Автор: Архиєпископ АФАНАСІЙ (Шкурупій)

  • Архієпископ Афанасій звершив богослужіння 31-ої Неділі після П’ятидесятниці

    Архієпископ Афанасій звершив богослужіння 31-ої Неділі після П’ятидесятниці

    «Господь наш Ісус Христос, перш ніж встановити Таїнство Причастя, звернувся до народу з такими словами: «Я хліб живий, що зійшов із небес, і хто їсть цей хліб, той житиме вічно. Хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу» (Ін., 6:51). Цими словами Господь розкриває глибинну таїну спасіння людства, кажучи, що Тіло Своє Він віддає заради животворчого оновлення світу», – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.

    10 січня 2021 року, 31-ої Неділі після П’ятидесятниці, після Різдва Христового, прав. Йосифа Обручника, Давида царя і Якова, брата Господнього, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію в Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. За літургією владиці співслужили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    «З милості Божої ми маємо можливість брати участь у святому богослужінні. Але чи кожен із нас усвідомлює мету свого стояння в храмі? Що він, вірніше, його душа отримує? Коли про це говориш, то одні кажуть, що так заведено, якщо ти хрещений, другі – що це добра традиція, а інші кажуть, що цього потребує душа. І мало хто розуміє, що найцінніше, що ми можемо отримати в Церкві, це єднання з Богом в Таїнстві святої Євхаристії, де ми, під виглядом хліба й вина, причащаємось Істинного Тіла й Крові Ісуса Христа, – сказав у проповіді владика Афанасій. – Євхаристія є головним Таїнством Православної Церкви. Сам Спаситель запевняє нас в цьому: «Хто не їсть Тіла Сина Людського і не п’є Крові Його, той життя не має в собі». Усвідомлюючи важливість і користь Таїнства Причастя, ми повинні приступати до нього якомога частіше, тому що більш повного з’єднання з Христом не існує. Воно необхідне кожному християнину, оскільки є для віруючого істинною духовною поживою і джерелом вічного блаженства».

    Завершилося богослужіння уставним многоліттям.

     

  • Відійшов до Господа протоієрей Володимир Цянцьо

    Відійшов до Господа протоієрей Володимир Цянцьо

    Із сумом повідомляємо, що 12 січня 2021 року, на 48-му році життя, після тяжкої хвороби, відійшов до Господа протоієрей Володимир Цянцьо, настоятель і будівничий храму Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа Черкаської і Кіровоградської єпархії ПЦУ (УАПЦ) міста Канів.

    Народився протоієрей Володимир Цянцьо 4 липня 1973 року в селі Либохора, Турківського району на Львівщині. В 1998 році закінчив духовну семінарію. В 1995 році був висвячений у сан диякона, того ж року отримав ієрейську хіротонію, а в 2000 році зведений до сану протоієрея. З 1999 року – клірик Черкаської і Кіровоградської єпархії УАПЦ, нині ПЦУ.

    Висловлюємо щире співчуття рідним, близьким та вірянам, якими опікувався о. Володимир.

    Царство Небесне і вічна пам’ять протоієрею Володимиру Цянцьо!

    Прес-служба Черкаської і Кіровоградської єпархії ПЦУ (УАПЦ)

     

  • Вітання до священнослужителів, які перебувають під святительським омофором  архієпископа Харківського і Полтавського ПЦУ АФАНАСІЯ

    Вітання до священнослужителів, які перебувають під святительським омофором архієпископа Харківського і Полтавського ПЦУ АФАНАСІЯ

    ВІТАННЯ

    до священнослужителів, які перебувають під святительським омофором  архієпископа Харківського і Полтавського ПЦУ АФАНАСІЯ на теренах Харківщини, Полтавщини, Черкащина та Кіровоградщини

    Дорогі отці, брати в Ісусі Христі! Христос народився!

    Від щирого серця вітаю Вас і Ваші родини з великим і світлим святом Різдва Христового, адже з Його незбагненної людинолюбності дарується нам радість бути причасними до таїнства нашого спасіння, що перебуває з нами до віку!

    Неодноразово звершуючи Божественні літургії у спільному служінні з Вами, бачу, як українці тягнуться до нас – до молитви рідною українською мовою у Православній Церкві України, яка стала п’ятнадцятою серед Церков-посестер у вінку Вселенського православ’я. Сила нашої соборної молитви проливається в серця й душі кожного вірянина із Божого джерела любові. Ми бачимо, з яким трепетом підходять до Святого Причастя дорослі й діти, як вони тягнуться до нашого слова й поради, до сердечної участі в їхньому нелегкому житті. Це свідчить про те, що православна душа нашого народу жива, а її повне відродження в силі Божого благословення вже близько. І це Ваша, отці, заслуга, велика й нелегка праця, часто ознаменована труднощами і навіть небезпеками.

    Так будемо ж молитися за наш багатостраждальний народ український, який своїми тяжкими стражданнями заслужив кращої долі, будемо своїми трудами на духовній ниві оновлювати душі й запалювати вірою серця – вірою в Господа нашого Ісуса Христа та Батьківщину нашу Україну, будемо вірою й працею преображати людські душі й саме життя, пам’ятаючи, що з допомогою Божою можна подолати всі труднощі й незгоди.

    У нас ще багато труднощів і проблем у розбудові єпархіального та парафіяльного життя, надто ще багато у нас недругів, які намагаються порушити єдність між нами, але й у найважчих ситуаціях слід пам’ятати слова Господа нашого Ісуса Христа: «Не бійся, тільки віруй!» (Мк., 5:36). Труднощі й нашіптування недоброзичливців не повинні ужорсточити наші серця, а навпаки, ще більше їх загартовувати у братерській любові й мужності, адже якщо Христос веде нас вузьким шляхом скорботи, то ми ще ближче наближаємося до Царства Небесного.

    Кожен день і кожна година нашого життя повинні бути наповнені радістю в Господі нашому Ісусі Христі, особливо в свято Різдва Христового, а в серцях наших нехай не залишається місця для страху й маловір’я, ворожнечі й розділення, відчаю і невіри в силу Божу, адже Господь із нами в усі дні, як і запевнив нас. Будемо радіти за народжене Богонемовля і приєднувати до цієї великої радості все нових і нових дітей Божих, що до цієї миті блукають у темряві, непросвітлені сяйвом євангельського благовістя, чи загубилися в хащах церковного «руського міра».

    Дорогі отці, від щирого серця вітаю Вас і Ваші родини з великим і спасительним святом Різдва Христового! На порозі нового новоліття віддамо подяку Господу Вседержителю за Його великі й багаті щедроти, що Він посилає нам. Бажаю Вам у новому році невичерпної допомоги Божої, міцності духовної та тілесної сили й надалі стояти біля престолу Божого і мужності у несенні життєвого хреста та в трудах на благо нашої Батьківщини України й Святої Матері – Православної Церкви України в лоні вселенського православ’я.

    Нехай благословить Вас Любов, що зійшла з Небес, і зблизить серця наші у здійсненні великої справи – преображення у вірі православній душі й серця кожного, хто звертається до нашої духовної опіки.

    Нехай же благословить нас усіх Господь Бог миром і любов’ю, а Покров Пресвятої Богородиці завжди перебуває над нами!

    «Христос народився! Славімо Його!»

    Різдво Христове

    2020/2021

  • Архієпископ Афанасій очолив богослужіння Собору пресвятої Богородиці

    Архієпископ Афанасій очолив богослужіння Собору пресвятої Богородиці

    «Сьогодні ми з вами вшановуємо Матір Божу, ту Жінку, без Якої не зійшла б на землю вселенська радість – Син Божий, Господь наш і Спаситель. І хоч сьогодні небо плаче через наші гріхи, що у стократ примножилися, але ми знаємо, що як зійшло на землю Сонце Правди – Христос, оживотворивши людські душі, так зійде завтра вранці й сонце, яке дає життя всякому творінню на землі», – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.

    8 січня 2021 року, другого дня Різдва Христового, коли Церква вшановує Собор Пресвятої Богородиці, архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій звершив Божественну літургію у Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служив ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління.

    «Сьогоднішнє свято родинне – ми вшановуємо найближчих родичів Божої Матері, які зібралися навколо Неї, що були, беззаперечно і земними родичами Немовляти Ісуса. Це була сім’я не тільки за світським мірками, а й за духовним наповненням, передавши й до наших часів саме таке відчуття й розуміння нашої родинності. Ніколи не варто забувати, що сім’я – то колиска, в якій не просто народжуються діти, а й виховуються у міру людини мислячої, здатної робити світ кращим, гармонійним, – сказав архієпископ Афанасій у своєму повчальному слові. – Сім’я будується на любові. А життя в любові – це подвиг, міцність якого постійно випробовується. Людина у вірі, перебуваючи в лоні Церкви під покровом Божої Матері, перебуває і в Її любові, яка захищає родину і зміцнює любов поміж членами родини. Але часто сім’я руйнується, не витримавши життєвих випробувань, у ній зникає любов, сім’я розпадається. А яким може бути виховання на руїнах? Ось і маємо біду – руйнується інститут родини, сім’ї. Тому любов Божої Матері до свого Сина як ніколи стає прикладом берегині сімейного вогнища, від якого гріють свої серця усі рідні. Її серце не стало жорстким, незважаючи ні на які страждання. У своєму серці Вона по сльозині складала скорботи й печалі, а віддавала Своєму Сину й оточуючим любов.

    Завершилося богослужіння уставним многоліттям.

    Після літургії архієпископ Афанасій освятив прапор із зображенням архістратига Михаїла, а також ікону Покрови Пресвятої Богородиці у виконанні полтавки Зої Воронянської. Найближчим часом вона їх доставить бійцям, які захищають нашу Батьківщину в зоні ООС.

  • Архієпископ Афанасій очолив святкове богослужіння Різдва Христового

    Архієпископ Афанасій очолив святкове богослужіння Різдва Христового

    «Вже більше двох тисяч років Христос духовно народжується й увіходить у наші серця, преображаючи їх і народжуючи в життя вічне. Тож віра наша нехай навчає нас посеред житейських негараздів берегти в серцях своїх цю велику радість, про яку в Євангелії сказано, що ніхто її не відніме від нас (Ін., 12:22), – АФАНАСІЙ, архієпископ Харківський і Полтавський.

    7 січня 2021 року, в день свята Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святкову Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм

     

    служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального

    управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    «Святкуючи нині Різдво Христове, ми свідчимо, що Він один і той самий в усі часи й віки, і так само знаємо, що з тієї ночі, коли засяяла зоря над Віфлеємом, «Світло в темряві світить і темрява не оповила його» (Ін., 1:5). Ми також свідчимо, що наш український православний народ несе це світло любові Божої у своїх душах і серцях, і тому темрява світу цього, що намагається поглинути нас у свою нелюбов, отримує нищівну поразку. І все ж, ще всілякі лиха відвідують нашу Вітчизну, наші оселі й родини. Нам дуже важко – вседозволеність, алкоголізм і наркоманія, корупція і злочинність та інші негаразди, що тяжко уразили суспільство, розтлівають душу народу. Кожен запитує – де вихід і де спасіння, наче забуває слова Спасителя, якими керувалися наші прадіди: «Не лякайся, тільки віруй!» (Мк., 5:36) – із Різдвяного послання архієпископа Афанасія, зачитаного під час богослужіння.

    Після запричасного стиха архієпископ Афанасій виголосив Різдвяне послання Митрополита Київського і всієї України Епіфанія до архіпастирів, пастирів, чернецтва і всіх вірних Православної Церкви України.

    Коли закінчилася літургії, парафіяльний хор у чудовому виконанні заспівав колядки, а владика Афанасій роздав дітям різдвяні солодкі подарунки, після чого звершив помазання вірян святим єлеєм.

  • Архієпископ Афанасій очолив святкове Всенічне бдіння напередодні Різдва Христового

    Архієпископ Афанасій очолив святкове Всенічне бдіння напередодні Різдва Христового

    «Хоч сьогодні й природна аномалія – замість снігу розквашена земля, а замість морозу дощить, але нас охоплює незбагненна радість очікування вселенського чуда – народження Сина Божого. І саме в ці миті нам слід задуматися над станом власної душі – чи приготували ми її належним чином для того, щоб увібрати в себе вселенський вимір різдвяної радості?» – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський.

    6 січня 2021 року, в Навечір’я Різдва Христового (Різдвяний святвечір), архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій очолив святкове Всенічне бдіння у Свято-Михайлівському кафедральному храмі міста Полтави. Спільно з його високопреосвященством служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    «Завтра у вас буде можливість, очистивши свої серця від пристрастей і гріхів у сповіді покаяння, зробити свої душі гідними прийняти народженого Христа і разом із Ним зростати до Царства Божого, заповітної мрії кожної віруючої людини, – сказав архієпископ Афанасій у своєму повчальному слові. – Це та міра, якою буде вимірятися наш спасенний шлях, на який ми вийшли, отримавши святе хрещення в Ісуса Христа, Бога і Спаса нашого. Народившись тут, на землі заради нашого спасіння, Син Божий каже нам: «Не бійся, мале стало, Я завжди з Тобою».

    Після богослужіння архієпископ Афанасій звершим помазання вірян єлеєм.

  • Різдвяне послання

    Різдвяне послання

    Різдвяне послання

    Високопреосвященного АФАНАСІЯ,
    архієпископа Харківського і Полтавського,
    священству, чернецтву та всім вірним
    Харківсько-Полтавської єпархії Православної Церкви України

    Христос народився! Славімо Його!

    Дорогі у Христі Ісусі брати й сестри! З волі Божої та Його безмежної ласки ми з Вами нині зі священним трепетом у душі й із завмиранням серця припадаємо до ніг народженого від Пресвятої Діви Марії нашого Спасителя Господа Ісуса Христа. Вже більше двох тисяч років Він духовно народжується й увіходить у наші серця, преображаючи їх і відроджуючи в життя вічне. Тож віра наша нехай навчає нас посеред житейських негараздів берегти в серцях своїх цю велику радість, про яку в Євангелії сказано, що ніхто її не відніме від нас (Ін., 12:22). Відтоді Син Божий з нами на землі! «Нині Христос народжується… Нині Безначальний починається… Сили небесні радіють і земля з людьми веселиться…» (Стихира свята).

    Увесь світ, затамувавши подих, слухає величну пісню з неба, що нині відкрилося, спів ангельського славослів’я: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк., 2:14). Ця невимовна радість безплотних Сил небесних лунає в наших серцях, адже благодатне світло миру, що його приніс Господь своїм народженням, осяває й наші, затьмарені гріхами, душі.

    У втіленому Синові Божому людству відкрилася вся глибина премудрості Божої, яка спасає те, що гине, і пропаще відновлює, оживотворяє змертвіле і дає народження ще ненародженому. Адже Ісус Христос є наш світ, Який «із двох одне збудував, зруйнувавши перегородку, що посередині стояла, і ворожнечу ліквідував… благовістивши мир вам, далеким і близьким» (Еф., 2:14-17), щоб ми стали «не чужими й не захожанами, а співгромадянами» тієї будівлі, «де наріжним каменем є Сам Ісус Христос» (Еф., 2:19-20).

    Святкуючи нині Різдво Христове, ми свідчимо, що Він один і той самий в усі часи й віки, і так само знаємо, що з тієї ночі, коли засяяла зоря над Віфлеємом, «Світло в темряві світить і темрява не оповила його» (Ін., 1:5). Ми також свідчимо, що наш український православний народ несе це світло любові Божої у своїх душах і серцях, і тому темрява світу цього, що намагається поглинути нас у свою нелюбов, отримує нищівну поразку.

    І все ж ще всілякі лиха відвідують нашу Вітчизну, наші оселі й родини. Нам дуже важко – вседозволеність, алкоголізм і наркоманія, корупція і злочинність та інші негаразди, що тяжко уразили суспільство, розтлівають душу народу. Кожен запитує – де вихід і де спасіння, наче забуває слова Спасителя, якими керувалися наші прадіди: «Не лякайся, тільки віруй!» (Мк., 5:36). Але віруй правдиво. Тому що подолати це зло, змінити суспільство ми зможемо лише з допомогою віри, надії і любові у вірі православній, співаючи хвалу Богові в храмах, адже без волі Божої не може встояти ніщо збудоване. Тож нехай Вітчизна наша наповниться духовними пахощами наших молитов і відродиться дух наш український на славу Богу й матері Україні!

    Дорогі мої! Вітаю вас із Різдвом Господа й Бога нашого Ісуса Христа і Новим 2021 роком. Нехай же рік, що нині настав, пройде під знаком Христа в мирі й благополуччі, чистоті та правді, піднявши нас усіх хоч на сходинку вище на шляху спасіння в життя вічне.

    «Христос народився – славте Його,

    Христос із Небес – зустрічайте!»

    Високопреосвященний АФАНАСІЙ,
    архієпископ Харківський і Полтавський
    Православної Церкви України
    Різдво Христове
    2020/2021 р.р.
    мм. Харків-Полтава

     

  • Архієпископ Афанасій провів єпархіальні збори в онлайн-режимі

    Архієпископ Афанасій провів єпархіальні збори в онлайн-режимі

    30 грудня 2020 року, під головуванням архієпископа Афанасія, відбулися дистанційні єпархіальні збори священства Черкаської і Кіровоградської єпархії ПЦУ (УАПЦ) в режимі онлайн-конференції.

    Архіпастир зробив звіт про діяльність правлячого архієрея та кліру єпархії, зазначивши, що в 2019 році завершено будівництво п’ятикупольного храму в м. Сміла (настоятель митр. протоієрей Михайло Шевчук) – 22 грудня храм освячений Блаженнішим Епіфанієм, митрополитом Київським і всієї України. Отцем Михайлом будується ще два храми в селах Залевки та Мала Смілянка. Будуються храми у парафіях смт. Лисянка (о. Іван Мазур), смт. Катеринопіль (о. Павло Добрянський), с. Соколівочка (о. Сергій Грубий), м. Новомиргород (о. Степан Катькало), с. Пантаївка (о. Ферапонт Федіс). Розпочато ремонт і реконструкцію кафедрального храму Пресвятої Трійці в с. Червона Слобода (архієпископ Афанасій), Іоанна Предтечі в с. Попельнясте (о. Василь Поцула).

    В складних умовах переслідувань з боку влади активно діє громада «Віри, Надії, Любові і матері Софії» (о. Іван мазур) с. Бужанка, що два роки тому приєдналася до Харківсько-Полтавської єпархії.

    ДОВІДКА. Парафії Черкаської і Кіровоградської єпархії УАПЦ, після об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 року, рішенням Священного Синоду ПЦУ, залишені під святительським омофором архієпископа Харківського і Полтавського Афанасія. Крім того, збережена повнота діяльності: створення та реєстрація нових парафій, монастирів, церковних установ та організацій на території Черкаської і Кіровоградської областей, а також, відповідно, призначення та звільнення настоятелів, намісників та інших керівників релігійних організацій. Кафедральний собор – храм Пресвятої Трійці с. Червона Слобода.

    Голосуванням підтверджено повноваження керівників відділів єпархіального управління.

    Архієпископ Афанасій обговорив із священиками умови проведення святкувань Різдва Христового та Богоявлення Господнього, колядування та щедрування в умовах карантинних обмежень, а також інші нагальні питання життєдіяльності парафій і єпархії в цілому.

    Владика подякував священикам за їхню невтомну пастирську діяльність.

  • Архієрейське богослужіння 29-ої Неділі після П’ятидесятниці

    Архієрейське богослужіння 29-ої Неділі після П’ятидесятниці

    27 грудня 2020 року, 29-ої Неділі після П’ятидесятниці, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію в Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. За літургією владиці співслужили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    Після літургії архієпископ Афанасій привітав із днем народження послушника храму, іподиякона Вадима Кирячка, та благословив його іконою.

  • Важка ноша чи радість?

    Важка ноша чи радість?

    Проблема життя і смерті є важливою сферою людського буття, адже людина прагне прожити довго й щасливо. Здається, ще Гіппократ сказав, що людина, аби продовжити своє життя, повинна не скорочувати його. Коли жінка позбавляє життя свою ще ненароджену дитину, то вона скорочує і своє власне життя. Рано чи пізно зболене серце приводить її до розуміння всього жаху скоєного нею вчинку, вона усвідомлює свій гріх, але ж виправити нічого вже не можна, знищене життя не повернеш. Яка думка Церкви з цієї проблеми, адже аборт, тобто «викидання назовні», по великому рахунку, є вбивством уже сформованої людини?

    Православна Церква не може схвалювати передчасне переривання вагітності, тому що воно є одним із засобів насильницької смерті людини. Вбивство ж беззахисної людини є наймерзеннішим і найпідлішим із усіх убивств, хоча будь-яке вбивство є злочином, адже людину позбавляють життя передчасно, а не як визначено їй Творцем. Тому люди, які зважуються на вбивство беззахисного немовляти, маю на увазі аборт, здатні за певних обставин на будь-який інший злочин.

