Blog

  • У Лубнах пом’янули героїв Небесної сотні і воїнів АТО-ООС

    У Лубнах пом’янули героїв Небесної сотні і воїнів АТО-ООС

    20 лютого 2021 року, з благословення керуючого Харківсько-Полтавською єпархією ПЦУ, високопреосвященного Афанасія, клірик єпархії ієрей Олег Авраменко, спільно із духовенство м. Лубни, відслужив панахиду за Героями Небесної Сотні та загиблими воїнами АТО-ООС. Цього дня, що позначений жалобою у календарі пам’ятних дат, у сквері Героїв Небесної Сотні, Лубенська громада зібралася, щоб вшанувати подвиг учасників Революції Гідності та подій на Майдані. Під час мітингу були згадані трагічні події (листопад 2013 року – лютий 2014 року), що стали вікопомними та переломними для України і її народу.

    За матеріалами lubnyrada.gov.ua

  • Архієрейське богослужіння в Неділю митаря і фарисея

    Архієрейське богослужіння в Неділю митаря і фарисея

    «Молитва – то велике діло для людини віруючої, бо молитвою вона розмовляє з Богом – дякує Йому за те милосердя, яким Він обдаровує її, і славить Його, як свого Творця, молитва повинна виходити з глибини зажуреного серця і в розчуленні душевному», – АФАНАСІЙ, архієпископ Харківський і Полтавський.

    21 лютого 2021 року, Неділі про митаря та фарисея, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію з чином  за примноження любові в Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. За літургією владиці співслужили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області, та ієрей Іван Полежака, настоятель парафії ікони ПБ «Неопалима купина» м. Зміїв.

    «Ось такою й була молитва митаря – небагатослівна, але палка і слізна, і ті сльози покаяння омивали його зболілу в каятті душу, і знайшли відгук у Бога. Тому вона й припала до серця Богу і потішила Його, і, як сказав Господь: «Цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той (фарисей)» (Лк., 18:14). Бо сказано й у Старому Заповіті: «Понижує Він спину пишного, хто ж смиренний, тому помагає» (Йов, 22:29), – сказав у своєму повчанні архієпископ Афанасій. – Тож завжди слід пам’ятати, що краще згадувати свої власні гріхи, яким немає ліку, аніж перераховувати гріхи чужі, бо кожен із нас відповідає перед Богом лише за свої вчинки. Тому, в смиренні згадуючи свої гріхи й слізно шкодуючи, що вчинили їх, будемо молитися і така молитва буде приємна Господу, Він зглянеться на смирення нашого серця й розчулення нашої душі зарахує нам на спасіння. Де б ми не молилися – вдома на самоті чи в церкві на людях, ми повинні творити молитву в смиренні перед Богом і перед людьми, бо смиренних Бог милує і спасає».

    Після літургії архієпископ Афанасій, на прохання вірян, звершив молебень за здоров’я з читанням акафіста благовірним Петру і Февронії, за молитвами яких до Господа зміцнюється любов між подружжям та утверджується сімейна злагода. Після молебню присутні поклонилися до ікони святих Петра і Февронії із часточками їх святих мощів.

  • Стрітення

    Стрітення

    (проповідь 15 лютого 2021 р.)

    В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

    Дорогі мої, Господь посеред нас!

    Сьогодні, на зламі зими й весни, Божа Мати Марія принесла до храму Богонемовля Ісуса, Якому вготована трагічна участь людини – бути розіп’ятим на хресті перед очима Своєї Матері. І найвеличніша воля Бога – стати Спасителем людей з тієї миті, коли з останнім подихом Він вигукнув у небеса до Отця Небесного: «Прости їм, Отче, бо не знають, що чинять!», і в усі віки, аж до другого приходу в наш грішний світ, щоб чинити Свій праведний Суд.

    Сьогодні – Стрітення, тобто зустріч праведного Симеона Богоприїмця з Немовлям Христом! Зустріч Старого Заповіту з Новим Заповітом, коли старий світ відходив у небуття, а йому на заміну приходив світ новий, на зміну закону крові приходив закон Любові. А ще зустріч зими з весною – духовного холоду відпадіння від Бога, смерті й мороку зі світлом, життям і воскресінням. Як би ми не намагалися пізнати тайну воскресіння з мертвих, але нічого не вийде – це не під силу для осягнення нашим розумом. Та давайте пошукаємо пояснення в оточуючому нас середовищі.

    Погляньте за вікна храму – стоять оголені дерева, схожі на скелет людини. Гілля їхнє, наче голі кістки, в яких відсутнє життя. І будь-який парк, перелісок чи садок нагадує нам цвинтар. Але… там, в землі, живе коріння цих дерев, яке на весні по стовбурах пожене соки, оживить дерева з усім їхнім гіллям. Так і після смерті душа людини.

    Спостерігаємо далі. Ось Господь посилає благодать Святого Духа, весняне сонце зігріло повітря, землю, кожну деревину, кожен корінчик і сад розквітає, з бруньок виривається зелене листя, земля вкривається смарагдовим килимом трави, а на зміну похмурого зимового покривала над нашими головами нашому зору відкривається блакить неба. Щойно нам здавалося, що панує смерть, а виявилося, що життя всього лише затаїлося і в потрібну годину подолало її воскресінням. Це лише один образ нашого майбутнього воскресіння.

    …А сьогодні Богородиця сорокового дня після народження Спасителя прийшла до храму, щоб згідно із Законом Мойсея принести жертву бідняків – двох горлиць. Ця жертва знаменна тим, що символізувала ще в давніх євреїв вилуплення людської душі, бо птах у клітці як душа людини, що знаходиться під владою смерті й пекла. За звичаєм, їх одразу ж на подвір’ї храму випускали на волю. Вивільнившись із клітки, вони злітали в небо і звідти лилася торжествуюча пісня хвали – молитва душі до Бога і вдячність Йому за велику милість спасіння. Там, у високості, молитва людини зливається в єдиний потік з молитвою ангелів і святих угодників Божих і підноситься до Престолу Всевишнього. Небо ми уподібнюємо раю Божої любові.

    Діву Марію зустрів священик Захарія, який вчинив щось неймовірне. Він привів Богородицю не туди, де повинні стояти жінки, а туди, де стояли незаміжні дівчата. Це так вразило всіх, що ніхто не зміг і слова промовити, ніхто не зміг перешкодити йому, бо Захарією керував Дух Святий.

    Я хочу розповісти вам одну дуже повчальну історію, яка відбувалася в дійсності в давньому Єгипті ще задовго до Різдва Христового. В тій країні правив цар Птоломей – людина високоосвічена на той час, і хоч був він язичником, але прагнув до пізнання істини й тому розпорядився перекласти для себе Біблію з єврейської мови на грецьку.

    Про нього розповідали, що коли він влаштовував у своєму палаці гуляння, то на завершення в залу заносили і ставили на стіл накрите розкішним покривалом блюдо. Всі гадали, що то якась вишукана страва. Але коли знімали покривало, то перед очима ошелешених гостей на блюді поставав череп людини. А розпорядник за велінням Птоломея виголошував: “Царю! Пам’ятай, що ти не Бог, а всього лише смертна людина!”

    Щоб перекласти Святе Письмо з єврейської мови на грецьку, було вибрано сімдесят найосвіченіших чоловіків, які, до того ж, були відомі своїм праведним життям. Вони розділили Біблію на частини і працювали над перекладом у різних приміщеннях, відділених одне від одного, в печерах на одному з островів. Після закінчення роботи переклади зіставили й переконалися, що їх здійснено однаково. Серед перекладачів був і чоловік на ім’я Симеон. Коли він перекладав Книгу пророка Ісаї, то вже хотів було замість: «Діва народить Сина» (Іс., 7:14), – написати: «Молода жінка народить сина», але тієї ж миті його зупинив ангел Божий і сказав йому, що він не побачить смерті до тих пір, доки не побачить виконання пророцтва про народження Месії від Діви.

    …Ведений Святим Духом, Симеон Богоприїмець прийшов до храму того дня й тієї години, коли туди прибула й Марія та Йосип із Дитям. Він узяв Немовля на старечі руки, а Господь відкрив його серцю, що то – Месія, що прийшов спасти світ. І тоді Симеон сказав пророчі слова: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром!» (Лк., 2:29). Цю молитву Церква виголошує наприкінці вечірні, яка знаменує собою час Старого Заповіту, а рання – Нового, після Різдва Христового. Тобто, закінчується час Старого Заповіту і починається час Нового.

    Стрітення – свято Богородичне. Діва Марія – Пресвята Богородиця, – хоч і вища за всіх святих, але і Їй тайни відкриваються поступово. Із Святого Письма Вона знала про грядущого Месію. Знала з пророцтв, що Йому вготований тяжкий хрест. Але нині вона прямо почула звернені до Неї слова Симеона Богоприїмця: «І Тобі Самій меч пройме душу!» (Лк., 2:35). І тоді Марія зрозуміла, ЩО очікує Її Сина. Вона дивилася на безтурботний лик Немовляти, а тут – страшне пророцтво, що якась жорстока сила вирве Його з Її рук, і серце Богородиці відчуло страшний біль, – наче меч гострий протнув його наскрізь.

    На одній з ікон Вона так і зображена – проткнута сімома мечами.

    Перший меч – перший біль, перше страждання, коли вона почула пророцтво Симона Богоприїмця, коли пізнала, що Її Син – Той Агнець Божий, Який повинен бути замучений і вбитий заради викуплення гріхів усього світу.

    Другий меч – втеча їхнього святого Сімейства до Єгипту, коли вони йшли по розпеченому піску пустелі, сонце виливало вбивчу спеку і тільки орли зависали в небі та розбійники, що сиділи, як звірі, в скелях і видивлялися чи не появляться одинокі подорожні.

    Третій меч, третя рана – коли Мати Божа забула Господа – ще Отрока – в Єрусалимському храмі на святі й три дні шукала Його. Материнське серце розривалося від муки: «Де Мій Син?»

    Четверта рана Богородиці, четвертий удар в Її серце – коли жителі Назарету хотіли вбити Спасителя, вивели Його з синагоги й поставили на край кручі. До цього часу показують це місце, де під ногами розверзається страхітлива прірва.

    П’ятий меч, що пронизав серце Діви Марії, – звістка про те, що Господа схоплено і приведено на суд до Пілата. Богородиця тоді поспішила у двір цього жорстокого правителя й побачила Свого Божественного Сина – в терновому вінку, обагреного кров’ю.

    Шоста рана – коли Вона побачила, як Господь іде з Хрестом, згинаючись під його тягарем до землі, як Його розпинають, як Він страждає й помирає на Хресті.

    Сьома рана Діви Марії – коли Вона побачила, як бездиханне тіло Спасителя кладуть у гріб.

    Один святитель сказав: «Якби любов усіх святих і ангелів з’єднати в один потік, то цей потік, у порівнянні з любов’ю Божої Матері, виглядав би струмком у порівнянні з морем!»

    І ось любов Божої Матері до Господа перетворилася в страшну муку, якої не зрозуміти людині. Вона – друга Страждалиця за рід наш після Сина Свого, і в Її серце, розширене невимовною скорботою, наче б увійшло все людство.

    Любі мої, тяжкий хрест кожного з нас, але тяжчий хрест Божої Матері. І тому знайте, що чим важче нам тут, на Землі, тим Цариця Небесна до нас ближче.

    І пам’ятайте: як би низько людина не опустилася в своїй поведінці, яким би злочинним не було її життя, якою б нечестивою в очах усього світу не постала людина – в очах Божої Матері така людина всього лише бідна, нещасна, заблукала дитина.

    Любі мої! В тропарі сьогоднішнього свята сказано: «Радуйся, Благодатна Богородице Діво, бо з Тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш…».

    Велика радість для нас, що ми маємо Небесну Матір – Діву Марію, Яка ніколи не відкидає звернених до Неї молитов.

    Амінь!

    Високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння свята Стрітення Господнього

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння свята Стрітення Господнього

    «Сьогодні – Стрітення, тобто зустріч праведного Симеона Богоприїмця з Немовлям Христом! Зустріч Старого Заповіту з Новим Заповітом, коли старий світ відходив у небуття, а йому на заміну приходив світ новий, на зміну закону крові приходив закон Любові», – АФАНАСІЙ, архієпископ Харківський і Полтавський.

    15 лютого 2021 року, свята Стрітення Господнього, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святкову Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління.

    «А ще зустріч зими з весною – духовного холоду відпадіння від Бога, смерті й мороку, із світлом, життям і воскресінням. Як би ми не намагалися пізнати тайну воскресіння з мертвих, але нічого не вийде – це не під силу для осягнення нашим розумом. Та давайте пошукаємо пояснення в оточуючому нас середовищі. Погляньте за вікна храму – стоять оголені дерева, схожі на скелет людини. Гілля їхнє, наче голі кістки, в яких відсутнє життя. І будь-який парк, перелісок чи садок нагадує нам цвинтар. Але… там, в землі, живе коріння цих дерев, яке навесні по стовбурах пожене соки, оживить дерева з усім їхнім гіллям. Так і після смерті душа людини. – сказав у проповіді архієпископ Афанасій. – А сьогодні Богородиця сорокового дня після народження Спасителя прийшла до храму, щоб, згідно із Законом Мойсея, принести жертву бідняків – двох горлиць. Ця жертва знаменна тим, що символізувала ще в давніх євреїв викуплення людської душі, бо птах у клітці як душа людини, що знаходиться під владою смерті й пекла. За звичаєм, їх одразу ж на подвір’ї храму випускали на волю. Вивільнившись із клітки, вони злітали в небо і звідти лилася торжествуюча пісня хвали – молитва душі до Бога і вдячність Йому за велику милість спасіння. Там, у високості, молитва людини зливається в єдиний потік із молитвою ангелів і святих угодників Божих і підноситься до Престолу Всевишнього. Небо ми уподібнюємо раю Божої любові».

    Завершилося Богослужіння уставним многоліттям.

    Після Богослужіння  архієпископ Афанасій освятив воду і свічки та окропив присутніх святою водою.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння 36-ої Неділі після П’ятидесятниці, Передсвята Стрітення Господнього.

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння 36-ої Неділі після П’ятидесятниці, Передсвята Стрітення Господнього.

    14 лютого 2021 року, 36-ої Неділі після П’ятидесятниці, мученика Трифона, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служив ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння 35-ої Неділі після П’ятидесятниці

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння 35-ої Неділі після П’ятидесятниці

    7 лютого 2021 року, 35-ої Неділі після П’ятидесятниці, свт. Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

  • Харківсько-Полтавська єпархія ПЦУ передала одяг  малозабезпеченим родинам

    Харківсько-Полтавська єпархія ПЦУ передала одяг малозабезпеченим родинам

    Допомогти нужденним і зменшити кількість відходів, які потраплять на сміттєзвалище – саме таку ціль поставили собі небайдужі мешканці мікрорайону Івонченці, які зібрали одяг, взуття та іграшки для тих, хто опинився в скрутній ситуації.

    Місцем збору допомоги став Свято-Михайлівський храм. За кілька місяців мешканці мікрорайону назбирали зо два десятки пакетів з речами. Частина з них буде передана пацієнтам психіатричної лікарні міста, дитячий одяг та іграшки відправлять у родини, які мають фінансові проблеми.

    Протоієрей храму Олександр Горай розповідає, що ініціаторкою збору речей стала екоактивістка Людмила Теймуразян, яка є головою відділу охорони навколишнього природного середовища Харківсько-Полтавської єпархії Православної церкви України:

     

    – Саме з її ініціативи і розпочався збір речей, для того, щоб вони не потрапили на смітник, а використовувалися з користю для громади. Розпочали збирати речі восени. Про цю ініціативу я розповідав парафіянам під час служби і багато хто відгукнувся.

    Людмила Теймуразян додає, що раніше сама збирала одяг, який був у гарному стані, але вже не підходив нікому з членів родини, і роздавала знайомим. Те, що нікому не підійшло, передавала до психіатричного медзакладу, а коли в мікрорайоні поселився отець Олександр і збудували церкву, то саме храм став таким збірним пунктом для охочих передати допомогу:

    – Ми гуртуємося на базі храму. Всі речі, які приносять, ми сортуємо і відправляємо туди, де в цьому є потреба. Якщо на одяг та взуття для дорослих є постійна потреба в психлікарні, то куди віддати дитячі речі, ми не знали. Але нам на зустріч прийшла Громадська організація «Полтава без сміття» на чолі з Іриною Пісоцькою, яка забере дитячі речі і передасть потребуючим.

    Екоактивістка говорить, що збором речей займається вже близько 10 років. Спершу це був спосіб розвантажити шафи, а згодом переросло в спосіб життя, ціль якого продукувати якомога менше відходів:

    – Я себе позиціоную як людину, яка живе екосвідомим способом життя. Тому для мене важливо знайти речам можливість повторного використання, а не викинути на смітник.

    Ірина Пісоцька, голова громадської організації «Полтава без сміття», займається роздільним збором понад 20 років. Вона має пункти прийому вторсировини та веде просвітницьку роботу серед населення щодо зменшення відходів:

    – Ми забираємо сьогодні зібрані небайдужими речі для дітей, які в межах акції, започаткованої Яною Куліковською «Зігрій людину», будуть передані тим, хто їх потребує. Кожної суботи о 10.00 ми збираємося у визначеному заздалегідь місці і роздаємо теплий одяг тим, хто його потребує. Дитячі речі також будемо роздавати на вуличних акціях, але більшу частину після сортування будемо направляти адресно в багатодітні та малозабезпечені родини, які їх потребують. На сьогодні до нас з проханням про допомогу звернулося вже чотири сім’ї з дітками.

    Підприємиця та екоактивістка говорять, що дуже важливим є те, що ці речі не потраплять на смітник, а стануть в нагоді іншим:

    – Про те, що потреба в речах є, свідчить те, що на наші вуличні акції приходить дуже багато людей, зокрема, похилого віку. Люди розповідають свої історії, є сироти, які зізнаються, що ніколи не могли собі дозволити придбати гарний одяг. Зараз найбільша потреба в зимових речах. Кожен може долучитися до наших акцій, як в якості благодійника, так і того, кому потрібний одяг чи взуття. Дізнатися про місце проведення акцій можна на сторінці нашої громадської організації у фейсбуці.

    Загалом, за словами Ірини, з кожним роком ставлення населення до сміття і його сортування змінюється на краще. Якщо раніше вважалося, що вторсировину на пункти прийому приносять лише безхатьки, то нині сортувати стає модно. Багато хто приносить відсортовані відходи на пункти прийому, але віддають їх просто так, не чекаючи оплати.

    І Людмила Теймуразян і Ірина Пісоцька наголошують, що сортування сміття є дуже важливим, проте не менш важливим є і зменшення продукування відходів, тому радять в магазинах обирати лише найпотрібніше і звертати увагу на пакування, зокрема, чи піддається воно повторній переробці.

    У найближчих планах у активістів збір подарунків до Великодня. Планують зібрати смаколики для діток-сиріт та військовослужбовців на фронті.

    https://kolo.news/category/suspilstvo/24706

  • Архієпископ Афанасій взяв участь в урочистостях з нагоди річниці інтронізації Предстоятеля

    Архієпископ Афанасій взяв участь в урочистостях з нагоди річниці інтронізації Предстоятеля

    3 лютого 2021 року архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій взяв участь у богослужінні з нагоди другої річниці інтронізації Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

    До другої річниці інтронізації та дня народження Предстоятеля Православної Церкви України в Михайлівському Золотоверхому монастирі відбулися всенічна, Божественна літургія та подячний молебень. Богослужіння звершував Митрополит Епіфаній у співслужінні з єпископатом та духовенством з усієї України, а також Екзарх Вселенського Патріарха в Україні єпископ Команський Михаїл.

    Після літургії митрополит Вінницький і Барський Симеон, від імені Священного Синоду та повноти Православної Церкви України, привітав Предстоятеля та подав йому просфору і букет квітів.

    Митрополит Епіфаній подякував за теплі слова привітань і зазначив, що подія інтронізації є не стільки його особистим святом, скільки спільною визначною подією для усієї нашої помісної Церкви.

    Світлини з сайту pomisna.info

     

  • Архієпископ Афанасій взяв участь у засіданні Священного Синоду Православної Церкви України

    Архієпископ Афанасій взяв участь у засіданні Священного Синоду Православної Церкви України

    2 лютого 2021 року, під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, у Митрополичому домі при Соборі Святої Софії у Київі відбулося перше у 2021 році засідання Священного Синоду Української Православної Церкви (Православної Церкви України). У засіданні взяв участь високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський.

    Синод розглянув та прийняв до уваги річний звіт Харківсько-Полтавської єпархії за 2020 рік.

    Архієреї ухвалили заяву щодо можливого незаконного впливу політиків проросійського спрямування – прихильників Московського патріархату на деякі резонансні судові рішення. Розглянуто й інші важливі питання.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння 34-ої Неділі після П’ятидесятниці

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння 34-ої Неділі після П’ятидесятниці

    31 січня 2021 року, 34-ої Неділі після П’ятидесятниці, свт. Афанасія та Кирила, архієпископів Олександрійських, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святкову Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння 33-ої Неділі після П’ятидесятниці

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння 33-ої Неділі після П’ятидесятниці

    «Із зішестям Святого Духа на апостолів Христових, нам дана особлива благодать, яку ми називаємо спасінням і яка дає нам повноту життя в Господі, без котрої неможливо хоч щось досягти в цьому житті. Тільки сила Божої благодаті відкриває нам двері у справжнє життя», – АФАНАСІЙ, архієпископ Харківський і Полтавський.

    24 січня 2021 року, 33-ої Неділі після Богоявлення, прп. Феодосія Великого, спільних житій начальника, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святкову Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    «Як же отримати Божу благодать? Невже одним тільки бажанням і гордовитим: «Бог і так у моїй душі»? На це питання відповідає апостол Павло: «Благодаттю ви спасенні через віру, і це не від вас, а Божий дар: не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф., 2:8-9). А віра – це та сила, яка притягує до нас благодать Святого Духа, яка й спасає нас», – сказав, зокрема, архієпископ Афанасій.

    Завершилося богослужіння уставним многоліттям.

  • Слово на початок Нового року

    Слово на початок Нового року

    Дорогі мої, нині, коли ми вступили в черговий рік свого життя, слід згадати притчу про фігове дерево, яку можна прочитати в Євангелії від святого апостола Луки. В ній розповідається про те, як один чоловік прийшов до свого виноградника, де було посаджене фігове дерево, але як і в попередні роки, так і цього року не побачив на ньому ніякого плоду. Розгнівався господар і сказав робітникові: “Зрубай його, навіщо й землю марнує воно”?

    Прочитавши ці слова Господа, нам слід жахнутися і якнайшвидше переглянути кожен день прожитого, перегортаючи аркуш за аркушем, наче щоденник, списаний нашими ділами, аби відшукати там діла добрі, а найбільше – діла наші злі, аби їх викоренити, як бур’ян, щоб, коли прийде Господар нашого життя, ми змогли показати добрі плоди, вирощені в трудах наполегливих і побожності.

    Читаючи притчу, слід звернути увагу – Господар уже не перший рік зауважує Своєму робітникові, що це дерево безплідне. Якщо перенести цю притчу в наше життя, то робітник є не хто інший, як священнослужитель – слуга Божий, найнятий Господом доглядати виноградник, Ним насаджений, тобто Церкву Христову Православну. І цей робітник у своїй молитві захищає фігове дерево, благаючи Господа: ”Залиш його і на цей рік…” (Лк., 13:8).

