«Не треба їх відпускати, дайте ви їм їсти», – сказав Христос учням, знаючи, що вони не в силі нагодувати таку кількість люду. Але Він сказав їм ці слова, щоб нагадати їм, що без Нього вони нічого не вдіють, а, отже, ці слова Господа нашого Ісуса Христа до Своїх учнів, звучать як нагадування нинішньому священству, що ми всього лише русла для води із вічного Джерела, яким є Бог», – архієпископ Афанасій (Шкурупій).
22 липня 2018 року, 8-ої Неділі після П’ятидесятниці, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з владикою Афанасієм служили ігумен Антоній (Бондарець) та ієрей Олександр Горай.
«Наша Церква пройшла важкі історичні випробування впродовж столітньої боротьби за автокефалію українського православ’я. За цей час вона пережила три знищення і три відродження, відроджуюсь разом із українським народом до самостійного життя як Тіло Христове. Я постійно нагадую про ту незбагненну жертовність, яку пройшли наші попередники, відстоюючи право народу молитися рідною мовою, спасатися в рідній Церкві, усвідомлюючи, що тільки під її духовною опікою можливе і відродження і утвердження української нації й державності, – сказав у своїй проповіді архієпископ Афанасій. – Адже це не так просто перед лицем смерті не злякатися, не піддатися, не здатися, а залишатися вірним і відданим рідній Церкві й обраному шляху. Ще митрополит Василь Липківський, звертаючись до вірян, сказав як заповів: «Чого злякалися, хіба не знали куди йшли?» Тисячі загинули, але віри православної й Церкви автокефальної не зрадили».
Далі, розкриваючи зміст місії Церкви в житті українського народу, архієпископ говорив: «Маючи таку велику історію, мучеництво, освячення кров’ю мучеників-автокефалістів, наша УАПЦ відіграє в українському суспільстві особливу роль – духовної сили, не заангажованої політикою чи якоюсь ідеологією, яка опікується людським душами, ведучи їх до спасіння. І це те, що зберігає єдність нашої Церкви, не дивлячись на жорстокі переслідування, які довелося перетерпіти їй впродовж ХХ-го століття, постійні перешкоди в діяльності вже й у столітті нинішньому. Сьогодні, як і в попередні періоди, ми молимося за єдність українського народу, за відродження національного духу, за те, щоб православна віра стала основою релігійного життя в Україні. Віруюча людина жертовно любить Бога й рідну землю, а, отже, є справжнім громадянином Вітчизни, а вона в нас одна на всі віки – Україна.
Тож нехай Господь допоможе нам утвердити нашу незалежність, розбудувати рідну Українську Автокефальну Православну Церкву, щоб під її омофором сила нашого народу множилася, як оті п’ять хлібин, що їх роздали учні Христові з Його благословення, бо перед нами всіма стоять великі завдання на історичному шляху державного будівництва. Нехай Господь береже нашу землю, наш народ у єдності духу й однодумності».
