Категорія: Важливо

  • «Йому голуби сідали на плечі»  – до третьої річниці упокоєння Митрополита Мефодія

    «Йому голуби сідали на плечі» – до третьої річниці упокоєння Митрополита Мефодія

    До третьої річниці передчасної кончини Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова).

    Я не так часто зустрічався з Митрополитом Мефодієм, переважно в дні Архієрейських соборів та якихось заходів. Ще рідше він телефонував до мене з якогось питання чи я до нього. Найчастіше із слухавки лунало запитання: «Що там у тебе?».

    Митрополит Мефодій був людиною високоосвіченою і різносторонньою, цінував українську культуру, багато читав. Одного разу, підійшовши до церковної лавки Києво-Печерської лаври, розташованої збоку від центрального входу, я зустрів на сходах Блаженнішого, який уже виходив звідти зі стосом придбаних релігійних книжок у руках. «Ось, подивися, тут є цікаві книжки, може й ти візьмеш», – сказав до мене, показуючи придбане.

    Він був непередбачуваним, але в той же час мав непохитний авторитет навіть серед недругів. Дуже любив свій народ, тонко відчував його дух, його потреби, вболівав серцем, а не висловлюваннями до політичного моменту. Він був простим в усьому, і в той же час в ньому відчувався внутрішній аристократизм, сила духу.

    Блаженніший мав дар слова – говорив блискучі проповіді, глибоко занурюючись у тему, знаходив прості, але влучні висловлювання, які проникали в глибину серця слухача. Характерною рисою його проповіді була правда сказаного. Попри простоту в поводженні, він був вольовою, мужньою і духовною людиною, був щирим і відвертим.

    На богослужіннях він був зосереджений сам і вимагав він інших такої ж зосередженості й уважності.

    Маючи важку форму цукрового діабету, хворе серце, він звершував богослужіння до останнього дня. Ми дивувалися, де він брав сили стояти за престолом Божим і говорити цілу годину чудову, проникливу проповідь. Божа служба для нього була смислом життя.

    Він був людяний, міг віддати все, що в нього було. Розповідають, як до нього зайшов у патріархію безхатченко і попросив грошей на їжу. Владика віддав йому все, що на той час у нього було. А було кілька тисяч. Священик  із Тернополя, який служив в Андріївській церкві, побачивши таку щедрість, ображено сказав: «Владико, я тут служу і ви мені нічого не платите, а йому дали такі гроші». На це Блаженніший відповів: «Ти заробиш, а йому ніде».

    Колись я рано-вранці приїхав до Тернополя і зайшов на подвір’я церкви Різдва Христового («зеленої»), на території якої мешкав Блаженніший. Він сидів на лавці під будинком Консисторії й годував шматочками хліба десятків зо два голубів. Вони сідали йому на плечі, навіть на руку і дзьобали крихти з неї.

    Кажуть, що він хотів об’єднання нашої Церкви з Київським патріархатом. Нічого подібного! Коли в 2011 році питання об’єднання двох Церков лобіював сам колишній президент України Віктор Ющенко, а тиск на Предстоятеля був шалений, на одному з Архієрейських Соборів, під час обговорення цього питання, він звернувся до нас: «Владики, хто хоче в Київський патріархат, ідіть, тільки скажіть відверто. І документи віддам. А я буду в УАПЦ, якщо навіть залишуся один». Він був готовий тимчасово відмовитися від автокефалії, увійшовши в статусі автономної митрополії до складу Константинопольської Церкви, лиш би отримати канонічне визнання.

    Високопреосвященний Афанасій,
    архієпископ Харківський і Полтавський,
    керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією

  • Хор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ став дипломантом ХХІ Міжнародного фестивалю у Львові

    Хор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ став дипломантом ХХІ Міжнародного фестивалю у Львові

    Із благословення архієпископа Харківського і Полтавського Високопреосвященого Афанасія  Хор ХПЄ Української Автокефальної Православної Церкви виступив на ХХІ Міжнародному фестивалі «Прощання з колядою» у Львові. Зініційоване 1997 року з благословення Патріарха Димитрія й організоване Львівським ставропігійним братством святого апостола Андрія Первозваного та його головою отцем Юрієм Федівом дводенне зібрання духовного співу розпочалося в місті Миколаєві у храмі Успіння Пресвятої Богородиці.

     

    Хор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ співає в місті Миколаєві у храмі Успіння Пресвятої Богородиці УАПЦ. Фото: о. Юрій Федів

    Крім професійних артистів, у мистецькому дійстві взяли участь майстри сцени-початківці. Юнацький театр «Хліб» Миколаївського районного будинку культури представив надзвичайно хвилюючу вертеп-композицію про життя-молитву родин та дітей, чиї сини й батьки героїчно захищають Схід України, окупований російськими військами.

    Українцям рідним побажаєм Волі –

    Щоб вони спололи бур’яни у полі,

    А потім зорали та й заволочили,

    І добротне зерно в землю положили!.. –

    від полтавців підхоплювала патріотичні мотиви віншування та бажала всім Божої благодаті заслужений працівник культури України  Валентина Шемчук. Хор Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної

    фото: о. Юрій Федів

    Православної Церкви вперше співав на Міжнародному фестивалі «Прощання з колядою». Хористи під орудою регента матінки Олександри Горай винятково проникливо виконали колядки «Божа ніч», «Ой во граді Вифлеємі», «Ой, підемо пане-брате». Настоятель Свято-Михайлівської парафії в Полтаві художній керівник хору ієрей Олександр Горай вручив подяки від владики Афанасія львівським священикам, котрі разом із парафіянами передали богослужбове облачення та церковне начиння для потреб вірних у Полтаві.

     

    Хор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ співає в гала-концерті Фестивалю на сцені Національного українського драматичного
    театру імені Марії Заньковецької у Львові
    Фото: Мирослав Бачинський

    Із особливим натхненням виступив Хор Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви й у гала-концерті фестивалю, який відбувся на сцені Національного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.  Давні й сучасні колядки  під керівництвом Руслана Ляшенка виконали Муніципальний хор «Гомін» та «Ставрос» Львівського ставропігійного братства св. ап. Андрія Первозваного, а також – парафіяльні «Оранта» Успенської ставропігійної церкви та храму Архістратига Михаїла УАПЦ, зразковий дитячо-юнацький хор «Радуниця», дівочий «Грація» та студенти 3-го курсу режисерської групи Львівського державного коледжу культури і мистецтва, Галицький камерний хор «Слов’янка» храму Івана Хрестителя  УГКЦ міста Львова, Хор Митрополичого кафедрального собору УАПЦ із Івано-Франківська та вихованці львівських недільних шкіл парафій Успіння Богородиці та Успіння праведної Анни.

     

    Фото: Мирослав Бачинський

    Із подячним словом до організаторів, співаків та гостей звернувся предстоятель УАПЦ Макарій та нагородив  Благословенними грамотами за доброчесне служіння у Святій Вірі Православній, жертовність і труди во славу Святої Української Автокефальної Православної Церкви Київської Патріархії усіх артистів, котрі виступали цього дня на сцені. Регентові Хору Харківсько-Полтавської єпархії Олександрі Горай від Львівської міської ради начальники Департаменту розвитку Наталя Бунда та Відділу внутрішньої політики Євген Бойко вручили Подяку за вагомий внесок у збереження й поширення обрядових традицій, та збагачення духовності українського народу. Завершився фестиваль Соборною Молитвою «Бог Предвічний».

    Хор ХПЄ та його художній керівник Олександр Горай привітали колядою й блаженнійшого Макарія, митрополита Київського і всієї України УАПЦ та побажали Предстоятелеві Божої ласки й милосердя. Щиро зустріли полтавських співаків й у Львівській мерії – наші земляки захоплювалися красою міста під час екскурсійних подорожей, дивувалися його неповторності з висоти ратушної вежі, неодмінно смакували галицьку каву й шоколад…

    У Львові в Успенській церкві Хор ХПЄ УАПЦ супроводжував архієрейську святу Літургію, яку очолив Блаженніший Макарій.  Заспівали наші земляки й молитву «Милість миру» уродженця Полтавщини Григорія Китастого. Опісля відправи прес-секретар Харківсько-Полтавської Єпархії Української Автокефальної Православної Церкви зачитав Подячний лист від архієпископа Афанасія парафіянам Успенської громади, котрі в жовтні 2017-го передали кошти для будівництва в Полтаві храму святого Архістратига Михаїла. Від вірних-львів’ян настоятель отець Ігор Бурмило подарував ікони полтавській Свято-Михайлівській парафії УАПЦ.

    «Розколяда по-львівськи вдалася! – організаторам фестивалю, високоповажним артистам, вибагливим господарям-глядачам, котрі вщерть заповнили театральну залу й так шанобливо зустріли співаків, дякує від полтавських хористів заслужений працівник культури України Валентина Шемчук. – Це святкова урочистість,  щира єдність, тепла гостинність!  А коляда, як знаємо,  – і Різдвяний спів, і водночас винагорода за величальну пісню… Тож:

    Хай над вами Бог витає! Всі напасті одвертає,

    Щоб не хворіли ніколи – від Миколи й до Миколи,

    Щоб з роси вам і води були статки й гаразди!..»

    Валентина Шемчук

  • Архієпископ Афанасій освятив Води Дніпра

    Архієпископ Афанасій освятив Води Дніпра

    19 січня 2018 року, в день Святого Богоявлення, Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, освятив води Дніпра на центральному пляжі с. Червона Слобода (приміська зона Черкас).

    Сюди, на берег українського Йордану, славного батька-Дніпра віряни Свято-Троїцького храму УАПЦ прийшли хресною ходою під хоругвами, що їх несли українські козаки.

    Чин великого освячення води Архіпастир звершив після святкового богослужіння у кафедральному храмі с. Червона Слобода.

    Спільно з Його високопреосвященством служили ігумен Антоній (Бондарець), протоієрей Андрій Буць та ієрей Віталій Сєдов.

    Наприкінці архієпископ Афанасій привітав усіх зі святом та побажав: “Нехай кожен із вас почує голос Отця з Небес – це син Мій улюблений, це донька Моя улюблена – в них Моє благовоління». Нехай душа кожного з вас омиється духовними водами Йордану, а в цих водах батька Дніпра омиються і тіла, і душі від усього злого, що ми чинимо у цьому житті, щоб, чисті й світлі, увійшли в Царство Боже, яке приготував для нас Син Божий».

    Потім владика Афанасій окропив святою водою всіх присутніх, а також народного депутата Сергія Рудика, який прибув, щоб зануритися у святі води Дніпра, в які зійшов Дух Святий. Перед цим від імені парафіян храму Святої Троїці вірянка Людмила Овчаренко піднесла пану Рудику запашний коровай, привітала зі святом та побажала йому, як депутату і від Червоної Слободи, плідної праці та гідного вкладу у розвиток села.

    Владика поблагословив народного обранця на нові звершення в ім’я народу України та осібно жителів Червоної Слободи.

    Керівництво Черкаського району взяло активну участь у підготовці до Водохрещі на Дніпрі: поставлено велику палатку з буржуйкою для того, щоб люди мали можливість після занурення у воду зігрітися, нові трапи, навіть водолаз обстежив дно річки в тому місці, де було вирубано ополонку. Військові наварили смачної каші, чаю та підвезли до Дніпра, а актив Свято-Троїцької парафії на чолі з Надією Шевченко виконав усі інші організаційні роботи.

  • Лицем до Бога

    Лицем до Бога

    Церква входить у період Великого посту – своєрідне повернення до Бога через очищення душі та тіла, коли кожен віруючий християнин кладе свою цеглинку у спільну побудову нашого спасіння в життя вічне. Господь кожному вділяє різні духовні дари, облаштовуючи внутрішнє життя, але в той же час від кожного чекає росту в здобутках, а Великий піст якраз і є найзручнішим для цього часом. Про це розмірковує високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.
    – Владико, починається Великий піст. Що б ви хотіли побажати тим читачам нашого сайту, які стають на шлях підготовки до зустрічі із Воскреслим Господом – до Пасхи Христової?
    – Дорогі мої, вступаючи в період Великого посту, нам слід пам’ятати, що його пройшов, перш за все, наш Господь Ісус Христос, усамітнившись на сорок днів у пустелю – постував і молився. Лише після цього Він вийшов на проповідь спасіння.
    З допомогою Великого посту ми духовно й тілесно очищаємося і, таким чином, наче б як повертаємося до свого Творця, від якого відпали через гріх прабатьків Адама і Єви та свої власні гріхи, які вчиняємо чи не кожного дня. Як і наші прабатьки, які через те, що не втерпіли й спожили заборонений до вживання плід, так і ми відходимо від Бога. А виконуючи заповіт утримання, терпіння, якого ми найбільше можемо дотриматися саме під час посту, очищаючи душу й тіло від гріхів, ми відновлюємо своє єднання з Богом. Важливо пам’ятати, що ми як християни повинні вести стриманий спосіб життя, до якого нас привчає утримання в їжі, питті, утримання в словах і діях, в якихось задоволеннях. Обмежуючи похітливість свого тіла, людина духовно зміцнюється, стає ближчою до Бога. Тому я бажаю всім під час Великого посту вчитися себе стримувати – в їжі, словах, ділах, вчинках, бажаннях. Слід постаратися керувати своїм життям, а не жити, як випадає. Треба, щоб ваша душа, ваш розум панували в житті, а не інстинкти та нестримні бажання.
    – Люди мають різний життєвий і духовний досвід, різні у своїх тілесних можливостях, а тому виникає запитання про те, чи всі повинні постувати однаково?
    – Звичайно, що ні. Кожен повинен брати на себе посильну ношу. Краще набрати жменьку й донести її до Господа на час зустрічі з Ним воскреслим, аніж одразу звалити на себе цілу торбу й десь на середині шляху впасти під її вагою. Для людей похилого віку, для хворих, для тих, хто навчається, і дітей існують послаблення. Для того, щоб визначити для себе міру постування, варто порадитися зі священиком, адже піст не означає виснаження тіла. Піст передбачає приборкання пристрасті, приборкання похоті розуму й тіла, смирення душі. Це є головним завданням посту.
    – А якщо людина ніколи не постувала і вперше постує, якими можуть бути поради для неї?
    – Починати постувати завжди важко, тим паче людині, котра звикла жити, ні в чому себе не обмежуючи, – ні в словах, ні в діях, ні в харчуванні. Тому таким людям слід набратися мужності, адже постування це, перш за все, справжня війна духу й тіла. Згадаймо слова апостола Павла про те, що тіло робить те, що не подобається душі, а душа те, що не подобається тілу.
    Людині притаманно набирати вагу тіла і втрачати її. Якщо людина постує з дитинства, то вона періодично оздоровлює своє тіло, в неї постійно відбувається омолодження. Така людина постує із задоволенням, чекає піст із нетерпінням. Адже піст не дієта, піст це подвиг, який звершується віруючим в ім’я Господа Ісуса Христа, і в цьому полягає його докорінна відмінність від дієтичного харчування, що його призначають хворому лікарі.
    Звичайно, якщо людина ніколи не постувала, то почуття утримання в неї нерозвинене, тому за першим разом їй буде дуже важко. Пристрасті, які вона до цього всіляко викохувала, насядуть на неї з потрійною силою й будуть просто шматувати свідомість – дай! Тому такій людині потрібна підтримка і священика, і тих віруючих, які мають досвід постування. В цьому питанні потрібна розсудливість, але в будь-якому випадку треба проявити мужність і силу волі. Запитаєте – а для чого? Перш за все для зміцнення власної волі, розуму, своїх релігійних почуттів, розширення релігійного світогляду. Тим, хто вперше вступає в піст, раджу взяти у священика благословення і з благословенням сміливо вступати в боротьбу.
    – Багато хто порівнює піст із дієтою. Чи відповідає така думка дійсності? Наскільки ці дві, якщо так можна висловитися, – системи однакові за своєю дією на людину?
    – І однакові, й діаметрально протилежні. Це тільки на перший погляд обмеження в харчуванні. А насправді піст, на відміну від дієти, це управління самим собою, виховання в собі сили волі через утримання. Воно починається з харчування, як і дієта, але включає в себе утримання в почуттях, так само оберігання своїх почуттів зором, слухом, нюхом, щоб через них не проявлялася похіть. Тобто дати спокій душі, використати цей час для освячення душі, молячись, читаючи Святе Письмо, релігійну літературу. Все це разом сприяє оздоровленню душі, спокою, миру, очищенню серця, тому що все це дає тільки Христос, який сказав: «Мир даю вам, не той, що світ дає, а той, що даю Я». Мир небесний. Досягнувши сердечної чистоти, людина підходить до великого свята здатною побачити і сприйняти Бога, відчути справжню радість Воскресіння Христового.
    А взагалі, наше українське суспільство занурилося в страшний гріх – перелюбство духовне й тілесне. Таке враження, що народ зійшов з розуму. І якщо терміново не повернутися до звичних для нашого народу норм моралі, що грунтуються на Христовій науці «не гріши і будеш жити», то нас чекає цілковите виродження, а Україну вилюднення. Всі знають біблійну історію про Содом і Гомору, про те, як Господь покарав жителів цього міста за страшний гріх вогнем з неба, спаливши його дощенту.
    Але не тільки тілесне розбещення нині превалює, а ще в більшій мірі моральне – споживацтво, хабарництво, т. з. «відкати» з бюджетних коштів, управлінці дбають лише про власну кишеню, а до народу їм байдуже. Йде жахлива деморалізація суспільства, розчарування народу у своїх можливостях, втрата віри в краще життя. Хіба це не смертний гріх – довести народ до такого стану?
    Тому цей Великий піст для нас є періодом, перш за все, покаяння – глибокого, зі щирими сльозами, бо нагрішили всі без винятку. Але приклад повинні показати керманичі, бо риба, як кажуть у народі, починає псуватися з голови.
    Згадаймо, що царі юдейські, коли на царство чи через їхні гріхи, чи тогочасне суспільство, що занурювалося в несумісні з мораллю пороки, чим відступалося від законів Божих, як українське нині, насувалося нещастя, одягали дрантя, сідали на вулиці й день, і ніч плакали і молитовно каялися, посипаючи голову попелом. А наші «царьки» в час біди й нещастя, відпочивають на Мальдівах. Різниця разюча, тому й наслідки протилежні.
    – В людини, котра починає постувати, виникають сумніви в тому, чи можна під час посту дивитися телевізор, «стриміти» в комп’ютері, слухати розважальну музику?
    – Взагалі, ідеальним було б цілковите відсторонення на час посту і від телевізора, і від комп’ютера, маю на увазі мережу Інтернет, і від слухання розважальної музики. Але це в ідеалі, а на практиці в цей час таке вже неможливе. В наш час людина страждає від комп’ютерної залежності, більше перебуває в такому собі віртуальному світі, далекому від реальності, який руйнує її психіку. Телевізор і комп’ютер ламають природний стан людини, а тому, аби хоча б на якийсь час повертати себе до природного стану, людині варто усамітнити свою душу на час посту і від першого, і від другого, відновити її спокоєм і тишею, оздоровити. Але це під силу лише віруючій людині.
    – Люди часто кажуть, що вони вірять по своєму, а Бог у них у душі. Це ж стосується і постування – в Бога вірують, але не постують. Хіба це не лицемірство?
    – Такі собі святенники навиворіт? Але не слід забувати, що Адам і Єва втратили рай через нетерплячість, через нестриманість у бажаннях. Вони відійшли від Бога, порушили обітницю, а тому й повернення повинне відбуватися з допомогою послуху й утримання в бажаннях і почуттях. Слід усвідомлювати, що порушення, а тим паче відмова від традицій предків, призводить до руйнування духовного світу людини, штовхає її на заперечення церковного життя. Але ж нічого недоброго церковна традиція в життя не вносить, так само й піст та утримання. Навпаки, вони дисциплінують, сприяють збереженню й збагаченню внутрішньої душевної і тілесної сили людини, зміцнюють її духовне й тілесне здоров’я.
    Коли хворій людині лікар визначає якісь правила життя, призначає дієту, то вона в переважній більшості легко її витримує. А церковний піст дається з великими зусиллями, тому що він спрямований, перш за все, на духовне вдосконалення, тобто починається не просто голодування, а утримання в ім’я Христове, спрямоване на спасіння душі, її стояння перед Богом. То чи може в такому випадку лукавий не зреагувати? Ось він і стає між людиною і Богом, розбурхуючи в її свідомості та тілі пристрасні бажання, які, можливо, до того навіть не з’являлися.
    Утримання в широкому розумінні цього слова, дотримання церковних настанов у питанні того ж посту, є серйозними засобами, які допомагають нам зміцнюватися духовно. Досвід добропорядного життя, накопичений нашими дідами й прадідами, свідчить про те, що та духовна сила, яку віруючі отримують в час Великого посту, виступає найнадійнішим фундаментом, на якому можна вибудувати і міцну сім’ю, і міцну державу.
    – Під час постування людині доводиться відмовлятися від багатьох звичок, уподобань, а це нелегко. Що в цей період із нею відбувається?
    – Коли людина починає постувати, то диявол вступає в боротьбу за її душу через загострення тілесних бажань, душевних поривань, і людина часто стає неспокійною, дратівливою, невитриманою, сумнівається в необхідності посту. Та цього боятися не варто, бо це є ознака того, що людина йде вірним шляхом, адже недарма диявол спокушає її різними сумнівами, намагаючись збити її з нього. Тут головне не злякатися і не піддатися. А коли дійдеш до кінця, то отримаєш дуже вагомий плід, який наблизить до того шляху, що приведе до Царства Божого.
    Наше церковне життя наче б як розділене на дві половини – люди ходять до храму на богослужіння, але церковних правил здебільшого не виконують, все зводиться до того, щоб поставити свічку, або виконати той чи інший обряд, бо «так треба», як каже більшість із таких віруючих. І це біда. Але не тільки Церкви. Це біда всього нашого суспільства. Люди вже звикли до споживацтва, до задоволення своїх забаганок, бо тепер, на відміну попередніх часів, є до всього доступ. Духовна складова відсторонена від життєвого процесу, а тому для абсолютної більшості людей піст зводиться виключно до обмеження в харчуванні, його кількості й якості. І з цим справитися дуже важко.
    А смисл посту полягає в тому, що, обмежуючи себе, виснажуючи тілесно, людина дає можливість працювати своєму духу, слідкує за собою – за своїми думками, помислами, діями, вчинками, спрямовуючи всю себе до Бога. Людина, котра будує своє життя за принципами самообмеження, насправді отримує додаткові сили, наснагу і вона стає здатною досягти набагато більшого, ніж тоді, коли живе хаотично.
    Людині завжди варто змінюватися на краще, але в суєті сучасного життя цього досягти дуже складно. І в той же час треба працювати над собою, бо інакше, що ж то за віра без випробувань, терпіння, смирення… Головним у нашому житті повинне бути преображення власної душі, щоб гідно зустріти Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа.
  • Він узяв на Себе наші гріхи

