«Ближній – це той, хто потребує твоєї підтримки, допомоги, участі у своїй долі, той, кому ти дійсно можеш цієї миті допомогти. Саме любов, яка не очікує на взаємну безкорисливу відповідь, навіть на вдячність, і є тим джерелом, з якого почуття любові черпатиметься й до всіх інших, хто траплятиметься на нашому шляху, як побитому і пограбованому юдею милосердний самарянин», – архієпископ Афанасій (Шкурупій).
26 листопада 2017 року, 25-ої Неділі після п’ятидесятниці, свт. Іоанна Золотоустого, архієпископа Константинопольського, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі.
Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар консисторії (єпархіального) управління, та ієрей Олександр Горай.
«Але сьогодні ми спостерігаємо не поширення серед наших віруючих Христового заповіту: «Люби ближнього свого…», а, навпаки, з проникненням у свідомість українців секулярної ідеології та споживацького способу життя, ми все більше занурюємося у відчуження один від одного. Байдужість, яка й породжує відчуженість, все владніше проникає навіть у родинні стосунки, особливо рвуться зв’язки між родичами другого й третього поколінь, не кажучи вже про більш віддалене родичання, – зауважив архієпископ Афанасій у своєму повчальному слові. – Якщо на селі не тільки в давнину, а й ще до недавнього часу, люди спільно, толокою будували один одному дім, дружно виходили на ті чи інші громадські роботи, необхідні в житті села, зносились продуктами на похорон та інше, то нині все це робиться за гроші, або й за плату ніхто не хоче в чомусь допомогти не те, що сторонньому ближньому, а й навіть брату чи сестрі. То, тим паче, чи може така людина, яку ми обираємо на ту чи іншу посаду, подбати про нас, про державу? Ні, вона дбає виключно про задоволення власних потреб. Саме через це наша держава й скотилася у своєму розвитку з передових позицій у Європі до стану країн, що розвиваються, а рівень життя маємо найнижчий навіть серед бідних країн».
На думку архієрея, така ситуація до добра не приведе ні окремого громадянина, ні державу в цілому. «Ми стоїмо на порозі гуманітарної катастрофи, коли може змінитися менталітет українського народу – зникнуть притаманні українцям доброта, жертовність в ім’я ближнього й рідної землі, а такі властивості як цнотливість і чистота почуттів зникнуть як духовні категорії. Ми навчилися добре пліткувати, в чому дуже допомагають можливості Інтернету, але успішно закриваємося перед болем і потребами ближнього, дріб’язкова помста, як іржа, роз’їдає наші душі, псуючи життя не тільки ближнього, а й тієї людини, котру ми ніколи й в очі не бачили. Українське суспільство все більше занурюється в духовну недугу, яка паралізує наші кращі якості й перетворює на бездушних роботів».
В кінці проповіді владика Афанасій закликав присутніх на літургії частіше зазирати в Євангелію, прочитуючи розповідь про милосердного самарянина, щоб і самим відгукувати на потреби ближніх за покликом свого серця.
