Дивні ми люди. Часом ми віруємо, що маємо “залізну” волю. Часом, склавши руки, вважаємо, що на все – воля Божа. І в обох випадках ми не пробуємо зрозуміти, яка вона, справжня, воля Божа і воля людська. Я також не берусь розкрити суть волі, але хочу надати певний матеріал для роздумів. Бо ми, християни, по декілька разів на день повторюємо за Ісусом молитву “Отче наш”, промовляючи слова: “Нехай буде воля Твоя”.
Про волю Божу ми можемо “судити” зі слів Самого Бога, читаючи і аналізуючи Святе Письмо. Бог по волі Своїй створив ввесь світ, до якого належить і людина. По волі Своїй Він наділив людину більшими правами та можливостями, ніж весь світ. У волі Божій, щоб людина відвернулась від гріха і повернулась до Нього. Воля Божа відносно людини полягає в тому, щоб людина була святою та спаслась. “Я бо – Господь, Бог ваш; ви маєте ставати святими й бути святими, бо Я – святий. … Я бо, Господь, що вивів вас із Єгипетської землі, щоб бути вашим Богом; тож маєте бути святими, бо Я святий” (Лев. 11, 44-45). Та маючи волю до нашого спасіння, Бог нікого не примушує вибирати Його, а лише розкриває суть речей і чекає на вільний вибір людини, віруючи в те, що людина повернеться до Нього, як блудний син до батька, і стане гідною свого Отця. Вибір за нами. “(Бог) хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди” (Тим. 2, 4).
Кожна людина дбає про щось своє і спрямовує свою волю, як вважає, на досягнення своєї мети. І частіше за все досягає омріяної мети. А досягнувши, бачить перед собою іншу мету і йде за нею, і робить все, щоб нова мета також здійснилась. Бореться людина за свою мету і, приклавши багато до того зусиль, не вникає в суть дії. Не вникає в те, наскільки справді є цінним досягненя. Людина, поставивши перед собою мету, не завжди задається питанням, чи насправді то її мета. Важливим для неї стає процес та задоволення від того, що вирішила певну задачу, досягла певного авторитету, добилась влади, стала на декілька доларів чи мільярдів доларів багатшою, що добилась уваги іншої людини. Людина, просуваючись від пермоги до перемоги, йдучи від однієї мети до іншої і не вдаючись в істинну суть того, що відбувається, втрачає своє життя… І получається, що всі зусилля, які вона приклала в житті, не є плодом її волі, а повним безволлям. Бо ефект від земного життя на фініші дорівнює нолю. Бо воля породжує дію. А дія приносить плоди. Реальні плоди. Плоди, які поєднують з Вічністю. Парадоксальний висновок: доки ми не навертаємось до Бога, всяка наша діяльність – це переміщення за течією, яка несе нас у напрямку смерті. І всі наші труди в такому житті – це як кидання камінців у воду. Хвилі здіймаються і через певний час гасяться і зникають. Щось роблячи в земному житті без спрямування до Бога, ми не робимо нічого дійсного і вартого. Живучи, ми не живемо.
Воля людини починає проявлятись і формуватись з моменту навернення до Життя. Коли, якимось чудом відчувши Істину, людина робить конкретні кроки до свого спасіння. Кроки, які несумісні з отриманням тимчасового задоволення від певної перемоги чи певного досягнення в світі. Воля людини формується і розвивається тоді, коли вона починає жити всупереч принципам виживання в цьому світі та досягнення певних задоволень, а розпочинає справжню боротьбу за своє спасіння. Розпочинає боротьбу не за тимчасове земне життя, а за життя вічне. І на цьому шляху для нас відкривається, що важливим є шукати і виконувати волю Божу. Бо Сам Господь так діяв: “Не спроможен Я нічого діяти від Себе Самого. Суджу Я так, як чую, і суд Мій справедливий, бо шукаю Я не Своєї волі, лише волі Того, Хто послав Мене” (Ін. 5, 30).
Дивні ми люди. Відстоюючи власну свободу, ми втрачаємо Свободу. Дбаючи про життя, ми втрачаємо Життя. Немає Свободи без Бога. Немає Життя без Бога.
“Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенням у Христі. Бо в Ньому Він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові. Він призначив нас наперед для Себе на те, щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі, на хвалу слави своєї благодаті, якою Він обдарував нас у любім Своїм Сині. У Ньому маємо відкуплення Його кров’ю, відпущення гріхів, згідно з багатством Його благодаті, що її вилляв на нас щедро, у всій мудрості та розумі. Він дав нам пізнати тайну Своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у Ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його – об’єднати все у Христі: небесне й земне. У Ньому ми стали також спадкоємцями, призначені наперед рішенням Того, Хто все чинить за радою Своєї волі, щоб ми були на хвалу Його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа. У Ньому й ви, – почувши слово правди, благовість вашого спасіння, в яке ви повірили, – були запечатані обіцяним Святим Духом, що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу Його величі” (Еф. 1, 3-14).
ієрей Іван Полежака
