1 Сам., 18:1). Згадаймо, що в новозавітні часи Ісус Христос повчав: “Люби ближнього свого, як самого себе”. Так само зазначимо, що визначення поняття дружби в Євангелії Господа нашого сягає вже значно ширших обріїв, аж до безкінечності, давши їй за основу любов.

І дружба за християнським ученням, на відміну від старозавітної, йде значно далі – аж до самопожертви свого життя за друзів: “Немає більшої любові за ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Ін., 15:13).

Християнська дружба виростає з любові, а любов збагачується від плодів дружби. Але чи може зростати любов до християнських вершин без любові до Бога? Ніколи! Знов же Господь закликає нас у Своєму повчанні: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм і всією душею своєю, і всією думкою своєю” (Мт., 22:37). І якби в нас було більше щирої любові до Бога, то життя б наше було кращим, легшим, бо всі люди б тоді мали в собі християнську любов, натхненну Господом через Духа Святого. Ми ж Бога не любимо і через це не маємо з Ним усієї повноти, а Він – Повнота. Любов до Бога наповнює нас і любов’ю до ближніх, а чим більше людей перебуває у вірі, а отже й у повноті любові Божої, тим більше розквітає дерев життя, адже коли людина в своїй душі не має любові до оточуючих і не проявляє її в добрих справах, тобто в турботах не лише за себе, а й за інших, проявляючи любов до Бога і ближніх, то вона опиняється в стані неплідної фігової деревини, про яку пише апостол Лука: “Один чоловік у своїм винограднику мав посаджену смоківницю і прийшов шукати на ній плоду, але не знайшов. І сказав виноградареві: “Оце третій рік, відколи приходжу шукати плоду на цім дереві, але не знаходжу, зрубай його – навіщо й землю марнує воно?” А той йому у відповідь каже: “Лиши її, пане, і на цей рік, поки я обкопаю її довкола і обкладу гноєм – може року наступного плід вродить воно. Коли ж ні, то зрубаєш його” (Лк., 13:6-9). Ось яка кара чекає на того, хто не плекає в своїй душі любові!

Всі наші труднощі – від нестачі любові до Бога, а труднощі між людьми – від нестачі любові між ними. Одне породжує інше і між ними нерозривний зв’язок. Адже справжня любов має потребу віддаватися іншим безмежно, вона сприймає всіх людей, як дітей Божих, дорожить ними, як Христос дорожив Своїми друзями. Він назвав їх сіллю землі, але й попередив, що сіль може втратити силу і тоді вона вже ні до чого непридатна і її викидають (Мт., 5:13). А св. апостол вчить нас, що як сіль необхідна для страви, так і любов для добра. Апостол Павло дуже глибоко визначив значення любові для людини: “І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, але любові не маю – то я ніщо!” (1 Кор., 13:2). І далі ще більше: “А тепер залишаються віра, надія, любов – оці три. А найбільша між ними – любов!” (1 Кор., 13:13).

Така братська любов, а отже й приклад особливої дружби, встановилася між Іонафаном, сином царя Саула, і його слугою Давидом. Як пишеться в 1 книзі Самуїла: “Іонафанова душа приліпилася до душі Давида, і полюбив його Іонафан, як душу свою!” (1 Сам., 18:1). Згадаймо слова Ісуса Христа: “Люби ближнього свого, як самого себе” (Мт., 22:38).

Почуття справжнього братерства спонукувало Іонафана в усьому підтримувати Давида і захищати від гніву свого батька, який заздрив успіхам останнього у битвах з ворогами його царства і великій шані народу до Давида. Іонафан же ніскільки не заздрив Давиду, хоч і бачив, що царство, яке мав успадкувати від батька, переходило до Давида. Більше того, свою відданість другу він розвинув до того, що хотів навіть померти за нього. Він віддає йому всю душу. Він опирається гніву свого батька заради інтересів свого друга і його спасіння. Коли Саул задумав таки вбити Давида, Іонафан повідомляє йому про це і каже: “Борони, Боже, ти не помреш!.. Цього не буде!” (1 Сам., 20:2). Переконавшись у невідступності батька здійснити злочин людиновбивства, Іонафан іде за місто на зустріч із Давидом і там прощається з ним: “Давид… упав на обличчя своє на землю та й поклонився три рази. І поцілували вони один одного, і оплакували один одного, а Давид гірко плакав. І сказав Іонафан до Давида: “Іди з миром! А що присягнули ми двоє в Господнє ім’я, говорячи: “Господь нехай буде свідком між мною й тобою, і між насінням моїм та насінням твоїм, – нехай буде аж навіки!” (1 Сам., 20:41-42). І коли Іонафан гине від рук фелистим’ян, то його смерть дуже вразила Давида: “І схопився Давид за одежі свої та й роздер їх і теж усі люди, що були з ним. І голосили вони й плакали та постили аж до вечора…” (2 Сам., 1:11-12), а Давид у розпачі вигукував: “Журюсь по тобі Іонафане, мій брате! Ти для мене був найулюбленіший і любов твоя розкішніша для мене була за кохання жіноче! Ой, попадали лицарі…” (2 Сам., 1:26-27).

В любові відбувається взаємне наповнення, бо коли ми ненавидимо, то ми багато чого віднімаємо від себе, втрачаємо назавжди, отже – бідніємо, а коли любимо, то збагачуємося тим, кого любимо. Любов збагачує, адже Бог, що має досконалу любов – багатий і Він багатий Своїм Сином, Якого любить. Від людини, просвітленої Христовою любов’ю, випромінюється лагідне світло, начеб теплі хвилі ллються з її душі. Така людина тільки підійде, тільки гляне на вас і ви вже відчуваєте вплив її любові. Ви знаєте, що вона не відштовхне, не осудить, бо любов такої людини божественна, зцілююча сила, яка здатна зцілити ваші найтяжчі рани змученої душі. І смисл життя такої людини полягає в тому, щоб любов її переливалася через вінця. З любові починається все: і відданість, і саможертовність, і милосердя, бо нічого не може бути доброго без любові, просто вона має свої відтінки – одна любов до друга, ближнього, інша до жінки, а кохання є вищим злетом духовної любові іншої статі. А любов до Бога є найвищою мірою богопізнання. Наша ж любов до Бога є Його утвердженням, наша любов до Бога є Сам Бог в нас і, відчувши цю любов у собі, ми таким чином визнаємо Бога. І цей досвід любові є вірним і єдиним шляхом.

Людина отримує по мірі того, наскільки віддає себе іншим. Тому, коли віддає себе повністю й до останку, тоді отримує себе саму вже значно вагомішою, утвердженою у своїй силі вдвічі, як про те розповідає притча про таланти: “Той, що взяв п’ять талантів, одразу пішов і використав їх на діло та набув п’ять інших талантів. Так само і той, що взяв два – і він ще два інших набув” (Мт., 25:16-17). І одному й другому господар, що дав ті таланти, сказав: “Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе – увійди в радість господаря свого!” (Мт., 25:21). Отже, любов і є отим талантом, відданим у ріст Самим Богом, з допомогою якого кожна людина збагачує себе і зростає, всотуючи в себе взаємну любов іншого, тобто, наче б всотує і його самого через віддачу себе. І тут варто подивитись на те, як же вчинив Давид після смерті свого відданого друга? Із шани до Іонафана він врятував його сина і племінника, і не переставав турбуватися за них, як своїх власних синів. Говорячи за цю дружбу, св. Іоанн Златоуст говорить: “Хочу, щоб таку дружбу мали всі і до живих, і до мертвих”.

Тільки той, хто виявляє стійкість – і тоді, коли він щасливий, і тоді, коли біда приходить до його друга, є істинним другом: “Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він стає братом” (Прип. 17:17). Той же Сирах пише: “Вірний друг – міцний захист, хто знайшов його – знайшов скарб… Вірний друг – ліки для життя” (Сирах 6:14, 16). Навіть коли чуєш щось погане про нього, захисти його, довіряй йому… Захищати друга я не посоромлюся і не сховаюся від нього” (Сирах 22:29).

Робити людям добро, допомагати їм за можливостями своїх сил – найвеличніше щастя для люблячого серця. Апостол Павло закликає: “Любов нехай буде нелицемірна, ненавидьте зло і прихиляйтеся до доброго! Любіть один одного братньою любов’ю, випереджайте один одного пошаною!” (Рим., 12:9-10).

Вірність між друзями є священним обов’язком, а хто відкрив тайни друга ворогам, той зробив гріх зради. Яскравий приклад цього ми знаходимо в старозаповітній історії про Самсона і Далілу. В книзі Сираха ми знаходимо такі слова: “Хто відкрив тайну, той втратив довіру і вже не знайде друга по душі. Люби друга і будь йому вірний. А якщо відкриєш його таємниці, не ходи більше за ним… Ти убив дружбу ближнього. І як ти випустив з рук своїх птаха, так ти випустив друга і не впіймаєш його. Не женися за ним, бо він далеко відійшов, і втік, як сарна, із сіті. Рану можна перев’язати, і після сварки можливе примирення, але хто відкрив таємниці, той втратив надію на примирення” (Сирах 27:16-23).