    Аборт є жорстоким і цинічним вбивством, яке позбавляє людську істоту можливості не тільки бути похованою за християнським звичаєм, але й самої можливості стати християнином і отримати блаженне життя у вічності. Жінки, які таким чином позбавляються вже зародженого в собі життя, стають демонами свого тіла, адже створену Богом лабораторію для зародження і розвитку людського життя вони перетворюють на катівню, в якій кат четвертує їхнє дитя і залишки його розшматованого тільця знаходять своє місце в якомусь рівчаку, або в каналізаційній трубі. Але скажи таким жінкам, що вони чинять щонайменше непорядно, то вони ще й обуряться.

    Аборт є вбивством страшнішим і жахливішим, аніж будь-яке інше, тому що воно звершується здебільшого спокійно, розраховано, після тривалого обговорення доцільності чи недоцільності народження дитини. До речі, вже на цій стадії вагітності плід відчуває те, бажаний він чи не бажаний, відчуває загрозу своєму життю і хвилюється, перед самим абортом він уже знає, що приречений на смерть, бо пов’язаний з матір’ю як частина її тіла. Тому аборт є ганебним убивством, одним із найстрашніших моральних падінь людини.

    На війні проявляється вся сатанинська енергія, накопичена людськими гріхами, творяться жахливі злочини, на ній убивають ворога і гинуть самі. А тут батьки чинять гірше за ворога – вони вбивають свою ж дитину. Якщо, скажімо, бандит вбиває іншого, то його за цей злочин карає закон. А в даному випадку закон мовчить, більше того, тут убивця зараніше виправданий законом, який у той же час декларує й право на життя. Виправданий такий вбивця і своєю совістю та думкою сучасного ліберального суспільства, яке, не протестуючи проти цього злочину, власне, дає йому право на безкарне застосування.

    Парадоксальна річ – за застосування евтаназії до людини, котра вже практично прожила свій вік, карають, а знищення зародженого нового життя не просто захищається законом, а й виправдовується самим суспільством. То який же тоді моральний рівень членів такого суспільства!

    Пояснити історію розвитку людства логічним шляхом, а тим паче визначити складові історичних процесів, тих складових, що визначають їхню суть у майбутньому, незважаючи на всі досягнення сучасної науки, неможливо. Ми знаємо, що в історії, окрім писаних людьми законів та видимих природних явищ, є ще й непояснимі явища, які можуть докорінно змінювати ту чи іншу ситуацію, хід тих чи інших подій незалежно від волі людини.

    Але є найголовніша складова всіх процесів, що відбуваються довкола нас, свого роду духовний план розвитку людства – це його відношення до Божества, духовно-моральний стан людства й кожної окремо взятої людини, яка може тим чи іншим чином теж на нього впливати або в кращий бік, або в гірший. Нічого не виникає з нічого, і ніщо не зникає безслідно. Всі діяння людей наче б як групуються в одну суму добра й зла і визначають майбутнє людства.

    Перед всесвітнім потом буття людства настільки духовно спустіло, перетворившись під дією сліпого потягу розбещеної плоті з розумної істоти, наповненої духовною суттю, на звичайнісіньку плоть, що Промисел Божий прирік людство на знищення. А все тому, що воно вичерпало свої сили для відтворення і вже було нездатним до відродження.

    Сучасний стан людства не можна визначати лише економічними, політичними, культурними та вузько-соціальними складовими, тому що історичний розвиток іноді робить такі повороти, що ламаються всі стереотипи наукових та соціологічних прогнозів. Людина залишається тайною за сімома замками і тому в глибину процесів розвитку людської історії неможливо заглибитися, а отже й пояснити.

    Гріх увійшов у людське єство ще з часів гріхопадіння наших прабатьків Адама та Єви. Але як двадцяте століття, так і початок нинішнього, особливо відзначилися небаченим до цього розмахом гріха, наче б печать Каїнового злочину лягла кривавою тінню на до того чисте чоло землі. На даний час гріх дітовбивства перетворився на глобальний злочин, коли кров’ю убитих ще ненароджених дітей можна було б насити бездонні піски африканської Сахари, а їх трупами кілька разів опоясати планету.

    Чим можна пояснити таку невиправдану жорстокість, можна сказати справжню вакханалію стосовно зароджуваного життя? Мабуть, духовно-моральною деградацією людської особистості, катастрофічним вихолощуванням із людських сердець любові, вони стають порожніми, як ті бубни, що тільки гудуть, а мелодії не мають, буття людини звужується до тваринного начала.

    А любов, навпаки, розширює буття людини до рівня Божества, адже створена вона за подобою Божою. Життя людини люблячої наповнює, перш за все, Творець, що Сам є Любов’ю, воно наповнюється любов’ю тих людей, яких вона любить, бо тоді вони стають частинками її серця, джерельцями радості і співстраждання. Любов робить життя людини більш глибоким і змістовним. Людина ж, яка не любить, замикається на собі, вважаючи, що всі блага, які є довкола неї, створені для неї самої, вона втрачає почуття спістражадання навіть на тому рівні, яке притаманне тваринам і цінність чужого життя втрачає для неї сенс.

