Категорія: Новини єпархії

  • Капелан УАПЦ із Черкащини отримав подяку від командування 28 ОМБР

    Капелан УАПЦ із Черкащини отримав подяку від командування 28 ОМБР

    14117683_1279611365397102_4892585336036573308_nДо дня Незалежності України настоятель парафії Різдва Святого Іоанна Хрестителя в місті Сміла Черкасько-Кіровоградської єпархії УАПЦ митрофорний протоієрей Михаїл Шевчук отримав подяку від командира 28 ОМБР полковника Олега Зубовського.

    «Командування 28 окремої гвардійської механізованої бригади бажає Вам здоров’я, щастя, злагоди та мирного неба над головою. Вважаємо, що Ви є справжнім патріотом своєї Батьківщини…», – пишеться у подяці.

    14054016_1277072375651001_2851666860771854806_nНагадаємо, що отець Михаїл з перших днів російської агресії проти України підтримував українських військових як волонтерською допомогою, так і капеланським служінням. І  ці святкові для кожного українця дні отець Михаїл вирішив провести з  нашими бійцями на Сході. В ході його чергової поїздки в одному із військових підрозділів в зоні АТО стараннями невтомного священнослужителя  був зроблений  духовний куточок для воїнів.

  • З «волонтерським» прапором на вулиці Волонтерській

    З «волонтерським» прапором на вулиці Волонтерській

    DSC064712016 рік став знаковим для громади святого архистратига Михаїла Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ у Полтаві. Саме цього року на історичному місці в давньому селищу Івонченці, яке нині є мікрорайоном Полтави, зусиллями членів громади було придбано земельну ділянку для будівництва на ній церковного комплексу. За Божим промислом, земельна ділянка була придбана саме на тому місці, де стояв храм.

    DSC06469За історичними даними, опублікованими в Потавській енциклопедії Полтавіка, час будівництва церкви в ім’я архистратига Господнього Михаїла в с. Іванченці Полтавського полку  невідомий. Найдавніша згадка про дерев’яний храм відноситься до 1667 р. У 1765 р. з дозволу київського митрополита Рафаїла Заборовського у селі збудували нову дерев’яну церкву. У 1782 та 1798 церкву було реконструйовано. У 1867–1871 рр. неподалік від старої звели нову церкву, дерев’яну, на мурованому цоколі з прибудованою дзвіницею. У 1890, 1895 рр. церковна громада володіла 1 дес. садибної, 69 дес. ружної землі, мала будинок для священика. У 1902 володіла 33 дес. ружної землі, мала церковну сторожку, два будинки для квартир причту, діяли церковна бібліотека, та школа грамоти.

    DSC06466Із священиків відомі: Яків Трохимовський (пом. 1791), Захар Пірський (пом. 1807), Григорій Мужиловський (1667), Карпо Івончинський (1669), Олексій Антонович Іваненко (1890), Михайло Федорович Срібницький (1895), Григорій Георгійович Животков (1902).

    24 серпня 2016 року у день 25-ї річниці Незалежності України парафіяни прибрали місце під будівельний майданчик першого етапу будівництва церковного комплексу. Фото на згадку по закінченню роботи було зроблено із «волонтерським» прапором, на якому поставлені підписи бійців із зони АТО.

  • У день Незалежності України в Черкасах відкрили пам’ятник генерал-майору

    У день Незалежності України в Черкасах відкрили пам’ятник генерал-майору

    014-1-600x450
    фото: dzvin.org

    24 серпня 2016 з благословіння Високопреосвященнішого Афанасія, Архієпископа Харківського і Полтавського, керуючого Черкаською і Кіровоградською єпархією, в день відзначення 25-ї річниці незалежності України духовенство єпархії на запрошення Черкаської ОДА взяли участь в святкових заходах та відкритті пам’ятника генерал-майору Ігорю Момоту.

    20160824_100247 - копияНагадаємо, що Ігор Момот − був начальником центру Держприкордонслужби в с. Оршанець. Загинув у зоні АТО 11 липня 2014 року під час обстрілу українських позицій з установки “Град”. Посмертно йому присвоїли звання генерал-майора.

  • Почесна грамота  –  голові Полтавського міського сестринства УАПЦ

    Почесна грамота – голові Полтавського міського сестринства УАПЦ

    DSC_077724 серпня 2016 р у День Незалежності України у Полтаві  відбулася урочиста церемонія вручення Державних нагород.

    DSC_0695За високий патріотизм, вагомий особистий внесок у національно-культурне відродження України, активну участь у здійсненні волонтерських ініціатив по матеріальному забезпеченню українських військових та з нагоди Дня Незалежності України почесною грамотою Полтавської обласної ради нагородили  заслуженого працівника культури України, лауреата обласної премії імені Панаса Мирного, голову Полтавського міського православного сестринства святої княгині Ольги Валентину Шемчук.

    Варшава-2Потрібно зазначити, що голова сестринства щойно повернулася із Польші, де у складі полтавської делегації представляла українське національне мистецтво на Ягеллонському ярмарку у Люблені. У день Свята Війська Польського на ознаку пам’яті про переможну Варшавську битву під час польсько-більшовицької війни 1920 року полтавці відвідали столицю Польщі.

    Варшава«Урочисто прибраний у святкові дні найбільший у Варшаві Президентський палац. Біля готелю «Брістоль», що стоїть поруч, доброзичливі поляки, дізнавшись, що ми приїхали до Польщі представляти українське національне мистецтво, зацікавлено розповідали про своє рідне місто, розпитували про Україну, фотографувалися разом із нами. Надзвичайно приємно, що  таке невимушене спілкування різними мовами було цілком зрозумілим і тому  водночас об’єднувало людей різних країн, але однієї історичної спадщини, різних віросповідань, але ми всі хритияни, різних та, на диво, схожих смаків, звичок, уподобань. І в наших душах зринало відчуття чогось рідного – рідного в мові, танцях, співах, виробах народного мистецтва. Ніби далекі родичі зустрілися знову»,  – поділилася своїми враженнями від поїздки Валентина Шемчук.

     

  • Священнослужителі УАПЦ у Харкові взяли участь в урочистостях з нагоди 25-річчя державної самостійності

    Священнослужителі УАПЦ у Харкові взяли участь в урочистостях з нагоди 25-річчя державної самостійності

    14063724_2214608945344693_3505133529893923199_n
    фото https://www.facebook.com/leonid.logvinenko

    24 серпня духовенство та вірні Української Автокефальної Православної Церкви взяли участь в урочистому покладанні квітів до монументу Незалежності України в Харкові. Урочисту церемонію покладання квітів з очолили перші особи міста і області. Слідом за ними з квітами до монументу підійшли священнослужителі різних конфесій, представники громадських організацій, інтелігенції, ветерани АТО та ін. Від Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ участь у заході взяли протоієрей Олег Козуб та ієрей Іван Полежака.

  • Голгофською дорогою страждань

    Голгофською дорогою страждань

    Проповідь високопреосвященного Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського,
    під час богослужіння в день прославлення ікони Ісуса Христа «Господь Вседержитель» 14. 08. 2016 р.

    20160814_1Дорогі мої брати і сестри, автокефальне братерство!

    Хочу сердечно привітати вас у цьому чудовому храмі на великому святі – Винесення Животворчих Древ Хреста Господнього і великому святі – прославлення ікони Ісуса Христа «Господь Вседержитель», з якою відбулося неймовірне Боже чудо оновлення й виділення мира.

    Дякую вам, що ви відгукнулися на Божий поклик, відклали в бік всі свої мирські справи, щоб узяти участь у цій неординарній події, явленні Божого чуда в нашій Українській Автокефальній Православній Церкві, освяченій кров’ю мучеників-автокефалістів, яку вони пролили під час комуністичного терору за віру православну і рідну Церкву в минулому столітті.

    Я радий, що ви тут. Радий з того, що Господь зібрав нас, звівши до купи людей різних за характером, світоглядом, але об’єднаних найголовнішим – любов’ю до Господа нашого Ісуса Христа і до рідної Неньки-України, яка нині спливає кров’ю новомучеників.

    Ми з вами дуже багаті люди, бо маємо дві матері – земну й небесну: Державу Україну і Церкву українську. Земна – об’єднує нас в єдину родину, а небесна – поєднує нас, православних українців, з небесами, із Царством Божим, і один з одним.

    І за нашу віру, відданість українському православ’ю, мужнє стояння там, де нас поставив Господь, – в Українській Автокефальній Православній Церкві, – Творець послав нам Своє чудо.

    Послав нам ікону, якою хоче пробудити в наших серцях, а через нас і в тисячах інших, у кого серця ще закриті до Божої любові, черстві й закам’янілі до Вітчизни, – глибину віри і любові; розкрити затулені байдужістю очі, щоб бачити славу Божу, і вуха відкрити, щоб чути слово Божого благосвістя.

    Господь спочатку послав цю ікону темною. Такою, що не було видно ні лику, ні будь-якого іншого малюнку, але біля неї в цьому храмі люди молилися два роки і за їхню віру Він послав іконі оновлення, а потім, коли вона повністю освітлилася, послав спочатку сльози з очей, а за цим миро виступило із горла Спасителя, і в деяких інших місцях на лиці і по іконі. А що буде далі, то ми не можемо сьогодні того навіть уявити.

    Ця старовинна ікона, як і більшість із них, бачила не одне покоління смертних людей у їх радості і в горі. Вони бачили і скорботні дні, коли перед ними горіли свічки, освітлюючи господарю чи господині останній шлях, що вів їх у вічне життя.

    Шлях, по якому доведеться у свій час пройти і кожному з нас. Багатьом нинішнім іконам, які стоять у наших оселях і церквах, суджено нас пережити і, можливо, побачити щось таке, чого ми не бачили. Адже ікона – це цілий світ, це вікно у небо, у вічність!

    За які заслуги Господь посилає нам чуда? Невже ми всі такі святі та Божі? Та немає у нас заслуг перед Господом – одна гординя і пристрасті. Ось за гріхи наші і бачимо ми чуда Божі.

    Давайте задумаємося – чому Син Божий явився на землю тоді, коли правив цар Ірод? А це був час дуже тяжкий для єврейського народу – духовна неміч, розтління, яке уразило всіх і все, панувало тоді в народі. Що чекало розбещений народ? Страшна смерть! І ось саме в цей час і прийшов у світ Лікар. Узяв усі недуги на Себе і помер на хресті. І воскрес. І Своїм воскресінням зцілив увесь світ.

    А ми хіба не розбещений народ, коли подивитися, що ми творимо скрізь і всюди? Що нас чекає, що з нами буде, якщо не схаменемося, не покаємося і не зупинимося у своїх пристрастях? Тому й нині оновлення ікон, їхнє мироточення – даються нам не за нашими заслугами, бо їх у нас немає, а як пересторога за гріхи наші, щоб ми, дивлячись на них, зцілялися вірою і покаянням.

    Але якщо старозавітна людина не могла звільнитися від гріхів, то ми з вами можемо бути вільними від них. Звичайно, важко, іноді навіть неймовірно важко подолати гріх, пристрасть, що заполонили душу, взяли її в міцні кайдани. В той же час кожен із нас має досвід подолання якогось гріха постом і молитвою до Господа. Чому ж тоді нам не вдається повністю здолати пристрасті, що мучать нас?

    А відповідь лежить на поверхні, але ми не хочемо її бачити, бо вона нас лякає. Бо коли ми візьмемо її в своє серце, тоді нам доведеться відгукнутися на поклик Господа: «Візьми хрест свій і йди за Мною».

    Чому ми боїмося? А тому, що тоді доведеться йти хресним шляхом на Голгофу – шляхом страждання, яким ішов Сам Спаситель. Чи готові ми до цього? Ні! Не готові, бо духом слабкі. І в цьому наша біда. Якби ми, не відступаючись, несли свій хрест вслід за Спасителем, ступаючи крок у крок у Його сліди, то ми з допомогою Божою повністю б здолали свої пристрасті.

    Якби ми, тільки розкривши очі після сну, одразу ж згадували, що ми діти Божі, створені для вічного життя в Ісусі Христі, і хоча б молилися належним чином та приводили своє життя у відповідність із Христовою євангельською наукою, то ми б побороли свої пристрасті, ми б відігнали від себе бісів і їхні спокуси.

    Біси постійно обплутують нас такою густою мережею спокус, які втягують у гріховне життя, що тільки постійною молитвою до Господа, тільки життям у Христі ми можемо це павутиння руйнувати. І Хрест Господній є для нас головною зброєю у цій битві не на смерть, а на життя.

    Господь явив нам Свій Животворчий Хрест у четвертому столітті. Пам’ятаєте, стільки народу зібралося в Єрусалимі, коли виймали хрест, на якому було розіп’ято Ісуса, із землі, де він пролежав чотири століття? Довелося навіть піднімати, щоб люди його хоч побачили, стільки їх зібралося на свято, на торжество знайдення святині!

    А нам Господь явив Боже чудо в сьогоденні, оновивши Свій образ і виточуючи з нього святе миро, щоб ми сьогодні вшанували цю святиню – ікону «Христос Вседержитель», через яку Син Божий прагне відродити нашу віру, щоб вона оновила наші серця любов’ю.

    Але навіть сьогодні не так вже й багато зібралося нас у цьому храмі. Чому? Тому що люди збайдужіли до Господа, живуть без Бога й поза Богом, але як часто ми чуємо від них: «За що Бог мене покарав? Чому Він мене не любить?»

    А за що нас любити, коли ми живемо без Бога? Коли в наших серцях не палахкотить любов до Нього? Коли наше відношення до Бога споживацьке, коли ми в Нього тільки просимо, кажучи «дай!», але так рідко кажемо: «Віддаю себе в руки Твої, Господи, і нехай буде воля Твоя, а не моя».

    Ми боїмося цього, бо тоді доведеться брати на себе подвиги посту, молитви й обмеження себе багато в чому. А світ такий принадливий і як проти нього встояти! Але ж сказав апостол Павло: «Все мені можна, та не все мені на користь». Чому ж ми не беремо собі на озброєння це повчання великого християнського вчителя?

    Ми звикли, живучи в світі, до споживання. Ми вже й життя свого не мислимо без постійного споживання всього, що нам світ постійно пропонує. Ми заковтуємо все, навіть не замислюючись над тим, чи воно користь нам принесе, чи шкоду. І в цьому вбачаємо сенс свого життя – лиш би задовольнити свої пристрасті й пожадання.

    Ми й до Бога, і до стосунків із Ним, ставимося з тими ж самими пріоритетами – «дай», але не завжди й дякуємо. А коли й дякуємо, то все одно просимо, щоб і надалі допомагав нам, а не даємо Господу ніякої обітниці навзамін Його допомоги, як те робили древні євреї. Ми Його зобов’язуємо бути у нас на службі! Ось уже як ми повернули справу – не Бог і я десь там біля Нього, а, навпаки, я і Бог, ставлячи себе вище Бога у своєму споживацтві.

    Але ж хіба це може бути визначальним у наших стосунках з Отцем Небесним? Якщо, скажімо, син чи донька щось просять у свого батька, то вони, перш за все, його люблять. Адже він їхній батько, він дав їм життя! І визначальним у їхніх стосунках є любов, а не корисливість. Чому ж тоді у наших стосунках із Отцем Небесним навпаки? Чому немає любові між нами з нашого боку? Господня любов до нас є, а нашої до Нього – немає!

    Господь зійшов на Хрест заради нас, а що ми можемо зробити для Бога? Любити Його! Ми можемо Бога любити? Можемо! Можемо, але не хочемо. Щось обломилося в наших душах, збилися ми з курсу і втрапили в темряву, і тепер пливемо бурхливим морем життя, як ті сліпці, не бачачи перед собою світла з маяка.

    А Христос сказав: «Я Світло для світу», Мене слухайте. А ще Він сказав: «Будьте як діти, бо їхнє Царство Небесне». І ще він сказав: «Радійте. Я з вами повсякчас». Тобто, це вже велике Моє благодіяння для вас, смертних. А нам би просто радіти з того, що Господь дав нам життя, що Він поряд із нами. Але ж нам цього замало. Спершу, дай нам все, чого ми бажаємо, а не Ти, що нам до вподоби, а не Тобі. Ось тоді ми й порадіємо. А так – вибач, Господи, ми Тебе не знаємо.

    Коли Господь вигнав із біснуватого легіон бісів, що його мучили вдень і вночі, і дозволив їм увійти у свиней, а ті кинулися з кручі й утопилися, то що сказали Ісусу жителі Гадаринські, власники свиней, тобто гріховних пристрастей, яких вони леліяли й пестили для себе? Вони попросили Його піти геть за межі їхнього поселення.

    Ось де межа між гріхом і святістю! Один! Лише один із кількох сотень або тисяч гадаринців прийняв Ісуса всім серцем і Той звільнив його від вічної муки гріха.

    А як же інші? Так і лишаються гинути в пристрастях – побутових, політичних, суто меркантильних, доводячи себе до духовного виснаження і тілесного руйнування і, врешті, помирають із прокльонами на всіх і все, ображені на світ і на Бога. Відходять у потойбіччя у біснуванні.

    Згадаймо євангельську притчу про мудрих дів, які йшли на зустріч із Женихом і взяли не тільки світильники, а й оливу до них. Так і віруючі, як ті мудрі діви з оливою, так і вони живуть до останнього подиху з духовною оливою – з молитвою і в надії на Бога. І Він зустрічає їх, і спасає в життя вічне, а вони у великій любові підносять Йому хвалу. Як отой біснуватий, очищений від демонів безвір’я й безнадії Ісусом, із великої вдячності припав до Його ніг і лежав у мирі й спокої, бо Господь є джерелом життя, оздоровлення і надії.

    Тільки чудо Боже може спасти Україну – Вітчизну нашу, але чи гідні ми цієї милості Божої, того, щоб над нами було звершене чудо?

    Із святої Євангелії ми знаємо, що Господь не звершував чуда в тих поселеннях, де люди не мали віри в Єдиного Бога. А дивлячись на цю ікону Господа Вседержителя, дивовижним чудом оновлену, ми сподіваємося і віримо, що благодатна допомога Україні буде дана, що спасіння можливе. В цьому оновленні і мироточенні ми бачимо заклик до глибокого покаяння і очищення, таких важливих для нас нині.

    Скорботні часи настали для всіх, хто лишився вірним Христу в істині й Україні до загину. Але на примноження скорботи Господь примножує і втішення. Сказав же апостол Павло: «Бо в міру того, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу» (2 Кор., 1:5).

    А в чому втіха наша нині? В тому, що Бог у кожному з нас – у тих, хто молиться, хто трудиться, хто працює на благо України, хто її захищає і хто проливає кров за її волю і кращу долю, у кожній пролитій ними краплі крові, в кожному пораненому й покаліченому кулями й осколками – у їхніх болях, у їхніх стражданнях, у кожній материнській сльозині. Сьогодні Бог з українським народом, а не з нашим ворогом, сьогодні Бог творить з нами одне тіло й тому ми непереможні, хоч і слабкіші, адже сказав Господь: «Сила Моя в немочі звершується».

    Ми долаємо сьогодні Голгофську дорогу страждань, підставивши своє плече Ісусу, Який узяв гріхи людські і поніс їх, і умертвив їх у собі смертю людською, але воскрес як Бог і нас воскресив. І нам судилося зійти на Голгофу історії, і ми вже розпинаємося на Хресті своєї долі, і проливаємо праведну кров, щоб воскресла наша Україна.

    І вона воскресне, адже Бог у правді нашої боротьби – духовної і тілесної.

    Духовної: з одвічним ворогом Бога й людини, спокусником і підступним обманщиком – дияволом, який щомиті штовхає нас на злі вчинки й дії, розбурхує пристрасті і пожадання, і ними прагне міцно прив’язати нас до гріха, тобто до себе.

    Тілесної – з ворогом, що прийшов загарбати нашу землю, позбавити нас земної Вітчизни й відібрати надію на Вітчизну небесну – Царство Боже. Вбиває наших співвітчизників, плюндрує нашу землю, прагне зробити нас своїми рабами, а диявол у цьому йому допомагає, вселяючи в наші душі безнадію і відчай. І тільки віра нас спасе. Віра правдива – православна.

    І ось це оновлення старовинної ікони і витікання з неї мира, що явилося нам осяйним променем Божої благодаті, є свідченням милості Господньої до нас, грішних і стражденних.

    Благодать Божа не являла нам раніше таких знамень тому, що не тоді, а саме зараз вони нам так необхідні, щоб втішити і укріпити стражденні душі. Не дати сатані вловити їх у сіті зневіри і відчаю, викрити зневагу і посоромити ворогів Божих і нашої переслідуваної Церкви-Мучениці. Господь посилає нашій Церкві це дивовижне благодатне знамення, щоб викрити і посоромити нечестивців, зміцнити вірних своїх рабів у часи новітніх переслідувань.

    Благодать Божа виявила свою милість саме в той час, коли тяжкість посланих випробувань досягає своєї крайньої межі, коли до відвертих ворогів українського православ’я долучилися і «брати» наші з іншої конфесії, які нас люблять так, що скоро задушать у тих лукавих обіймах.

    Звідусіль обступили нас – автокефальну отару овець Христових, як ті вовки в білих шкурах, і обманом та підкупом висмикують вівцю за вівцею з огорожі церковної. Хоча, чого гріха таїти, – і вівці в тому винні, піддаючись на оману, улесливість, інформаційну облуду, і через це стаючи передвісниками згубного гріха відступництва.

    Та є ще одна біда, яку в народі дуже влучно означили – губи на солодке плямкають. Але чому ті вівці не думають про те, що прийде така година, коли доведеться гіркого куштувати? А доведеться ж! Життя цікава річ і завжди має дві сторони медалі.

    І тільки вірність і відданість обраній Церкві-Мучениці, яка переслідувана впродовж майже цілого століття свого спасенного шляху всіма українськими владами, знищувана ними дотла і знову відроджувана з волі Самого Господа, як той Фенікс із попелу, вселяє надію на спасіння в істині.

    Тому Господь і дає знамення Своєї благодаті не для якоїсь суєтної земної мети, не для того, щоб здивувати людей і збурити в їхній свідомості цікавість, а являє для якоїсь високої і спасенної мети, не тоді, коли просимо і хочемо цих знамень, бо сказано: «Не спокушай Господа Бога твого…» (Мт., 4:7), тобто, не вимагай чуда від Бога, – а являє тоді, коли це потрібне для отямлення, напоумлення, для настанови, що є Вища сила, яка звершує дії, неможливі для людської сили, а підвладні тільки Богу, тільки Його Всемогутня правиця управляє долями народів.

    І якщо й волосина не може впасти з нашої голови без волі Отця Небесного, як говориться в Євангелії, то тим паче не може статися нічого непоправного з цілим народом.

    Є зовнішня історія народів, є містична історія народів, є Божий промисел, який визначає долю народів: «наперед визначивши час і межі їхнього перебування» (Дії 17:26), як говориться в Діях апостолів, визначивши кожному народу місце поселення на землі і час панування на ній.

    Будемо вірити, що знаменням оновлення цієї ікони благодать Божа свідчить про духовне оновлення нашого народу, який відступився від віри православної в її істині, розбрівся по різноманітних новітніх віруваннях, відділившись і від самого Бога. Але будемо вірити, що милосердний Господь дасть нам сили успішно подолати всі перепони на шляху духовного оновлення.

    Церква-Мати Константинопольська у свій час мужньо й переможно пройшла кривавий шлях переслідувань язичницькою владою та іновірцями, відстояла чистоту Христового вчення від єретичних нападів, перетерпіла посягання на свою свободу Римським єпископом, розсіяння своїх вірних по всій землі.

    Так і нашій Українській Автокефальній Православній Церкві належало в 20-му столітті окропити себе мученицькою кров’ю своїх архієреїв, пастирів і вірних дітей, які не відрікалися від рідної Матері.

    Спаситель, Який полюбив Церкву і віддав Себе за неї, «щоб вона була свята і непорочна» (Еф., 5:27), як пише апостол Павло, відвідав і нашу Українську Автокефальну Православну Церкву вогненною спокусою спочатку мучеництва в 20-30 роках, а потім і принадами цього вже світу, аби посоромити сатану, як свого часу він був посоромлений терпінням праведного Іова, щоб на ниві нашої Церкви відділити вівсюг від пшениці і відсікти від її святого Тіла змертвілі члени.

    Нині вогонь випробувань очищає нашу Автокефальну Церкву від зачаєного в ній вівсюга, що розтліває і священство, і вірних. Ми очищаємося від нього, щоб, оздоровившись, впевнено йти шляхом спасіння, опікуючи український народ в істині і правді, сіючи чисте зерно правди Божої і любові до рідної України.

    Нині наша Церква переживає гніт посягання на свою свободу з боку патріарха Київського, який не соромиться користатися із складного становища нашої Церкви, щоб відторгати від неї її вірних і парафії, замість того, щоб із Христовою любов’ю прийти на поміч, підтримати, чимось значущим поділитися – хоча б тим, що в нас же й відібрав, а не дерти із сиротини останню свитину.

    Нашій Церкві не вперше переживати годину скорботи, як нині. Але, хоч і примножилися скорботи, примножилася і утіха Божа. І якщо в першій половині минулого століття Господь являв свої знамення стійкістю вірних дітей Церкви, освячуючи її їхньою жертовною кров’ю, то нині, в час ослаблення віри й вірності, носіями благодатних знамень стають святі ікони як дороговказ вірного шляху.

    Дорогі мої брати і сестри! Закликаю вас бути носіями і сівачами євангельського благовістя миру, адже звертався Господь наш Ісус Христос до Своїх учнів, коли приходив до них: «Мир вам».

    Благаю вас бути носіями любові, бо заповідав Христос Своїм учням: «Полюбіть один одного, як Я вас полюбив». А Він полюбив нас до хресного розп’яття і заповів: «Немає більшої любові за ту, як віддати душу свою за друзів своїх».

    Тож будьмо вірні й віддані рідній Українській Автокефальній Православній Церкві і вірі православній, бо тільки в ній спасіння. Будемо вірні своїй Вітчизні-Матері – рідній Україні, бо вона єдина і неповторна.

    Будемо вірні праведній крові, пролитій вірними синами й доньками нашої Церкви-Мучениці впродовж цілого століття. Жертовній крові захисників землі української, що вони пролили її, захищаючи Україну від зазіхань ворога, і освятили її нею. І тому кров праведників волає до Господа і благає захистити Україну й нашу Церкву.

    Нехай же Господь наш Ісус Христос щедро проливає із вічного Джерела Божої любові на нашу благословенну, але таку стражденну, українську землю, Свої багаті милості.

    І пам’ятаймо – тисячі й тисячі мучеників Автокефальної Церкви там, на Небесах, моляться до Отця Небесного за нас і своїми молитвами не допустять несправедливої наруги над нами. Об’єднаймося навколо спільної Чаші причастя, причастимося Тіла й Крові Христа Спасителя нашого і станемо з Ним одним цілим. І тоді ми будемо сильні й непереможні, здатні захистити Церкву і Україну, і спасти свої душі.

    Амінь.

    с. Соколове, Зміївського району на Харківщині

     

  • Прославлення ікони Христа Вседержителя у храмі Успіння Пресвятої Богородиці с. Соколове

    Прославлення ікони Христа Вседержителя у храмі Успіння Пресвятої Богородиці с. Соколове

    14 серпня 2016 у храмі Успіння Пресвятої Богородиці с. Соколове Зміївського району Харківського благочиння на Божественній літургії за участю священиків єпархії та мирян відбулось прославлення ікони Христа Вседержителя як місцево шанованої  ікони. Очолив святу Божественну літургію високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями.

  • Єпархія має потенціал розвитку

    Єпархія має потенціал розвитку

    20160801_021 серпня 2016 року архієпископ Афанасій, у храмі мчч. Кипріана і Устинії міста Черкаси, провів ознайомчі збори з кліром Черкаського благочиння. Кожен священик розповів про своє служіння та парафію, висвітлив наявні проблеми і висловив думки про розвиток.

    У своєму слові до священиків владика зазначив, що Черкаське благочиння, як і вся єпархія, має чималий потенціал для ефективної роботи по її розвитку. «Ми з вами зобов’язані наполегливо працювати над активізацією парафіяльного життя, будівництвом храмів, де їх ще немає, розбудовою єпархії в цілому, бути активними і працьовитими, підставляючи і своє плече Його Блаженству, митрополиту Київському і всієї України Макарію в трудах на благо Української Автокефальної Православної Церкви», – підкреслив владика Афанасій у своєму слові до священиків.

    20160801_03

  • Архієпископ Афанасій здійснив першу візитацію до Черкасько-Кіровоградської єпархії

    Архієпископ Афанасій здійснив першу візитацію до Черкасько-Кіровоградської єпархії

    20160731_00531 липня 2016 року, 6-ої Неділі після П’ятидесятниці та Святих отців шести Вселенських Соборів, парафіяни кафедрального Свято-Троїцького храму в Червоній Слободі зустрічали свого нового архієрея – архієпископа Харківського і Полтавського Афанасія (Шкурупія), призначеного рішенням Освяченого Архієрейського Собору.

    Цього дня у Свято-Троїцькому храмі владика Афанасій відслужив святу Божественну літургію.

    Правлячого архієрея в храмі зустрічали клір храму та віруючі.

    – Господь Бог посилає Святого Духа на зміцнення Христового Тіла, яким є наша Українська Автокефальна Православна Церква, котра попри всі утиски і незгоди, що супроводжують її в останні роки, розвивається і зростає, – сказав владика Афанасій у своєму слові до вірних. – Але від нас залежить, чи ми, прийнявши дар Духа у вірі, й надалі справлятимемося із викликами, що їх постійно ставить життя. А головною складовою нашої Христової віри є любов, яка породжує мир. Той мир, про який 20160731_010сказав Господь: «Мир даю вам. Не той, що дають люди, а той мир, що його даю вам Я». В цьому наша сила і міцність. Церква – це першою чергою євхаристійна єдність людей, які зібралися навколо Чаші Господньої, а будь-яка громада будується і гуртується навколо священика, духівника, без якого не може бути повноцінного як загально-церковного життя, так і парафіяльного. Тому нам треба гуртуватися в сім’ю однодумців, щоб бути міцними і витривалими, адже
    для УАПЦ настали нелегкі часи (хоча вони завжди були такими). І від того, як ми триматимемося один одного, залежатиме й доля Церкви. А сила і міцність Церкви є також і запорукою духовного й морального здоров’я народу, а, отже, й стабільності та непорушності нашої української незалежної держави».

    Після урочистої зустрічі та облачення, протоієрей Олександр Василенко запросив владику Афанасія очолити богослужіння. Спільно з архієпископом Афанасієм служили: секретар єпархіального управління Черкасько-Кіровоградської єпархії протоієрей Віталій Двірник, ігумен Антоній (Бондарець), протоієрей Олександр Василенко та протодиякон Олександр Горай.

    20160731_008Владика Афанасій також причастив святими дарами Тіла й Крові Христових тих, хто приніс Господу покаяння та був допущений до причастя.

    Коли завершилося богослужіння, високопреосвященний архієпископ Афанасій звернувся до віруючих із повчальним словом, у якому наголосив на значенні виконання заповіту Господа нашого Ісуса Христа: «Любіть ближнього як самого себе» та миру і єдності поміж православними християнами, аби бути прикладом для інших, а також попросив молитовної і моральної підтримки й допомоги в нелегкій праці опікування єпархією.

    20160731_012Потім архієпископ Афанасій із кліром відслужив поминальну літію біля могили єпископа Іларіона (Савчука), який до своєї кончини керував Черкасько-Кіровоградською єпархією та збудував чудовий Свято-Троїцький храм, біля якого й похований.

    В другій половині дня архієпископ Афанасій відвідав місто Смілу, де в храмі Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії зустрівся з настоятелем парафії митрофорним протоієреєм Михайлом Шевчуком обговорив стан парафії та ознайомився з ходом робіт по будівництву нового храму.

    Напередодні архієпископ Афанасій зустрівся з настоятелем парафії Покрови Пресвятої Богородиці в м. Черкаси отцем Назарієм Кучерявим та обговорив із ним можливість реконструкції та ремонту храму.

    Крім того, владика оглянув місце майбутнього будівництва кафедрального собору в м. Черкасах та намітив із секретарем єпархії протоієреєм Віталієм Двірником першочергові заходи.

  • Прийшла благодать до “неблагодатних”

    Прийшла благодать до “неблагодатних”

    SAMSUNG CSC

    16 липня 2016 року високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, з архіпастирським візитом відвідав село Соколове Зміївського району Харківського благочиння та звершив святу Божественну літургію в храмі Успіння Пресвятої Богородиці.

    Спільно з високопреосвященним владикою служили настоятель парафії протоієрей Станіслав Аштраф’ян, ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії єпархії, протоієрей Григорій Ганзій, ієреї Володимир Яковенко та Іван Полежака, а також диякон Сергій Довганюк.

    Його високопреосвященство звернувся до присутніх у храмі з повчальним словом про чудо Боже в православ’ї. Значна частина вірян причастилися святих Христових Таїн.

    Після богослужіння архіпастир, священство та вірні приклалися до старовинної ікони Христа Вседержителя, яка повністю оновилася та з 6 липня цього року почала мироточити.

    Ікону «Христа Вседержителя» до храму Успіння Пресвятої Богородиці в Соколовому приніс два роки тому Федота Сергій Михайлович, якому ікона дісталась від бабусі. Вона була настільки темна, що неможливо було розібрати, хто із святих на ній зображений. Із зими цього року ікона поступово стала оновлюватися. Спочатку з країв, а згодом освітлився й лик, а на ньому Ісус Христос. Оновлення від богослужіння до богослужіння спостерігали всі присутні, прикладалися до неї, протоієрей о. Станіслав читав молебні за здоров’я. А 6 липня, напередодні Різдва Іоанна Предтечі, коли настоятель храму протоієрей Станіслав Аштраф’ян та другий священик ієрей Володимир Яковенко приїхали звершувати Божественну літургію і підійшли до ікони, щоб прикластися до неї, то побачили крапельку прозорої рідини, що витекла з лівого ока Спасителя і застигла на щоці. Потім миро виділялося з правого ока і по прямій лінії відходило до вуха, а потім вниз, утворюючи майже квадратну пляму величиною з добру пучку. В наступні дні отці служили молебні й акафісти біля цієї ікони. У четвер із гортані Спасителя в трьох місцях почали виходити малесенькі крапельки прозорої рідини і стікати вниз, а сама ікона поступово день-за-днем стала схожою на щойно намальовану – такими яскравими стали фарби. В суботу з лівого краю ікони появилися малесенькі крапельки, наче росичка, десь 2 см на 2 см, а в понеділок вони вже займали удвічі більшу площу.

    Після богослужіння комісія, очолювана архієпископом Харківським і Полтавським Афанасієм (Шкурупієм), вивчила всі обставини проявленого чуда в храмі Успіння Пресвятої Богородиці та склала відповідного акта. Розпорядженням керуючого єпархією на 14 серпня оголошено святу Божественну літургію з участю священиків єпархії та мирян. Тоді ж передбачається і прославлення ікони Христа Вседержителя як місцево шанованої чудотворної ікони. Початок літургії о 10 годині ранку. Очолить святу Божественну літургію високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями.

    – Численні чуда, що відбуваються в наш час, в тім числі й чудо оновлення і мироточення ікон, закликають нас зміцнювати нашу православну віру, мужньо стояти у вірі й відстоювати єдність Церкви, – говорить архієпископ Афанасій. – Адже часто чудодійні знамення були не тільки знаком Божого благовоління, а й попередженням, зміцненням напередодні випробувань. А наша УАПЦ якраз і потерпає нині від переслідувань, поширення наклепів і оббріхування у ЗМІ, намагань Київського Патріархату розхитати нашу єдність, щоб таким чином переманити до себе парафії і священиків, аби Церква припинила свої існування. Тому чудо оновлення старовинної ікони Господа Вседержителя і її мироточення вказує на важкі часи, що наступають для Церкви. А також на те, що Глава Церкви – Ісус Христос зміцнюватиме відданість вірних УАПЦ своїй Церкві та укріплятиме їхню мужність і стійкість у відстоюванні Церкви-Мучениці.

  • Архіпастирська візитація в Зачепилівку

    Архіпастирська візитація в Зачепилівку

    20160721_00321 липня 2016 року, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, на запрошення релігійної громади прп. Серафима Саровського, відвідав з архіпастирським візитом село Зачепилівку Ново-Санжарського району на Полтавщині.

    На майданчику біля сільського клубу, де зібралися молодші й старші діти недільної школи та члени громади, владика Афанасій, спільно з ігуменом Антонієм (Бондарцем), відслужили молебень на освячення води. Після молебня Його високопреосвященство в приміщенні клубу провів духовну бесіду з віруючими.

  • Архієрейська візитація до слобожанського Лиману

    Архієрейська візитація до слобожанського Лиману

    201607_00217 липня 2016 року, 4-ої Неділі після П’ятидесятниці, в день пам’яті свт. Андрія, архієпископа Критського, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, відвідав з архіпастирським візитом парафію Покрови Пресвятої Богородиці в козацькому селищі Лиман Зміївського району на Харківщині.
    Біля входу в пристосоване під храм приміщення, яке надала релігійній громаді, що діє з березня цього року, пані Лариса Юнашева, владику Афанасія урочисто з хлібом-сіллю зустріли члени громади. Пан Олексій Калашник та пані Ніна Леонова звернулися до владики Афанасія з привітальним словом, а настоятель парафії ієрей Юрій Потикун запросив очолити святу Божественну літургію.

    201607_003Спільно з Його високопреосвященством служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії єпархії, та настоятель парафії ієрей Юрій Потикун. На запричасному стиху владика Афанасій звернувся до вірян із проникливим словом про чудо Боже – оновлення та мироточення ікони Христос Вседержитель (Пантократор) у храмі Успіння Пресвятої Богородиці в селі Соколовому Зміївського району, про любов до Вітчизни України, відданість рідній Українській Автокефальній Православній Церкві, яка пройшла тяжкий майже столітній шлях, освячений кров’ю мучеників.

    201607_009Багато вірян сповідалися та причастилися святих Христових Таїн. Після богослужіння владика Афанасій привітав з днем народження та вручив ікону й книгу Олександра Меня «Син Людський» парафіянці Ларисі Юнашевій, подякувавши їй за стійкість у відстоюванні інтересів парафії та активну допомогу в її розбудові.

    201607_008Потім відбулася духовна бесіда владики Афанасія з вірянами парафії, під час якої школярка Карина Зубенко прочитала вірш місцевої поетеси Віри Зубенко «Святі отці» – про духовних наставників, а Тетяна Різван та Тетяна Щербак заспівали пісню про рідний Лиман на слова своєї землячки Віри Зубенко.
    Майже до вечора тривала тепла і задушевна бесіда архіпастиря із лbманцями, нащадками славних козаків-запорожців, котрі так потребують щирого батьківського опікування українських пастирів.