(проповідь 15 лютого 2021 р.)
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Дорогі мої, Господь посеред нас!
Сьогодні, на зламі зими й весни, Божа Мати Марія принесла до храму Богонемовля Ісуса, Якому вготована трагічна участь людини – бути розіп’ятим на хресті перед очима Своєї Матері. І найвеличніша воля Бога – стати Спасителем людей з тієї миті, коли з останнім подихом Він вигукнув у небеса до Отця Небесного: «Прости їм, Отче, бо не знають, що чинять!», і в усі віки, аж до другого приходу в наш грішний світ, щоб чинити Свій праведний Суд.
Сьогодні – Стрітення, тобто зустріч праведного Симеона Богоприїмця з Немовлям Христом! Зустріч Старого Заповіту з Новим Заповітом, коли старий світ відходив у небуття, а йому на заміну приходив світ новий, на зміну закону крові приходив закон Любові. А ще зустріч зими з весною – духовного холоду відпадіння від Бога, смерті й мороку зі світлом, життям і воскресінням. Як би ми не намагалися пізнати тайну воскресіння з мертвих, але нічого не вийде – це не під силу для осягнення нашим розумом. Та давайте пошукаємо пояснення в оточуючому нас середовищі.
Погляньте за вікна храму – стоять оголені дерева, схожі на скелет людини. Гілля їхнє, наче голі кістки, в яких відсутнє життя. І будь-який парк, перелісок чи садок нагадує нам цвинтар. Але… там, в землі, живе коріння цих дерев, яке на весні по стовбурах пожене соки, оживить дерева з усім їхнім гіллям. Так і після смерті душа людини.
Спостерігаємо далі. Ось Господь посилає благодать Святого Духа, весняне сонце зігріло повітря, землю, кожну деревину, кожен корінчик і сад розквітає, з бруньок виривається зелене листя, земля вкривається смарагдовим килимом трави, а на зміну похмурого зимового покривала над нашими головами нашому зору відкривається блакить неба. Щойно нам здавалося, що панує смерть, а виявилося, що життя всього лише затаїлося і в потрібну годину подолало її воскресінням. Це лише один образ нашого майбутнього воскресіння.
…А сьогодні Богородиця сорокового дня після народження Спасителя прийшла до храму, щоб згідно із Законом Мойсея принести жертву бідняків – двох горлиць. Ця жертва знаменна тим, що символізувала ще в давніх євреїв вилуплення людської душі, бо птах у клітці як душа людини, що знаходиться під владою смерті й пекла. За звичаєм, їх одразу ж на подвір’ї храму випускали на волю. Вивільнившись із клітки, вони злітали в небо і звідти лилася торжествуюча пісня хвали – молитва душі до Бога і вдячність Йому за велику милість спасіння. Там, у високості, молитва людини зливається в єдиний потік з молитвою ангелів і святих угодників Божих і підноситься до Престолу Всевишнього. Небо ми уподібнюємо раю Божої любові.
Діву Марію зустрів священик Захарія, який вчинив щось неймовірне. Він привів Богородицю не туди, де повинні стояти жінки, а туди, де стояли незаміжні дівчата. Це так вразило всіх, що ніхто не зміг і слова промовити, ніхто не зміг перешкодити йому, бо Захарією керував Дух Святий.
Я хочу розповісти вам одну дуже повчальну історію, яка відбувалася в дійсності в давньому Єгипті ще задовго до Різдва Христового. В тій країні правив цар Птоломей – людина високоосвічена на той час, і хоч був він язичником, але прагнув до пізнання істини й тому розпорядився перекласти для себе Біблію з єврейської мови на грецьку.
Про нього розповідали, що коли він влаштовував у своєму палаці гуляння, то на завершення в залу заносили і ставили на стіл накрите розкішним покривалом блюдо. Всі гадали, що то якась вишукана страва. Але коли знімали покривало, то перед очима ошелешених гостей на блюді поставав череп людини. А розпорядник за велінням Птоломея виголошував: “Царю! Пам’ятай, що ти не Бог, а всього лише смертна людина!”
Щоб перекласти Святе Письмо з єврейської мови на грецьку, було вибрано сімдесят найосвіченіших чоловіків, які, до того ж, були відомі своїм праведним життям. Вони розділили Біблію на частини і працювали над перекладом у різних приміщеннях, відділених одне від одного, в печерах на одному з островів. Після закінчення роботи переклади зіставили й переконалися, що їх здійснено однаково. Серед перекладачів був і чоловік на ім’я Симеон. Коли він перекладав Книгу пророка Ісаї, то вже хотів було замість: «Діва народить Сина» (Іс., 7:14), – написати: «Молода жінка народить сина», але тієї ж миті його зупинив ангел Божий і сказав йому, що він не побачить смерті до тих пір, доки не побачить виконання пророцтва про народження Месії від Діви.
…Ведений Святим Духом, Симеон Богоприїмець прийшов до храму того дня й тієї години, коли туди прибула й Марія та Йосип із Дитям. Він узяв Немовля на старечі руки, а Господь відкрив його серцю, що то – Месія, що прийшов спасти світ. І тоді Симеон сказав пророчі слова: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром!» (Лк., 2:29). Цю молитву Церква виголошує наприкінці вечірні, яка знаменує собою час Старого Заповіту, а рання – Нового, після Різдва Христового. Тобто, закінчується час Старого Заповіту і починається час Нового.
Стрітення – свято Богородичне. Діва Марія – Пресвята Богородиця, – хоч і вища за всіх святих, але і Їй тайни відкриваються поступово. Із Святого Письма Вона знала про грядущого Месію. Знала з пророцтв, що Йому вготований тяжкий хрест. Але нині вона прямо почула звернені до Неї слова Симеона Богоприїмця: «І Тобі Самій меч пройме душу!» (Лк., 2:35). І тоді Марія зрозуміла, ЩО очікує Її Сина. Вона дивилася на безтурботний лик Немовляти, а тут – страшне пророцтво, що якась жорстока сила вирве Його з Її рук, і серце Богородиці відчуло страшний біль, – наче меч гострий протнув його наскрізь.
На одній з ікон Вона так і зображена – проткнута сімома мечами.
Перший меч – перший біль, перше страждання, коли вона почула пророцтво Симона Богоприїмця, коли пізнала, що Її Син – Той Агнець Божий, Який повинен бути замучений і вбитий заради викуплення гріхів усього світу.
Другий меч – втеча їхнього святого Сімейства до Єгипту, коли вони йшли по розпеченому піску пустелі, сонце виливало вбивчу спеку і тільки орли зависали в небі та розбійники, що сиділи, як звірі, в скелях і видивлялися чи не появляться одинокі подорожні.
Третій меч, третя рана – коли Мати Божа забула Господа – ще Отрока – в Єрусалимському храмі на святі й три дні шукала Його. Материнське серце розривалося від муки: «Де Мій Син?»
Четверта рана Богородиці, четвертий удар в Її серце – коли жителі Назарету хотіли вбити Спасителя, вивели Його з синагоги й поставили на край кручі. До цього часу показують це місце, де під ногами розверзається страхітлива прірва.
П’ятий меч, що пронизав серце Діви Марії, – звістка про те, що Господа схоплено і приведено на суд до Пілата. Богородиця тоді поспішила у двір цього жорстокого правителя й побачила Свого Божественного Сина – в терновому вінку, обагреного кров’ю.
Шоста рана – коли Вона побачила, як Господь іде з Хрестом, згинаючись під його тягарем до землі, як Його розпинають, як Він страждає й помирає на Хресті.
Сьома рана Діви Марії – коли Вона побачила, як бездиханне тіло Спасителя кладуть у гріб.
Один святитель сказав: «Якби любов усіх святих і ангелів з’єднати в один потік, то цей потік, у порівнянні з любов’ю Божої Матері, виглядав би струмком у порівнянні з морем!»
І ось любов Божої Матері до Господа перетворилася в страшну муку, якої не зрозуміти людині. Вона – друга Страждалиця за рід наш після Сина Свого, і в Її серце, розширене невимовною скорботою, наче б увійшло все людство.
Любі мої, тяжкий хрест кожного з нас, але тяжчий хрест Божої Матері. І тому знайте, що чим важче нам тут, на Землі, тим Цариця Небесна до нас ближче.
І пам’ятайте: як би низько людина не опустилася в своїй поведінці, яким би злочинним не було її життя, якою б нечестивою в очах усього світу не постала людина – в очах Божої Матері така людина всього лише бідна, нещасна, заблукала дитина.
Любі мої! В тропарі сьогоднішнього свята сказано: «Радуйся, Благодатна Богородице Діво, бо з Тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш…».
Велика радість для нас, що ми маємо Небесну Матір – Діву Марію, Яка ніколи не відкидає звернених до Неї молитов.
Амінь!
Високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ
