Про Різдво Ісуса Христа, Господа нашого, вітання колядою високопреосвященного Афанасія (Шкурупія), архієпископа Харківського і Полтавського, керуючого Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями, голови інформаційно-видавничої комісії УАПЦ, про те, чому саме хату-музей видатного українського письменника Панаса Мирного обрали для цього Різдвяного дійства, наша розмова з Владикою.
Владико Афанасію, щойно вас вітали колядою з Різдвом Христовим дитячий хор Свято-Михайлівської парафії Івонченець та архієрейський хор Харківсько-Полтавської єпархії міста Полтави в музеї Панаса Мирного. Цікаво, чому саме в цей передріздвяний час завітали на гостину до хати видатного полтавця, письменника Панаса Мирного і ви, і колядники?
Архієпископ Афанасій: Так, ми завітали в гості до видатного українського прозаїка, полтавчанина Панаса Мирного, а, вірніше, Рудченка, бо Мирний – це його псевдонім, тому що тут наче б як застигла в часі патріархальна Україна, яка, на жаль, нині відходить в історію. Це дуже сумно, ні душа, ні розум не хочуть цього приймати, хоча цивілізація розвивається своїм шляхом і зупинити цей процес неможливо. Тому, очевидно, й тягне в такі місця, де ти можеш торкнутися душею до справжньої України.
А Панас Мирний уславив українське слово, літературу, наш народ, Полтавщину й саму Україну. Тут витає дух його геніального слова, яке наснажує вже не одне покоління українців бути українцями, народом, бо, як сказано у Святому Письмі, спочатку було слово. І словом Творець творив усе живе і неживе на землі.
Без власної мови немає народу, немає держави, бо немає культури, яка й робить гурт людей народом. Саме завдяки культурі, яка твориться словом – у пісні, в літературі, філософії, в усіх сферах людської життєдіяльності, взагалі в усій сукупності людської думки, а слово Панаса Мирного стало однією із складових нашої культури, ми, не маючи держави, не те, що збереглися, а виросли до рівня усвідомленої нації.
Але повернемося до сьогоднішнього дня. Різдвяними вечорами і в наступні дні в цій хаті ніколи не зачинялися двері – сюди, як голуб’ята, впурхували гурти дітей, заходили з морозу дорослі, щоб колядою сповістити господарю радісну звістку – Син Божий народився, щоб спасти світ. А народився у простій бідній сім’ї, як, власне, і Панас Мирний, який і життя прожив, працюючи звичайним бухгалтером із скромним достатком.
І, в той же час, словом творив диво. Хоча, навряд чи хтось із полтавців тоді про це знав, тому що в той час в Україні російським імперським урядом було заборонено будь-який друк українською мовою, в тім числі й літературних творів. Українська мова була під забороною. Твори Панаса Мирного виходили в світ на Галичині. Але в ХХ-му столітті його творчість набула великої популярності в Україні. Він – корифей української літератури. Мова його письма настільки багата, барвиста, соковита, що за його творами можна вивчати українську мову, особливо українцям, адже вона закладена в нашу генетику. Твори Панаса Мирного пробуджують голос предків, відтворюють неймовірний мовний запас, що таїться в глибині генетичної пам’яті. Знаєте, дорослим не треба буде й уроків з мови, щоб швидко відновити мову своїх прабатьків. Пробуджена творами видатного полтавця, вона вирине на поверхню й витіснить оте мовне сміття, яке заполонило мізки наших співвітчизників, збагатить мовний ареал, розширить мовну гамму, людина відчує себе по-справжньому особистістю. Використання в житті лише чужорідної мови збіднює духовний стан людини і це суттєво впливає взагалі на всю сукупність її світосприймання та світогляду. Така людина може не відчувати своєї обмеженості безпосередньо, але навіть тоді, коли вона не відчуває своєї обмеженості, так насправді є і будь-який експерт це легко виявить. Але зараз, коли ми спостерігаємо загальний занепад культури, цю деструкцію вже майже ніхто не помічає.
Саме тому, коли мені повідомили, що наші дитячий і дорослий хори хочуть привітати мене з Різдвом Христовим колядою, а разом зі мною і всіх полтавців, я попросив влаштувати це в хаті-музеї Панаса Мирного. Але тут є ще один момент. Ім’я Опанас це, власне, Афанасій. Панас Мирний письменник, і я – письменник, тим паче, що, як і він, так і я у своїй творчості кохаємося у багатстві рідної мови. До речі, тут, у музеї, зберігається родинна святиня Рудченків – ікона святителя Афанасія, чудотворця Лубенського, патріарха Царгородського, ім’я якого я прийняв під час чернечого постригу. Він також і мій небесний покровитель. Тому Різдвяна коляда в цьому домі для мене знакова.
Мати Божа не мала де народити Дитя, бо не знайшлося місця в людському житлі, а тому знайшла прихисток у печері, куди загонили в негоду овець. А якби Ісус народився в багатій сім’ї, тим паче, в царській або високого сановника, то мав би, очевидно, більше можливостей проповідувати слово Боже, а так Він жив увесь час переслідуваний, навіть голови Своєї не мав де прихилити.
Архієпископ Афанасій: Христос прийшов у цей світ, щоб Своїм життям і хресною смертю вказати нам шлях, яким тільки й можна спастися в життя вічне. Він приходить у наше життя не тільки повчати словом, а й показати нам, у чому ж полягає справжня велич людини, твореної за подобою Божою.
І, яким би не був озлобленим світ, що Його оточував, якими б тяжкими не складалися обставини життя, Він завжди залишався Людиною, Своїм життям і прикладом показуючи, що великий не той, хто народився в багатстві чи займає високу посаду, а великий той, хто, незважаючи ні на що, залишається добрим, людяним, совісним, хто не шукає своєї вигоди понад усе, навіть відкидаючи елементарну людську порядність, а спирається на волю Божу і не забуває про ближнього, ким би цей ближній не був. Христос якраз і явив нам ідеал такої Людини
Так, Христос показує нам шлях до змін у нашому житті, але через зміну, найперше, нас самих. А ми чомусь вважаємо за головне зміни то в економіці, то ще в чомусь, залишаючи осторонь свою внутрішню суть.
Архієпископ Афанасій: Звичайно, якими б не були вдалими, скажімо, економічні чи політичні реформи, але вони не преобразять ні нас, ні наше життя. Щоб наше життя стало кращим, треба кожному почати зі свого серця. Але де взяти сили відмовитися від згубних, порочних звичок, на які нас постійно штовхають гординя й самолюбство? Христос показує нам шлях до досконалості й дає ключ до преображення власної душі, а, отже, й світу.
Владико, що б ви хотіли побажати полтавцям?
Архієпископ Афанасій: В ці дні всі ми радіємо від того, що Бог народився серед нас і став одним із нас. «З нами Бог» – співає Церква, стверджуючи найголовніше, що є в нашому житті. Тому бажаю всім не відчувати себе покинутими, забутими, безсилими, нездатними щось змінити у своєму житті, бо з нами Бог і з Ним ми спасемося.
А Різдво говорить нам про те, що оте спасіння, про яке ми так часто говоримо, але, власне, достеменно й не знаємо, що воно й таке, сьогодні кладеться до наших сердець з лагідністю новонародженої дитини. Нам би тільки прийняти це Дитятко щиро й з любов’ю, і плекати як найдорожче і найцінніше, що ми можемо мати. Тоді ми відчуємо і всю силу життя, яку дає нам Бог у Різдві Свого Сина, відчуємо надію, впевненість і стійкість, тоді отримаємо натхнення для перетворення самих себе й свого життя на краще.
І нехай сьогоднішня різдвяна радість, що засяяла із неба Віфлеємською зорею, світлим променем оновить наші душі, наші долі, нашу неньку Україну, принесе їй мир, злагоду, а ще, як писав Тарас Шевченко: «єдиномисліє», бо воно нам потрібне, мабуть, найбільше. Тож нехай Божа благодать зійде на нашу Батьківщину, на рідну землю, на кожного з нас, бо Христос народився і Своїм народженням приніс різдвяну радість і щастя.
Христос народився! Славімо Його!
Прес-центр Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ
