Звернення
Преосвященного АФАНАСІЯ, єпископа Харківського і Полтавського, керуючого Харківсько-Полтавською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви до тих, хто закінчив духовну школу, але не прийняв священицької хіротонії, а також і до тих, хто хоч і не закінчував духовної школи, але бажає стати пастирем стада Христового в Церкві православній.
Браття мої!
Немає нічого святішого й величнішого за служіння Богу. Ні високі посади, ні володіння бізнесовими структурами, ні матеріальні статки не можуть порівнятися з величчю служіння Господу нашому Ісусу Христу навіть у віддаленому хуторі. Все, що світське, – суєтне і швидкоплинне, а те, що ми віддаємо Богу, – вічне. Згадайте, з якими намірами ви вступали на навчання до духовної школи, згадайте, які високі мрії народжувалися у ваших серцях, коли ви навчалися, згадайте, які плани стосовно служіння Богу й людям малювалися у вашій уяві! Але з якихось причин, які часто не залежали від вас, ви не змогли прийняти священицької хіротонії й нині займаєтеся світським справами. Але ж це невірно, навіть грішно!
Прийнявши в листопаді 2009 року Харківсько-Полтавську кафедру, я зіткнувся із серйозною кадровою проблемою – парафії відновлюються, створюються, а призначити настоятелів для організації церковного життя та богослужінь немає з кого. В той же час як на Полтавщині, так і по всій Україні, проживає багато тих, хто закінчив духовні навчальні заклади православних конфесій, але ще не стали священиками. Саме їх я й закликаю відкинути міжконфесійну упередженість, політично-церковну заангажованість і згадати, що всі ми діти одного Отця Небесного, а наша земна мати – Україна, про яку треба дбати понад усе на світі, особливо про духовний стан народу Божого.
Міжконфесійні негаразди рано чи пізно вирішаться, православні об’єднаються й кожен залишиться наодинці зі своєю совістю. І совість, через яку Господь говорить із нами, запитає – чому ти, обравши шлях служіння Богу, зійшов із нього, чому ти піддався на агітацію й пропаганду і не став на служіння Богу й Вітчизні там, де твого служіння найбільше потребували? Які б оправдання такий не висловлював, Господь не прийме їх, як не прийме й оправдання в тому, що, мовляв, УАПЦ – неканонічна Церква. В Бога немає ні «канонічних», ні «неканонічних». В Бога є або християни, або нехристі. Невже й ви записалися в нехристі?
Де ж ви – сини своєї Вітчизни?! Чому не хочете послужити ділу спасіння народу Божого у життя вічне, чому не хочете послужити на українській духовній ниві? Знаю, що всім хочеться і зарплат високих, і щоб був готовий храм для служіння. Я тільки за це. Але нині настали такі часи, що ні зарплат високих, ні соборів готових, де б вас чекали, в Церкві немає. Вас чекає принижена і знедолена Вітчизна, розгублене в духовних пошуках українство – народ, якого дурять на кожному кроці різного роду «проповідники» закордонних вчень, аби мати з того зиск – хто матеріальний, а хто, виконуючи чужу волю, працює на шкоду своїй Вітчизні. Але немає нічого страшнішого й ганебнішого в цьому житті за зраду віри Православної й України!
Колись козаки йшли на видиму смерть за віру православну, а ви боїтеся тимчасових матеріальних труднощів. Але задумайтесь – ви, прийшовши на парафію, де немає храму, разом із парафіянами збудуєте Божий дім, в якому будете разом підносити хвалу Господу й де наступні покоління православних будуть із пошаною й вдячністю вас поминати! Кращої пам’яті для людини бути не може!
Я поставив собі за мету створення єпархії хоч і невеликої кількісно (хоча територія й велика), але такої, де релігійні громади були б наповнені істинно віруючими побожними людьми й високодуховними пастирями, які вестимуть їх у правді Христовій до спасіння в життя вічне.
Любі мої браття, діти мої! Я поклав своє життя на вівтар служіння Богу вже в серйозному віці, досягнувши певних успіхів у житті світському, чим міг насолоджуватися останні роки, які Господь мені вділив ще потоптати рясту. І як би мені тяжко нині не було, але за вибір свій зовсім не шкодую. Навпаки, безмежно вдячний Господу, що Він поставив мене, многогрішного, перед престолом Своїм. Слава Богу за все!
Браття мої, девізом мого життя є такий: «Якщо не я, то хто?» Кому, як не вам, взятися за святу справу духовного відродження Вітчизни нашої України, адже вона кличе вас, вона стукає у ваші серця – діти мої, народ український, розіп’ятий на перехресті світів, стікає кров’ю душ своїх і благає – поможіть, підставте своє плече, врятуйте від загибелі, ви ж мої діти!..
Є парафії, де люди чекають настоятелів, які б повели їх дорогою спасіння, є земельні ділянки для побудови храмів і, найголовніше, є активні парафіяни. А збудувати храм Божий і залишити про себе добру пам’ять на багато поколінь православного люду, щоб твоє ім’я згадувалося впродовж століть «незлим, тихим словом», постійно підносилася за тебе молитва до Бога, – якої ще найвищої нагороди можна очікувати в цьому світі, і якого спасіння душі своїй бажати?!
Чекаю на Вас, брати мої. Чекає на вас Бог, Церква й Україна!
Березень, 2013 року Божого
м. Полтава
Телефон для консультації: (0532) 653537
E-mail: uaockhp@i.ua
