Автор: Архиєпископ АФАНАСІЙ (Шкурупій)

  • Помилуй мене, Боже, помилуй мене

    Помилуй мене, Боже, помилуй мене

    З 19 по 23 лютого 2018 року, першої седмиці Великого посту, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, у співслужінні з ігуменом Антонієм (Бондарцем), секретарем Консисторії (єпархіального управління), звершив уставні богослужіння в Свято-Вознесенському храмі.

  • У поті чола свого

    У поті чола свого

    «Людина порушила Божий закон, відмовилася виконувати волю Божу й Бог покарав її вигнанням із раю, щоб вона жила за власними бажаннями, але залишив їй можливість повернутися до отчого дому. І ця можливість – період Великого посту, час покаяння, з допомогою якого тільки й можна здолати шлях повернення», – Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    18 лютого 2018 року, Неділі сиропусної, прощеної, згадування Адамового вигнання, високопреосвящений Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі.

    «Вигнавши людину з раю, Бог позбавив її можливості жити в насолоді благодаті, а визначив заробляти її тяжкою працею душі й тіла: «їстимеш хліб свій у поті чола свого». З тих пір людина стала не стільки володарем власної долі, як втрапила у рабство гріха. Втративши єднання з Отцем небесним, людина впродовж свого життя проходить через неймовірні страждання, муки, втрату своєї особистості, великого дару, даного Творцем, – зазначив архієпископ Афанасій у повчальному слові. –  Людство, своїм автономним від Бога життям, поламало в собі всі моральні перепони, які тримали його в межах Божого закону, тепер лише через покаяння воно може відновити своє єднання з Богом».

    На думку проповідника, коли людина в щирому пориванні серця приносить Отцю небесному своє покаяння, то це більше, ніж просто визнання гріхів, це – зміна розуму і збагачення серця благодаттю, якою навзаєм наповнює Господь того, хто розкаюється, по самі вінця.

    «Сьогодні ми вступаємо у Великий піст і тому нагадування про вигнання з раю наших прабатьків за вчинений гріх втрати страху Божого, втрати молитви й каяття, означає духовну погибель. Цього треба соромитися, а не каяття перед Богом, бо воно не є приниженням, як про це багато хто говорить, а, навпаки, робить людину сильнішою, здатною протистояти всім негараздам, які трапляються на її життєвому шляху. А шлях у кожного з нас важкий і тому тільки спираючись на волю Божу його можна долати так, щоб наприкінці побачити світло й відчинені двері до раю», – сказав на завершення свого повчального слова архієпископ Афанасій.

    Після літургії була звершена вечірня з чином прощення.

  • Радість зустрічі з живим Богом – архієпископ Афанасій звершив Божественну літургію

    Радість зустрічі з живим Богом – архієпископ Афанасій звершив Божественну літургію

    «Сьогодні ми згадуємо подію, яка завершує історію народження Ісуса Христа і звершення над Ним тих дій, які були визначені Законом Божим для єврейського народу. Для нас це повчально тому, що, завдяки суворому дотриманню законів, даних Богом через пророків, глибоко віруючі євреї збереглися як народ, вистоявши в усіх страшних перипетіях історії, і нині гідно розбудовують свою державу», – Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    15 лютого 2018 року, в день свята Стрітення Господа нашого Ісуса Христа, високопреосвященний Афанасій звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з владикою Афанасієм служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії, та ієрей Олександр Горай.

    «Батьки принесли своє дитя Ісуса сорокового дня до храму, щоб посвятити його Богові згідно Закону, встановленого на згадку про спасіння всіх первістків єврейського народу під час виходу з єгипетського полону. А євреї чітко дотримувалися законів, тому виконання даних Богові обітниць було для них обов’язковим, – сказав у своїй проповіді після богослужіння архієпископ Афанасій. – А нині люди не хочуть коритися Божому закону. Вони ледве-ледве виконують закони, написані людьми, закони, які хоч якось унормовують суспільне життя. Коли ж подивитися на українське суспільство, то ми з сумом констатуємо, що українці в більшості не виконують ні Закону Божого, ні Закону людського. Ми бачимо, як процвітають найогидніші пороки – хабарництво, казнокрадство, перелюбство, визискування ближнього, не кажучи вже про підлість, підступництво, зрадливість та інше. І все це розплата за ті сімдесят років, які душа нашого народу змушена була перетерпіти в єгипетському полоні комуністичної безбожності в ХХ столітті».

    «Людині властиво прагнути до світла, шукаючи шлях до нього. А світильником, який вказує шлях до Світла, є Закон Божий. Цей світильник світить кожному. навіть тому, хто не усвідомлює всієї глибини його значення у своєму житті. Сьогодні тим світильником є Пречиста Діва Марія, адже вона тримає на своїх руках у Божому храмі Того, Хто є не світильником, а Світлом, що вказує нам правильну дорогу в житті. Нам би тільки йти за тим Світлом, щоб не блукати в темряві манівців. Він же сказав: «Хто йде за Мною, той не буває у темряві, але має світло життя», – зазначив проповідник. –  А наша Церква якраз і є тією дорогою спасіння, що веде до вічного Життя, дорогою, яку відкрив для нас Господь Своїм хресним подвигом. І все ж ми чомусь сумніваємося, запитуючи, чи вірним шляхом ідемо, куди ми ним прямуємо і чи той світильник перед нашим зором? Але для нас, православних християн, такі питання не повинні виникати, тому що нашим світильником є Слово Боже, його вічна правда. І той, хто тримає у своїх руках той Світильник, ніколи не помилиться у напрямку спасіння, бо прямуватиме світлою дорогою».

