Видатний український письменник, полтавець, Павло Загребельний свого часу в одному із своїх інтерв’ю сказав: «Були всякі часи: переважали смерди, панували козаки, мстилися гайдамаки. Сьогодні торжествує смерд. І не важить, як він зветься – голова колгоспу, директор заводу, банкір, міністр, народний депутат, – однаково він зостанеться смердом. А чого чекати від смерда? Порятунок прийде тільки тоді, коли стрепенеться душа народу. Бо не вмерла ж вона. Не могла вмерти».
Перефразовуючи свого великого земляка, скажу відповідно до сьогоднішнього дня, – довго душа нашого народу ниділа, перебуваючи в якомусь анабіозі духу, думки й світогляду, а коли напав на нашу Вітчизну російський ворог, то душа народу стрепенулася і він став на захист рідної землі. Сьогодні козаки із зброєю в руках захищають Україну, а смерди, скориставшись моментом, скрізь і всюди в тилу захопили всі висоти і висмоктують з народу останні соки. Але коли козаки після перемоги повернуться додому, то вони стануть гайдамаками і мститимуть смердам люто й невблаганно. Бо душа народу не вмирає ніколи, адже тоді вмирає і сам її носій – народ. Вона тільки на якийсь час наче б як завмирає від засилля смердів, отруєна їхньою зажерливістю й нахабністю. А коли їй вже несила терпіти своє бездихання, то вона стріпується, набирає повні груди свіжого повітря, яке дає їй сили і натхнення, а видихаючи його, потужно змітає все, що заважає їй жити вільно, і дихати вільно під чистим небом рідної Вітчизни, і насичуватися силою рідної землі.
Архієпископ Афанасій (Шкурупій)