    Він узяв на Себе наші гріхи

    «Дорогі мої в Христі Ісусі брати і сестри, всечесні отці, щиро вітаю вас цього святкового і піднесеного дня у нашому Свято-Троїцькому храмі. на святі Йорданського Богоявлення. Дякую вам, що ви сьогодні тут на богослужінні Йорданського Богоявлення, після якого всі ми підемо до нашого українського Йордану – сивочолого батька-Дніпра, щоб у єдиному пориві сердець пережити таїнство Божої Любові до всіх нас, грішних людей», – архієпископ Афанасій (Шкурупій).

    19 січня 2018 року, в день Святого Богоявлення, Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, очолив святу Божественну літургію свт. Іоанна Златоустого у Свято-Троїцькому храмі с. Червона Слобода. Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець) та ієрей Віталій Сєдов.

    В Євангелії від Матвія розповідається про те, як одного дня прийшов Ісус на Йордан, щоб хреститися від Іоанна, як і велика кількість євреїв, котрі сходилися на Йордан аби зануренням у його води омити свої гріхи і очиститися від скверни. «Люди, які відчували свою немічність, гріховність, свою приреченість у житті, шукали спасіння від погибелі в хрещенні, – сказав владика Афанасій, звертаючись до вірян. – А ми з вами, нинішні, з якою метою приходимо і до храму, і до водойми, до свого Йордану? Чи з покаянням, чи з плачами й стогонами за своє гріховне життя, за помилуванням, як свого часу юдеї, яких закликав Іоанн: «Покайтеся!» І тодішні юдеї щиро відгукувалися на його заклик, бо вірували в Царство Боже».

    «А з ми з вами віруємо в Царство Боже? І, взагалі, з якою  метою ми приходимо до храму, з якими думками, з якими помислами, ми – такі грішні, нерозкаяні, розбещені розумом і тілом? – запитував проповідник і одразу ж і відповідав: – Здебільшого за традицією, бо «так треба». А на водойму сьогоднішнього дня? Плигнути у воду, повеселитися, поспівати, потанцювати, але не з покаянням, не для того, аби омити бруд свого гріховного життя».

    Коли Іоанн, усвідомивши, Хто перед ним і з якою метою прийшов, то засумнівався в тому, чи йому, звичайній людині, личить торкатися верху голови самого Бога. Та Ісус чітко йому сказав: «Роби, що знаєш».  Тобто, звершуй істину. «Сьогодні Христос занурюється у води Дніпра, щоб взяти на Себе наші гріхи, увесь жах нашого нерозкаяного життя, а ми йдемо до ріки, щоб усього лише скупатися для загартування тіла, бо сьогодні вода начебто зцілююча», – із сумом констатував архієрей.

    Боже! Христос, невинний Агнець, найближчими днями буде розіп’ятий на хресті ганьби, висітиме на ньому, стікаючи кров’ю, а ми веселимося і танцюємо замість того, щоб до Його ніг принести своє покаяння й омитися в Його сльозах. Христос омився водою і кров’ю. А чим же ми омиємося? Яке наше очищення й де воно? З ким?

    «І постає перед моїми очима давня Юдея – Син Божий розіп’ятий на хресті спливає кров’ю і юрма розпашілих юдеїв, що веселяться, співають, танцюють, біснуються, кричачи: «Якщо Ти Син Божий, то зійди хреста, спаси Себе Самого!» А сказав же: «О, роде зміїний, допоки терпітиму вас?»

    Але ж перед цим ще не так давно, вони сходилися на Йордан – митарі, блудниці, казнокради, хабарники, всякі грішники (бо двері храму їм були зачинені, адже вони вважалися дном тогочасного суспільства), щоб покаятися, омитися й стати чистими своїми душами для спасіння, піднятися з того дна, на яке самі ж себе і опустили.

    «Ось Христос і приходить на таке дно, яке символізував берег Йордану тими людьми, що збиралися на ньому. Більше того, Він і Сам увіходить до води, звершує над Собою те, що звершують і вони. Безгрішний із грішними! Давні юдеї шукали виходу з того дна, шукали Божого прощення. А хрещення, яким хрестив тих людей Іоанн, було хрещення покаяння. Людина прагнула єднання з Богом, але, на відміну від нас, усвідомлювала свою негідність, обмеженість і приреченість на тому дні, – пояснював далі вірянам владика Афанасій. – Ось на таке дно, але вже новітнього суспільства і людського розпачу, сходить із неба сьогодні Христос, занурюється в бурхливі води нашого життя, дістає аж до його дна і виринає, взявши на Себе наші гріхи, взявши на Свої плечі кожного, як оту овечку з притчі, Ним розказаної. Хто з нас це цінує?»

    «Дорогі мої! Сьогодні ми з вами підемо на український Йордан – на Дніпро, щоб освятити його води на добро всім українцям, усім нам, усій нашій великій українській родині – пошарпаній, понівеченій, приниженій, зганьбленій, але такій талановитій, працьовитій і мужній, – звернувся архієпископ Афанасій до вірян. – Господь сьогодні відкриває Небо не для Себе, тому що Він зійшов із Неба, а сьогодні Він відкриває Небо для кожного з нас, щоб ми сьогодні у Христі побачили надію, дорогу до того, до чого прагнуть наші серця – спасіння».

    «Сьогодні я бажаю кожному з вас, щоб ви над водами українського Йордану почули слова Отця Небесного, звернені до кожного з нас: «Ти Мій син, Ти Моя донька улюблена, у тобі Моє благовоління», – побажав владика всім на завершення свого слова.

    Після богослужіння архієпископ Афанасій очолив хресну ходу від храму на берег Дніпра, де традиційно, ось уже двадцятий рік підряд, його могутні води освячує священство храму Пресвятої Троїці с. Червона Слобода, очолюване правлячим єпископом.

     

  • Вітальне слово

    Вітальне слово

    Щиро вітаю всіх відвідувачів нашого оновленого сайту. Бажаю кожному знайти корисну для нього інформацію, яка сприятиме розширенню православного світогляду і духовному зростанню, даватиме необхідну поживу допитливому розуму і спраглій душі. З Богом!

    Христос посеред нас! Він воскрес і слава Йому!

    Дорогі брати і сестри!

    Віднині в інформаційному релігійному просторі України розпочинає свою діяльність оновлений офіційний інтернет-ресурс Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, на якому ви зможете ознайомитися із життям нашої єпархії: новини, інтерв’ю, статті, з часом – авторські колонки, анонси, відео та аудіо із життя єпархії та православного світу.

    Сьогодні життя Харківсько-Полтавської єпархії, не зважаючи на великі труднощі, повнокровно розвивається: працюють усі структури, зміцнюються громади, створюються нові, храми наповнюються новими людьми, які прагнуть до щирої духовності, відновлення й утвердження українських церковних і культурних народних традицій. Починається також і чернече життя – створено й діють чоловічий та жіночий монастирі, але в цій справі ще багато як організаційної, так духовної роботи.

    Тому наше завдання полягає в тому, щоб говорити з вами на сучасній мові, доброзичливо, щиро, з повагою до співбесідника, правдиво доносячи до читача і слухача інформацію про Харківсько-Полтавську єпархію, та Українську Автокефальну Православну Церкву в цілому. Ми бачимо, що інформаційна політика більшості ЗМІ побудована на маніпулюванні свідомістю людей, на підміні одних цінностей іншими, не завжди корисними для духовного і морального стану людини. Це стосується й нашої Церкви – адже здебільшого життя нашої Церкви, тим паче єпархій, висвітлюється неправдиво, або ті чи інші події церковного життя взагалі замовчуються.

    Так само, як майже не з’являються в пресі чи на телевізії розповіді про життя єпархій і парафій, бесіди з Предстоятелем та архієреями, гідними свого пастирського покликання священиками. До уваги слухача й глядача подається думка про ставлення до подій у державі, про життя Церкви (чи від імені УАПЦ) зовсім сторонніх людей, а то й відвертих її недругів. Все це створює викривлену картину про УАПЦ, сприяє негативному ставленню в українському суспільстві до нашої Церкви, що взагалі недопустимо в країні, яка починає будувати своє самостійне життя, впроваджуючи демократичні європейські цінності державотворення. Ві цього страждають і віруючі нашої єпархії, адже живемо в одному інформаційному просторі.

    Нам, щирим православним християнам і патріотам України, продовжувачам сторічної історії Церкви-Мучениці – УАПЦ, це завдає не тільки прикрості, а й глибокого болю, адже є несправедливим і, крім того, руйнівним для творення Помісної православної Церкви в Україні. Адже Церква, побудована на гріху неправди, несправедливості, приниженні слабшого сильнішим, тобто зла, не стане спасительною для українського народу. Плід із червоточиною рано чи пізно загниє.

    Крім того, інші конфесії, користуючись своїми чималими фінансовими, матеріальними і комунікаційними можливостями та спираючись на підтримку державної влади, через ЗМІ всіляко намагаються принизити роль УАПЦ як в історії України минулого, так і в будівництві нової, незалежної української Держави, а останні не надають нам можливості висловити власну точку зору чи дати пояснення. Почастішали приклади переманювання чи безпосереднього тиску на священиків Харківсько-Полтавської єпархії з метою примусу до переходу в УПЦ КП.

    Але сказав Господь: «Не бійся, мале стадо, Я з тобою!» Ось так і наша Харківсько-Полтавська єпархія, як і всі церква Церква, освячена кров’ю мучеників, намагаються вносити і свою посильну лепту в духовне й національне відродження рідної Вітчизни незважаючи на всі ті перепони, які чиняться недругами на шляху нашого розвитку й утвердження в українському суспільстві.

    Тому віднині ми будемо ділитися з вами тим, що є важливим для нас і вас! Наше завдання – говорити з вами відверто, відповідаючи на всі запити церковного і світського життя, показуючи внутрішнє життя єпархії в усіх аспектах діяльності – богослужбової, місіонерської, соціальної, виховної, таким чином відповідаючи на виклики нинішнього часу. Будемо широко висвітлювати богословську думку, надаватимемо місце поміркованій полеміці, чільне місце займе історія Харківсько-Полтавської єпархії та УАПЦ.

    Ми запрошуємо до співпраці священнослужителів і вірних як Харківсько-Полтавської єпархії так і УАПЦ, адже без вашої підтримки наш інформаційний ресурс не збудеться. Тому просимо присилати на нашу пошту інформацію про життя вашої парафії, тому чи іншому місті чи селі. Це буде нас усіх гуртувати в одну міцну автокефальну спільноту і єднати, адже «де двоє чи троє зібралися в ім’я Моє, там і Я посеред них» (Мт., 18:20). Не будемо гордовитими, а будемо люблячими. Хоч нас і не так багато на теренах Слобожанщини і Полтавщини, але крапля до краплі – і вже вирує бурхливий потік. Так і життя єпархії. Яким воно є і буде в майбутньому – залежить тільки від нас самих.

    Ми також будемо раді, якщо свою думку про ті чи інші події в православному житті висловлюватимуть усі, хто небайдужий до стану українського православ’я, його проблем, особливо в царині духовності й церковного життя. Наша єпархія живе повнокровним і повноцінним життям, бо є складовою частиною єдиного Тіла Христового. Нам є що сказати й показати українцям і світові. Не ховаймо свої здобутки, а ті, що вже напрацювали, примножуймо щоднини. «Ви світло для світу… Не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі» (Мт., 5:14-15). Нам треба впевнено дивитися вперед, а наш сайт буде вашими очима і вашими вухами – бачити й чути істину. Тільки сміливих, терпеливих і працьовитих любить Господь.

    Але на сайті не будуть публікуватися матеріали, що закликають до насилля, розпалюють міжнаціональне чи міжконфесійне протистояння, принижуються честь і гідність людини, а правдиве висвітлення подій і проблем церковного життя буде пріоритетним. Ми хочемо, щоб наш сайт став більше духовно-інтелектуальним, об’єднавчим для всіх українці у святій справі побудови міцного духовного фундаменту нової України. Але, в той же час, сайт повинен бути наповнений українським духом і сприяти розвитку й утвердженню в суспільстві української національної ідеї відродження в її духовному аспекті.

    Сайт не має якогось фінансування і вся робота здійснюється, як раніше говорили, на громадських засадах – з ініціативи та активної участі керуючого Харківсько-Полтавською єпархією, архієпископа Харківського і Полтавського Афанасія (Шкурупія), секретаря консисторії ігумена Антонія (Бондарця), прес-секретаря консисторії ієрея Олександра Горая та ієрея Дмитра Шаповалова.

    Але для повноцінного наповнення сайту різнобічною церковною інформацією та цікавими й корисними матеріалами потрібні кошти. Тому будемо вдячні також і за фінансову допомогу!

    Благодать Господа і Бога нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма вами!

    Високопреосвященний  +АФАНАСІЙ,
    архієпископ Харківський і Полтавський,
    керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією

    Року Божого 2018, місяця лютого
    м. Харків – м. Полтава

     

  • Різдвяне послання Високопреосвященного АФАНАСІЯ, архієпископа Харківського і Полтавського УАПЦ, Керуючого Черкаською і Кіровоградською єпархією

    Різдвяне послання Високопреосвященного АФАНАСІЯ, архієпископа Харківського і Полтавського УАПЦ, Керуючого Черкаською і Кіровоградською єпархією

    РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

    Високопреосвященного АФАНАСІЯ, архієпископа Харківського і Полтавського, Керуючого Черкаською і Кіровоградською єпархією, священству, чернецтву і всім вірним Харківсько-Полтавської та Черкаської і Кіровоградської єпархій Української Автокефальної Православної Церкви та всім православним християнам

    Дорогі в Христі Ісусі брати і сестри!

    ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

    З великою радістю вітаю всіх вас із великим святом – Різдвом у тілі Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа!

    Ці святі дні наповнені молитовними переживаннями найвеличнішої події в історії людства. У великому смиренні прийшов Господь на землю у вигляді людському, народившись не в царських палатах, а в яслах печери, де пастухи тримали в час негоди отару овець. Своїм народженням Він порадував перш за все простих людей – пастухів, які пасли отару неподалік Віфлеємської печери (Лк., 2:10-11). Ця велика радість часто стає для знедоленої людини єдиною розрадою в житті. Саме до простих і знедолених людей були звернені слова ангела, який звістив світу про початок нової, християнської епохи: «Не бійтеся, я звіщаю вам велику радість, яка буде всім людям, адже нині народився вам у місті Давидовому Спаситель, Христос Господь» (Лк., 2:10-11).

    Дорогі мої! З відкритим серце вслухаємося в ангельське благовістя: «Я звіщаю вам велику радість!» Ми часто не беремо до уваги цю вічну радість, тому що живемо у світі, ураженому гріхом і смертю, страждаємо від хвороб і немочі, терпимо розлуку й горе, зіштовхуємося з насиллям і жорстокістю. Але опорою стає наша віра, яка навчає нас у час тяжких випробувань зберігати в серці й повідомляти іншим людям ту радість, яка прийшла до нас із висоти небес і про яку в Євангелії сказано, що «ніхто її не відбере у нас» (Ін., 16:22).

    Бог, Який прийшов до нас немовлям, хоче, щоб наше серце стало тією печерою і яслами, де Він перебуватиме, а в душі, впродовж нескінченних віків, щоб звучало ангельське славослів’я: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк., 2:14). Сила нашої віри полягає в тому, що ця «радість велика» дарується нам сьогодні, як і дві тисячі років тому. Для нас вона не просто спогад історичної події, а, перш за все, свято Різдва Христового, яке звершилося одного разу, але з тих пір наповнює людські серця миром і невимовною радістю!

    Наші віра, молитва, добрі справи, любов до ближнього в радості Господній – все, що складає життєвий подвиг православної людини, яка повинна йти шляхом, що його визначив Бог, буде свідчити про Христа не тільки нашому серцю, а й ближнім і дальнім нашим, щоб усі ми разом ставали сіллю землі і світлом для світу (Мт., 5:13-14), яке буде наповнювати душі істиною, любов’ю і чистотою.

    Дорогі мої! Сьогодні глибоким болем наповнені наші серця через кровопролиття на українській благословенній землі – гинуть кращі сини й доньки, захищаючи Україну від російських загарбників, що разом із заколотниками принесли в наш дім горе й біду. Тисячі воїнів і мирних громадян стали жертвами злої волі, зруйновані десятки міст і сіл. Але в найважчих обставинах не будемо забувати слова Христа Спасителя, звернені до кожного з нас: «Не бійся, тільки віруй» (Мк., 5:36). Ми не самотні, бо на нашому боці правда, яку ми відстоюємо ціною жертовної крові, а де правда, там і Бог, а з Богом – перемога. З Богом переміг темну силу архістратиг Михаїл. «Хто як Бог?», вигукнув він на всю вселену і повів у бій світлих ангелів, яких було менше, ніж темних, але вони перемогли, бо з ними був Бог. Перемога так само буде за нами, бо з нами – Бог!

    Страждання не повинні зробити наші серця жорстокими, адже Господь веде нас вузьким шляхом скорботи, наближаючи до Царства Небесного. Тож посилимо щиру молитву за нашу Вітчизну, за народ український, який багатьма стражданнями заслужив кращої долі, а своєю працею будемо активно оновлювати і преображати наше життя.

    Свята справа християн щодень молитися за перемогу над ворогом, адже сила молитви велика – вона вселяє рішучість, стійкість і надихає на подвиги в ім’я Батьківщини. А дана Господом радість долає будь-які біди й нещастя, адже Він сказав: «Радійте, Я з вами в усі дні» (Мт., 28:19). Тому кожен день нашого життя наповнюймо радістю Господньою, особливо в свято Різдва, щоб не було в наших серцях страху й зневіри, ворожнечі й розбрату, відчаю і невір’я в силу Божу.

    Дорогі мої! Від щирого серця вітаю вас із великим і світлим святом Різдва Христового і бажаю в новому році милості Господньої, невичерпної допомоги Божої, міцності духовної і тілесної, мужнього несення життєвого хреста і стійкості в праці на розбудову рідної України й нашої святої Матері – Церкви Православної. Нехай же благословить усіх нас Господь Вседержитель миром, а Пресвята Богородиця захищає святим Покровом.

    ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

    У Христовій любові
    Високопреосвященний АФАНАСІЙ, архієпископ Харківський і Полтавський,
    Керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією УАПЦ
    Різдво Христове 2017/2018 р.р. м. Харків

  • Соборноправність руйнує авторитаризм

    Соборноправність руйнує авторитаризм

    Голова інформаційно-видавничої комісії Української Автокефальної Православної Церкви архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій (Шкурупій) розмірковує про упереджене ставлення до Церкви, як формується політика УАПЦ, соборноправні засади Церкви, фінансові труднощі та інші питання її життєдіяльності.

    – Владико, Українська Автокефальна Православна Церква завжди потерпала від упередженого ставлення до себе. Але якщо за радянських часів, коли комуністична влада боролася з будь-якими проявами національної свідомості, це було закономірним явищем, то за нинішнього часу української державності це якось не вписується в логіку.

    – Ще й як вписується! Справа в тому, що будь-якій владі – чи то авторитарній, чи то демократичній, особливо, коли державна еліта лише прикривається гаслами демократії, а тим часом задовольняє свої фінансові й майнові інтереси, народна за своєю суттю Церква завжди стоїть на перепоні. Нинішня еліта взяла владу у свої руки лише з однією метою – захист свого багатства від розгніваного народу, який піднявся на національно-визвольну революцію, а не задля розвитку держави й неухильного зростання народного добробуту. Тому вона й намагається усунути зі свого шляху все і всіх, хто їй непідконтрольний. А наша Церква якраз і є непідконтрольною владі, тому що дбає перш за все про духовні запити людей – релігійні й національні, і не встряє ні в які політичні оборудки. Головне завдання Церкви – це боротьба за спасіння людської душі, виховання в свідомості віруючого любові до Господа нашого Ісуса Христа і рідної Вітчизни, а вона в нас одна єдина – ненька Україна. Все інше для Церкви є другорядним, то справа політиків та керівників різних рівнів державної влади.

    Відгукуватися на всі запити суспільства Церква може, але тоді вона поступово перетворюється на одну з громадських організацій соціально-політичного спрямування, а не об’єднання віруючих, покликане задовольняти їхні, перш за все, духовні потреби, адже саме для цього вона й існує. Звичайно, Церква повинна висловлювати своє ставлення, свою думку до тих чи інших подій і процесів у суспільстві й державі загалом, стаючи на бік народу. Але в Україні суспільство, яке в своїй основі, на жаль, нині більше атеїстичне, ніж релігійне, а релігійна частина дуже строката різними конфесіями, доведене ледве не до відчаю економічними проблемами, останнім часом активно втручається у церковні справи, бо на це його наштовхує та ж таки влада.

    Влада спочатку з допомогою ЗМІ розгортає пропагандистську кампанію з потрібного їй питання, потім замовляє соціологічне опитування, результати якого чомусь завжди співпадають із бажанням влади, а потім ставить перед Церквою ту чи іншу, потрібну їй, вимогу. Як ось, скажімо, вимогу до нашої Церкви приєднатися до УПЦ Київського патріархату, бо це, мовляв, сприятиме наданню Вселенським Патріархом Томосу на автокефалію. Однак, ми знаємо, що в зв’язку з дуже складними взаємостосунками між лідерами світового православ’я, ніхто Томосу не дасть, бо це може викликати ланцюгову реакцію руйнування вселенського православ’я. Але ж одурманення українців продовжується!

    Тобто, заради досягнення якоїсь сьогоденної мети, спрямованої на зміцнення корумпованої влади, йде розправа над великою релігійною спільнотою, яка відстоює своє право на життя. Тому суспільству, яке легко заковтує цю наживку, слід все ж задуматися над тим, що приховується за риторикою не тільки про Помісну Церкву, а й впровадження «європейських демократичних цінностей». Та й, власне, побудови самої української Держави. Особисто в мене є велика підозра, що українська державна й політична еліта не має наміру будувати сильну українську державу як державу українців. Якщо вже політичні експерти заговорили про те, що в Україні створюється якась «нова нація» (не думаю, що це говориться з їхньої власної оцінки), то, вибачте, яку ж тоді долю українцям відвели нинішні керманичі – і видимі й, особливо, ті, які стоять за їхніми плечима?

    Суть не в тому, про що гомониться, а в тому, що за тим гомонінням приховується. А приховується те, що коли в червні 1992 року митрополиту Філарету (Денисенку) та Леоніду Кравчуку не вдалося повністю ліквідувати УАПЦ, то нині, коли появилися сприятливі для цього умови, уже патріарх Філарет з допомогою президента Петра Порошенка намагається взяти реванш і таки поглинути нашу Церкву. Тому й розгорнуто кампанію дискредитації нашої Церкви. Але це не біда, вистоїмо, бо маємо протиотруту – віру й загартованість у боротьбі із силами зла.

    – Владико Афанасію, ви вже сьомий рік очолюєте Харківсько-Полтавську єпархію УАПЦ, а з серпня цього року й Черкасько-Кіровоградську.  А ще більше року очолюєте Інформаційно-видавничу комісію УАПЦ, тобто маєте посаду ще і в межах всієї Церкви. Це якось змінило звичний ритм вашого життя й відношення до справи?

    – А як могло змінити? Все залишається так, як і було, але додалося набагато більше роботи. Адже Харківсько-Полтавська єпархія зараз стабільно розвивається і за всім треба не тільки встигати, а й іти хоч на крок попереду. А ще ж і Черкасько-Кіровоградська єпархія (сподіваюся, що за зміною назви міста, змінять, відповідно, і назву області). Я ж, коли беруся за справу, то ставлюся до неї відповідально і з повною віддачею своїх сил. А це, за відсутності фінансової й матеріальної підтримки, дуже нелегко. В житті покладаюся на волю Божу, спираюся на Його силу, а вже Божа сила помножує і мої скромні сили, роблю доручену справу, ніколи не нарікаю на Бога й Він, слава Йому, завжди мені допомагає. А це головне. Все інше, як казав Господь, додасться вам.

    – А що вже зроблено інформаційно-видавничою Комісією УАПЦ, і які плани?

    – Зроблено ще зовсім мало. Ми запустили в інформаційний простір сайт Комісії, що є дуже важливим, адже значно посилить присутність нашої Церкви в комунікативній сфері. Сайт швидко набрав популярності. Готуємо до випуску церковний календар на 2017 рік, а також Діяння П’ятого Помісного Собору УАПЦ. На черзі короткий молитовник і ряд інших видань. Єдина перешкода – надто скромні фінансові можливості.

    Якби нам хоча б кілька серйозних меценатів і спонсорів, то ми б розгорнули широку пастирсько-просвітницьку роботу, адже Церква живе тільки на пожертви небайдужих людей. Повірте, є цікаві задуми. Є спеціалісти, які б активно взялися до роботи, але в них сім’ї, за які треба дбати, тобто приносити додому зарплату.

    На жаль, інформаційне мовчання в попередні роки через ті ж самі причини, а також засилля неправдивої інформації про УАПЦ, яка сформувала негативний стереотип про нашу Церкву, й зараз гальмують підтримку з боку суспільства. Але ж це не на користь суспільству! Суспільство розвивається саме завдяки вільному волевиявленню думок, переконань, розширенню світогляду своїх громадян не лише у сфері політики, економіки, культури, освіти, а й, в першу чергу, у сфері духовності. Особливо, коли гостро постає питання збереження українського національного духу в церковному житті, адже Церква посідає одне з чільних місць у суспільстві.

    В той же час, Церква страждає від проникнення в її життя секуляризму, в тому числі й інформаційного. Через відсутність розгалуженої інформаційної системи    наші віряни, як і взагалі люди в державі, черпають інформацію про УАПЦ із світських ЗМІ та з джерел інших конфесій, які, здебільшого, подають інформацію про життя нашої Церкви або викривлено, або взагалі неправдиво.

    Як, скажімо, в газеті  «Україна молода», в 114 числі нинішнього року, в статті «Гібридна війна на церковному фронті: чи буде Єдина помісна православна церква українською» (автор Павло Павленко, релігієзнавець ще й доктор наук), на догоду своїм замовникам, як і його деякі відомі колеги, хоч і коротко, але подав викривлену версію т. з. «об’єднання» УАПЦ і УПЦ МП в 1992 році.

    Зараз створена потужна машина написання історії Київського Патріархату, творці якої не гребують переписуванням справжньої церковної історії. Прикро, що поважні науковці бруднять себе на догоду одній особистості,  викривлюючи історію як у «добрі» радянські часи. Я вже не кажу про часи Російської імперії, коли історики створили історію Росії з історії інших народів та звичайнісіньких міфів. Ось так само нині пишеться й історія Київського Патріархату, яка починається з 1992 року. Всього лише!

    Тому для нас зараз життєво важливим є створення внутрішньо-церковного інформаційного простору, з допомогою якого ми вирвемося із світу неправди, в котрий нас заганяють недоброзичливці, у світ правди, а Господь сказав: «Пізнайте правду і правда вас вільними зробить».  Крім усього, ми таким чином зможемо обговорювати насущні проблеми Церкви й більше довіряти один одному.

    – Але ж для цього потрібні чималі фінанси! А ваша Церква бідна, то як їй підняти такий потужний пласт у світлі того, що інформаційний простір України заповнений достатньо щільно.

    – Наша Церква, як Церква народна, подобається великій частині українців, які жваво цікавляться її життям. Інтернет ресурс Інформаційно-видавничої Комісії одразу ж, як тільки появився, став одним із найбільш відвідуваних серед релігійних сайтів. Так буде і з загально-церковною газетою. Нам треба порушити монополію інших конфесій на інформацію як з допомогою власних ЗМІ, так і світських, активніше залучаючи їх до правдивого висвітлення внутрішнього життя Церкви.

    Правда, для газети, хоча б на початок, потрібні певні кошти. Хоча більше потрібна зацікавленість всередині самої Церкви. Знаю, що вона є, а тому, коли вдасться вирішити організаційні й фінансові питання, ми побачимо достатньо якісний друкований продукт.

    – А чого не вистачає, крім коштів?

    – Може, сили волі… Але більше фінансової підтримки. Її дуже потребують інформаційно-просвітницькі проекти, які б хотіла запропонувати суспільству саме наша Церква, без чого їх здійснення практично неможливе. Суспільство нарікає на нас, але допомагати не хоче. А Церква живе тільки за рахунок пожертв. Тому, хоч і хочеш зробити більше, але…

    Ось, скажімо, в жовтні виповнюється 95-та річниця остаточного організаційного формування УАПЦ на І Помісному Соборі в 1921 році. Треба до суспільства донести правдиву інформацію про увесь, майже столітній, період життя нашої Церкви, а ми зв’язані відсутністю засобів для цього. Суспільство повинне знати правду, щоб бути вільним від облуди, яку творить неправда і викривлює його світогляд.

    Свого часу я десь прочитав і запам’ятав такий вислів: «Інформований – означає озброєний». А народ годують сурогатом правди, перемішаної з неправдою. Тобто стара, ще радянська, машина пропаганди на повну силу діє й донині. То чи можемо ми збудувати нове європейське суспільство, користуючись рудиментами комуністичного минулого?

    – А який стан у цій сфері в єпархіях?

    – На жаль, через велику зайнятість у єпархії, мені складно за всім услідкувати. Але, скажімо, активно працюють офіційні сайти Львівської, Харківсько-Полтавської, Карпатської, Тернопільської, Таврійської й інших єпархій, а також багатьох парафій. Активно присутні у соцмережах єпископ Закарпатський і Ужгородський Кирил (Михайлюк), архієпископ Тернопільський, керуючий Хмельницькою єпархією, Мстислав (Гук), архієпископ Герман (Семанчук), часто виступає на Тернопільському обласному телебаченні. Єпископ Карпатський Віктор (Бедь) взагалі широко присутній в інформаційному просторі. До речі, газета «Срібна земля», шеф-редактором якої є владика Віктор, в кожному своєму числі відводить дві й більше сторінок питанням життя Карпатської єпархії. І це лише невелика частка того, що робиться в Церкві загалом, але покищо слабко висвітлюється в ЗМІ.

    – Владико, а як формується у вас церковна політика? Хто виступає ініціатором і, взагалі, з чого складається «кухня» УАПЦ?

    – На кухні нехай панують домогосподарки, а ми цього терміну, стосовно нашої Церкви, застосовувати не будемо. УАПЦ соборноправна спільнота, в якій достатньо сильно розвинені демократичні засади. Ініціатива, звичайно ж (і це закономірно), виходить, перш за все, від Предстоятеля – Блаженнішого митрополита Макарія, але всі питання обговорюються й вирішуються колегіально на архієрейських соборах, а в основоположних питаннях спрямування задає Помісний Собор Церкви.

    Інформація про начебто розбрат між архієреями в УАПЦ, яку час від часу вкидають в інформаційний простір з метою дискредитації, є звичайнісінькою вигадкою. Наш єпископат згуртований, протиріччя між нами не виникають. Іноді якісь робочі моменти під час обговорення якихось питань, можливо, й трапляються, бо, і я на цьому наголошую, в нас усе вирішується колегіально й за активної участі всіх архієреїв і членів патріаршої ради. Але сварки… Такого не знаю. Мабуть, вони виникають в чиїйсь хворобливій уяві.

    Бачте, соборноправність ламає звичний авторитарний механізм функціонування церковної системи, але, в той же час, робить її достатньо витривалою. І це підтверджує вся майже столітня історія УАПЦ. Можливо, саме це, як я вже говорив, і дратує наших недругів, які живуть у координатах авторитарної минувшини і не бажають перебудовуватися на сучасні демократичні рейки, намагаючись рухатися вузькоколійкою. Хоча, на сьогодні ще стоїть завдання відпрацювання всіх аспектів соборноправної системи життєдіяльності Церкви.

    – Ви часто говорите й пишете про соборноправність. А що означає цей термін, яке його наповнення?

