Категорія: Новини єпархії

  • На Афоні берегтимуть довкілля, відправляючи на переробку відходи

    На Афоні берегтимуть довкілля, відправляючи на переробку відходи

    Фото afon-ru.com
    Фото afon-ru.com

    Священний Кинот – центральний виконавчий соборний орган управління Святої Гори Афон, до якого входять представники 20 монастирів – ініціював переробку відходів на півострові. Метою цього є захист природи Святої Гори, повідомляє благодійний фонд «Православний спадок України на Святій Горі Афон».

    На переробку відправлятиметься папір, скло, пластик, алюміній та різноманітні упаковки, що потрапили в чернечу республіку. «Ми відчуваємо велике благословення, що ми живемо в цьому святому місці, Саду Пресвятої Богоматері. З цієї причини ми повинні завжди намагатися дотримуватися чистоти унікальної краси нашого навколишнього природного середовища і священної землі, по якій ступаємо», – відзначили в поясненні афонські монахи.

    Ідею вже підтримала грецька компанія з переробки вторсировини ΕΕΑΑ, яка працює з 92% населення Греції. Відходи будуть передавати в місто Терми, де їх піддадуть сортуванню і переробці. Інформацію про користь цієї ініціативи для довкілля планують популяризувати серед паломників.

  • В Черкаській і Кіровоградській єпархії вшанували жертв голодомору

    В Черкаській і Кіровоградській єпархії вшанували жертв голодомору

    IMG_20161126_11144226 листопада 2016 року, в день пам’яті жертв голодомору, з благословення Високопреосвященного Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського, керуючого Черкаською і Кіровоградською єпархією УАПЦ, секретар Консисторії протоієрей Віталій Двірник та благочинний кафедрального Свято-Троїцького собору протоієрей Андрій Буць – представники Черкаської і Кіровоградської єпархії, на запрошення керівництва Черкаської ОДА, відслужили заупокійну літію спільно з представниками УПЦ КП та УГКЦ, а також запалили вогонь пам’яті.

    Того ж дня, в с. Червона Слобода, за сприяння місцевої влади та спільно з патріотами України, клірики єпархії відслужили заупокійну літію за жертвами голодомору. Літію звершили: секретар Консисторії протоієрей Віталій Двірник, благочинний кафедрального Свято-Троїцького собору протоієрей Андрій Буць, клірики кафедрального собору протоієрей Сергій Катренко та протоієрей Олександр Василенко.

    Після літії проповідь виголосив протоієрей Андрій Буць, наголосивши на тому, що тодішня тоталітарна влада цілеспрямовано знищувала українську націю, влаштовуючи штучний голодомор, а також що спроби знищити Україну, як самостійну державу, продовжуються Москвою й понині. «Нам же, хто живе нині, – сказав о. Андрій, – дана Господом унікальна можливість відстояти, розбудувати Україну як сильну і розвинену, процвітаючу європейську державу».

  • Архієпископ Афанасій УАПЦ освятив пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932 – 33 рр в  Сагайдаку на Полтавщині

    Архієпископ Афанасій УАПЦ освятив пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932 – 33 рр в Сагайдаку на Полтавщині

    DSC07044У селі Сагайдак Шишацького району Полтавської області, зусиллями консисторії Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, та організаторів двадцятирічного винятково благодійного громадського проекту увічнення пам’яті українців на Полтавщині, в Україні й у світі відомого доброчинця, члена DSC07059Ради підприємців міста Полтави Вадима Голобородова й заслуженого працівника культури України, голови обласного відділення Міжнародної організації «Жіноча громада» Валентини Шемчук, відкрито пам’ятний знак співвітчизникам – жертвам Голодомору 1932 – 1933 років-геноциду українського народу та Сагайдацької голодної трагедії в березні 1933 року. 

    2Журливими словами про загиблих в голодних обіймах сталінського режиму українців і повсталих за пригоршню рятівного зерна селян Сагайдака розпочала жалобні урочистості Валентина Шемчук: «У липні 2013 року  члени організаційного комітету, створеного відділенням МО «Жіноча громада» на увічнення пам’яті співвітчизників – жертв голодомору 1932 – 33 рр. в Україні, зустрілися в селі зі старожилами та взялися ще тоді за справу вшанування пам’ятним знаком їхніх односельців, котрі піднялися проти злочину тоталітаризму». 

    DSC07050Відслужив Літію за спокій душ загиблих смертю мучеників під час  голодомору 1932 – 1933 років українців і жертв Сагайдацького голодного бунту в березні 1933 року та освятив пам’ятний знак землякам Високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви, керуючий Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями УАПЦ, в миру Володимир DSC07053Шкурупій – член Національної Спілки письменників України, лауреат історичної премії імені Самійла Величка та літературної премії імені Івана Котляревського за повість про голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні «Чи я в лузі не калина…».

    Відзнаку за великий внесок у відродження національної духовності та активну діяльність у Волонтерському центрі ХПЄ від Предстоятеля УАПЦ, Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Макарія, Владика Афанасій вручив нагородженому орденом преподобного Іллі Муромця  благодійнику Вадиму DSC07065Голобородову та єпархіальні Благословенні грамоти – старості Сагайдацького старостату Шишацької селищної ради об’єднаної територіальної громади Лідії Карпенко й директору Сагайдацького хлібо-приймального підприємства Євгенові Іванцю.

    В урочистостях-реквіємі взяв участь виконуючий обов’язки голови Шишацької районної державної адміністрації Іван Павелко, 1якому разом із пані Лідією Карпенко, доброчинцем Вадимом Голобородовим та школяром Максимом Незямовим було надане право відкрити пам’ятний знак односельцям.

    Поезію землякам, замученим голодомором 1932 – 1933 років в Україні, присвятила десятикласниця Сагайдацької загальноосвітньої школи І – ІІІ DSC07052ступенів Іванна Андрущенко, а пісенні рядки – учениця 9 класу Клюшниківської ЗОШ І – ІІІ ступенів Миргородської районної ради, дипломант районних конкурсів юних вокалістів та відкритого регіонального фестивалю духовної музики «Небесні перевесла» Яна Правденко.

    DSC07071 Організатори мітингу щиро дякують за допомогу настоятелю храму Віри, Надії й Любові та матері їх Софії ХПЄ УАПЦ отцю Віталію, директорам сільського будинку культури Ірині Осипенко та ЗОШ І – ІІІ ступенів Михайлові Степаненку. Полтавська делегація стала учасницею жалобних урочистостей в Сагайдаку завдяки сприянню Полтавської обласної державної адміністрації та Громадської ради.

    Валентина Олександренко

  • Архієпископ УАПЦ Афанасій освятив хрести на в’їзді в село Зачепилівка на Полтавщині

    Архієпископ УАПЦ Афанасій освятив хрести на в’їзді в село Зачепилівка на Полтавщині

    20161123_0723 листопада 2016 року, на запрошення місцевої громади прп. Серафима Саровського, архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій освятив хрести на в’їзді і виїзді з села Зачепилівка Ново-Санжарського району Полтавської області. Після освячення владика Афанасій виголосив проникливе повчальне слово про значення Хреста Господнього в житті кожного українця і всієї України.

    Потім перед присутніми на освяченні виступив народний депутат України Андрій Река, який нагадав про 308-му річницю Батуринської різанини та церковне прокляття гетьмана Івана Мазепи, накладене Російською Церквою за те, що він був патріотом рідної Вітчизни й захищав її від московського загарбника. Андрій Олександрович також закликав людей допомагати захисникам України, які боронять рідну землю на Донбасі від новітнього московського агресора, що заповзявся повернути нашу Батьківщину уже в сучасне рабство.

    Потім зачепилівці пройшли хресною ходою центральною вулицею села.

  • Ще один храм УАПЦ постане на Полтавщині

    Ще один храм УАПЦ постане на Полтавщині

    20161121_0821 листопада 2016 року, в день Собору архістратига Божого Михаїла та інших Небесних Сил безплотних, високопреосвящений Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, на запрошення 20161121_06настоятеля парафії архістратига Божого Михаїла ієрея Михайла Дзерина, звершив святу Божественну літургію в Свято-Михайлівській каплиці смт. Решетилівка.

    Спільно з владикою Афанасієм служили ігумен Антоній (Бондарець), ієрей Михайло Дзерин, ієрей Віталій Прищ та протодиякон Олександр Горай.

    20161121_02Після богослужіння Його високопреосвященство звернувся до вірян із повчальним словом про вірність Богу, Українській Автокефальній Православній Церкві та рідній Вітчизні – благословенній Україні. «Тисячі й тисячі мучеників нашої Автокефальної Церкви, стоячи біля Престолу Божого, моляться за нас, то хіба ворог може нас перемогти? Ніколи, бо з нами Бог і святі Небесні Сили», – сказав владика Афанасій.

    20161121_07Парафіянка Катерина Гоштанар привітала настоятеля і членів громади з їх храмовим святом та подарувала богослужбову Євангелію.

    Потім архієпископ Афанасій освятив фундамент під будівництво храму та заклав капсулу й наріжний камінь.

  • Архієпископ Афанасій (Шкурупій) молитовно відзначив 7-му річницю архієрейської хіротонії

    Архієпископ Афанасій (Шкурупій) молитовно відзначив 7-му річницю архієрейської хіротонії

    У вівторок, 15 листопада 2016 року, в Свято-Вознесенському храмі молитовно відзначили сьому річницю архієрейської хіротонії високопреосвященого Афанасія (Шкурупія), архієпископа Харківського і Полтавського, керуючого Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями.

    01

    Цього дня звершити святу Божественну літургію та причаститися з однієї Чаші святих Христових Таїн із своїм духовним отцем архієпископом Афанасієм прибули священики з різних куточків найбільшої за територією єпархії УАПЦ – Харківсько-Полтавської, – митрофорний протоієрей Володимир Офіленко, протоієреї Станіслав Аштраф’ян, Леонід Даниленко, Олег Козуб, Григорій Ганзій, ієреї Віталій Прищ, Володимир Яковенко, Олег Авраменко, Станіслав Радчук, Юрій Потикун, Іван Полежака, а також черкащани – митрофорний протоієрей Михаїл Шевчук, протоієреї Віталій Двірник та Андрій Буць, а також протодиякон Олександр Горай та диякон Сергій Довганюк.

    02

    «Господь послав мене на Полтавську і Слобожанську землю в той час, коли тут в УАПЦ діяла всього лише одна парафія під омофором митрополита Мефодія (Кудрякова), предстоятеля Церкви, та близько десяти під омофором архієпископа Ігоря (Ісіченка), який перебував в адміністративному та євхаристійному роз’єднанні з повнотою УАПЦ, – сказав Владика у своєму слові на запричасному стиху. – Тобто, я повернувся на рідну землю – мою малу батьківщину, де народився і прожив п’ятдесят років і з якою пов’язані всі досягнення до прийняття чернецтва й архієрейського сану.

    03

    В край, де на релігійному просторі панував Московський патріархат, що мав на той час майже п’ятсот парафій та до трьохсот священиків, три монастирі з кількома десятками ченців і черниць, підтримувані владою, бізнесом і т. д. А ще ж велася проти нас достатньо потужна пропагандистська кампанія. І в цих неймовірно тяжких обставинах, без будь-якої сторонньої матеріальної підтримки, з Божою допомогою вдалося щось таки зробити. І я дякую Господу Богу і за ті випробування й скорботи, якими Він гартував мене, і за ті радощі, з якими пов’язане моє архієрейське служіння в рідній стороні. Проблеми, які виникають чи не постійно, ми спільно із священством і вірними, при Божій підтримці, долаємо. Так і в Харківсько-Полтавській, так і в Черкасько-Кіровоградській, керувати якою із серпня цього року сподобив мене Господь.
    Бо, коли хоча б намагатися жити так, як говорить апостол Павло: «Я співрозіп’явся Христові і вже не я живу, а живе в мені Христос», то й Господь тоді на твоїй стороні. Тобто, якщо в серці апостола живе Христос, то він живе Христом і для Христа. І далі каже: «А що нині живу в тілі, то вірою живу в Сина Божого, який полюбив мене і віддав Себе за мене»…

    04

    Нас, священство, обрав Господь. Пам’ятаєте: «Не ви обрали Мене, а Я вас обрав». А обирає Христос за однією ознакою, про яку говорить і апостол Павло: «Тепер уже не я живу, а живе в мені Христос». Ось кого обирає Спаситель – тих, хто може відмовитися від себе і стати храмом для Бога.

    05

    Нехай ця людина проявить слабкодухість, як розслаблений, що відступився від Христа, на якомусь етапі свого життя впаде, але Господь знає про неї, що вона підніметься і йтиме далі, що настане час і вона принесе себе Йому в жертву. І тому Він сказав: «Суд Мені віддайте»…

    06

    Після літургії владика Афанасій, за великий вклад у розвиток української національної культури, патріотичне виховання молоді, широку громадську діяльність та активну підтримку УАПЦ, від імені Предстоятеля Церкви, Блаженнійшого Макарія, митрополита Київського і всієї України, вручив церковну медаль Пресвятої Богородиці Шемчук Валентині Олександрівні.

    07

    Потім священики й віряни вітали архієпископа Афанасія з черговою річницею архієрейської хіротонії. Після цього відбулася святкова трапеза.

    08

  • Вітання голові інформаційно-видавничої комісії УАПЦ Високопреосвященному Афанасію у річницю його архієрейської хіротонії

    Вітання голові інформаційно-видавничої комісії УАПЦ Високопреосвященному Афанасію у річницю його архієрейської хіротонії

    Ваше Високопреосвященство!

    Високопреосвященний Владико!

    2015-05-16-149Духовенство та вірні Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ вітають Вас із річницею Вашої архієрейської хіротонії! Ви пройшли нелегкий шлях відновлення єпархії, прийнявши під свій омофор суцільну руїну як у духовному, так і в матеріальному плані. Та, будучи мудрим архіпастирем, ви змогли не тільки відродити, а і примножити доручену вам Богом паству. За час вашого перебування на кафедрі Українська Автокефальна Православна Церква на Харківщині та Полтавщині змогла піднятися з колін та розпочати впевнену ходу, збільшуючи кількість парафій та священства. Ваша працелюбність на Божій ниві щедрими сходами відзначила невідворотність розпочатого вами процесу утвердження нашої матері-Церкви, а ваша жертовність та непоступливість у питаннях правди, справедливості та любові стала прикладом для наслідування багатьом священикам.

    В цей святковий день ми бажаємо Вам, побачивши сходи вашої праці, дочекатися щедрих врожаїв християнської цнотливості, ангельсько-монашого подвижництва та  гарячої справжньої української православної віри. Міцного Вам здоров’я, сили та терпіння, наш шановний та всіма любимий Владико!

  • Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Афанасій  прийняв участь у круглому столі до дня української писемності та мови

    Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Афанасій прийняв участь у круглому столі до дня української писемності та мови

    IMG_79629 листопада 2016 року високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, керуючий Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями, на запрошення організаторів заходу, прийняв участь у круглому столі, який проходив у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського і був приуроченим до дня української писемності та мови.

    DSC06993«Винятково довірлива й тепла атмосфера запанувала в залі з перших хвилин обговорення, – зізнається ведуча заслужений працівник культури України, лауреат премії імені Панаса Мирного, голова обласного відділення Міжнародної організації «Жіноча громада» Валентина Шемчук. – Кожен досвідчений і юний доповідач чи майстер сцени доводив, що наше життя свято просякнуте українським словом: мова рідна – й в тузі журавлів, й в барвах української землі…».

    IMG_7940Феномен наймонументальнішого твору української історико-мемуарної прози ХVII – XVIII ст. Літопису Самійла Величка – з цією темою звернувся до школярів, студентів і педагогів Високопреосвященніший Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви, керуючий Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями УАПЦ, в миру Володимир Шкурупій – лауреат премії імені Самійла Величка та премії імені Івана Котляревського, член Національної Спілки письменників України. В унісон із твердженнями Владики Афанасія про нездоланність сили мови і в розбудові нової України, і в захисті її Східних кордонів від російських окупантів звучали й переконання заслуженого працівника
    культури України, голови Громадської ради при обласній державній адміністрації Володимира Голуба та заступника голови Громадської ради, голови обласної організації Товариства українських офіцерів Олексія Шаманенка.

    Надзвичайно проникливо лунали голоси бандуристок – учасниць вокального ансамблю «Веселка» під орудою Наталі Головльової Полтавської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 8 імені Панаса Мирного. Щиро зустріла аудиторія натхненні освідчення в любові до українського слова одинадцятикласниці Полтавської ЗОШ І – ІІІ ст. № 2 Дар’ї Сагань (науковий керівник – Лариса Віскрівець) – віршем «Рідній мові», лауреата регіональних та обласних конкурсів, учня Міської IMG_7990школи мистецтв «Мала академія мистецтв імені Раїси Кириченко» Даниїла Марцимова (концертмейстер – Олена Дідіченко) – піснею «Дивлюсь я на небо», баяністів-вихованців міської музичної школи № 3 імені Бориса Гмирі Євгена Бойка й Захара Корнішова (викладач – Світлана Подгорна) – віночком народних пісень. Глибокою емоційністю вразила презентація «Іван Багряний в боротьбі за Україну» призера обласного конкурсу «Відлуння заповітів земляків» на здобуття обласної премії імені Володимира Степанюка для талановитої молоді десятикласниці Полтавської ЗОШ І – ІІІ ст. № 4 Тетяни Майбороди (науковий керівник – Алла Урбанович). Учасники IMG_7991круглого столу захоплено сприйняли промови вчителів
    української мови та літератури Полтавського навчально-виховного комплексу № 36 Світлани Лучної та Великобудищанської ЗОШ І – ІІІ ст. Людмили Яхно. Найкращим виявом відданої праці педагогів стали виступи їхніх учениць – переможців міського конкурсу декламаторів полтавок Поліни Конюшенко й Анастасії Тимченко та Олесі Шуприк із Диканщини, яка прочитала поезію «Рідна мова» заступника директора з навчально-виховної роботи школи Ярослави Городницької.

    Ми шануємо рідну мову, ми плекаємо її, ми захищаємо українське слово на нелегких життєвих перехрестях, ми вірно служимо йому…

    Валентина Олександренко

     

  • Християнський патріотизм у вимірі національної свідомості

    Християнський патріотизм у вимірі національної свідомості

    VladikaУкраїнська Автокефальна Православна Церква нині відзначає свій 95-літній ювілей. Із самого початку свого заснування в Україні вона однозначно визначилася як Церква українського народу, залишившись такою і до сьогодні. Про те, як узгоджується християнська віра з національним патріотизмом, хто став прикладом архієрейського служіння та місце Церкви в житті українського суспільства, розмірковує високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, голова інформаційно-видавничої комісії УАПЦ.

    Якщо говорити про християнський патріотизм у вимірі національно-релігійної свідомості й вірності православній вірі, Ісусу Христу й відданості Україні, то тут для мене прикладом є дві наймогутніші особистості двадцятого століття, які були непохитними борцями за автокефалію українського православ’я в його саме національному сегменті. Це митрополит Василь Липківський та патріарх Мстислав Скрипник. Їхнє значення і роль в історії творення національної Церкви, а відтак і українського державотворення, незаслужено применшується, а то й просто замовчується. В той же час роль і значення діяльності митрополита УГКЦ Андрія Шептицького, безсумнівно видатної релігійної особистості ХХ-го століття, нині намагаються накласти на мапу всієї України, хоча насправді вона обмежувалася лише Галичиною. Роль же і значення діяльності православних митрополита Василя і патріарха Мстислава поширювалася фактично на всю Україну включно з її етнічними землями, які загарбала Росія.

    В період Другої світової війни, коли автокефальна Церква стрімко відродилася по всій Україні, отримавши канонічно висвячених єпископів від архієреїв автокефальної Церкви в Польщі, саме єпископ Мстислав (Скрипник) зумів об’єднати Харківсько-Полтавську єпархію, яку очолював митрополит Феофіл (Булдовський) і до якої входили парафії Сходу, а також частини Ростовської, Воронезької, Курської та Білгородської областей – етнічних українських земель, з УАПЦ в Західній і Центральній Україні. До речі, ця єпархія в 1942 році нараховувала більше семисот парафій. Це стало потужним об’єднуючим фактором для українців того часу.

    Безсумнівно, видатну роль в історії Української Автокефальної Православної Церкви зіграв і патріарх Димитрій (Ярема), коли після смерті патріарха Мстислава в 1993 році очолив майже розгромлену українською владою і російським митрополитом Філаретом (Денисенком) Церкву. Незважаючи на свій надто похилий вік, шалену протидію влади в центрі й на місцях, цей старець, який у серпні 1989 року на Преображення Господнє першим підняв прапор автокефалії, зумів згуртувати навколо себе вірних і надихнути Церкву на подальший розвиток.

    Я зупинився на цих трьох постатях тому, що вони дійсно є епохальними в історії боротьби українців за автокефалію українського православ’я в його національному вимірі.

    Коли ж говорити про взірець українця-патріота, то для мене особистість митрополита Василя Липківського стоїть на першому місці. Багато всякої неправди розповсюджено про цього українського новомученика, апостола української автокефалії за радянських часів, а подекуди ще й нині. Але сила його духу, великий духовний скарб, залишений ним нащадкам, особливо коли брати до уваги його проповіді з глибоким богословським і національним змістом, непохитність переконань і сила волі, – є для нас, нинішніх автокефалістів, прикладом наслідування.

    Ми живемо в теж по-своєму важких умовах, а тому слова митрополита Василя звучать і сьогодні, хоча й суворо, але потужно: «Чого злякалися? Хіба не знали, куди йшли?» Справді, якщо ми стали пастирями Церкви-Мучениці, то повинні мати витримку й силу волі, щоб до останнього, як наші славні попередники, стійко витримувати всі удари долі, адже ми – автокефалісти, спадкоємці мучеників!

    Ми повинні цю силу духу виховувати в собі самих і в своїх вірних, а також передавати її наступним поколінням. Як дороговказ кожному з архієреїв і священників звучить заповіт митрополита-мученика: «Пам’ятайте про те, що на нас лежить великий обов’язок не тільки берегти Церкву, а й ширити. Ми мусимо пам’ятати про це день і ніч. Кожен із нас повинен бути апостолом Церкви Української».

    Дуже непрості процеси нині відбуваються в українському православ’ї. Об’єднання православних Церков та надання Вселенським патріархом Томосу на автокефалію не сходить з вуст керівників держави, політиків і церковників, а також, відповідно, й зі шпальт друкованих ЗМІ та телевізії, і хто тільки не пропіарився на цій болючій темі. Особливо ті, хто далеко стоїть і від віри, і від Церкви. Але ж знаючі люди чудово розуміють, що надання Томосу – надто віддалена перспектива. То для чого ж тоді людям дурити голови та розбурхувати пристрасті й міжконфесійні протистояння, адже це небезпечно в розрізі й так хиткого миру в Україні?

    В 1992 році, коли Українська Автокефальна Православна Церква вже була за крок до визнання Вселенською патріархією, цей історичний акт зірвали митрополит Філарет, колишній екзарх РПЦ в Україні, та колишній ідеолог Компартії України, президент Кравчук, створивши для першого з частини УАПЦ нову Церкву – Київський Патріархат, чим заблокували надання Томосу на десятиліття. В 2008 році, коли все ж патріарх Варфоломій зважився надати Томос, знову деструктивну роль зіграв патріарх Філарет, зламавши попередні домовленості з вселенський патріархом. Тепер він звинувачує в цьому всіх на світі, тільки не себе самого. Нашій Церкві піти на об’єднання з патріархом УПЦ КП Філаретом означає, що українське православ’я втратить національну самобутність, якою відзначається саме наша Церква.

    Люди, політично заангажовані, цього не розуміють, а, можливо, й не хочуть розуміти. Але нам, автокефалістам, що до того? Невже на догоду сьогоденним політичним віянням ми своїми ж руками знищимо Церкву-Мученицю? Я цього не допускаю навіть на мить.

    Але ж хіба питання церковного об’єднання таке вже й головне? Такі часи настали, що тримати всіх в одних руках уже не вийде. Краще прислухатися до слів великого Митрополита, який говорив:

    «Ми будуємо свою рідну Українську Церкву, щоб у ній знаходили спасіння не тільки поодинокі душі, а щоб у ній спасався від загибелі увесь український народ… А найбільше мусимо пильнувати, щоб виховувати в собі і в своєму народі живий бадьорий дух релігійної і національної свідомості, що єдиний тільки може перемогти всі бурі й хмари сучасного і майбутнього».

    Ось що є головним для нашої Церкви як нині, так і в перспективі майбутнього її життя. УАПЦ є перлиною українського православ’я і взяти цю перлину та втиснути в чорну оправу московщини – озлобленої, пихатої, зарозумілої, в якій вихолощено український дух і навіть свідомість, – означає вчинити злочин проти українського духу. Адже якою б не вийняли з печі хлібину, привабливу зовнішнім виглядом, всередині вона буде такою, на якій заквасці вчинялося тісто. А Київський патріархат організаційно й ментально заснований на старій кедебешній заквасці з усіма її адміністративно-моральними вивертами, які в перспективі розвитку Церкви призводять до руйнації духовно-моральної, етичної складової.

    Тому слова великого старця, сказані в буремні часи української історії, звучать сьогодні особливо значуще не тільки для УАПЦ, а й усього українського православ’я: «Коли нам, дійсно, треба тривожитись, боятися за Христову віру, за святу Церкву, то треба більше тривожитись за чистоту Церкви, за те, щоб викорінити з неї лицемірство та пустосвятство, та юдине зрадництво, а не за те, щоб захистити її від гонінь з боку держави. Нехай же наша свята Українська Церква буде тим Єгиптом, де знайшов собі притулок младенець Христос, коли у Віфлиємі лютував Ірод за вказівкою первосвящеників та книжників. Своїм братерським єднанням, своєю християнською свідомістю утворимо із себе, любі брати і сестри, діти побожного українського народу, те дійсне небесне царство на землі, про яке сказав Христос: “Збудую Церкву Мою і ворота пекельні не переможуть її».

    Ось про що і я печуся, тому що духом відчуваю страшну небезпеку, яка чорним вороном чигає над Україною і її правічним духовним світом, який все глибше занурюється в темряву безвір’я, а ще страшніше – у стан вихолощення Христового духу з православ’я. Зникає любов і жертовність, а натомість усе потужніше в церковне середовище входить світськість, заполоняє абсурд політиканства, наживи, обездуховлення, тобто секуляризм всесторонньо проникає в життя. Віра з духовного чинника перетворюється на знаряддя маніпуляції людською свідомістю на догоду політичних і керівних еліт, для яких Церква всього лише знаряддя впливу на людей.

    Але якщо ми хочемо збудувати сильну й непереможну українську державу, а її сила може грунтуватися тільки на духовно-моральних засадах, то нам слід прислухатися до духовних авторитетів, які поклали все своє життя на вівтар Церкви й України.

    Перший патріарх Української Автокефальної Православної Церкви блаженної пам’яті Мстислав (Скрипник) говорив, що: «Церква – це є та середина або середовище, навколо якого наростає моральна сила. І так треба розуміти всім, передовсім провідникам нашого народного життя». Нас не повинні відвертати від Церкви поодинокі випадки морального падіння свщеннослужителів, адже подібне трапляється і в інших сферах суспільного життя. Тим паче, в Церкві, яка щомиті веде непримириму війну з дияволом – найбільшим ворогом Бога і людей. Не всі витримують цю боротьбу – іноді дехто падає. Але сказав великий християнський учитель Іоанн Златоуст: «Скільки не впав на площі, піднімайся і йди далі». А Церква має таку духовно-моральну силу, що їй до снаги подолати будь-які недуги своїх грішних дітей – як серед звичайних віруючих, так і священства, бо вона – духовна лікарня і без неї суспільство шкандибатиме в темряві безвір’я і пристрастей.

    Тому, передбачаючи тяжке духовно-моральне занедужання українського суспільства на зорі своєї новітньої державної незалежності, в 1990 році, дев’яносторічний старець, який повернувся на рідну землю з тривалого вигнання, наголошував: «Церква – це серцевина нашого народу. Це мають зрозуміти всі об’єднання, всі партії, які, на жаль, часом спиняють буття Церкви, або не бачать його взагалі. Хотілося, щоб усі верстви, які складають нашу націю, перейнялися розумінням, що без Бога ні до порога, а без Церкви української нас не буде бачити світ. Або буде бачити як заколотників у внутрішньому житті.

    Наша нація має багато недругів, а наша Церква має їх ще більше. Ворог знає роль Церкви в нашій історії, знає, що то є та криниця, яка творить вічні вартості в житті нації. Ми були знані в світі, нас цінили як тих, що єднали Схід і Захід, Європу та Азію. То була тяжка місія – отой шлях, на якому положена Богом Україна. За той шлях билися і сварилися недруги, бо обіч нього лежить багата українська земля, до якої є скільки ласих».

    Ті «ласі» нікуди не ділися й сьогодні. Навпаки, ще більше знахабніли від своєї всевладності й безкарності. Тому, розуміючи, що доки українське село – осідок великої тисячолітньої хліборобської культури, складатиме вагому частку нації, а села будуть наповнені народом – працьовитим, жертовним, глибоко віруючим, народом, який має глибинну генетичну пам’ять української культурної цивілізації в усіх її вимірах – історичному, духовному, пісенному, побутовому… доки буде джерелом, з якого нація й далі черпатиме силу і наснагу для розвитку й поступу в загальнолюдській цивілізації, доти їм українства не зламати. Доки їм не загарбати родючу українську землю, яка скоро стане найціннішим скарбом, котрий визначатиме світову політику, доти їм не зламати український дух, не асимілювати українців, не перетворити благодатний край на вавилонське стовпотворіння.

    Це розумів видатний українець і великий Старець, який уміщав у своєму зболеному серці віковічні сподівання українського народу на кращу долю на своїй землі. І тому він закликав нас так організувати життя в незалежній Україні, щоб Церква стала надійним грунтом, головною опорою державотворення і національного відродження. Він говорив: «Треба це розуміти і тим людям, які мають відвагу очолювати Церкву, нести за неї відповідальність. Передовсім, що стоять на чолі духовного життя… Бо без помочі і зрозуміння ролі Церкви ми тільки спізнимось, подовжимо наш шлях до повного незалежного життя.

    Церква – то серцевина українського народу. Коли коло наших церков не буде наростати оте все добре, творче з-посеред людей, ми тоді будемо тяжкий ще шлях мати до повної незалежності, повної самостійності нашої многостраждальної нації. Я з приємністю стверджую, мої дорогі, що з розуміння нашого представництва, з розуміння того, що ми є нація, яка витерпіла дуже багато, вже був би сором іншим легковажити нашим терпінням…».

    Ще багато праці попереду в докорінній перебудові державно-церковних відносин на основі демократичних принципів кращих європейських зразків, розбудови релігійної інфраструктури заради розвитку високого рівня духовності народу, підвищення ролі Церкви в суспільно-політичному та духовно-культурному житті українського суспільства, досягнення справжньої релігійної свободи.

    Настав новий період у відродженні України й православної Церкви, який потребує зміни мислення, виведення його на якісно новий вимір буття, без чого ми не зможемо йти вперед по шляху державного і церковного утвердження. Про це говорив патріарх Мстислав: «Господь вас обрав бути першопрохідцями у справі відродження і України, і найдорожчої скарбниці нашого народу, якою є Церква. Церква апостола Андрія Первозванного, Церква, що уже діє понад 1000 років». І в той же час наголосив: «Але давайте ж покажемо щось кращого, щось ліпшого покажемо, принаймні, в людських відносинах. Нехай наші Церкви не торгують нами, і не тільки наші… Діти, ні Україна, ні Церква Українська нікому не потрібна, крім нас самих. Кажете світ нас не визнає? І не визнає доти, доки ми самі себе не визнаємо. Зрозумійте це”.

