На цій фотографії сторінки з книжечки “Ази православ’я для дітей”. Її вибрав і попросив купити хворий на рак хлопчик. А потім його батько був змушений десятки разів підряд читати саме цю оповідь – про те, як Христос любить дітей і збирає їх біля Себе. І коли вже здавалося вночі, що хлопчик нарешті заснув і можна перепочити, він розплющував очі і просив ще раз.
Коли його вже возили на візочку, бо хвороба дала ускладнення на ноги і кожен крок віддавався болем, 5-річний хлопчик після відвідання церкви раптом вставав у лікарні з ліжка та спокійно ходив відділенням, дивуючи німецьких лікарів. Коли діагноз уже був вироком, він провів кілька днів у сербському православному монастирі та причастився Святих Тайн. Якісь його несподівано серйозні репліки того часу досі змушують шукати глибинних пояснень. Якісь – веселять здоровою дотепністю до сліз і оплесків. Вони гідні стати “цитатами класика” на все життя.
Сьогодні три роки, як це Боже дитя повернулося з Дортмунда до небесного дому. Три роки, як вгорі додалося ангелів. Три роки, як його фотографія стоїть у мене серед ікон.
Ми сьогодні служили панахиду на могилі, я читав похоронний канон над дитиною і не міг позбутися дивного відчуття. Що молитися треба не за нього, а до нього. Що в Бога, в Якого ми віруємо і Якого хоча б трошки знаємо, не може бути інакше. Що мені пощастило знати святого, хай і не прославленого церквою. Який за свої лічені роки пробудив до добра тисячі сердець. Сотням відкрив світ благочинності. Показав, що можна здійснити неможливе – простим харків’янам зібрати сотні тисяч євро на лікування. І що гроші врешті не головне – найціннішого за них не купиш. Його життя – жертовна проповідь, потужніша за витіюваті словесні конструкції багатьох священиків.
Він тепер там, де Христос збирає біля Себе діток: “хіба не знаєте, що заради них Мій Отець улаштував Небесне Царство?”…
Це Діма Ластовка.
Наш ангел-охоронець.
о. Дмитро Шаповалов