У друзів здебільшого все спільне: спільний хліб, спільний дім, вони працюють разом, навчаються разом, захоплюються одним і тим же, захищають один одного. Часто в них однакові заняття і відпочинок. Однак і в дружбі треба знати міру і витримувати межу. В приповістях Соломона говориться: “Затримуй ногу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переситився і не зненавидів тебе” (Прип. 25:17). Так само, як не варто зневажати стару дружбу, надаючи перевагу новій, тому що старий друг вже випробуваний і в обопільній дружбі його душа загартована, а тому він і відданіший. Мудрий Сирах пише стосовно цього таке: “Не кидай старого друга, бо новий не може зрівнятися з ним, друг новий – те ж саме, що й вино нове, коли воно стане старим, то із задоволенням будеш його пити” (Сирах 9:12-13). А до цього ще слід додати, що друзі не можуть вимагати один від одного вчинків, що несумісні з доброчесністю, вірою і честю. Коли ж люди об’єднуються для діла злого, то між ними не дружба, а злодіяння, яке рано чи пізно призведе до розриву і віддалення один від одного, навіть до ворожнечі. Цьому підтвердження ми знаходимо і в Старому Заповіті в історії з Кореєм, Дафаном і Авироном.

Дружбу слід свято зберігати. Як зберігав її і Сам Господь Ісус Христос, який своїх учнів вважав друзями, а не рабами, і любив їх, як друзів. Дружба встановилася і між апостолами й іншими християнами. Так, відданою була дружба між апостолом Петром і святим євангелістом Марком, якого той називає: “Мій син” (1 Пет., 5:13). Святий апостол Павло зберігав дружбу і з своїми соратниками, і з новонаверненими. Так, у Коринфі він встановив особливу дружбу із сім’єю Акили і Прискіли, які віддали навіть свій дім в його розпорядження: “Голови свої за мене поклали”, – говорить апостол (Рим., 16:4).

Особливу дружбу плекав святий апостол Павло до Тита. Часто згадуючи у своїх посланнях, називає його “брат”, “співробітник”, “вибраний син” і т. ін. Наприклад, коли він прийшов до Троади і не знайшов там Тита, то дуже засмутився і: “Коли я прийшов до Троади звіщати Христову Євангелію і були двері для мене відчинені в Господі, не мав я спокою для духа свого, бо я не знайшов там брата свого Тита”. Він так засмутився відсутністю друга, що, навіть не попрощавшись, покинув це місто. Святий Іоанн Златоуст охарактеризовуючи цей випадок, викликує: “Чому, Павле, коли ти прийшов у Троаду, ти одразу ж пішов звідти, хоча і знайшов там грунт зораний і оброблений, готовий прийняти насіння вчення? Чому випустив із рук такий набуток? – Так, відповідає апостол Павло, я покинув місто, тому що відсутність Тита мене опечалила, душа моя була вкрай засмучена. Настільки мене вразив біль і так мене здолав, що змусив піти геть”.

Також глибока і самовіддана дружба існувала між святим апостолом Павлом і святим Тимофієм, якого він називав “улюблений і вірний син у Господі” (1 Кор., 4:17). Перед тим, як віддати своє життя за Христа, апостол Павло побажав востаннє побачитись саме з Тимофієм (2 Тим., 4:9, 13).

Тільки той, хто виявляє стійкість і тоді, коли він щасливий, і тоді, коли біда приходить до його друга, є істинним другом: “Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він стає братом” (Прип. 17:17). Той же Сирах пише: “Вірний друг – міцний захист, хто знайшов його – знайшов скарб… Вірний друг – ліки для життя” (Сирах 6:14, 16). Навіть коли чуєш щось погане про нього, захисти його, довіряй йому. Захищати друга я не посоромлюсь, і не сховаюся від нього” (Сирах 22:29).

Прикладів істинної дружби на грунті взаємної любові і в Старому, і в Новому Заповітах достатньо. Господь наш Ісус Христос життям і прикладами Своїми відкрив нам і показав істинну дружбу, основану на любові, і розширив її на все людство, довівши її досконалість аж до самопожертви за друзів. А вслід Господу і святі Його учні і апостоли, новонавернені й новохрещені зберігали між собою дружні зв’язки. Для Церкви Христової й нині є святим обов’язком одухотворяти дружбу, підносячи її до вершин побратимства, утверджуючи з її допомогою вірність, душевну толерантність, товариськість, рівність і відданість, віддачу всього себе навіть до пожертви свого життя за друзів.

+АФАНАСІЙ, архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here