    – Соборноправність – це широке залучення вірян до впливу на церковне життя та управління в нашій Церкві, що, до речі, показав V Помісний Собор УАПЦ в червні минулого року, коли переважною більшістю делегатів були віряни. Офіційно принцип соборноправного життя Церкви започатковано ще церковними соборами в 1921 році, коли на противагу російського «єдіноначалія» автокефалісти почали розглядати парафію як самодостатню одиницю, малу Церкву. Парафія навіть обирала собі кандидата на священство, якого, після відповідної підготовки, висвячував єпископ. Це часто призводило до того, що згодом до нього ставилися як до наймита. Така загроза є й нині, але це не може зупиняти нас на шляху розвитку соборноправності. Просто треба шукати важелі, які б унеможливлювали подібні рецидиви. Але топтатися на місці не можна.

    Соборноправність унеможливлює намагання Церкви володіти хоча б частиною суспільства. Для Церкви це згубно, адже тоді світ входить у Церкву, заполоняє її і згодом жити соборноправно стає майже неможливо. А повинно бути навпаки – Церква повинна духовно входити у світ і преображати його. Та це в нинішніх умовах неймовірно складно.

    Крім того, соборність – це стан, за якого «низи» і «верхи» так відчувають потреби один одного і своєї церковної спільноти взагалі, що це цементує єдність і згуртованість так, що, за начебто «вольниці», чим часто нам дорікають, Церква насправді монолітна. Якщо й трапляються переходи парафій до іншої конфесії, то так само переходять парафії й до нас. УАПЦ відкрита і в цьому її сила, адже вона – Церква українського народу.

    – І все ж, яка стратегія Церкви загалом. Вона існує? Адже не вдається знайти якихось визначальних документів. Будь-яка політична сила обов’язково розробляє стратегію розвитку на кілька десятиліть наперед і ознайомлює суспільство.

    – Стратегічна мета Церкви – спасіння душ людських для життя вічного. Я не відкрию в цьому нічого нового. Суть же стратегій політичної і церковної різна за своєю природою. Я вже наголошував, що поєднання церковного й політичного нівелює суть Церкви і потім цей стан важко виправити, як і будь-яку тяжку недугу. А нинішнє і майбутнє нашої Церкви залежить від нас самих.

    вересень 2016 р.

     

     

  • РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО МАКАРІЯ, МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ, ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

    РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО МАКАРІЯ, МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ, ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

    csm_15320354_385383481804433_590450937_n_27b47cf731Давид говорить про Нього:

    «Бачив я Господа переді мною завжди,

    бо Він є по моїй правиці, щоб я не захитався» (Пс. 16,8).

    ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

    Коли настала повнота часу, Бог явився світові в тілі, щоб відкрити предвічне життя Святої Тройці, спасти людство від гріха і смерті,  торкнувшись Любов’ю людських сердець. Адамове гріхопадіння відкинуло людину від Бога, сотворіння відступило від свого Творця. Через згубний заборонений плід, який Адам, за порадою своєї жінки, необдумано скуштував, він перестав бачити Бога. Людська слабкість стала причиною того, що Бог назавжди закрився перед людиною, неначе за непроглядними хмарами, а Адам опинився на неозорих просторах землі. Однак перша людина не перестала споглядати у потьмарене над нею небо, вірила і надіялась на блаженство, на відновлення колишнього богоспілкування, і передала цю тугу за Богом своїм нащадкам. Скільки ж віри треба було мати, щоб не піддатися сумнівам щодо милосердя й любові Творця до Свого творіння! Віру, перед якою тьмяніють усі інші заслуги, Господь «праотців оправдав». «Які величні успіхи віри!», – співає Свята Церква в неділю Святих Отців. Результатом цієї віри стала спасенна роса Божественної любові, яка щедро вилилася на землю: «Так Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, … щоб світ спасся через Нього» (Ін. 3, 16-17). Таким чином, дорогою тривалого виховання промисел Божий вів за руку віруючу людину до спасенної Вифлеємської події, якою закінчувалися її тривожні тисячолітні блукання.

    Ось такі головні біблійні спогади. Вони оживають у душі християнина тоді, коли він бачить Вифлеєм та його околиці. Дорогі й спасенні ці спогади для віруючих. Але й вони тьмяніють перед найвеличнішою євангельською подією, яка осяяла світ новим світлом, створивши Вифлеєму вічну велич і славу. Саме від цієї події весь світ наповнився «джерелом води, що тече у вічне життя» (Ін. 4,14). Древній Вифлеєм – «дім хліба» – подав таємничу і всенасичуючу поживу, якої ніхто ніколи не знав (Ін. 4, 32). Якщо християнин своїми думками й серцем звертається до тієї далекої в часі, але такої близької та дорогої його серцю минувшини, то його мимоволі вражає та простота, у якій знайшли собі місце Божественні велич та милосердя. Ця простота була закрита перед світом Ангелів і людей. І тільки в певний час стало зрозуміло, що наближається велична подія: надзвичайні обставини народження Пресвятої Богородиці, Її введення в храм, народження Іоана Хрестителя та багато іншого. Усе це свідчило, що незабаром настане щось досі дивне й небачене.

    Першою дізналася про те, що скоро «засяє зоря від Якова» (Числ. 24,17), з’явиться довгоочікуваний, «прийде Примиритель» (Бут. 49,10), Пресвята Діва – майбутня Мати Спасителя, бо про це Їй благовістив Архангел Гавриїл (Лк. 1, 28-35). Згодом Ангел відкрив тайну втілення і праведному Йосифові (Мф. 1, 10-21). Це Благовіщення, яке було прийняте з безмежною відданістю й покорою волі Божій, сталося в домі Йосифа-обручника в місті Назареті, де жила Пресвята Діва.

    Живучи в побожному чеканні, коли справдяться незвичайні провіщення ангельські, старенький Йосиф і Діва Марія йшли визначеною для них від Бога дорогою. Вони знали з пророкувань, що Спаситель світу має народитися в місті Вифлеємі на протилежному від міста Назарета кінці Палестини. Виконуючи наказ кесаря, вони вирушили у далеку дорогу. І ось «прийшов час родити» Пресвятій Діві. «І породила Сина Свого Первенця, і сповила Його, і поклала Його в ясла…» (Лк 2, 6-7). Нам, християнам, подана справжня картина Різдва Спасителя: печера з яслами, у них – Божественна Дитина, Яка сповита Богоматір’ю, біля ясел і Пресвятої Діви – старець Йосиф, волхви, пастухи й Ангели, які поклонилися Новонародженому і принесли свої дари.

    Свята Церква так оспівує Вифлеємську подію: «Що принести Тобі, Христе, за те, що Ти з’явився на землі як людина для нас?  Ті, що були Тобою створені, складають тобі подяку: Ангели – пісню, земля – печеру, степ – ясла, а ми – Матір Діву. Предвічний Боже, помилуй нас» (стихира вечірньої на Різдво Христове).

    Дорога паство! Кожен, перебуваючи в Божих храмах під час Різдвяного Богослужіння, повинен задуматись над тим, як же і нам звернутися до народженого Спасителя і які нам, українцям, принести Йому молитви та подарунки. Я певен, що кожен хоче, щоб якнайшвидше закінчилася війна на нашій рідній Батьківщині, щоб не гинули наші рідні діти, чоловіки, батьки, щоб наша Україна стала економічно розвиненою державою, державою без корупції, щоб вона стала на правдиву дорогу, щоб правда проголошувалася не тільки устами політиків, можновладців та священнослужителів різного рівня й сану відповідно, але й відображалась у вчинках нашого земного життя.

    Молюся і закликаю до щирої молитви Вас за тих, хто віддав своє життя за цілісність України, а також за тих, хто сьогодні її захищає й захищатиме її в майбутньому. Пам’ятаймо слова Христові: «Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам, бо кожен, хто просить, одержує, хто шукає – знаходить, а тому, хто стукає, відчинять» (Мф. 7, 7-8).

    Прославляймо нашого Спасителя так, як прославляли Його Ангели: «Слава на небі Богові, і на землі мир, між людьми благовоління» (Лк. 2, 14). До цього ангельського хору нехай приєднаються наші віруючі серця та сповідуючі уста.

    У свято Різдва Христового ми підносимося до ангельського служіння, стаємо вищими від самих себе, відкладаючи житейські турботи, а наші Різдвяні піснеспіви є продовженням тієї вдячної хвали Богові, яку почали у хвилину народження Спасителя світу на землі ангельські хори у Вифлеємі.

    Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, всечесні отці, Ваші родини та всі вірні УАПЦ! У ці Різдвяні дні духовної радості й церковного торжества сердечно вітаю всіх Вас із великим святом Різдва Христового й початком Нового 2017 року! Нехай у цьому році Господь подасть усім Вам міцне здоров’я, духовну радість, любов і всілякий добробут! Нехай мир і Боже благословення перебувають із Вами, Вашими родинами, з кожною людиною, яка чинить добро, і з нашою славною, квітучою Україною!

    Радісних і щасливих свят!

    РІЗДВО ХРИСТОВЕ 2017 РОКУ БОЖОГО

    м. КИЇВ

    Блаженніший МАКАРІЙ,

    Митрополит Київський і всієї України,
    Предстоятель УАПЦ

    church.net.ua

  • Архієпископ Афанасій (Шкурупій) провів зустріч із керівництвом Черкаської ОДА

    Архієпископ Афанасій (Шкурупій) провів зустріч із керівництвом Черкаської ОДА

    Черкаська ОДА23 грудня 2016 року, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями, зустрівся з першим заступником голови Черкаської ОДА Віталієм Володимировичем Ковалем. Участь у зустрічі взяли також секретар єпархіального управління Черкасько-Кіровоградської єпархії протоієрей Віталій Двірник та секретар Харківсько-Полтавської єпархії ігумен Антоній (Бондарець), а також заступник начальника управління культури – начальник відділу охорони культурної спадщини, музейної справи та з питань релігії Черкаської ОДА Микола Олександрович Сухий.

    ?

    В ході зустрічі, яка відбулася в теплій і дружній обстановці, сторони обговорили питання, що стосувалися співпраці влади й духовенства Черкасько-Кіровоградській єпархії в культурній та соціально-суспільній сферах. Віталій Володимирович Коваль наголосив на значенні діяльності Церков, зокрема УАПЦ, в житті українського суспільства, у морально-духовному та національно-патріотичному вихованні підростаючого покоління українців. Архієпископ Афанасій, у свою чергу, запевнив Віталія Володимировича в тому, що Українська Автокефальна Православна Церква, яка в 2016 році відзначила своє 95-тиліття опікування українським православним народом, і надалі буде його надійною духовною опорою.

  • Варвара великомучениця на Черкаській землі

    Варвара великомучениця на Черкаській землі

    P61217-10272517 грудня 2016 року, в день пам’яті св. вмч. Варвари, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ, керуючий Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями, розпочав свій архіпастирський візит на Черкащину. Цього дня у Свято-P61217-094157Троїцькому кафедральному храмі в Червоній Слободі під Черкасами Його високопреосвященством було звершено святкову Божественну літургію. Спільно з високопреосвященним владикою Афанасієм служили ігумен Антоній (Бондарець), протоієрей Андрій Буць, протоієрей Олександр Василенко, ієрей Сергій Катренко та протодиякон Олександр Горай. На численні прохання віруючих, цього дня з Полтави було привезено старовинну ікону великомучениці Варвари із часткою її мощів. Наприкінці літургії духовенство та вірні відслужили акафіст перед іконою та приклалися до святині.

    img_20161218_100728_hdr18 грудня 2016 року, в день пам’яті преподобного Сави Освяченого, Його високопреосвященство очолив святу Божественну літургію в храмі Всіх святих землі Української, Черкаської і Кіровоградської єпархії УАПЦ у місті Тальне. За давнім українським звичаєм, високопреосвященного Владику прихожани храму зустріли перед церковною брамою із короваєм, а настоятель храму протоієрей Степан Драбик

    ?

    зустрів владику Афанасія в притворі храму, привітав із відвіданням тальнівської землі та підніс хрест для цілування. Спільно з архієпископом Афанасієм служили настоятель парафії протоієрей Степан Драбик, секретар Консисторії протоієрей Віталій Двірник, ігумен Антоній (Бондарець), протоієрей Сергій Грубий, протоієрей Іван Катькало, ієреї Павло Добрянський та Степан Катькало.

    ?

    Після урочистого богослужіння прихожани церкви мали можливість приклонитися до ікони святої Варвари з її мощами, віддаючи їй свою шану та просячи молитов перед Престолом Всевишнього про милість, добробут, мир та любов у родинах і в Україні. Вітаючи усіх присутніх зі святами великомучениці Варвари, преподобного Сави та святителя Миколая, Владика звернув увагу вірян на мученицьку історію Української Автокефальної Православної Церкви, ознайомив із

    ?

    життям юної Варвари, яка мученицьким подвигом довела свою вірність Господу Ісусу Христу.

    Великою втіхою стала свята великомучениця для жінок, які проводжали на війну чоловіків, синів, братів. За благочестивою традицією, близькій людині у дорогу давали хрест, освячений на мощах святої Варвари, і за її молитовним заступництвом рідні поверталися додому живими. Молільниця за православних воїнів, свідок далекої історії християнської

    ?

    церкви – свята Варвара, подає всім нам приклад істинної любові до Бога, якої так не вистачає в наш час. Завершуючи своє слово, владика Афанасій наголосив, що кожен із нас повинен знати історію своєї держави, рідної Української Автокефальної Православної Церкви – духовної опори українського народу. А віра і любов зроблять людину сильною духом, здатною на жертовний подвиг в ім’я ближнього і України. Такий народ – непереможний.

     

    20161218_125210На малому вході архієпископ Афанасій нагородив правом носіння митри протоієрея Степана Драбика, а правом носіння хреста із прикрасами – протоієрея Івана Катькала, настоятеля парафії Покрови Пресвятої Богородиці села Вікнинне Катеринопільського району. Після завершення богослужіння владика Афанасій нагородив орденами преподобного Іллі Муромця  ієрея Павла Добрянського, настоятеля парафії Всіх святих землі Української м.

    ?

    Катеринополя, духівника Майдану, та доброчинця із села Вікнинне, будівничого храму в цьому селі, Гончара А. С. Священики нагороджені  згідно з указами Блаженнішого Макарія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УАПЦ, за активну капеланську та волонтерську діяльність з допомоги захисникам української землі, духовне опікування Майдану, побудову храму в м. Тальному та селі Вікнинне.

     

    ?

    19 грудня 2016 року, в день пам’яті святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця, високопреосвященний Афанасій, на запрошення настоятеля храму святих Кіпріана та Юстинії м. Черкас протоієрея Андрія Буця, очолив святкову Божественну літургію. Спільно з Владикою служили – секретар Консисторії протоієрей Віталій Двірник, ігумен Антоній (Бондарець), протоієрей Андрій Буць та протодиякон Олександр Горай. Після вітального слова Владики на честь свята численні прихожани мали можливість прикластися до ікони великомучениці Варвари з часткою її святих мощів.

  • Архієпископ Афанасій УАПЦ освятив пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932 – 33 рр в  Сагайдаку на Полтавщині

    Архієпископ Афанасій УАПЦ освятив пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932 – 33 рр в Сагайдаку на Полтавщині

    DSC07044У селі Сагайдак Шишацького району Полтавської області, зусиллями консисторії Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, та організаторів двадцятирічного винятково благодійного громадського проекту увічнення пам’яті українців на Полтавщині, в Україні й у світі відомого доброчинця, члена DSC07059Ради підприємців міста Полтави Вадима Голобородова й заслуженого працівника культури України, голови обласного відділення Міжнародної організації «Жіноча громада» Валентини Шемчук, відкрито пам’ятний знак співвітчизникам – жертвам Голодомору 1932 – 1933 років-геноциду українського народу та Сагайдацької голодної трагедії в березні 1933 року. 

    2Журливими словами про загиблих в голодних обіймах сталінського режиму українців і повсталих за пригоршню рятівного зерна селян Сагайдака розпочала жалобні урочистості Валентина Шемчук: «У липні 2013 року  члени організаційного комітету, створеного відділенням МО «Жіноча громада» на увічнення пам’яті співвітчизників – жертв голодомору 1932 – 33 рр. в Україні, зустрілися в селі зі старожилами та взялися ще тоді за справу вшанування пам’ятним знаком їхніх односельців, котрі піднялися проти злочину тоталітаризму». 

    DSC07050Відслужив Літію за спокій душ загиблих смертю мучеників під час  голодомору 1932 – 1933 років українців і жертв Сагайдацького голодного бунту в березні 1933 року та освятив пам’ятний знак землякам Високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський Української Автокефальної Православної Церкви, керуючий Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями УАПЦ, в миру Володимир DSC07053Шкурупій – член Національної Спілки письменників України, лауреат історичної премії імені Самійла Величка та літературної премії імені Івана Котляревського за повість про голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні «Чи я в лузі не калина…».

    Відзнаку за великий внесок у відродження національної духовності та активну діяльність у Волонтерському центрі ХПЄ від Предстоятеля УАПЦ, Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Макарія, Владика Афанасій вручив нагородженому орденом преподобного Іллі Муромця  благодійнику Вадиму DSC07065Голобородову та єпархіальні Благословенні грамоти – старості Сагайдацького старостату Шишацької селищної ради об’єднаної територіальної громади Лідії Карпенко й директору Сагайдацького хлібо-приймального підприємства Євгенові Іванцю.

    В урочистостях-реквіємі взяв участь виконуючий обов’язки голови Шишацької районної державної адміністрації Іван Павелко, 1якому разом із пані Лідією Карпенко, доброчинцем Вадимом Голобородовим та школяром Максимом Незямовим було надане право відкрити пам’ятний знак односельцям.

    Поезію землякам, замученим голодомором 1932 – 1933 років в Україні, присвятила десятикласниця Сагайдацької загальноосвітньої школи І – ІІІ DSC07052ступенів Іванна Андрущенко, а пісенні рядки – учениця 9 класу Клюшниківської ЗОШ І – ІІІ ступенів Миргородської районної ради, дипломант районних конкурсів юних вокалістів та відкритого регіонального фестивалю духовної музики «Небесні перевесла» Яна Правденко.

    DSC07071 Організатори мітингу щиро дякують за допомогу настоятелю храму Віри, Надії й Любові та матері їх Софії ХПЄ УАПЦ отцю Віталію, директорам сільського будинку культури Ірині Осипенко та ЗОШ І – ІІІ ступенів Михайлові Степаненку. Полтавська делегація стала учасницею жалобних урочистостей в Сагайдаку завдяки сприянню Полтавської обласної державної адміністрації та Громадської ради.

    Валентина Олександренко