В наш час все частіше ставиться питання про створення в Україні єдиної помісної православної Церкви. Болюче питання… здавалося б усі “за”, але, власне, нічого не змінюється. Питання ставиться, а відповіді “ламаються”.
Звичайно, кожній віруючій людині хочеться, щоб Церква була єдиною, бо є лише один Голова Церкви – Христос. То ж виходячи з цього, є логічним, щоб і Церква у Нього була єдина, як за апостольських часів, або хоча б як у першому тисячолітті. А вона розділена… Розділена на Православну, Католицьку, Протестантську, які в свою чергу розділені на окремі самостійні Церкви. Прагнемо єднання, а діємо на роз’єднання. Чому?
Коли звертаємось до історичних описів подій, які привели до розколу Церкви (першого 1054 року, чи тих, які відбулися пізніше), то приходимо до розуміння того, що рушійною силою всіх розколів є людський фактор, коли змішуються в купу людські амбіції та політика приправлені релігійною основою. Можливо, так воно і є. Але, якщо ми є християнами і віруємо, що без Божої волі навіть волосина з голови людини не впаде, то чому не враховуємо дії Божої в церковних розколах? Можливо, це Він так захотів, щоб земна Церква розділилася на багато шматочків? І, можливо, Він не хоче, щоб відбувались об’єднавчі процеси? Бо людина слабка і, коли на землі твориться щось єдине і сильне, то завжди з’являється сила, яка прагне очолити це єдине і сильне і, в повній мірі, скористатись отриманою владою. А це означає, що в такій єдиній земній Церкві може не залишитися місця для Бога і Церква перестане виконувати свою основну функцію – вести до спасіння.
Звичайно ж, Церква може стати єдиною і, мабуть, колись стане. Якщо всі предстоятелі Церков, а за ними архієреї, а потім і ієреї стануть святими і будуть прагнути одного – Божого, то об’єднання здійсниться саме по собі, бо всі будуть одного Духу. Але, на жаль, це лише мрія, яка не має під собою жодного пігрунтя. Судячи з усього – з Біблійних текстів, які описують останні часи, та з тієї ситуації яка складається в світі, через певний час світом відкрито буде правити одна сила (не Божа), яка й земну Церкву перетворить на свій придаток і використає для знищення людства. Цей другий варіант, на превеликий жаль, є більш вірогідним. Але, це не є трагедією.
Ми мріємо про єдину Церкву на землі, а вона є єдиною на Небі. Є, і ніколи не переставала бути. Єдина, неподільна, вічна Церква, яка приймає в своє лоно незалежно від конфесійної приналежності, а в залежності від віри підтвердженої життям. Бог один і Церква завжди була і буде єдиною, але не на землі. На землі ж, доки є люди, які прагнуть бути з Богом, Бог буде створювати для них умови, в яких душа людська зможе Його сповідувати. Можливо, саме для цього і потрібно, щоб влада церковна була розподілена в різних “руках” і щоб Церкви, ведучи між собою земні змагання, висвітлювали б недоліки одна одної і цим допомагали одна одній очищатись і дотримуватись світла Божого.
Звичайно ж, ми християни твердо знаючи, що Бог один, повинні дбати про те, щоб і Церква була одна, об’єднана Духом Божим, але, одночасно, ми повинні розуміти, що людина слабка, і шукати прояв волі Божої в тих обставинах, які розум наш осягнути не може. А значить і задавати собі болюче питання: “Чи в волі Божій є земне єднання Церков?”
Болюче, дуже болюче питання перш за все для мене, як автора цих слів. Бо внутрішньо я сповідую, як і всі християни, єднання. Але сповідуючи і бажаючи, я, як християнин, запитую і в Бога: “Отче, а чи Ти хочеш того, чого хочу я?”
Болюче питання і болюча відповідь, і тяжкі (не лише для християн) часи надходять. Тяжкі і страшні для людей, які не мають Бога в душі і тяжкі, але благодатні для віруючих, бо принесені через Благу Вість.
о. Іван Полежака