    Бачите, священик, як пастир добрий, жаліє все, що насаджене в дорученому для його догляду винограднику, заступається перед Господарем навіть за безплідне дерево, тобто людину, котра сама не дбає про своє спасіння в духовному вдосконаленні, заради чого й було їй дане життя на землі. Адже плодове дерево й висаджується для того, щоб воно приносило щедрий урожай плодів. І плодів добрих, бо навіщо Господарю плоди кислі й непридатні до вживання?

    Що в цих євангельських словах про фігове дерево для нас мовлено? Дуже багато! Так багато, що стає страшно за пройдене життя, дане Отцем Небесним як найбільший і найцінніший скарб, отриманий для того, аби ми примножували його на землі, бо на небесах матимемо лише те, що надбали тут. Страшно стає тому, що в цій притчі про фігове дерево, котре не приносило плодів, і яка прозвучала із вуст Самого Господа, є ці страшні слова: “Зрубай його, навіщо й землю марнує воно?” (Лк., 13:7). Тобто, якщо життя дане людині для духовного вдосконалення згідно із євангельською наукою, залишеною нам Христом, то людина повинна якнайповніше використати його саме для вдосконалення, яке полягає в творенні діла доброго і богоугодного, отого доброго плоду, якого кожного року шукає Господь в кожному із нас.

    Читаючи притчу, слід задуматися над тим, що, можливо, і ми в попередні роки не завжди звертали свою увагу на можливість творити добро, можливість, яку давав нам Господь, щоб ми, виконуючи її належним чином, готували свою душу до зустрічі з Ним, коли Він прийде судити живих і мертвих. І щоб при цій доленосній зустрічі, як тому фіговому дереву, не пролунали страшні слова: “Зрубай його…”.

    Оглядаючись назад на прожиті роки, кожен із нас може з сумом констатувати, що багато можливостей творити добро втрачено, багато часу просто викинуто на смітник, бо не відгукувалися на поклик Господа. Тому й життя наше, як те фігове дерево, не приносить доброго плоду. Тож запитаймо кожен самого себе – невже і цей рік, Богом даний, буде для нас подібний до минулих безплідних років? А далі що? Що очікує нас за межею нинішнього дня в наступному? Адже життя наше не що інше, як шлях до життя вічного, на якого ми стаємо при народженні, а закінчуємо в годину смерті. І як голими приходимо в цей світ, так голими і йдемо з нього. Все, що в торбині за плечима в подорожнього, і все, що на ньому, і саме тіло його, все лишиться на шляху при битій дорозі, бо ніхто з грішних людей не сходив ще тілом на небо, а лише душами безсмертними, адже сказав Господь: “Життя людини не залежить від статків її” (Лк., 12:15). Так само знаємо про день початку нашого шляху, коли народилися, ступивши на нього, але не знаємо, коли й де його кінець і як його закінчимо. Тому, чим менше залишається нам часу на виконання волі Божої, чим ближче ми наближаємося до свого кінця, тим швидше нам слід одуматися, проснутися від тяжкої дрімоти, стряхнути з своїх пліч тягар омани і заходитися змінювати своє життя у відповідності з євангельською наукою.

    Ми в гонитві за добробутом забуваємо про головне, заради чого живемо на землі – безсмертя нашої душі, яка, власне, і є нами, адже тіло є всього лише прахом земним, що по смерті розчиниться в землі й більше не буде його. Як увійшли в цей світ ні з чим, так і відійдемо з нього порожніми. Смерть робить усіх нас рівними. Душі ж нашій, як невмирущій, уготоване життя вічне в безсмерті, або ж мука вічна. Це пам’ятаючи, будемо йти по шляху такими, якими хочемо бути при його кінці, бо горе тому, хто земне любить більше, аніж небесне, тобто духовне, адже з надбанням матеріальним не постанеш перед Суддею Небесним, а постанеш з ділами, словами і помислами – добрими і злими, яких уже надбав за життя земного. Тому й треба, щоб душа повернулася до Бога такою ж голою від гріхів і всього злого, якою від Бога прийшла в цей світ. Тому смисл життя людини на землі повинен бути пов’язаний з вічністю, а вічне може дати оправдання тому земному, тимчасовому, чим живе людина нині. Але при цьому треба знати, що світ і Бога одночасно любити не можна. “Коли любить хто світ, в тому немає любові Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам. І пиха життєва, – це не від Отця, а від світу”(1 Ін., 15-16), – говорить святий апостол. Якщо людина звертає свій погляд до світу і всього земного, то таким чином відвертається від Бога і неба, а люблячи творіння, відступається любов’ю від Творця свого і таким чином серце її віддаляється від Отця Небесного. І цей вибір – світ чи Бог – є для людини доленосним. Середини тут немає. Коли очі наші звернені до землі, то неба, відповідно, вони не бачать, отже не бачать і дороги до Бога. Але ж душа наша за образом Божим створена, і, принижена своїм падінням, кров’ю Христа викуплена і святим Хрещенням оновлена! Кров Христова за неї віддана і образ Божий носить у собі. Від Бога наше буття, і сила і доброта, від Бога все, що ми маємо, і що можемо мати.

    Не треба ні на мить забувати найголовнішого – без помочі Божої наші справи безплідні, та й ми самі без Бога ніщо – прах і тлін. Що б ми не намагалися робити, яких би зусиль не докладали, але без Божої участі все є марним, бо й сказано святим апостолом Павлом: “Я посадив, Аполлос поливав, а Бог же зростив. Тому ані той, хто садить, ані хто поливає є чимось, але Бог, що родить! І хто садить, і хто поливає – одне, і кожен одержить свою нагороду за працею своєю! Бо ми робітники Божі, а ви – Боже поле…” (1 Кор., 3:9).

    Якщо, за висловом святого апостола, ми – Божа нива, в яку Бог посіяв Своє насіння, що менше за насінину гірчичну, то кожен із нас повинен дати Божому насінню прорости так, щоб, як і з зогнилого в землі зерня проростає ціле дерево плодовите, так щоб і з попередньої людини нинішньої проросла і зміцнилася у випробуваннях віри людина нова, набожна, тобто вирощена Богом з допомогою своїх робітників – священиків у Божому винограднику – Церкві Христовій Православній. Цей виноградник дуже великий, але Господь знає кожен паросток, кожну виноградину, кожну стеблину – і рахунок їм, і якість їхню.

    В невеликій насінині, з якої виростає велике дерево, закладена Творцем Небесним вся сукупність того, яким те дерево стане, коли проросте з насінини і виросте, так і насіння, посіяне Богом в найпотаємніших глибинах людського єства, містить у собі увесь Божий задум стосовно її розвитку і життя на землі. Але людина, осліплена тимчасовим, що є прахом земним і в землі лишиться, всіма силами чіпляється за нього, не даючи насінню Божому прорости і дати плід, угодний Творцю. Зогниває насіння, не давши можливості прорости божественному, тобто Самому Богу в людині, гине й сама людина для вічності, знехтувавши величний план Господа про її спасіння.

    Кожна людина народжується як дитя Боже із сім’я Його і має в собі здатність, як і будь-яка насінина тілесно, народжуватися знову й знову в собі духовно і це є велика тайна, недосяжна розумінню людському. Але позаяк людина – це і світло, і темрява, то в ній триває безперервна боротьба між життям і смертю: життя, просвітлюючи людину світлом Божим, безперервно перероджує її, а смерть намагається це переродження обірвати, бо може пожинати плоди тільки серед мертвого, тобто серед темряви. В той же час життя, перерване смертю, народжує душу у вічність, тобто віддає Отцю врожай, вирощений Його робітником на ниві Божій. Але яким буде цей урожай, знов же таки залежить від самої людини, вірніше – від її доброї волі. Зі Своєї волі Бог народжує людину в світ, а людина зі своєї волі або народжується у безсмертя, або гине у безвість.

    Тому нам, браття і сестри, народженим від Бога, слід, долаючи всі перепони світу темряви, дати можливість насінню Божому, в нас посіяному Творцем, прорости із струхлявілої ниви тілесної до Сонця Правди, Яким є наш Господь Ісус Христос. Амінь!

    Архієпископ Афанасій (Шкурупій)