    Зараз як ніколи гостро постало питання – для чого сучасній людині діти? Раніше людина вже любила ще не народжену дитину, зігрівала її теплом свого серця, бо для неї очікування появи дитини на світ було очікуванням тієї істоти, яка понесе по життю її власний образ. Нині ж людина підсвідомо сприймає дитину як важку ношу, яку їй доводиться нести по життю, а тому сучасна людина поступово починає ставитися до дитини як до ворога. Я так думаю, що саме з ця причина – відсутність любові, і спричинила до такого розмаху явища розбещення душі й тіла, яке штовхає людство до винищення, власне, своєї популяції, що вже набрало ознак всесвітньої трагедії. Ця страхітлива прірва розверзається й під ногами нашого народу.

    Люди говорять про свою любов до Батьківщини, розмірковують про патріотизм, але Батьківщина складається з цих же людей. Вона не є категорією минулого, а є категорією нинішнього і майбутнього. Тому ті батьки, які позбавляють життя своїх ще не народжених немовлят, яким жити в тому майбутньому, позбавляють таким чином майбутнього і свою Батьківщину. Якщо подивитися на кількість щорічних абортів, які здійснюють жінки в Україні, то висновок випливає один – це узаконений геноцид, спрямований проти українського народу. Чи може він бути виправданий?

    В той же час побутує думка, що плід це ще не людина, що на першому етапі вагітності він нагадує всього лише якусь амебу, а дещо пізніше мавпу, бо не сформований як особистість, тому не можна говорити про аборт, як вбивство людини. Більше того, дехто пояснює, що плід є частиною тіла матері і вона має повне право розпоряджатися своїм тілом на свій розсуд. То яким же чином суспільство може вирішити цю проблему?

    Життя кожної людини унікальне і неповторне. Тому вирішувати цю вкрай важливу і для морально-духовного, і для генетичного стану суспільства проблему ми повинні в площині і законодавства, і громадської думки, використовуючи всі наявні в державі засоби інформації. Ця проблема повинна стати глибоко продуманою і цілеспрямованою державною політикою, щоб не тільки держава забезпечувала сім’ю матеріально для догляду за народженою дитиною, а й, у першу чергу, дбала про виховання в своїх громадянах трепетних почуттів перед зародженим новим життям.

    А грунтом для вирішення цієї проблеми повинна бути християнська віра, християнське вчення про сім’ю і шлюб, християнське переконання в тому, що зароджений плід на всіх етапах свого розвитку вже є людиною і до нього повною мірою стосується Божа заповідь «не вбий». Тому в своїй політиці стосовно вагітності влада й суспільство повинні виходити не з постулатів матеріалістичної чи язичницької антропології, чи прийняття якогось іншого, чужого нашому менталітету, світогляду. В нас немає проблеми перенаселення, а навпаки, за час незалежності припинили своє існування близько тисячі українських сіл, чисельність українців катастрофічно скорочується. В Україні набирає свого розмаху трагедія вимирання народу, бо смертність переважає народжуваність. В той же час, ми маємо найродючіші в світі землі, здатні прогодувати не лише сто чи й більше мільйонів українців, а й щонайменше пів Європи навіть через сто й більше років.

    Український народ сповідує християнську, переважно православну віру, а наша віра ніяк не вкладається в практику абортів і штучного переривання вагітності. Причина аморального відношення до вагітності в тому, що сучасні молоді батьки не хочуть обтяжувати себе народженням і вихованням дитини, в їхній свідомості більше егоїзму, аніж відповідальності перед зачатим ними ж новим життям і любові до нього, а ідеологія споживацтва, яку так активно насаджують всіма засобами, тільки сприяє розростанню цього ганебного явища.

    Тому здорові сили суспільства повинні протиставити цій морально-духовній деградації закон і громадський осуд. Але, на жаль, громадський рух за духовно-моральне оздоровлення нації, в тім числі й що стосується цієї нагальної проблеми, ще достатньо слабкий, він не залучає у свої союзники ні засоби масової інформації, ні мистецтво, які, в свою чергу, не роблять майже ніяких кроків, аби сприяти якомога ширшому висвітленню, власне, трагічної ситуації.

    Також і держава зовсім не дбає про те, аби широко залучати виховні заклади до виховання підростаючого покоління в дусі високої моралі на засадах християнської науки любові, людяності, жертовності, цнотливості, тобто лишається осторонь від підготовки до життя нових поколінь як високо-моральних особистостей.

    Навпаки, йдучи за згубними віяннями західного світу, людям все ширше з екранів телевізорів та сторінок друкованої продукції пропагується культ сексу, тобто культ самолюбства й насолоди, а паралельно з цим – культ насильства і звірячого протиборства.

    Апостол Павло назвав сім’ю малою церквою, в якій панує віра й милосердя, в ній виховуються почуття обов’язку і смирення, звершується свята справа служіння один одному, тобто сім’я для дітей стає першою школою християнської любові й грунтом, на якому вони виростають особистостями, яких не так просто згодом втягнути в згубні пристрасті. Ось чому демони заповзялися зруйнувати перш за все Церкву. Вони це роблять як ззовні, так і зсередини, а також руйнують сім’ю, щоб зруйнувати сам її дух – християнську любов і ту душевну теплоту, без якої життя втрачає свій смисл.

    Але прихильники штучного переривання вагітності виправдовують його тим, що, забороняючи таку можливість, людину позбавляють таким чином насолоди й радості життя. Ви знаєте думку багатьох: «Доки молодий, треба пожити для себе». Нинішній розвиток цивілізації пропонує людині в світі всілякі засоби й можливості для організації саме комфортного життя. Як його сполучити із християнською вірою, що прийшла до нас із глибини століть і вчить людей до утримання саме якраз у питанні задоволення своїх бажань і насолоди життям?

    Християнство не вимагає від людей насильного утримання в усьому, що складає їхнє життя, тобто аскетизму. Творець дав людині волю вибору, але хіба тілесне й духовне розбещення, аморальність приносять їй щастя? Та й потім, Христова Церква встановила Таїнства шлюбу, під час якого прикликається благодать Святого Духа на тих, хто вступає в подружнє життя, кладе на їхні голови царські вінці як символ небесного освячення. Християнство, навпаки, виховує в своїх вірних радісне відношення до життя. Почитайте Євангелію, де Христос говорить Своїм учням: «Радійте!». І преподобний Серафим Саровський усім, хто до нього приходив, говорив: «Дітки, радійте й веселіться».

    Про те, що Церква позбавляє людей радості життя, говорять далекі від віри люди, ті, кому подобається жити в розбещенні душі й тіла, в задоволенні свого самолюбства, що аж ніяк не сумісне із поняттям християнської сім’ї як малої церкви. Такі люди забувають про духовні цінності, які є головними в житті людини як істоти розумної і духовної. Для них головне – випити чашу задоволення до дна, але увесь жах полягає в тому, що вони зі своєї волі в чашу задоволення додають і невинну кров убитих абортами своїх дітей.

    В той же час, ми знаємо безліч прикладів життя видатних людей, які стверджували, що справжнє щастя людини полягає в підпорядкуванні тіла душі, в приборканні пристрастей і низьких інстинктів, в загартуванні волі та в умінні організовувати власне життя. Вони не ховалися від світу, не відмовлялися від його тих чи інших матеріальних досягнень, вони любили свої сім’ї, були вірними друзями, досягали високого становища в суспільстві, були гідними громадянами своєї держави. Всі вони визначали щастя людей як внутрішній моральний стан, почуття честі й совісті, як вірність любові й дружбі.

    Виникає закономірне запитання – невже ми повинні сприймати цих людей як фанатиків, мрійників і людиноненависників тільки тому, що вони зберігали чистоту стосунків, надавали перевагу духовному перед тілесним, хоча й палко любили і, я переконаний, що отримували задоволення й від тілесної близькості, але в той же час вважали розбещення приниженням духу, розтлінням людської волі, а бездуховне життя вважали збідненим і безцільним. В нестримному сексі люди обкрадають себе, віднімають у себе все краще і стають нездатними відчувати високе і справжнє.

    Культ насолоди не обмежується одним лише сексом. Людину переконують у тому, що щастя полягає в матеріальних благах, які треба постійно здобувати, а ще так само постійно шукати розваг. Але людська душа, закріпачена гріхами, не відчуває від того справжньої радості, і людина намагається знайти її в чомусь іншому, але, на жаль, не в євангельській науці спасіння, яка є істинною.

    Світ зла не відступив перед християнством, він наступає на людство під різноманітною і дуже привабливою для духовно спустошеної людини личиною, тому що в своїй переважній більшості люди оминають храм Божий, втікають від Бога, ховаються від Його зору, як свого часу намагався сховатися Каїн після того, як убив свого рідного брата Авеля, таким чином проливши першу кров на землі.

    Людство живе в атмосфері цинізму й розбещення – розбещення нахабного, агресивного, що оголосило цнотливість і сором пережитками минулого, недоречними в умовах прогресу. Розбещення дивиться нас з екрана телевізора, монітора комп’ютера, сторінок газет і журналів, з вітрин магазинів і рекламних щитів. Розбещення настільки в’їлося в душі людей, що навіть віруючі стоять у храмах більше схожі на мертвих, аніж на живих. Тому храми вже не сприймаються як духовні лікарні, не стають справжніми осередками боротьби з гріхами, бо насправді люди не ведуть боротьби з порокам в своєму житті – каються і знову роблять те ж саме. Сатана добре знав, що робив, коли руйнував із допомогою розбещення храм людської душі, таким чином відводячи її від покаянного стану. Нині він уже не боїться храмів, перед якими ще не так давно тремтів і трусився.

    Розбещена душа без тривалого і щирого покаяння не може прийняти благодать Святого Духа. Людина, розбещена гріхом, майже безсила й нездатна до самовідданої і важкої праці над собою, вона беззбройна перед пристрастями й тому потрапляє в замкнене коло, з якого може вирватися тільки сильний духом. Всі ж інші скочуються в антисвіт.

    Якщо раніше дорогу до цього антисвіту, в якому намагалися заховатися від проблем справжнього світу, відкривали алкоголь і наркотики, то згодом до них приєдналося телебачення та Інтернет, мережа якого все густіше й густіше, як павук свою жертву, обплутує землю. Вони дали людині можливість занурюватися в інтимне життя інших, переживати їхні пристрасті, їхні відчуття в мить здійснення злочину, якихось пригод, які постійно пропонує чи екран телевізора, чи монітор комп’ютера.

    Телевізор, а останнім часом Інтернет, глибоко уражують творчі здібності людини, дані їй від Бога, роз’єднують подружжя один від одного і дітей від батьків, насаджують індивідуалізм, виховують байдужість і жорстокість. Сім’я втрачає свою духовно-моральну структуру, а людина, яка постійно спостерігає і, тим паче, переживає сцени насилля, вбивств і відритого сексу, звикає до них, втрачає навіть залишки любові до рідних, не кажучи вже про сторонніх їй людей.

    Без природної любові відношення батька й матері до власних дітей набуває викривлених рис, вони сприймають дітей як непотрібне ярмо, адже ті вимагають постійної уваги й турботи, а без любові це викликає роздратування і злість. Все частіше батьки починають сприймати дітей як руйнівників сімейного благополуччя і спокійного життя, а тих, хто руйнує, треба вчасно ізолювати, або знищити.

    Справа в тому, що проблему падіння народжуваності слід розглядати не в економічній площині, адже ця проблема набагато складніша й серйозніша. Треба змінювати саму людину, але з її ж допомогою, змінюючи моральні пріоритети, піднімаючи шкалу цінностей до належної для неї висоти, змінювати сам менталітет. Людина повинна повернути в своє серце любов, звільнити себе від полону насолоди, перестати бачити в грошах і комфорті смисл свого життя, облагородити своє подружнє життя обопільною любов’ю. Для цього потрібен подвиг, але чи здатна сучасна людина на подвиг навіть в ім’я найрідніших для неї людей? Нині це сприймається як замах на особисту свободу.

    Пам’ятаєте слова Ісуса Христа: «Я прийшов зробити вас вільними»? Тобто, дати людям свободу. Але свободу від гріха, а не від власної совісті. Та нині свобода все більше стає свободою від моралі, все більше втягує людину у вседозволеність, що породжує в ній ниці бажання й пристрасті, які роблять її саму, а, відповідно, і її життя демонічним.

    Духовно-моральна чистота неможлива без віри в Бога. А що треба для того, аби повернути людям втрачене щастя й задоволення життям? Відповідь проста, її треба шукати в досвіді минулих століть, – вона полягає в тому, щоб напружити всі свої сили. Для цього треба зробити те, до чого я закликаю майже на кожній літургії, – розкрити Євангелію й уважно читати, розмірковуючи над кожним словом, адже в ній написано все, що треба людині для керування в своєму житті. Але треба її не просто читати як гарну казочку, а повірити і намагатися виконувати. І виконувати все, що в ній написано. Ця Вічна Книга повинна стати книгою життя кожного з нас.

    Біда в тому, що в сучасної людини змінений християнський менталітет. Нинішня людина може говорити про Бога, навіть відвідувати богослужіння і приймати Таїнства, в той же час головним у своєму житті ставити не Бога, а себе і власні відчуття. Сучасні християни пам’ятають про Бога, але забули про Христа і Його хресний подвиг в ім’я спасіння людей.

    Коли спостерігаєш за поведінкою сучасних християн, то складається враження, що вони, хоча й визнають свою особисту гріховність, все ж або забули про первородний гріх, або перевели його у сферу етичних стосунків. Але ж ми знаємо те, що гріх пустив глибоке коріння в людську природу, деформувавши її первісну чистоту, заразивши її хворобою, що уразила душу й тіло. Саме від цього нам і треба спасатися, бо слово «спасіння» говорить про те, що нам загрожує небезпека смерті й пекла, від яких і слід спасатися, а спасіння полягає у хресній Жертві Ісуса Христа.

    Архієпископ АФАНАСІЙ (Володимир) Шкурупій

    м. Полтава

  • Архієрейське богослужіння 28-ої Неділі після П’ятидесятниці

    Архієрейське богослужіння 28-ої Неділі після П’ятидесятниці

    20 грудня 2020 року, 28-ої Неділі після П’ятидесятниці, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію в Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. За літургією владиці співслужили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    Закінчилася літургія уставним многоліттям.

     

     

  • Архієрейське богослужіння на свято Миколая чудотворця

    Архієрейське богослужіння на свято Миколая чудотворця

    «З давніх часів святитель Миколай найшанованіший святий серед православних українців. Ми мало знаємо про його життя. Але те, що знаємо, говорить нам про нього, як про людину честі й совісті, для якої головним у житті були любов і доброта, що він їх так щедро виявляв до знедолених і поневолених», – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський.

    19 грудня 2020 року, в день вшанування святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію в Свято-Михайлівському кафедральному храмі. За літургією владиці співслужили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятельпарафії, благочинний Полтавської області.

    «В повсякденному житті ми часто звертаємо свій зір до святителя Миколая, особливо в тяжкі його миті – як нам вчинити в тому чи іншому випадку, просимо його допомоги. Але в будь-якому випадку для того, хто живе за правилами православної віри, головним критерієм виступає совість, яка наснажується євангельською наукою Спасителя, – сказав у своєму повчальному слові архієпископ Афанасій. – У сучасному світі все вимірюється грошима й мало хто задумується над тим, а скільки ж вартуватиме душа на суді Божому? Відповідь же одна – скільки доброго зробив за життя на землі, такою буде й оцінка твоєї душі на небесах. А вчимося ми цієї мудрості у святителя Миколая чудотворця».

    Після літургії діти – юні парафіяни, привітали присутніх чудовим співом, а святитель Миколай (о. Олександр Горай), обдарував їх солодощами, придбаними на кошти благодійників.