    Після літургії архієпископ Афанасій звершив чин освячення води та освятив свічки. Свято Стрітення нагадує нам про радість зустрічі з живим Богом, про те, настільки важливим для нас є спілкування з Господом у молитві, церковних Таїнствах Покаяння і святого Причастя. Зустрічі, яка так чи інакше, але відбудеться в земному житті чи то в юнацькі роки, чи то дорослі, чи в старості.

     

     

  • Торкнеться до душі прощенням – архієпископ Афанасій звершив святу Божественну літургію

    Торкнеться до душі прощенням – архієпископ Афанасій звершив святу Божественну літургію

    «Учителю, усі тебе шукають», сказали учні Ісусу Христу, прийшовши до Нього. Вони висловили прагнення кожної душі, яка шукала спасіння в Того, Хто єдиний міг його дати, лиш би хотіли того щиро. Тому період Великого посту є для нас часом покаяння, до якого нас закликає свята Церква. Закликає кожного, «бо немає людини, яка б жила і не згрішила», – Афанасій (Шкурупій), арієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    11 лютого 2018 року, в Неділю м’ясопусну, про Страшний суд, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з владикою Афанасієм служили ігумен Антоній (Бондарець) та ієрей Олександр Горай. На малому вході за ревне служіння в розбудові та утвердженні УАПЦ високопреосвященний Афанасій нагородив настоятеля парафії святого Архистратига Михаїла  у м. Полтаві  ієрея Олександра Горая правом носіння набедреника.

    «За тиждень починається Великий піст. Тобто, ще протягом тижня ми будемо готуватися до сорокаденного шляху покаяння в постуванні тіла й душі, готуючи себе до зустрічі з нашим воскреслим Господом. А Євангелія нам сьогодні розповідає про той суд, через який пройде кожна людина після смерті, – сказав архієпископ Афанасій у своїй проповіді. – Знання про Страшний суд, а ще більше віра у його незворотне настання, часто зупиняє нас від багатьох помилок, від гріха, напоумлює бути уважнішим до своїх слів, вчинків і, навіть, до того, що ми думаємо, мислимо, уявляємо».

    Про потойбічне життя сказано дуже багато, а сьогоднішня євангельська розповідь виступає наче б як фундаментом, розкриваючи нам тайну того, що нас очікує при останній годині – суд Божий. Господь своєю розповіддю про Страшний Суд націлює нашу свідомість на розуміння того, що треба неустанно працювати над собою, своїм життям взагалі, аби бути готовим до тієї рокової миті, коли душа постане перед Отцем на звіт. «Цієї миті ніхто не уникне й даремно багато хто сумнівається, що там, за межею смерті, кажучи: «ще ніхто звідти не повертався». Так, ніхто не повертався, але в Святому Письмі багато сказано про смерть і потойбічне життя, повертаючи нашу увагу від щоденних турбот до усвідомлення власної відповідальності за те, як ми живемо і яке місце матиме душа у вічності. В цьому житті ми ще можемо щось виправити – Господь дає нам на це шанс через покаяння, але, коли переступимо межу, каятися буде пізно. Тоді вже будемо тільки судимі за свої гріхи, бо коли Син Божий зійшов на Голгофу, щоб понести покарання за наші гріхи, то чому ми вважаємо, що нас, винуватців, за скоєні гріхи не обмине кара Господня?», – зазначив проповідник.

    «Гріх – то велике зло, тяжка недуга, яку можна порівняти хіба що з проказою, хворобою, невиліковною навіть у наш час. Від неї самотужки вилікуватися неможливо. Немає такого лікаря на землі. Але Він є на Небі й коли ми звертаємося до Нього за лікуванням у Таїнстві сповіді, за щире покаяння Він торкається нашої душі прощенням і ми отримуємо очищення. Цей Лікар повсякчасно біля нас, а період Великого посту якраз і дається нам для того, щоб шукати Його наполегливо і знайти, покаятися і оздоровитися, й через це очищення увійти в повноту життя в Богові», – підсумував своє повчальне слово архієпископ Афанасій.

     

  • Покаяння відчини мені двері – архієпископ Афанасій звершив богослужіння в неділю митаря і фарисея

    Покаяння відчини мені двері – архієпископ Афанасій звершив богослужіння в неділю митаря і фарисея

    «Стаючи на шлях спасіння, треба притчу про митаря і фарисея взяти за основу духовно життя, яке допомагає усвідомити власну гріховність і потребу в очищенні. Це як день і ніч, коли заходить сонце і темрява наших хтивих бажань, помислів, уявлень хижаком вилазить із усіх закутків і шукає, кого б пожерти. А зійде сонце й вони геть поховаються, залишивши нас біля духовної руїни», – Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    28 січня 2018 року, в неділя про митаря і фарисея, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі.

    «Церква неділею про митаря і фарисея вчить нас правильно молитися і готуватися до Великого посту. Ми чуємо піснеспів: «Покаяння відчини мені двері, Життєдавче Христе», – зауважив архієпископ Афанасій у проповіді. – Коли слухає цю євангельську розповідь людина, котра не ознайомлена з євангельським текстами й ніколи не чула тлумачення, то вона не зрозуміє про що йдеться. А ми знаємо, що в слові Божому міститься велика сила, що спасає і надихає кожного, хто чує, незалежно від того, розуміє він смисл почутого, чи ні. Слід завжди пам’ятати, що слово Боже є для нас спасаючою силою».

    Але з чого починається спасіння людини? З того, що пообіцяв митар Господу – вийти з храму творити справи милосердя. Він благає Бога бути й до нього милостивим, не карати, а дати можливість виправити своє негідне життя на краще, щоб у подальшому жити по Божому. Але він так просить, бо усвідомлює всю негідність своєї поведінки і власних вчинків. Він так проник відчуттям нікчемності й злочинності свого життя, що плаче й б’є себе в груди, благаючи: «Боже, змилуйся наді мною, грішним!» (Лк., 18:13). Ось саме з цього й починається спасіння, зазначив владика Афанасій.

  • Покаяння – шлях у Боже Царство – архієпископ Афанасій звершив літургію в Неділю після Богоявлення

    Покаяння – шлях у Боже Царство – архієпископ Афанасій звершив літургію в Неділю після Богоявлення

    «Бог нічого не робить проти нашої волі. А коли ми чинимо наперекір Йому, то Він залишає нас наодинці з нашою злою волею, яка робить нас слабкими й немічними, нездатними протистояти спокусам цього світу, які постійно підкидає нам лукавий», – Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    21 січня 2018 року, у Неділю після Богоявлення, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в кафедральному храмі с. Червона Слобода. Спільно з владикою служили: ігумен Антоній (Бондарець), протоієрей Сергій Катренко та ієрей Віталій Сєдов.

    «Ми сьогодні з вами слухали Євангелію, де Господь наш Ісус Христос закликає: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мт., 4:17). Це найголовніше повчання, яке проголошує Церква впродовж більш ніж двох тисяч років, –сказав архієпископ Афанасій, звертаючись у проповіді до вірян. – Цими вогненними словами Церква кличе нас до спасіння в життя вічне. Але увійти без переосмислення свого життя, без покаяння в Боже Царство, яке і є вічністю, неможливо».

    Здатності до переосмислення своїх думок, дій, вчинків якраз і не вистачає сучасній людині, тому що вона слабка духовно, їй не вистачає сили боротися з собою, а, отже, й принести покаяння. Але тільки очистившись покаянням, спрямувавши себе до Бога, людина стає насправді вільною. Тоді проявляється і воля Божа в нас, поєднавшись із нашою особистою волею.

    Після богослужіння архієпископ Афанасій, спільно з кліриками єпархії, відслужив заупокійну літію біля могили передчасно померлого єпископа Іларіона (Савчука).

  • «Йому голуби сідали на плечі»  – до третьої річниці упокоєння Митрополита Мефодія

    «Йому голуби сідали на плечі» – до третьої річниці упокоєння Митрополита Мефодія

    До третьої річниці передчасної кончини Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова).

    Я не так часто зустрічався з Митрополитом Мефодієм, переважно в дні Архієрейських соборів та якихось заходів. Ще рідше він телефонував до мене з якогось питання чи я до нього. Найчастіше із слухавки лунало запитання: «Що там у тебе?».

    Митрополит Мефодій був людиною високоосвіченою і різносторонньою, цінував українську культуру, багато читав. Одного разу, підійшовши до церковної лавки Києво-Печерської лаври, розташованої збоку від центрального входу, я зустрів на сходах Блаженнішого, який уже виходив звідти зі стосом придбаних релігійних книжок у руках. «Ось, подивися, тут є цікаві книжки, може й ти візьмеш», – сказав до мене, показуючи придбане.

    Він був непередбачуваним, але в той же час мав непохитний авторитет навіть серед недругів. Дуже любив свій народ, тонко відчував його дух, його потреби, вболівав серцем, а не висловлюваннями до політичного моменту. Він був простим в усьому, і в той же час в ньому відчувався внутрішній аристократизм, сила духу.

    Блаженніший мав дар слова – говорив блискучі проповіді, глибоко занурюючись у тему, знаходив прості, але влучні висловлювання, які проникали в глибину серця слухача. Характерною рисою його проповіді була правда сказаного. Попри простоту в поводженні, він був вольовою, мужньою і духовною людиною, був щирим і відвертим.

    На богослужіннях він був зосереджений сам і вимагав він інших такої ж зосередженості й уважності.

    Маючи важку форму цукрового діабету, хворе серце, він звершував богослужіння до останнього дня. Ми дивувалися, де він брав сили стояти за престолом Божим і говорити цілу годину чудову, проникливу проповідь. Божа служба для нього була смислом життя.

    Він був людяний, міг віддати все, що в нього було. Розповідають, як до нього зайшов у патріархію безхатченко і попросив грошей на їжу. Владика віддав йому все, що на той час у нього було. А було кілька тисяч. Священик  із Тернополя, який служив в Андріївській церкві, побачивши таку щедрість, ображено сказав: «Владико, я тут служу і ви мені нічого не платите, а йому дали такі гроші». На це Блаженніший відповів: «Ти заробиш, а йому ніде».

    Колись я рано-вранці приїхав до Тернополя і зайшов на подвір’я церкви Різдва Христового («зеленої»), на території якої мешкав Блаженніший. Він сидів на лавці під будинком Консисторії й годував шматочками хліба десятків зо два голубів. Вони сідали йому на плечі, навіть на руку і дзьобали крихти з неї.

    Кажуть, що він хотів об’єднання нашої Церкви з Київським патріархатом. Нічого подібного! Коли в 2011 році питання об’єднання двох Церков лобіював сам колишній президент України Віктор Ющенко, а тиск на Предстоятеля був шалений, на одному з Архієрейських Соборів, під час обговорення цього питання, він звернувся до нас: «Владики, хто хоче в Київський патріархат, ідіть, тільки скажіть відверто. І документи віддам. А я буду в УАПЦ, якщо навіть залишуся один». Він був готовий тимчасово відмовитися від автокефалії, увійшовши в статусі автономної митрополії до складу Константинопольської Церкви, лиш би отримати канонічне визнання.

    Високопреосвященний Афанасій,
    архієпископ Харківський і Полтавський,
    керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією

  • Архієпископ Афанасій освятив Води Дніпра

    Архієпископ Афанасій освятив Води Дніпра

    19 січня 2018 року, в день Святого Богоявлення, Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, освятив води Дніпра на центральному пляжі с. Червона Слобода (приміська зона Черкас).

    Сюди, на берег українського Йордану, славного батька-Дніпра віряни Свято-Троїцького храму УАПЦ прийшли хресною ходою під хоругвами, що їх несли українські козаки.

    Чин великого освячення води Архіпастир звершив після святкового богослужіння у кафедральному храмі с. Червона Слобода.

    Спільно з Його високопреосвященством служили ігумен Антоній (Бондарець), протоієрей Андрій Буць та ієрей Віталій Сєдов.

    Наприкінці архієпископ Афанасій привітав усіх зі святом та побажав: “Нехай кожен із вас почує голос Отця з Небес – це син Мій улюблений, це донька Моя улюблена – в них Моє благовоління». Нехай душа кожного з вас омиється духовними водами Йордану, а в цих водах батька Дніпра омиються і тіла, і душі від усього злого, що ми чинимо у цьому житті, щоб, чисті й світлі, увійшли в Царство Боже, яке приготував для нас Син Божий».

    Потім владика Афанасій окропив святою водою всіх присутніх, а також народного депутата Сергія Рудика, який прибув, щоб зануритися у святі води Дніпра, в які зійшов Дух Святий. Перед цим від імені парафіян храму Святої Троїці вірянка Людмила Овчаренко піднесла пану Рудику запашний коровай, привітала зі святом та побажала йому, як депутату і від Червоної Слободи, плідної праці та гідного вкладу у розвиток села.

    Владика поблагословив народного обранця на нові звершення в ім’я народу України та осібно жителів Червоної Слободи.

    Керівництво Черкаського району взяло активну участь у підготовці до Водохрещі на Дніпрі: поставлено велику палатку з буржуйкою для того, щоб люди мали можливість після занурення у воду зігрітися, нові трапи, навіть водолаз обстежив дно річки в тому місці, де було вирубано ополонку. Військові наварили смачної каші, чаю та підвезли до Дніпра, а актив Свято-Троїцької парафії на чолі з Надією Шевченко виконав усі інші організаційні роботи.

  • Лицем до Бога

    Лицем до Бога

    Церква входить у період Великого посту – своєрідне повернення до Бога через очищення душі та тіла, коли кожен віруючий християнин кладе свою цеглинку у спільну побудову нашого спасіння в життя вічне. Господь кожному вділяє різні духовні дари, облаштовуючи внутрішнє життя, але в той же час від кожного чекає росту в здобутках, а Великий піст якраз і є найзручнішим для цього часом. Про це розмірковує високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.
    – Владико, починається Великий піст. Що б ви хотіли побажати тим читачам нашого сайту, які стають на шлях підготовки до зустрічі із Воскреслим Господом – до Пасхи Христової?
    – Дорогі мої, вступаючи в період Великого посту, нам слід пам’ятати, що його пройшов, перш за все, наш Господь Ісус Христос, усамітнившись на сорок днів у пустелю – постував і молився. Лише після цього Він вийшов на проповідь спасіння.
    З допомогою Великого посту ми духовно й тілесно очищаємося і, таким чином, наче б як повертаємося до свого Творця, від якого відпали через гріх прабатьків Адама і Єви та свої власні гріхи, які вчиняємо чи не кожного дня. Як і наші прабатьки, які через те, що не втерпіли й спожили заборонений до вживання плід, так і ми відходимо від Бога. А виконуючи заповіт утримання, терпіння, якого ми найбільше можемо дотриматися саме під час посту, очищаючи душу й тіло від гріхів, ми відновлюємо своє єднання з Богом. Важливо пам’ятати, що ми як християни повинні вести стриманий спосіб життя, до якого нас привчає утримання в їжі, питті, утримання в словах і діях, в якихось задоволеннях. Обмежуючи похітливість свого тіла, людина духовно зміцнюється, стає ближчою до Бога. Тому я бажаю всім під час Великого посту вчитися себе стримувати – в їжі, словах, ділах, вчинках, бажаннях. Слід постаратися керувати своїм життям, а не жити, як випадає. Треба, щоб ваша душа, ваш розум панували в житті, а не інстинкти та нестримні бажання.
    – Люди мають різний життєвий і духовний досвід, різні у своїх тілесних можливостях, а тому виникає запитання про те, чи всі повинні постувати однаково?
    – Звичайно, що ні. Кожен повинен брати на себе посильну ношу. Краще набрати жменьку й донести її до Господа на час зустрічі з Ним воскреслим, аніж одразу звалити на себе цілу торбу й десь на середині шляху впасти під її вагою. Для людей похилого віку, для хворих, для тих, хто навчається, і дітей існують послаблення. Для того, щоб визначити для себе міру постування, варто порадитися зі священиком, адже піст не означає виснаження тіла. Піст передбачає приборкання пристрасті, приборкання похоті розуму й тіла, смирення душі. Це є головним завданням посту.
    – А якщо людина ніколи не постувала і вперше постує, якими можуть бути поради для неї?
    – Починати постувати завжди важко, тим паче людині, котра звикла жити, ні в чому себе не обмежуючи, – ні в словах, ні в діях, ні в харчуванні. Тому таким людям слід набратися мужності, адже постування це, перш за все, справжня війна духу й тіла. Згадаймо слова апостола Павла про те, що тіло робить те, що не подобається душі, а душа те, що не подобається тілу.
    Людині притаманно набирати вагу тіла і втрачати її. Якщо людина постує з дитинства, то вона періодично оздоровлює своє тіло, в неї постійно відбувається омолодження. Така людина постує із задоволенням, чекає піст із нетерпінням. Адже піст не дієта, піст це подвиг, який звершується віруючим в ім’я Господа Ісуса Христа, і в цьому полягає його докорінна відмінність від дієтичного харчування, що його призначають хворому лікарі.
    Звичайно, якщо людина ніколи не постувала, то почуття утримання в неї нерозвинене, тому за першим разом їй буде дуже важко. Пристрасті, які вона до цього всіляко викохувала, насядуть на неї з потрійною силою й будуть просто шматувати свідомість – дай! Тому такій людині потрібна підтримка і священика, і тих віруючих, які мають досвід постування. В цьому питанні потрібна розсудливість, але в будь-якому випадку треба проявити мужність і силу волі. Запитаєте – а для чого? Перш за все для зміцнення власної волі, розуму, своїх релігійних почуттів, розширення релігійного світогляду. Тим, хто вперше вступає в піст, раджу взяти у священика благословення і з благословенням сміливо вступати в боротьбу.
    – Багато хто порівнює піст із дієтою. Чи відповідає така думка дійсності? Наскільки ці дві, якщо так можна висловитися, – системи однакові за своєю дією на людину?
    – І однакові, й діаметрально протилежні. Це тільки на перший погляд обмеження в харчуванні. А насправді піст, на відміну від дієти, це управління самим собою, виховання в собі сили волі через утримання. Воно починається з харчування, як і дієта, але включає в себе утримання в почуттях, так само оберігання своїх почуттів зором, слухом, нюхом, щоб через них не проявлялася похіть. Тобто дати спокій душі, використати цей час для освячення душі, молячись, читаючи Святе Письмо, релігійну літературу. Все це разом сприяє оздоровленню душі, спокою, миру, очищенню серця, тому що все це дає тільки Христос, який сказав: «Мир даю вам, не той, що світ дає, а той, що даю Я». Мир небесний. Досягнувши сердечної чистоти, людина підходить до великого свята здатною побачити і сприйняти Бога, відчути справжню радість Воскресіння Христового.
    А взагалі, наше українське суспільство занурилося в страшний гріх – перелюбство духовне й тілесне. Таке враження, що народ зійшов з розуму. І якщо терміново не повернутися до звичних для нашого народу норм моралі, що грунтуються на Христовій науці «не гріши і будеш жити», то нас чекає цілковите виродження, а Україну вилюднення. Всі знають біблійну історію про Содом і Гомору, про те, як Господь покарав жителів цього міста за страшний гріх вогнем з неба, спаливши його дощенту.
    Але не тільки тілесне розбещення нині превалює, а ще в більшій мірі моральне – споживацтво, хабарництво, т. з. «відкати» з бюджетних коштів, управлінці дбають лише про власну кишеню, а до народу їм байдуже. Йде жахлива деморалізація суспільства, розчарування народу у своїх можливостях, втрата віри в краще життя. Хіба це не смертний гріх – довести народ до такого стану?
    Тому цей Великий піст для нас є періодом, перш за все, покаяння – глибокого, зі щирими сльозами, бо нагрішили всі без винятку. Але приклад повинні показати керманичі, бо риба, як кажуть у народі, починає псуватися з голови.
    Згадаймо, що царі юдейські, коли на царство чи через їхні гріхи, чи тогочасне суспільство, що занурювалося в несумісні з мораллю пороки, чим відступалося від законів Божих, як українське нині, насувалося нещастя, одягали дрантя, сідали на вулиці й день, і ніч плакали і молитовно каялися, посипаючи голову попелом. А наші «царьки» в час біди й нещастя, відпочивають на Мальдівах. Різниця разюча, тому й наслідки протилежні.
    – В людини, котра починає постувати, виникають сумніви в тому, чи можна під час посту дивитися телевізор, «стриміти» в комп’ютері, слухати розважальну музику?
    – Взагалі, ідеальним було б цілковите відсторонення на час посту і від телевізора, і від комп’ютера, маю на увазі мережу Інтернет, і від слухання розважальної музики. Але це в ідеалі, а на практиці в цей час таке вже неможливе. В наш час людина страждає від комп’ютерної залежності, більше перебуває в такому собі віртуальному світі, далекому від реальності, який руйнує її психіку. Телевізор і комп’ютер ламають природний стан людини, а тому, аби хоча б на якийсь час повертати себе до природного стану, людині варто усамітнити свою душу на час посту і від першого, і від другого, відновити її спокоєм і тишею, оздоровити. Але це під силу лише віруючій людині.
    – Люди часто кажуть, що вони вірять по своєму, а Бог у них у душі. Це ж стосується і постування – в Бога вірують, але не постують. Хіба це не лицемірство?
    – Такі собі святенники навиворіт? Але не слід забувати, що Адам і Єва втратили рай через нетерплячість, через нестриманість у бажаннях. Вони відійшли від Бога, порушили обітницю, а тому й повернення повинне відбуватися з допомогою послуху й утримання в бажаннях і почуттях. Слід усвідомлювати, що порушення, а тим паче відмова від традицій предків, призводить до руйнування духовного світу людини, штовхає її на заперечення церковного життя. Але ж нічого недоброго церковна традиція в життя не вносить, так само й піст та утримання. Навпаки, вони дисциплінують, сприяють збереженню й збагаченню внутрішньої душевної і тілесної сили людини, зміцнюють її духовне й тілесне здоров’я.
    Коли хворій людині лікар визначає якісь правила життя, призначає дієту, то вона в переважній більшості легко її витримує. А церковний піст дається з великими зусиллями, тому що він спрямований, перш за все, на духовне вдосконалення, тобто починається не просто голодування, а утримання в ім’я Христове, спрямоване на спасіння душі, її стояння перед Богом. То чи може в такому випадку лукавий не зреагувати? Ось він і стає між людиною і Богом, розбурхуючи в її свідомості та тілі пристрасні бажання, які, можливо, до того навіть не з’являлися.
    Утримання в широкому розумінні цього слова, дотримання церковних настанов у питанні того ж посту, є серйозними засобами, які допомагають нам зміцнюватися духовно. Досвід добропорядного життя, накопичений нашими дідами й прадідами, свідчить про те, що та духовна сила, яку віруючі отримують в час Великого посту, виступає найнадійнішим фундаментом, на якому можна вибудувати і міцну сім’ю, і міцну державу.
    – Під час постування людині доводиться відмовлятися від багатьох звичок, уподобань, а це нелегко. Що в цей період із нею відбувається?
    – Коли людина починає постувати, то диявол вступає в боротьбу за її душу через загострення тілесних бажань, душевних поривань, і людина часто стає неспокійною, дратівливою, невитриманою, сумнівається в необхідності посту. Та цього боятися не варто, бо це є ознака того, що людина йде вірним шляхом, адже недарма диявол спокушає її різними сумнівами, намагаючись збити її з нього. Тут головне не злякатися і не піддатися. А коли дійдеш до кінця, то отримаєш дуже вагомий плід, який наблизить до того шляху, що приведе до Царства Божого.
    Наше церковне життя наче б як розділене на дві половини – люди ходять до храму на богослужіння, але церковних правил здебільшого не виконують, все зводиться до того, щоб поставити свічку, або виконати той чи інший обряд, бо «так треба», як каже більшість із таких віруючих. І це біда. Але не тільки Церкви. Це біда всього нашого суспільства. Люди вже звикли до споживацтва, до задоволення своїх забаганок, бо тепер, на відміну попередніх часів, є до всього доступ. Духовна складова відсторонена від життєвого процесу, а тому для абсолютної більшості людей піст зводиться виключно до обмеження в харчуванні, його кількості й якості. І з цим справитися дуже важко.
    А смисл посту полягає в тому, що, обмежуючи себе, виснажуючи тілесно, людина дає можливість працювати своєму духу, слідкує за собою – за своїми думками, помислами, діями, вчинками, спрямовуючи всю себе до Бога. Людина, котра будує своє життя за принципами самообмеження, насправді отримує додаткові сили, наснагу і вона стає здатною досягти набагато більшого, ніж тоді, коли живе хаотично.
    Людині завжди варто змінюватися на краще, але в суєті сучасного життя цього досягти дуже складно. І в той же час треба працювати над собою, бо інакше, що ж то за віра без випробувань, терпіння, смирення… Головним у нашому житті повинне бути преображення власної душі, щоб гідно зустріти Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа.
  • Дорогою Христовою до вічного життя

    Дорогою Христовою до вічного життя

    В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

    Дорогі брати і сестри!

    Сьогодні ми згадуємо подію, яка завершує євангельську розповідь про народження Ісуса Христа і звершення над ним усіх визначень Закону єврейського народу. Можна сказати, що сьогодні Святу родину до храму привів Закон Господній, якому вони, як глибоко віруючі люди, підкорялися. Тому закону, якому було чітко визначене життя всього народу і завдяки якому євреї збереглися як народ, вистояли в усіх страшних перипетіях історії й нині гідно розбудовують свою державу – Ізраїль.

    Варто також нагадати й про Богородицю, яка, разом із обручником Йосипом, принесла свого первістка Ісуса сорокового дня після народження до храму. А ми знаємо, що цей звичай встановлено згідно Закону як спомин спасіння всіх первістків Ізраїлю під час виходу із єгипетського полону, коли кожен первісток був посвячений Богу. Ось чому батьки, щоб мати утіху за своє дитя, повинні були принести його Богові в жертву на сороковий день, бо воно є власністю Бога, як і будь-яка людина. А коли так, то виконання закону Божого повинне бути й для нас, нинішніх, обов’язковим, адже від цього залежить доля кожного.

    Але люди не хочуть коритися Божому закону, вони ледве-ледве виконують закони, написані людьми, закони, які хоч-якось унормовують суспільне життя. Коли ж подивитися на українське суспільство, то ми із сумом констатуємо, що українці в більшості не виконують ні Закону Божого, ні Закону людського. Ми бачимо, як процвітають найогидніші пороки – хабарництво, казнокрадство, перелюбство, визискування ближнього, не кажучи вже про підлість, підступництво, зрадливість й інше. І все це розплата за ті сімдесят років, які душа нашого народу змушена була перетерпіти в єгипетському полоні комуністичної безбожності в ХХ столітті.

    І все ж… Людині властиво тягнутися до світла. А хто є світлом для неї? Господь, Який сказав: «Я Світло для світу». А світильником, який вказує шлях до Світла, є Закон Божий. Цей світильник світить кожному, навіть тому, хто не усвідомлює всієї глибини його значення у своєму житті. А сьогодні тим світильником є Пречиста Діва Марія, адже вона тримає на своїх руках у Божому храмі Того, хто є не світильником, а Світлом, що вказує нам правильну дорогу в житті. Нам би тільки йти за тим Світлом, щоб не блукати в темряві манівців. Він же сказав: «Хто йде за Мною, той не буває у темряві, але має світло життя».

    Сьогодні те Світло у храмі побачив праведний Симеон, який не тільки його бачив, а й прийняв Його на свої руки. Він готувався відійти в інший світ, світ темряви, де перебували душі всіх померлих, як у ті часи вважали юдеї. Тоді чому сьогодні радіє старий Симеон? А тому, що бачить як Боже світло просвітлює людей. Серце праведного чоловіка сповнене радості й надії, бо на своїх руках він тримає Боже Світло, яке є Життям, над яким смерть не має ніякої влади. З тим Світлом він може зійти навіть у країну темряви.

    В одному із псалмів Давид каже: «Якщо б я пішов навіть у країну темряви, то я не боюся зла, бо Ти зі мною». А Богородиця сьогодні для нас і є тим світильником, який подає Світло світові, просвітлює душі тих, хто блукає у темряві, хто шукає Бога й дорогу, по якій їм прошкувати до Нього.

    А наша Церква якраз і є тією дорогою спасіння, що веде до вічного Життя, дорогою, яку відкрив для нас Господь Своїм хресним подвигом. І все ж ми чомусь сумніваємося, запитуючи, чи вірним шляхом ідемо, куди ми ним прямуємо і чи той світильник перед нашим зором? Але для нас, православних християн, такі питання не повинні виникати, тому що нашим світильником є Слово Боже, його вічна правда. І той, хто тримає у своїх руках той Світильник, ніколи не помилиться у напрямку спасіння, бо прямуватиме світлою дорогою.

    В той же час християнин завжди повинен мати у своєму серці духовну оливу, аби світло в його душі ніколи не вгасало, просвітлюючи навколо себе родину, рідний край і народ український, серед якого живе, просвітлювати своїм праведним життям, наповненим світлом Христової євангельської науки, яку він пізнає у Божому храмі.

    Тож нехай Пресвята Богородиця, яка сьогодні передала Христа Симеонові, передає Його і кожному з нас у святому причасті, коли з Тілом і Кров’ю Він увіходить у нас усередину, щоб просвітлити нас світлом Божої слави, щоб нам у тому світлі йти Його дорогою до вічного життя.

    Високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією

     

     

  • Він узяв на Себе наші гріхи

    Він узяв на Себе наші гріхи

    «Дорогі мої в Христі Ісусі брати і сестри, всечесні отці, щиро вітаю вас цього святкового і піднесеного дня у нашому Свято-Троїцькому храмі. на святі Йорданського Богоявлення. Дякую вам, що ви сьогодні тут на богослужінні Йорданського Богоявлення, після якого всі ми підемо до нашого українського Йордану – сивочолого батька-Дніпра, щоб у єдиному пориві сердець пережити таїнство Божої Любові до всіх нас, грішних людей», – архієпископ Афанасій (Шкурупій).

    19 січня 2018 року, в день Святого Богоявлення, Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, очолив святу Божественну літургію свт. Іоанна Златоустого у Свято-Троїцькому храмі с. Червона Слобода. Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець) та ієрей Віталій Сєдов.

    В Євангелії від Матвія розповідається про те, як одного дня прийшов Ісус на Йордан, щоб хреститися від Іоанна, як і велика кількість євреїв, котрі сходилися на Йордан аби зануренням у його води омити свої гріхи і очиститися від скверни. «Люди, які відчували свою немічність, гріховність, свою приреченість у житті, шукали спасіння від погибелі в хрещенні, – сказав владика Афанасій, звертаючись до вірян. – А ми з вами, нинішні, з якою метою приходимо і до храму, і до водойми, до свого Йордану? Чи з покаянням, чи з плачами й стогонами за своє гріховне життя, за помилуванням, як свого часу юдеї, яких закликав Іоанн: «Покайтеся!» І тодішні юдеї щиро відгукувалися на його заклик, бо вірували в Царство Боже».

    «А з ми з вами віруємо в Царство Боже? І, взагалі, з якою  метою ми приходимо до храму, з якими думками, з якими помислами, ми – такі грішні, нерозкаяні, розбещені розумом і тілом? – запитував проповідник і одразу ж і відповідав: – Здебільшого за традицією, бо «так треба». А на водойму сьогоднішнього дня? Плигнути у воду, повеселитися, поспівати, потанцювати, але не з покаянням, не для того, аби омити бруд свого гріховного життя».

    Коли Іоанн, усвідомивши, Хто перед ним і з якою метою прийшов, то засумнівався в тому, чи йому, звичайній людині, личить торкатися верху голови самого Бога. Та Ісус чітко йому сказав: «Роби, що знаєш».  Тобто, звершуй істину. «Сьогодні Христос занурюється у води Дніпра, щоб взяти на Себе наші гріхи, увесь жах нашого нерозкаяного життя, а ми йдемо до ріки, щоб усього лише скупатися для загартування тіла, бо сьогодні вода начебто зцілююча», – із сумом констатував архієрей.

    Боже! Христос, невинний Агнець, найближчими днями буде розіп’ятий на хресті ганьби, висітиме на ньому, стікаючи кров’ю, а ми веселимося і танцюємо замість того, щоб до Його ніг принести своє покаяння й омитися в Його сльозах. Христос омився водою і кров’ю. А чим же ми омиємося? Яке наше очищення й де воно? З ким?

    «І постає перед моїми очима давня Юдея – Син Божий розіп’ятий на хресті спливає кров’ю і юрма розпашілих юдеїв, що веселяться, співають, танцюють, біснуються, кричачи: «Якщо Ти Син Божий, то зійди хреста, спаси Себе Самого!» А сказав же: «О, роде зміїний, допоки терпітиму вас?»

    Але ж перед цим ще не так давно, вони сходилися на Йордан – митарі, блудниці, казнокради, хабарники, всякі грішники (бо двері храму їм були зачинені, адже вони вважалися дном тогочасного суспільства), щоб покаятися, омитися й стати чистими своїми душами для спасіння, піднятися з того дна, на яке самі ж себе і опустили.

    «Ось Христос і приходить на таке дно, яке символізував берег Йордану тими людьми, що збиралися на ньому. Більше того, Він і Сам увіходить до води, звершує над Собою те, що звершують і вони. Безгрішний із грішними! Давні юдеї шукали виходу з того дна, шукали Божого прощення. А хрещення, яким хрестив тих людей Іоанн, було хрещення покаяння. Людина прагнула єднання з Богом, але, на відміну від нас, усвідомлювала свою негідність, обмеженість і приреченість на тому дні, – пояснював далі вірянам владика Афанасій. – Ось на таке дно, але вже новітнього суспільства і людського розпачу, сходить із неба сьогодні Христос, занурюється в бурхливі води нашого життя, дістає аж до його дна і виринає, взявши на Себе наші гріхи, взявши на Свої плечі кожного, як оту овечку з притчі, Ним розказаної. Хто з нас це цінує?»

    «Дорогі мої! Сьогодні ми з вами підемо на український Йордан – на Дніпро, щоб освятити його води на добро всім українцям, усім нам, усій нашій великій українській родині – пошарпаній, понівеченій, приниженій, зганьбленій, але такій талановитій, працьовитій і мужній, – звернувся архієпископ Афанасій до вірян. – Господь сьогодні відкриває Небо не для Себе, тому що Він зійшов із Неба, а сьогодні Він відкриває Небо для кожного з нас, щоб ми сьогодні у Христі побачили надію, дорогу до того, до чого прагнуть наші серця – спасіння».

    «Сьогодні я бажаю кожному з вас, щоб ви над водами українського Йордану почули слова Отця Небесного, звернені до кожного з нас: «Ти Мій син, Ти Моя донька улюблена, у тобі Моє благовоління», – побажав владика всім на завершення свого слова.

    Після богослужіння архієпископ Афанасій очолив хресну ходу від храму на берег Дніпра, де традиційно, ось уже двадцятий рік підряд, його могутні води освячує священство храму Пресвятої Троїці с. Червона Слобода, очолюване правлячим єпископом.

     

  • Обрізання гріха – болісна духовна операція

    Обрізання гріха – болісна духовна операція

    «Ще в старозаповітні часи Господь закликав Свій народ до другого обрізання, кажучи: «Обріжте себе для Господа і зніміть  крайню плоть із серця вашого, щоб гнів Мій не відкрився, як вогонь, і не спалахнув невгасимо через ваші злі вчинки» (Єр., 4:4). А ми теж потребуємо цієї духовної операції – обрізання серця, очищення від струпів гріха, які терзають і мучать нас», – архієпископ Афанасій (Шкурупій).

    14 січня 2018 року, Неділі 32-ої після П’ятидесятниці, в день свята Обрізання Господнього та свт. Василія Великого, архієпископа Кесарії Кападокійської, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію. Спільно з Його високопреосвященством служили ігумен Антоній (Бондарець) та ієрей Олександр Горай.

    У своєму слові до вірних правлячий архієрей зауважив, що сьогодні, 14 січня, ми входимо у новий рік. Владика наголосив на тому, що кожен новий рік за т. з юліанським календарем ми розпочинаємо зі свята Обрізання Господнього і наречення Йому імені Ісус, що означає «Спаситель». Сьогодні восьмий день, коли після народження над юдейським дитям чоловічої статі звершувалося обрізання, тобто прообраз хрещення, яке в новозавітні часи звершувалося водою, Духом Святим і помазанням миром.

    «Обрізання стало передвісником Божого дару хрещення, під час якого кожен, хто охрещується, отримує ім’я, а саме хрещення відкриває йому двері до вічного життя, – сказав владика Афанасій. – Та чи можна увійти в Царство Боже не відітнувши від себе пристрасного способу життя? Ні! Тому кожного дня, кожної миті ми повинні звершувати над собою цю, часто болісну, духовну операцію, коли душа очищається, а на місце гріха Господь вкладає життєдайний зародок вічності. Здебільшого людина не в силі зробити цього над собою сама, бо стала рабою гріха, то їй на допомогу приходить Церква, яка в Таїнствах сповіді і євхаристії торкається до її серця, до її розуму й таким чином допомагає віруючому відітнути гріховні помисли, бажання й наміри в їхньому зародку, на самому початку. А для цього людина повинна завжди пам’ятати вимогу Святого Письма: «Шість днів працюй, а зробивши свої справи, сьомий день свято, віддай його Господу Богу твоєму».

    Церква кличе кожного сьомого дня прийти на святе богослужіння і увійти в єднання зі своїм Творцем, щоб оновити своє життя, в яке так чи інакше, але втручаються пристрасті, покриваючи душу пеленою гріха, як пилюка вкриває траву на узбіччі дороги, і лише дощ із неба може її омити, повернути до життя. «Ми люди і Бог наділив нас здатністю відчувати, думати й мислити, – зазначив владика Афанасій. – А тому нам притаманне постійне тяжіння до оновлення – особистого, церковного, суспільного, але щоб воно збулося, нам слід знову й знову навертатися до головного джерела – церковного закону, який є тим наріжним каменем, що на ньому будується наше спасіння, починається наш шлях в небеса. Адже Господь вимагає від нас послуху Божому закону, висловленому і в Святому Письмі, і в Переданнях, і в церковних уставах та догматах віри. Господь показав нам приклад виконанням заповітів Небесного Отця, виконавши волю Його навіть до хресної смерті».