Ще раніше, в одному із своїх матеріалів, я писав про те, що навесні й восени у противників УАПЦ відбувається закономірне загострення. Ось і цими днями з’явився черговий рецидив. Така собі пані Наталія Шевчук, вустами якої наші супротивники обливають брудом Предстоятеля, а, отже, й усю повноту Церкви, намагаючись таким чином завдати непоправної шкоди й ще більше захитати в нашій Церкві тих, хто й так хитається, знову вкинула в інформаційний простір черговий фейк.
Але спочатку слід нагадати подію, яка сколихнула всю Україну, особливо її патріотичну частину, восени минулого року, коли Патріарх УПЦ Київського патріархату Філарет звернувся з листом до Патріарха РПЦ Кирила й Архієрейського собору цієї Церкви. Лист датований 16 листопада 2017 року. В листі звучало покаянне прохання, як прийнято згідно церковного етикету, простити й помилувати його за колись вчинений розкол у цій Церкві.
Одні в українському суспільстві обурилися таким вчинком свого духовного отця, інші сприйняли байдуже, а продажні ЗМІ, коли хвиля обговорення дещо вщухла, оголосили вчинок Патріарха ледь не геройством, проявленим заради рідної Батьківщини.
Покаянний лист-звернення Патріарха УПЦ КП Філарета до Патріарха Кирила та архієрейського собору РПЦ викликав збурення громадської думки не тільки в суспільстві, а й у самому Київському патріархаті. Що характерно, в перші години, коли ця новина з’явилася, УПЦ КП категорично відкидало це повідомлення російських ЗМІ.
Речник УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря) заявив, що «Глава Української Православної Церкви Київського патріархату ніколи не звертався до Російської Православної Церкви з проханням про помилування». Очевидно, не були готові до того, що покаянний лист буде опублікований так швидко, тому спочатку й заперечували.
Але, оговтавшись і зрозумівши, якої шкоди репутації Патріарха Філарета й УПЦ КП заперечення існування того листа наробить, через якийсь час владика Євстратій був змушений констатувати його наявність. Навіть навів повний текст, в якому був не менш шокуючий підпис: «ваш собрат Филарет». В УПЦ КП заявили, що ні про яке покаяння в листі й мова не ведеться. Але як по-іншому сприймати такі слова: «Прошу прощения во всем, чем согрешил словом, делом – и всеми моими чувствами, и так же от сердца искренне прощаю всем”?
Давайте хоч на мить уявімо, що б творилося в українському ЗМІ, особливо в коментарях представників Київського патріархату та тих журналістів, що годуються з їхнього корита, якби з чимось подібним звернувся до РПЦ предстоятель нашої Церкви – УАПЦ? А якби єпископи з’їздили до Москви на поклін, як це зробили владики Київського патріархату Димитрій (Рудюк) та Євстратій (Зоря)? Та нас би одразу ж звинуватили у зраді України і в усіх мислимих і немислимих гріхах! А Патріарху Філарету й Київському патріархату все зійшло, як кажуть, із рук.
Так я починав писати свій відгук на опублікований лист Патріарха Філарета одразу ж після його появи в інформаційному просторі. Але, з певних причин, так і не дописав, а потім це втратило свою актуальність. І, як тепер видно, даремно, хоч і знав, що прийде весна – час нової наклепницької кампанії проти УАПЦ. Але навіть я не міг подумати, що протилежна сторона зважиться на таку явно грубу й дурнувату підробку. Але ж відважилися, бо як розгортати наклепницьку кампанію, коли зі своїм Святійшим Патріархом так прорахувалися?
Тим паче, що покаянного листа до Патріарха Кіріла Патріарх Філарет написав, про домовленість за переговори в одній із столиць прибалтійських країн з РПЦ повідомили вустами свого речника архієпископа Євстратія, про те, що втомилися вести переговори з Константинопольською Церквою й тому пішли на зближення з РПЦ, заявили. Але зробили дипломатичний «прокол» – заявили, що ніяких переговорів з РПЦ вести не будуть. Ось тобі й за рибу гроші! Чи за чорну ікру з соболями? Для чого тоді було й город городити, щоб потім так безславно завершити?
Тож тепер, затіявши якусь нову гру проти УАПЦ, вирішили скористатися з досвіду гітлерівського пропагандиста часів Другої світової війни Геббельса, який заявляв про те, що чим більш неправдива інформація, тим швидше в неї повірять. І швиденько зліпили історійку з листом до Патріарха Кіріла від імені Митрополита Макарія, і запустили її через перевірену помічницю в брудних іграх проти УАПЦ – Наталію Шевчук.
Пані Наталя людина обдарована, непересічна, служила в попереднього Предстоятеля покоївкою, правда, нині виставляє себе міфічною «першою помічницею», хоча в нього ніяких помічників, тим паче помічниць, не було, бо, навчений життям, нікому не довіряв. Але з перших днів кончини митрополита Мефодія пані Наталію стали використовувати як рупор у боротьбі за ліквідацію УАПЦ. Що вже там сталося – чи перекупили, чи така вже в неї люта неприязнь до нинішнього Предстоятеля, Митрополита Макарія, але «мочити» вона його взялася по-путінському.
Та справа тут не в Митрополиті Макарії. Справа у справді народній, суто українській Церкві з героїчною столітньою історією, Церкві, існування якої не дає зацікавленим особам омосковити українське православ’я. Із самого початку третього відродження УАПЦ в 1989 році, її намагалися ліквідувати всі президенти незалежної України, не став винятком і нинішній гарант Конституції.
Але як це зробити? Звичайно ж, вивіреним методом. Тим, про який написано у Євангелії: «Уражу пастиря і розбіжаться вівці». Так НКВС вчинила в 1927 році, коли всілякими маніпуляціями усунула з посади предстоятеля УАПЦ стійкого і непоступливого митрополита Василя Липківського, а згодом розправилася і з самою Церквою.
Так само й нині. Поширенням неправдивої інформації у ЗМІ, організацією провокацій, використанням підставних осіб, шаленим тиском з боку органів влади й, перш за все, центральної (хто б сумнівався!), вже третій рік ведеться кампанія по знищенню УАПЦ. Ініціатива цієї кампанії, без сумніву, виходить із Київського патріархату.
Без сумніву звідти, тому що ліквідація нашої Церкви вигідна тільки йому й більше нікому. А найвірніший шлях до перемоги в цій боротьбі – дискредитація Предстоятеля й архієреїв УАПЦ.
А тепер про деякі питання зі звернення Наталії Шевчук.
- Тільки хвора на голову людина може повірити в те, що галицькі священики й очолювані ними парафії підуть під омофор заклятого ворога українського православ’я й незалежної України Патріарха РПЦ Кіріла Гундяєва. Тим паче, Митрополит Макарій.
- Висловлюванням про те, що
«Ви підписали свого листа до Московського Патріарха словами: «От имени Архиерейского Собора УАПЦ». Але чи розглядався Ваш лист на Архієрейському Соборі? Коли? І чому тоді Ви приховали це рішення від священиків та вірян УАПЦ?»,
а тим паче:
«Ви просите визнати єпископські хіротонії, що були здійснені з 1990-го по 1996 рік. Але ж більшість членів Архієрейського Собору УАПЦ отримала єпископський сан після 1996 року. Що ж тоді робити з цими єпископами? У сучасній УАПЦ 14 єпископів… Перепрошую, Владико, а який статус Ви передбачили для решти 11 єпископів УАПЦ? Якою буде їхня доля?», – клин між нами, архієреями, і нашим Предстоятелем, вбити не вдасться, бо ми чудово розуміємо, що такого листа в природі бути не може.
- Звернення:
«Пробачте, Владико, але хіба Ви не усвідомлюєте, що листування з вищим керівництвом Російської Церкви під час війни на предмет неформального розподілу сфер впливу в Україні є зрадою інтересів свого народу?» – то це вже, вибачте, відвертий ідіотизм. Всі знають, що митрополит Макарій благословляв Львівський майдан із самого його початку і відстояв на ньому з протестувальниками до останнього дня. З перших днів російської агресії організував гуманітарну допомогу захисникам України, особисто сім разів відвідував з великою гуманітарною допомогою АТО, об’їздивши увесь периметр передової вздовж і впоперек, не залишивши без уваги жодного блокпоста. І це, до речі, маючи за плечима більше сімдесяти років!
Ще в жовтні 1989 року одним із перших вийшов зі складу РПЦ та увійшов до щойно відновленої УАПЦ й перебуває в ній до сьогоднішнього дня беззмінно, створивши найбільшу і найміцнішу єпархію.
- І, нарешті, шедевр:
«Я прекрасно знаю Ваш стиль і розумію, що текст, під яким стоїть Ваш підпис, написаний не Вами і, можливо, не на території України. Ба більше, я гадаю, що Ви не до кінця зрозуміли зміст листа, який підписали».
Звичайно, що писаний лист не владикою Макарієм і не його оточенням, а людьми з інших організацій, ляльководами пані Наталії.
- А ось ці слова так і зовсім із головою підтверджують факт замовного фейку:
«Хто пообіцяв Вам передати цей лист адресатові? Хто гарантував, що адресати, тобто Московський Патріарх і Священний Синод, позитивно розглянуть Ваші прохання?»
Читаючи лист, начебто написаний митрополитом Макарієм, добре видно, що писала його людина далека від церковного життя УАПЦ і етикету та манери написання офіційних документів. Сама ж стаття пані Наталії не що інше як наклеп, приниження честі й гідності та ділової репутації Владики Макарія, звичайнісінький шантаж, фактом якого повинні були б зайнятися судові інстанції.
- Підпис у листі «ваш богомолец и собрат», так і зовсім поза критикою. Я також знаю стиль Митрополита Макарія, як і те, що коли він не згоден з якимись словами чи уривком у тексті, то сам виправить, або наполяже, щоб виправив автор. І що-що, а такого підпису він аж ніяк не міг допустити.
- Цитата з листа:
«Помісний Собор УАПЦ обрав Вас на посаду Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви. Посівши цю почесну посаду, Ви, щоби зосередитися на своїх нових обов’язках, мали би відмовитися від керівництва Львівською Єпархією. Як відомо, Ви цього не зробили»,
викликає закономірне запитання – а чому цього не зробив за життя Митрополит Мефодій з Тернопільською, чому до останнього керував нею? Але ж тоді у вас не виникало подібне запитання. Та й спробували б ви так ось безапеляційно хоч раз повестися з Митрополитом Мефодієм!
- Цитата з листа:
«Як тоді розуміти Вашу політику стосовно Кафедрального Собору УАПЦ у м. Києві – Свято-Андріївської Церкви? Як відомо, на сьогодні УАПЦ втратила цю святиню. Й тим самим втратила свій Київський церковний центр. То ж, можливо, Вам ніколи і не був потрібний Кафедральний Собор у Києві?»
За Андріївську церкву і Владика Макарій, і архієреї нашої Церкви боряться, як можуть, але перебороти адміністрацію Президента, яка й таким чином намагається загнати нас до Київського Патріархату, ми не в змозі, бо надто вже сили нерівні. Всім відомо, а пані Наталії як нікому іншому, що цією церквою влада нас просто шантажує. Шантажує ще й тому, що, крім усього, на Андріївську претендує Патріарх Філарет, який нині в цілковитому фаворі у президента Петра Порошенка і його оточення. То для чого лукавити?
- Текст, підписаний іменем Наталії Шевчук, не що інше, як намагання перевести стрілки критики в українському суспільстві з Патріарха УПЦ Київського патріархату Філарета, який дійсно звертався з покаянним листом до Російської Церкви, на Митрополита Макарія і використати це для чергової кампанії дискредитації УАПЦ. Тут немає жодного сумніву. Тим паче, що наша Церква ізольована від ЗМІ і не має можливості рівноцінно відповідати на подібні кампанії.
- «Ще раз прошу Вас, Владико, не мовчіть!» –
патетично закликає пані Наталія. А хіба вже відомо, що Владика Макарій буде мовчати? Хоча б я, на його місці, дійсно, навіть уваги не звернув, адже для чого принижувати себе – Предстоятеля Церкви, первосвятителя, сивочолого архієрея відповідями на всілякі провокації якоїсь причинної жіночки? А «наталки» хай собі заробляють таким гидотним способом сумнівний «авторитет». Митрополит Макарій вже заробив свій авторитет до кінця життя й в історії українського православ’я, і в історії України важкою працею в розбудові Української Автокефальної Православної Церкви. І свідчення цьому – потужна православна єпархія майже з чотирьохсот діючих парафій і більше ста збудованих за його участі храмів. Цікаво, а чи може чимсь подібним похвалитися пані Наталія Шевчук?
P.S. Тридцяти відповідей, як у пані Наталії запитань, не вийшло, по великому рахунку, нічого такого серйозного в тому пасквілі немає, щоб тратити час на його аналіз та ще у Великий піст. До речі, саме у Великий піст наших супротивників тягне спричиняти якісь сварки. Як казав один мій знайомий – мабуть, їм пороблено.
І ще, якщо вже так дорога доля нашої Церкви пані Наталії, то чому вона бере активну участь в її руйнуванні, чому, заявляючи про те, що є відданою вірянкою УАПЦ, веде активну агітацію за приєднання Церкви до УПЦ Київського патріархату? Яка тоді, після приєднання, буде доля в УАПЦ?
І наостанок: можливо, інформація, запущена в ЗМІ про начебто лист Митрополита Макарія, є спробою відволікти увагу української громадськості від перемовин Київського патріархату з керівництвом Російської Церкви, які, більш за все, продовжуються й до сьогодні.
Високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський,
керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією,
голова Інформаційно-видавничої комісії УАПЦ