  • Пізнавали славетне минуле українства

    Пізнавали славетне минуле українства

    DSC0690227 жовтня 2016 року, голова місіонерсько-паломницького відділу Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ протодиякон Олександр Горай, з благословення високопреосвященного DSC06907Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського, керуючого Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями, очолив духовно-пізнавальну екскурсію визначними місцями Полтавщини.   Учні третього класу ЗОШ №24 м. Полтави, разом із вчителями та батьками, розпочали свою подорож історичними шляхами  українського народу від державного історико-культурного DSC06924заповідника «Поле Полтавської битви». Під час екскурсії, проведеної заслуженим працівником культури України  Валентиною Шемчук, всі присутні дізналися про трагедію українців під час Полтавської битви, ознайомились і з історією селища Диканька, однією із визначних місць якої є  Свято- Миколаївська церква  – усипальниця родини Кочубеїв,  а DSC06920також Троїцька церква, тріумфальна арка — одна із пам’яток архітектури ансамблю садиби Кочубеїв, тощо. Захоплююча розповідь екскурсовода завершилася оповіддю про кінцевий пункт історичної експедиції –  столицю українського гончарства селище Опішне.

    Ознайомлюючись із експозицією Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, діти дізналися про процес створення DSC06929гончарних виробів майстрами минулого та сьогодення, своїми руками виробили невеликі глиняні сувеніри, подивилися тематичні відеофільми та милувалися мальовничими краєвидами Опішнянського краю.

    Наприкінці екскурсії, на запрошення генерального директора музею-заповідника, полтавці мали змогу відвідати експозицію структурного підрозділу музею гончарства – музей мистецької родини Кричевських.

    DSC06932Пізнавши славетне минуле українського народу, яке проявилося, зокрема, і в народній творчості- гончарстві, одухотворені та просвітлені, учні, батьки та вчителі поверталися до дому  із незабутніми  враженнями героїчного минулого та  мистецьких  надбань  українського народу.

     

     

     

  • Минуло три роки, як 5-річний хлопчик повернувся з Дортмунда до Небесного дому

    Минуло три роки, як 5-річний хлопчик повернувся з Дортмунда до Небесного дому

    14670674_1217153221681561_3114584310467003861_nНа цій фотографії сторінки з книжечки “Ази православ’я для дітей”. Її вибрав і попросив купити хворий на рак хлопчик. А потім його батько був змушений десятки разів підряд читати саме цю оповідь – про те, як Христос любить дітей і збирає їх біля Себе. І коли вже здавалося вночі, що хлопчик нарешті заснув і можна перепочити, він розплющував очі і просив ще раз.
    Коли його вже возили на візочку, бо хвороба дала ускладнення на ноги і кожен крок віддавався болем, 5-річний хлопчик після відвідання церкви раптом вставав у лікарні з ліжка та спокійно ходив відділенням, дивуючи німецьких лікарів. Коли діагноз уже був вироком, він провів кілька днів у сербському православному монастирі та причастився Святих Тайн. Якісь його несподівано серйозні репліки того часу досі змушують шукати глибинних пояснень. Якісь – веселять здоровою дотепністю до сліз і оплесків. Вони гідні стати “цитатами класика” на все життя.
    Сьогодні три роки, як це Боже дитя повернулося з Дортмунда до небесного дому. Три роки, як вгорі додалося ангелів. Три роки, як його фотографія стоїть у мене серед ікон.
    Ми сьогодні служили панахиду на могилі, я читав похоронний канон над дитиною і не міг позбутися дивного відчуття. Що молитися треба не за нього, а до нього. Що в Бога, в Якого ми віруємо і Якого хоча б трошки знаємо, не може бути інакше. Що мені пощастило знати святого, хай і не прославленого церквою. Який за свої лічені роки пробудив до добра тисячі сердець. Сотням відкрив світ благочинності. Показав, що можна здійснити неможливе – простим харків’янам зібрати сотні тисяч євро на лікування. І що гроші врешті не головне – найціннішого за них не купиш. Його життя – жертовна проповідь, потужніша за витіюваті словесні конструкції багатьох священиків.
    Він тепер там, де Христос збирає біля Себе діток: “хіба не знаєте, що заради них Мій Отець улаштував Небесне Царство?”…
    Це Діма Ластовка.
    Наш ангел-охоронець.
    о. Дмитро Шаповалов

  • Благословення архієпископом Харківським і Полтавським УАПЦ Афанасієм фестивалю духовної музики у Полтаві

    Благословення архієпископом Харківським і Полтавським УАПЦ Афанасієм фестивалю духовної музики у Полтаві

    09 жовтня 2016 року високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Потавський, керуючий Харківсько-Потавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями УАПЦ, благословив IV вікритий регіональний фестиваль духовної музики “”Небесні перевесла”, який проходив у Полтаві.