Дорогі брати і сестри!
Незбагненна милість Божа – знову, після зимових холодів і морозів, оживає земля – покликані весняним літеплом, в лісах, перелісках і гаях зацвітають найраніші квіти, на луках, у байраках, балках і ярах вибивається зелена трава, ось-ось вибухнуть смарагдовим листом і ніжними пелюстками квітів дерева, кущі, щоб згодом дарувати нам свої плоди. Птахи опорядковують свої гнізда, в яких скоро зацвірінчать пташенята, безліч комах, малих і великих диких тварин і всього іншого живого, без чого немислима природа і наше з вами життя в ній, готуються до продовження роду. І цей дар Божий – природа, яка є нашим середовищем існування, потребує дбайливого догляду і, найголовніше, захисту.
Але поряд із цим чатує біда – щороку в багатьох місцях Полтавщини (та й по всій Україні) палахкотять степові й лісові сухі трави, кимось із злого умислу, чи з недбальства, чи заради потіхи, підпалені. Гине опале на землю восени насіння різнотрав’я й таким чином скорочується ареал цінних видів флори і фауни, знищується генофонд живої природи, вигоряє верхній, найбільш цінний грунт, вогнем спустошується до цього мальовнича українська земля, на відновлення якої знадобляться сотні років. Тому хочу нагадати вам усім – підпалювати суху траву є великим злочином, адже нічого корисного не може бути у знищенні цілісної й гармонійної біологічної системи, створеної та дарованої людині для її життя Творцем.
Природа, яка оточує нас, є джерелом нашого добробуту, вона насичує нас своїми дарами, а тому, знищуючи її, ми знищуємо основу свого життя. І якщо це джерело вичерпається, то вже ніхто й ніщо не допоможе людині відновити його і самій вижити. Нам треба берегти землю – нашу найбільшу цінність, і все, що на ній.
Дорогі брати і сестри! Переконуйте молодь і старших людей ніде не підпалювати суху траву, і самі не чиніть страхітливого злочину. Не слід випробовувати довготерпіння Боже. Бережіть і охороняйте чарівну й неповторну красу української землі, любіть її і вона віддячить вам здоров’ям і наснагою життя.
Звертаюся до сумління кожного – давайте розумно й бережно ставитися до безцінного дару Божого – рідної землі, залишимо нащадкам не випалену пустелю, а квітучу оазу. Не проходьте повз пожежу, не будьте байдужими, адже байдужість – то ганебна риса людського характеру.
Давайте не будемо карати вогнем землю – джерело нашого життя і наших нащадків!
Високопреосвященний Афанасій,
архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ
