Категорія: Новини єпархії

  • Будувати власне життя на міцній основі

    Будувати власне життя на міцній основі

    «Слухаючи Боже Слово, читане з Євангелії на богослужіннях, чи читане вдома під час духовної розради, ми повинні розмислювати над тим, про що говорить нам Господь, бо то безцінна наука життя. І сьогоднішня розповідь із Євангелії тому підтвердження. Який же висновок ми можемо зробити з цієї розповіді? А те, що коли нас перемагає зло, входячи в нашу душу гріхом, а відповідно і в тіло недугою, то лише Бог має силу позбавити нас від тієї біди», – архієпископ Афанасій (Шкурупій).

    10 грудня 2017 року, 27-ої Неділі після П’ятидесятниці, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з владикою служив ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії.

    «Він чекає від нас усвідомлення причини, з-за якої ми опинилися не просто в обмеженні життєвих можливостей через ту чи іншу втрату здоров’я,  або втрапили в складну, а іноді й небезпечну ситуацію. І тут для нас важливим є не чекати, доки Господь зверне на нас увагу, а самим робити перші кроки назустріч Богу. Але часто так буває, що з ласки Божої Він Сам перший робить такий крок назустріч стражденній людині, й тоді відбувається те, що ми називаємо чудом. Саме чудо зцілення й сталося в синагозі, коли Господь, побачивши скорчену жінку, яка мучилася цією недугою цілих 18 років, покликав її до Себе, поклав на неї руки і тієї ж миті вона випросталася і стала славити Бога. Тобто, ми бачимо оздоровлення і тілесне, і духовне», – зазначив владика Афанасій у своєму слові до вірян.

    За словами архієрея, щоб таке зцілення душі й тіла відбулося, людині треба ставитися до всього, що стається з нею і з тими, хто її оточує, як до волі Божої, яка проявляється в кожному по своєму, залежно від планів Божих на цю людину. «Всі ми один для одного – випробування в цьому житті, завдяки яким Бог і визначає подальшу долю душі у вічності. Але людина здебільшого зводить свої стосунки з Богом до тілесного, тимчасового. І так виходить, що людина будує своє життя на нетривкій основі й тому отримує в підсумку свого життя за словами Господа: «Кожний, хто слухає ці Мої слова й не виконує їх, подібний до необачного чоловіка, що збудував свій дім на піску. Полилася злива, розлилися ріки, подули вітри й ударили на той дім, і він повалився, і руїна його була велика” (Мт., 7:26-27), – наголосив владика Афанасій.

    Архієрей закликав вірян покладати всі свої надії на Бога, довіритися Божій волі й будувати дім свого життя на твердій основі, якою є віра в Бога і Його заповіти. Христос дуже зрозуміло сказав: «Хто слухає Моє слово і вірує в Того, хто послав Мене, – має життя вічне» (Ін., 5:24). Тому, хто слухається науки Божої і йде на Його поклик, а не перебуває під пануванням власної волі, той досягає своєї мети».

  • Увійти до храму як у Царство Боже

    Увійти до храму як у Царство Боже

    «Перша сходинка Божого храму, на який ступила Діва Марія в три роки свого віку, це як хрещення – перша ступінь спасіння, від якої починається відлік життя особистості в Христі Ісусі, Господі неба і землі. І як долала вона сходинку за сходинкою, наближаючись до входу в дім Божий, так і ми долаємо свій шлях, визначений для кожного, щоб у підсумку увійти в Царство Боже, як увійшла до Святого святих Діва Марія», – архієпископ Афанасій (Шкурупій).

    4 грудня 2017 року, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з архієреєм служив ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії.

    «Увійшовши до храму, Богородиця наче б як завершила своє шукання Бога – вийшла з порожнечі й увійшла у повноту життя, а увійшовши в Святе святих, наповнила його вищим смислом, адже зробивши цей доленосний вчинок, вона стала вмістилищем , у якому перебуватиме Боже Слово і з якого Слово увійде в світ заради його спасіння, – пояснив архієпископ Афанасій. – Сьогодні ми з вами перебуваємо в храмі і стаємо свідками того, як Бог входом Пречистої Діви Марії, наповнює храм смислом Свого єднання з людиною, яку таким чином кличе до вдосконалення у всій повноті Своєї слави».

    Звичайно, вхід Діви Марії у Святе святих – прообраз нинішнього вівтаря, не означає, що й кожен із нас повинен входити до вівтаря церкви, а означає те, що ми повинні ставитися до храму Божого як до найсвятішого місця, куди слід заходити з великим трепетом і благоговінням, і творити у своїх серцях вівтар віри, де пануватиме Дух Святий.

    «Життя християнина наповнене духовною роботою і він повинен бачити плоди своєї праці у постійному зростанні духовного вдосконалення, – зауважив архієрей. – Нам слід крок за кроком заглиблюватися у таїнство євангельської науки, щоб якомога повніше відповідати її вимогам, готуючи свою душу до вічності».

  • До ближнього з любов’ю

    До ближнього з любов’ю

    «Ближній – це той, хто потребує твоєї підтримки, допомоги, участі у своїй долі, той, кому ти дійсно можеш цієї миті допомогти. Саме любов, яка не очікує на взаємну безкорисливу відповідь, навіть на вдячність, і є тим джерелом, з якого почуття любові черпатиметься й до всіх інших, хто траплятиметься на нашому шляху, як побитому і пограбованому юдею милосердний самарянин», – архієпископ Афанасій (Шкурупій).

    26 листопада 2017 року, 25-ої Неділі після п’ятидесятниці, свт. Іоанна Золотоустого, архієпископа Константинопольського, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі.

    Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар консисторії (єпархіального) управління, та ієрей Олександр Горай.

    «Але сьогодні ми спостерігаємо не поширення серед наших віруючих Христового заповіту: «Люби ближнього свого…», а, навпаки, з проникненням у свідомість українців секулярної  ідеології та споживацького способу життя, ми все більше занурюємося у відчуження один від одного. Байдужість, яка й породжує відчуженість, все владніше проникає навіть у родинні стосунки, особливо рвуться зв’язки між родичами другого й третього поколінь, не кажучи вже про більш віддалене родичання, – зауважив архієпископ Афанасій у своєму повчальному слові. – Якщо на селі не тільки в давнину, а й ще до недавнього часу, люди спільно, толокою будували один одному дім, дружно виходили на ті чи інші громадські роботи, необхідні в житті села, зносились продуктами на похорон та інше, то нині все це робиться за гроші, або й за плату ніхто не хоче в чомусь допомогти не те, що сторонньому ближньому, а й навіть брату чи сестрі. То, тим паче, чи може така людина, яку ми обираємо на ту чи іншу посаду, подбати про нас, про державу? Ні, вона дбає виключно про задоволення власних потреб. Саме через це наша держава й скотилася у своєму розвитку з передових позицій у Європі до стану країн, що розвиваються, а рівень життя маємо найнижчий навіть серед бідних країн». 

    На думку архієрея, така ситуація до добра не приведе ні окремого громадянина, ні державу в цілому. «Ми стоїмо на порозі гуманітарної катастрофи, коли може змінитися менталітет українського народу – зникнуть притаманні українцям доброта, жертовність в ім’я ближнього й рідної землі, а такі властивості як цнотливість і чистота почуттів зникнуть як духовні категорії. Ми навчилися добре пліткувати, в чому дуже допомагають можливості Інтернету, але успішно закриваємося перед болем і потребами ближнього, дріб’язкова помста, як іржа, роз’їдає наші душі, псуючи життя не тільки ближнього, а й тієї людини, котру ми ніколи й в очі не бачили. Українське суспільство все більше занурюється в духовну недугу, яка паралізує наші кращі якості й перетворює на бездушних роботів».

    В кінці проповіді владика Афанасій закликав присутніх на літургії частіше зазирати в Євангелію, прочитуючи розповідь про милосердного самарянина, щоб і самим відгукувати на потреби ближніх за покликом свого серця.

  • Храмове свято – в новозбудованому храмі

    Храмове свято – в новозбудованому храмі

    «Віруюча людина ніколи не буває самотньою. Її завжди супроводжує ангел-охоронець. Але від того, настільки людина перебуває у вірі, настільки й близько біля неї стоїть світлий ангел, якого дає їй під час хрещення Отець Небесний», – Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ.

    21 листопада 2017 року, в день Собору архістратига Михаїла і всіх небесних сил безтілесних, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, очолив храмове свято Свято-Михайлівської парафії в м. Решетилівці на Полтавщині. Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар консисторії, протоієрей Михайло Дзерин, настоятель парафії, ієреї Віталій Прищ та Олександр Горай.

    Після богослужіння архієпископ Афанасій звернувся до вірян із словом проповіді, наголосивши на значенні участі кожної віруючої людини в богослужіннях, адже, як зазначив, владика: «Тут, у Божому храмі, незмінно перебувають і Господь наш Ісус Христос, і Пресвята Богородиця, і архангел Михаїл, і ангели Небесні. Все повітря наповнене ангелами, але не тільки світлими, а й темними, які відступилися від Бога і нині шкодять спасінню християн. Тому від нашої віри, від того, чи беремо ми участь у богослужіннях, чи сповідуємо свої гріхи, чи боремося з пристрастями, залежить те, які з них супроводжують нас на життєвих шляхах».

    Близькість духовного  світу до Бога має для нас велике значення, адже невидимий світ навіть більш реальний, ніж цей, видимий, і ці два світи міцно переплетені між собою. Як? Ми того не можемо знати. Дізнаємося лише тоді, коли переступимо поріг, який розмежовує життя і смерть. Господь каже – покайся, якщо хочеш жити. Жити для вічності. Але каються в гріхах тут, вимолюють помилування тільки в цьому житті, а там отримують лиш присуд, де перебувати душі – в небесних обителях, чи в пеклі.

    «Чи все ми робимо для того, щоб можна було розраховувати на допомогу святих Небесних Сил, чи не викликаємо ми гіркого зітхання нашого ангела-охоронця, чи не відштовхуємо його своїми злими помислами і вчинками? – запитував архієпископ, і цим запитанням змушував кожного зазирнути у власну душу, оглянути своє життя, своє відношення до віри. – Ці запитання ми повинні задавати собі кожного дня, щоб бачити своє життя, страшитися його неправді й звертатися до Бога з покаянням та робити все, щоб догодити Богу. І тоді на Страшному Суді ангел-охоронець заступиться за нас перед Господом і вимолить нам прощення для життя у вічності».

    Архієпископ Афанасій привітав парафіян із новим храмом, який вони звели спільними зусиллями, відзначивши, що будівництво храму відбулося завдяки старанням настоятеля Свято-Михайлівської парафії отця Михайла Дзерина, який був душею цього будівництва. Праця найбільш активних парафіян та жертводавців була відзначена благословенними архієрейськими грамотами. Архієрейською грамотою, за розбудову Української Автокефальної Православної Церкви, відзначено також настоятеля парафії протоієрея Михайла Дзерина.

  • ХАРКІВСЬКО-ПОЛТАВСЬКА ЄПАРХІЯ УАПЦ ПОТРЕБУЄ СВЯЩЕНИЦЬКОГО ПОПОВНЕННЯ

    ХАРКІВСЬКО-ПОЛТАВСЬКА ЄПАРХІЯ УАПЦ ПОТРЕБУЄ СВЯЩЕНИЦЬКОГО ПОПОВНЕННЯ

    Звернення

    Преосвященного АФАНАСІЯ, єпископа Харківського і Полтавського, керуючого Харківсько-Полтавською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви до тих, хто закінчив духовну школу, але не прийняв священицької хіротонії, а також і до тих, хто хоч і не закінчував духовної школи, але бажає стати пастирем стада Христового в Церкві православній.

    Браття мої!

    Немає нічого святішого й величнішого за служіння Богу. Ні високі посади, ні володіння бізнесовими структурами, ні матеріальні статки не можуть порівнятися з величчю служіння Господу нашому Ісусу Христу навіть у віддаленому хуторі. Все, що світське, – суєтне і швидкоплинне, а те, що ми віддаємо Богу, – вічне. Згадайте, з якими намірами ви вступали на навчання до духовної школи, згадайте, які високі мрії народжувалися у ваших серцях, коли ви навчалися, згадайте, які плани стосовно служіння Богу й людям малювалися у вашій уяві! Але з якихось причин, які часто не залежали від вас, ви не змогли прийняти священицької хіротонії й нині займаєтеся світським справами. Але ж це невірно, навіть грішно!

    Прийнявши в листопаді 2009 року Харківсько-Полтавську кафедру, я зіткнувся із серйозною кадровою проблемою – парафії відновлюються, створюються, а призначити настоятелів для організації церковного життя та богослужінь немає з кого. В той же час як на Полтавщині, так і по всій Україні, проживає багато тих, хто закінчив духовні навчальні заклади православних конфесій, але ще не стали священиками. Саме їх я й закликаю відкинути міжконфесійну упередженість, політично-церковну заангажованість і згадати, що всі ми діти одного Отця Небесного, а наша земна мати – Україна, про яку треба дбати понад усе на світі, особливо про духовний стан народу Божого.

    Міжконфесійні негаразди рано чи пізно вирішаться, православні об’єднаються й кожен залишиться наодинці зі своєю совістю. І совість, через яку Господь говорить із нами, запитає – чому ти, обравши шлях служіння Богу, зійшов із нього, чому ти піддався на агітацію й пропаганду і не став на служіння Богу й Вітчизні там, де твого служіння найбільше потребували? Які б оправдання такий не висловлював, Господь не прийме їх, як не прийме й оправдання в тому, що, мовляв, УАПЦ – неканонічна Церква. В Бога немає ні «канонічних», ні «неканонічних». В Бога є або християни, або нехристі. Невже й ви записалися в нехристі?

    Де ж ви – сини своєї Вітчизни?! Чому не хочете послужити ділу спасіння народу Божого у життя вічне, чому не хочете послужити на українській духовній ниві? Знаю, що всім хочеться і зарплат високих, і щоб був готовий храм для служіння. Я тільки за це. Але нині настали такі часи, що ні зарплат високих, ні соборів готових, де б вас чекали, в Церкві немає. Вас чекає принижена і знедолена Вітчизна, розгублене в духовних пошуках українство – народ, якого дурять на кожному кроці різного роду «проповідники» закордонних вчень, аби мати з того зиск – хто матеріальний, а хто, виконуючи чужу волю, працює на шкоду своїй Вітчизні. Але немає нічого страшнішого й ганебнішого в цьому житті за зраду віри Православної й України!

    Колись козаки йшли на видиму смерть за віру православну, а ви боїтеся тимчасових матеріальних труднощів. Але задумайтесь – ви, прийшовши на парафію, де немає храму, разом із парафіянами збудуєте Божий дім, в якому будете разом підносити хвалу Господу й де наступні покоління православних будуть із пошаною й вдячністю вас поминати! Кращої пам’яті для людини бути не може!

    Я поставив собі за мету створення єпархії хоч і невеликої кількісно (хоча територія й велика), але такої, де релігійні громади були б наповнені істинно віруючими побожними людьми й високодуховними пастирями, які вестимуть їх у правді Христовій до спасіння в життя вічне.

    Любі мої браття, діти мої! Я поклав своє життя на вівтар служіння Богу вже в серйозному віці, досягнувши певних успіхів у житті світському, чим міг насолоджуватися останні роки, які Господь мені вділив ще потоптати рясту. І як би мені тяжко нині не було, але за вибір свій зовсім не шкодую. Навпаки, безмежно вдячний Господу, що Він поставив мене, многогрішного, перед престолом Своїм. Слава Богу за все!

    Браття мої, девізом мого життя є такий: «Якщо не я, то хто?» Кому, як не вам, взятися за святу справу духовного відродження Вітчизни нашої України, адже вона кличе вас, вона стукає у ваші серця – діти мої, народ український, розіп’ятий на перехресті світів, стікає кров’ю душ своїх і благає – поможіть, підставте своє плече, врятуйте від загибелі, ви ж мої діти!..

    Є парафії, де люди чекають настоятелів, які б повели їх дорогою спасіння, є земельні ділянки для побудови храмів і, найголовніше, є активні парафіяни. А збудувати храм Божий і залишити про себе добру пам’ять на багато поколінь православного люду, щоб твоє ім’я згадувалося впродовж століть «незлим, тихим словом», постійно підносилася за тебе молитва до Бога, – якої ще найвищої нагороди можна очікувати в цьому світі, і якого спасіння душі своїй бажати?!

    Чекаю на Вас, брати мої. Чекає на вас Бог, Церква й Україна!

    Березень, 2013 року Божого

    м. Полтава

    Телефон для консультації: (0532) 653537

    E-mail: uaockhp@i.ua

    uaockhp_press@ukr.net

  • Під Покровом Пресвятої Богородиці

    Під Покровом Пресвятої Богородиці

    201710_001

    «Ось таким омофором – символом, що його покладає на свої плечі єпископ під час богослужіння, Богородиця покриває всю земну Церкву, яка перебуває в тривозі за своїх дітей. Покриває і нашу Українську Автокефальну Православну Церкву, кожну її парафію – громаду віруючих українців, кожну єпархію і всю нашу Україну», – архієпископ Афанасій (Шкурупій).

    13-15 жовтня 2017 року, в Свято-Покровській парафії с. Лиман, Зміївського району на Харківщині, відбулися святкові заходи з нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисника України.

    201710_004Протягом трьох днів звершувалося добове коло богослужінь – літургія, святкове вечірнє бдіння та вечірня. Першого дня, окрім святої Божественної літургії, яку очолив настоятель Свято-Покровської парафії ієрей Юрій Потикун, після короткої трапези та перепочинку, відбулися духовні бесіди-заняття про молитву священиків протоієрея Станіслава Шинкаренка, ієреїв Юрія Потикуна та Івана Полежаки з вірянами, після чого звершили вечірню службу.

    Взагалі наріжною темою бесід впродовж трьох днів стала надважлива тема: «Царство Небесне силою береться». Під цим девізом проходили всі триденні молитовно-духовні заняття як для досвідчених християн, які прагнуть до поглиблення сердечної молитви та правдивого каяття перед Господом, так і для тих, хто лиш починає свій шлях духовного вдосконалення.

    Головними навчальними заходами кожного з днів стали першого дня три лекційно-тренінгові години «Про молитву» та вечірня година «Іспит совісті», а другого дня, у формі довільної бесіди, віруючі перевірили свої знання та засвоєння опрацьованого матеріалу. Третього дня, під час заключної трапези «Агапа любові», відбувся обмін духовним досвідом.

    201710_00514 жовтня була звершена святкова Божественна літургія, яку очолив високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією. Спільно з владикою служили священики єпархії. Після богослужіння відбулаося хресна хода навколо молитовного дому та до пам’ятника загиблим у Другій світовій війні воїнам. До хресної ходи долучилися учасники війни на Донбасі, які захищали і захищають нині рідну землю від російських загарбників, а також волонтери, жителі Лиману та гості, які прибули на святкування.

    201710_016Біля пам’ятника загиблим лиманцям, які захищали українську землю в найстрашнішій війні минулого століття,  відбулася молитовна церемонія на честь Дня захисника України, в якій взяли участь не тільки віряни місцевої громади й інших парафій УАПЦ Харківщини, а й не оцерковлені воїни із своїми сім’ями, волонтери, патріоти України, які прихильно ставляться до української Церкви, але ще перебувають поза її огорожею. Церемонія стала своєрідним місцем дотику нецерковних українських патріотів до православної віри і до рідної Церкви свого народу – УАПЦ, яка на теренах Харківщини, ще з далеких 20-их років минулого століття, стала духовним щитом боротьби з «руським міром».

    201710_017Під час церемонії, в якій взяли участь воїни, що з 2014 року й донині перебувають у діючих частинах ЗСУ, з Лиману, Слобожанського, Шелудівки, Гініївки, Бишкіні, Соколового та міста Зміїва, члени волонтерських груп, засновники та учасники територіальної самооборони, представники військкомату, обласного козацтва, жителі села, представник військкомату нагородив відзнаками «За заслуги» І ступеня воїнів АТО – Ісай Ярослава, Ващенко Олександра та Погребняка Максима. Також і архієпископ Афанасій, з благословення Предстоятеля УАПЦ, Блаженнішого Макарія, митрополита Київського і всієї України, вручив церковні нагороди – орден Іллі Муромця цим же воїнам АТО, які захищають Україну до цього дня, проявляючи героїзм. Відзнакою Харківського обласного військкомату – медаллю «За служіння Богу й Україні», було нагороджено й офіцера запасу, ієрея Юрія Потикуна, який також відзначився у захисті Вітчизни від агресора.

    Після вшанування загиблих воїнів представники самооборони влаштували обід – «польовий куліш», під час якого всі бажаючі пригадували важкі воєнні будні та поділилися враженнями про захід, в якому взяли участь. А за трапезою, яку влаштували парафіяни Свято-Покровської громади для братів і сестер, котрі з’їхалися на святкування з інших парафій, відбувся жвавий обмін думками про історію створення автокефальних громад, труднощі в їх становленні та утвердженні на зросійщеній Слобожанській землі.

    Ті з учасників Покровських святкових заходів, які виявили бажання, під час двогодинної зустрічі зі священиками обговорили тему «Духовна глибина свята Покрови Пресвятої Богородиці». Із словом до присутніх звернулися протоієрей Станіслав Аштраф’ян і протоієрей Станіслав Шинкаренко, ієрей Юрій Потикун та інші священики. А далі, у довільній формі, відбувся жвавий діалог між священиками, які мають великий пастирський досвід, і вірянами з різних питань віри, під час якого пізнавалася глибина Божого слова у Його повчаннях і настановах. Крім того, бажаючі мали можливість особисто поспілкуватися з досвідченими священиками з тих духовних проблем, які їх тривожать.

    Протягом години після вечірньої служби обговорювали перший ірмос канону до причастя «Грядіть, люди, співаємо пісню Христу Богові, що розділив море й наставив людей, звільнивши їх від рабства єгипетського, бо Він прославився», пов’язуючи події, про які згадується в ірмосі, з наступним богослужінням, коли доведеться приступати до святого причастя Христових Таїн.

    15 жовтня до Лиману прибула велика паломницька група вірян Свято-Миколаївської парафії с. Циркуни на чолі з ієреєм Дмитром Шаповаловим, які взяли участь у святій Божественній літургії, котру служили протоієрей Станіслав Шинкаренко, ієреї Юрій Потикун та Дмитро Шаповалов. Після богослужіння відбулася духовна творча година, під час якої присутні розповідали історії з власного життя, пов’язані з Божою присутністю в їх долі, репрезентували хто виріб, зроблений власноруч, ділячись при цьому досвідом його виготовлення, хто свій вірш, хто співав пісню.

    Потім відбулася братська трапеза, під час якої зав’язалася вільна духовна бесіда, в якій віряни рогзповідали про те, як Бог торкнувся їхнього серця. Ієрей Дмитро Шаповалов поділився спогадом про те, як під час прощі до Єрусалима Господь відкрив йому глибину таїни Ісусової молитви, радість від Його присутності. Ієрей Юрій Потикун розповів про те, як він набув молитовного досвіду під час богослужінь першого тижня Великого посту. Парафіянка Лілія Кіценко поділилася власним досвідом перекладів акафістів та канонів на українську мову. І всі присутні за трапезою ділилися спогадами з’явлення у їхньому житті Господа.

    «Такі кількаденні, а то й одноденні духовно насичені заходи, повинні стати важливою частиною життя кожного свідомого православного автокефаліста, адже духовна пожива навіть більш важлива для людини, ніж їжа тілесна, –  сказав архієпископ Афанасій після завершення святкових заходів. – Це, сучасною мовою, свого роду духовний тренінг, майстер-клас, покликаний сприяти духовному зростанню й збагаченню. Будемо практикувати, збагачуючи набутим досвідом, такі заходи не лише в Лимані, а й в інших парафіях Харківсько-Полтавської єпархії».

        

  • Соборноправність руйнує авторитаризм

    Соборноправність руйнує авторитаризм

    Голова інформаційно-видавничої комісії Української Автокефальної Православної Церкви архієпископ Харківський і Полтавський Афанасій (Шкурупій) розмірковує про упереджене ставлення до Церкви, як формується політика УАПЦ, соборноправні засади Церкви, фінансові труднощі та інші питання її життєдіяльності.

    – Владико, Українська Автокефальна Православна Церква завжди потерпала від упередженого ставлення до себе. Але якщо за радянських часів, коли комуністична влада боролася з будь-якими проявами національної свідомості, це було закономірним явищем, то за нинішнього часу української державності це якось не вписується в логіку.

    – Ще й як вписується! Справа в тому, що будь-якій владі – чи то авторитарній, чи то демократичній, особливо, коли державна еліта лише прикривається гаслами демократії, а тим часом задовольняє свої фінансові й майнові інтереси, народна за своєю суттю Церква завжди стоїть на перепоні. Нинішня еліта взяла владу у свої руки лише з однією метою – захист свого багатства від розгніваного народу, який піднявся на національно-визвольну революцію, а не задля розвитку держави й неухильного зростання народного добробуту. Тому вона й намагається усунути зі свого шляху все і всіх, хто їй непідконтрольний. А наша Церква якраз і є непідконтрольною владі, тому що дбає перш за все про духовні запити людей – релігійні й національні, і не встряє ні в які політичні оборудки. Головне завдання Церкви – це боротьба за спасіння людської душі, виховання в свідомості віруючого любові до Господа нашого Ісуса Христа і рідної Вітчизни, а вона в нас одна єдина – ненька Україна. Все інше для Церкви є другорядним, то справа політиків та керівників різних рівнів державної влади.

    Відгукуватися на всі запити суспільства Церква може, але тоді вона поступово перетворюється на одну з громадських організацій соціально-політичного спрямування, а не об’єднання віруючих, покликане задовольняти їхні, перш за все, духовні потреби, адже саме для цього вона й існує. Звичайно, Церква повинна висловлювати своє ставлення, свою думку до тих чи інших подій і процесів у суспільстві й державі загалом, стаючи на бік народу. Але в Україні суспільство, яке в своїй основі, на жаль, нині більше атеїстичне, ніж релігійне, а релігійна частина дуже строката різними конфесіями, доведене ледве не до відчаю економічними проблемами, останнім часом активно втручається у церковні справи, бо на це його наштовхує та ж таки влада.

    Влада спочатку з допомогою ЗМІ розгортає пропагандистську кампанію з потрібного їй питання, потім замовляє соціологічне опитування, результати якого чомусь завжди співпадають із бажанням влади, а потім ставить перед Церквою ту чи іншу, потрібну їй, вимогу. Як ось, скажімо, вимогу до нашої Церкви приєднатися до УПЦ Київського патріархату, бо це, мовляв, сприятиме наданню Вселенським Патріархом Томосу на автокефалію. Однак, ми знаємо, що в зв’язку з дуже складними взаємостосунками між лідерами світового православ’я, ніхто Томосу не дасть, бо це може викликати ланцюгову реакцію руйнування вселенського православ’я. Але ж одурманення українців продовжується!

    Тобто, заради досягнення якоїсь сьогоденної мети, спрямованої на зміцнення корумпованої влади, йде розправа над великою релігійною спільнотою, яка відстоює своє право на життя. Тому суспільству, яке легко заковтує цю наживку, слід все ж задуматися над тим, що приховується за риторикою не тільки про Помісну Церкву, а й впровадження «європейських демократичних цінностей». Та й, власне, побудови самої української Держави. Особисто в мене є велика підозра, що українська державна й політична еліта не має наміру будувати сильну українську державу як державу українців. Якщо вже політичні експерти заговорили про те, що в Україні створюється якась «нова нація» (не думаю, що це говориться з їхньої власної оцінки), то, вибачте, яку ж тоді долю українцям відвели нинішні керманичі – і видимі й, особливо, ті, які стоять за їхніми плечима?

    Суть не в тому, про що гомониться, а в тому, що за тим гомонінням приховується. А приховується те, що коли в червні 1992 року митрополиту Філарету (Денисенку) та Леоніду Кравчуку не вдалося повністю ліквідувати УАПЦ, то нині, коли появилися сприятливі для цього умови, уже патріарх Філарет з допомогою президента Петра Порошенка намагається взяти реванш і таки поглинути нашу Церкву. Тому й розгорнуто кампанію дискредитації нашої Церкви. Але це не біда, вистоїмо, бо маємо протиотруту – віру й загартованість у боротьбі із силами зла.

    – Владико Афанасію, ви вже сьомий рік очолюєте Харківсько-Полтавську єпархію УАПЦ, а з серпня цього року й Черкасько-Кіровоградську.  А ще більше року очолюєте Інформаційно-видавничу комісію УАПЦ, тобто маєте посаду ще і в межах всієї Церкви. Це якось змінило звичний ритм вашого життя й відношення до справи?

    – А як могло змінити? Все залишається так, як і було, але додалося набагато більше роботи. Адже Харківсько-Полтавська єпархія зараз стабільно розвивається і за всім треба не тільки встигати, а й іти хоч на крок попереду. А ще ж і Черкасько-Кіровоградська єпархія (сподіваюся, що за зміною назви міста, змінять, відповідно, і назву області). Я ж, коли беруся за справу, то ставлюся до неї відповідально і з повною віддачею своїх сил. А це, за відсутності фінансової й матеріальної підтримки, дуже нелегко. В житті покладаюся на волю Божу, спираюся на Його силу, а вже Божа сила помножує і мої скромні сили, роблю доручену справу, ніколи не нарікаю на Бога й Він, слава Йому, завжди мені допомагає. А це головне. Все інше, як казав Господь, додасться вам.

    – А що вже зроблено інформаційно-видавничою Комісією УАПЦ, і які плани?

    – Зроблено ще зовсім мало. Ми запустили в інформаційний простір сайт Комісії, що є дуже важливим, адже значно посилить присутність нашої Церкви в комунікативній сфері. Сайт швидко набрав популярності. Готуємо до випуску церковний календар на 2017 рік, а також Діяння П’ятого Помісного Собору УАПЦ. На черзі короткий молитовник і ряд інших видань. Єдина перешкода – надто скромні фінансові можливості.

    Якби нам хоча б кілька серйозних меценатів і спонсорів, то ми б розгорнули широку пастирсько-просвітницьку роботу, адже Церква живе тільки на пожертви небайдужих людей. Повірте, є цікаві задуми. Є спеціалісти, які б активно взялися до роботи, але в них сім’ї, за які треба дбати, тобто приносити додому зарплату.

    На жаль, інформаційне мовчання в попередні роки через ті ж самі причини, а також засилля неправдивої інформації про УАПЦ, яка сформувала негативний стереотип про нашу Церкву, й зараз гальмують підтримку з боку суспільства. Але ж це не на користь суспільству! Суспільство розвивається саме завдяки вільному волевиявленню думок, переконань, розширенню світогляду своїх громадян не лише у сфері політики, економіки, культури, освіти, а й, в першу чергу, у сфері духовності. Особливо, коли гостро постає питання збереження українського національного духу в церковному житті, адже Церква посідає одне з чільних місць у суспільстві.

    В той же час, Церква страждає від проникнення в її життя секуляризму, в тому числі й інформаційного. Через відсутність розгалуженої інформаційної системи    наші віряни, як і взагалі люди в державі, черпають інформацію про УАПЦ із світських ЗМІ та з джерел інших конфесій, які, здебільшого, подають інформацію про життя нашої Церкви або викривлено, або взагалі неправдиво.

    Як, скажімо, в газеті  «Україна молода», в 114 числі нинішнього року, в статті «Гібридна війна на церковному фронті: чи буде Єдина помісна православна церква українською» (автор Павло Павленко, релігієзнавець ще й доктор наук), на догоду своїм замовникам, як і його деякі відомі колеги, хоч і коротко, але подав викривлену версію т. з. «об’єднання» УАПЦ і УПЦ МП в 1992 році.

    Зараз створена потужна машина написання історії Київського Патріархату, творці якої не гребують переписуванням справжньої церковної історії. Прикро, що поважні науковці бруднять себе на догоду одній особистості,  викривлюючи історію як у «добрі» радянські часи. Я вже не кажу про часи Російської імперії, коли історики створили історію Росії з історії інших народів та звичайнісіньких міфів. Ось так само нині пишеться й історія Київського Патріархату, яка починається з 1992 року. Всього лише!

    Тому для нас зараз життєво важливим є створення внутрішньо-церковного інформаційного простору, з допомогою якого ми вирвемося із світу неправди, в котрий нас заганяють недоброзичливці, у світ правди, а Господь сказав: «Пізнайте правду і правда вас вільними зробить».  Крім усього, ми таким чином зможемо обговорювати насущні проблеми Церкви й більше довіряти один одному.

    – Але ж для цього потрібні чималі фінанси! А ваша Церква бідна, то як їй підняти такий потужний пласт у світлі того, що інформаційний простір України заповнений достатньо щільно.

    – Наша Церква, як Церква народна, подобається великій частині українців, які жваво цікавляться її життям. Інтернет ресурс Інформаційно-видавничої Комісії одразу ж, як тільки появився, став одним із найбільш відвідуваних серед релігійних сайтів. Так буде і з загально-церковною газетою. Нам треба порушити монополію інших конфесій на інформацію як з допомогою власних ЗМІ, так і світських, активніше залучаючи їх до правдивого висвітлення внутрішнього життя Церкви.

    Правда, для газети, хоча б на початок, потрібні певні кошти. Хоча більше потрібна зацікавленість всередині самої Церкви. Знаю, що вона є, а тому, коли вдасться вирішити організаційні й фінансові питання, ми побачимо достатньо якісний друкований продукт.

    – А чого не вистачає, крім коштів?

    – Може, сили волі… Але більше фінансової підтримки. Її дуже потребують інформаційно-просвітницькі проекти, які б хотіла запропонувати суспільству саме наша Церква, без чого їх здійснення практично неможливе. Суспільство нарікає на нас, але допомагати не хоче. А Церква живе тільки за рахунок пожертв. Тому, хоч і хочеш зробити більше, але…

    Ось, скажімо, в жовтні виповнюється 95-та річниця остаточного організаційного формування УАПЦ на І Помісному Соборі в 1921 році. Треба до суспільства донести правдиву інформацію про увесь, майже столітній, період життя нашої Церкви, а ми зв’язані відсутністю засобів для цього. Суспільство повинне знати правду, щоб бути вільним від облуди, яку творить неправда і викривлює його світогляд.

    Свого часу я десь прочитав і запам’ятав такий вислів: «Інформований – означає озброєний». А народ годують сурогатом правди, перемішаної з неправдою. Тобто стара, ще радянська, машина пропаганди на повну силу діє й донині. То чи можемо ми збудувати нове європейське суспільство, користуючись рудиментами комуністичного минулого?

    – А який стан у цій сфері в єпархіях?

    – На жаль, через велику зайнятість у єпархії, мені складно за всім услідкувати. Але, скажімо, активно працюють офіційні сайти Львівської, Харківсько-Полтавської, Карпатської, Тернопільської, Таврійської й інших єпархій, а також багатьох парафій. Активно присутні у соцмережах єпископ Закарпатський і Ужгородський Кирил (Михайлюк), архієпископ Тернопільський, керуючий Хмельницькою єпархією, Мстислав (Гук), архієпископ Герман (Семанчук), часто виступає на Тернопільському обласному телебаченні. Єпископ Карпатський Віктор (Бедь) взагалі широко присутній в інформаційному просторі. До речі, газета «Срібна земля», шеф-редактором якої є владика Віктор, в кожному своєму числі відводить дві й більше сторінок питанням життя Карпатської єпархії. І це лише невелика частка того, що робиться в Церкві загалом, але покищо слабко висвітлюється в ЗМІ.

    – Владико, а як формується у вас церковна політика? Хто виступає ініціатором і, взагалі, з чого складається «кухня» УАПЦ?

    – На кухні нехай панують домогосподарки, а ми цього терміну, стосовно нашої Церкви, застосовувати не будемо. УАПЦ соборноправна спільнота, в якій достатньо сильно розвинені демократичні засади. Ініціатива, звичайно ж (і це закономірно), виходить, перш за все, від Предстоятеля – Блаженнішого митрополита Макарія, але всі питання обговорюються й вирішуються колегіально на архієрейських соборах, а в основоположних питаннях спрямування задає Помісний Собор Церкви.

    Інформація про начебто розбрат між архієреями в УАПЦ, яку час від часу вкидають в інформаційний простір з метою дискредитації, є звичайнісінькою вигадкою. Наш єпископат згуртований, протиріччя між нами не виникають. Іноді якісь робочі моменти під час обговорення якихось питань, можливо, й трапляються, бо, і я на цьому наголошую, в нас усе вирішується колегіально й за активної участі всіх архієреїв і членів патріаршої ради. Але сварки… Такого не знаю. Мабуть, вони виникають в чиїйсь хворобливій уяві.

    Бачте, соборноправність ламає звичний авторитарний механізм функціонування церковної системи, але, в той же час, робить її достатньо витривалою. І це підтверджує вся майже столітня історія УАПЦ. Можливо, саме це, як я вже говорив, і дратує наших недругів, які живуть у координатах авторитарної минувшини і не бажають перебудовуватися на сучасні демократичні рейки, намагаючись рухатися вузькоколійкою. Хоча, на сьогодні ще стоїть завдання відпрацювання всіх аспектів соборноправної системи життєдіяльності Церкви.

    – Ви часто говорите й пишете про соборноправність. А що означає цей термін, яке його наповнення?

    – Соборноправність – це широке залучення вірян до впливу на церковне життя та управління в нашій Церкві, що, до речі, показав V Помісний Собор УАПЦ в червні минулого року, коли переважною більшістю делегатів були віряни. Офіційно принцип соборноправного життя Церкви започатковано ще церковними соборами в 1921 році, коли на противагу російського «єдіноначалія» автокефалісти почали розглядати парафію як самодостатню одиницю, малу Церкву. Парафія навіть обирала собі кандидата на священство, якого, після відповідної підготовки, висвячував єпископ. Це часто призводило до того, що згодом до нього ставилися як до наймита. Така загроза є й нині, але це не може зупиняти нас на шляху розвитку соборноправності. Просто треба шукати важелі, які б унеможливлювали подібні рецидиви. Але топтатися на місці не можна.

    Соборноправність унеможливлює намагання Церкви володіти хоча б частиною суспільства. Для Церкви це згубно, адже тоді світ входить у Церкву, заполоняє її і згодом жити соборноправно стає майже неможливо. А повинно бути навпаки – Церква повинна духовно входити у світ і преображати його. Та це в нинішніх умовах неймовірно складно.

    Крім того, соборність – це стан, за якого «низи» і «верхи» так відчувають потреби один одного і своєї церковної спільноти взагалі, що це цементує єдність і згуртованість так, що, за начебто «вольниці», чим часто нам дорікають, Церква насправді монолітна. Якщо й трапляються переходи парафій до іншої конфесії, то так само переходять парафії й до нас. УАПЦ відкрита і в цьому її сила, адже вона – Церква українського народу.

    – І все ж, яка стратегія Церкви загалом. Вона існує? Адже не вдається знайти якихось визначальних документів. Будь-яка політична сила обов’язково розробляє стратегію розвитку на кілька десятиліть наперед і ознайомлює суспільство.

    – Стратегічна мета Церкви – спасіння душ людських для життя вічного. Я не відкрию в цьому нічого нового. Суть же стратегій політичної і церковної різна за своєю природою. Я вже наголошував, що поєднання церковного й політичного нівелює суть Церкви і потім цей стан важко виправити, як і будь-яку тяжку недугу. А нинішнє і майбутнє нашої Церкви залежить від нас самих.

    вересень 2016 р.

     

     

  • Із смілянського Синаю над Смілою

    Із смілянського Синаю над Смілою

    20170707_022«День Іоанна Хрестителя – свято церковне, але воно тісно переплелося з народними звичаями і традиціями, хоча вже нині, втративши зв’язок із землею, з хліборобством, відірвавшись від величної сільської культури, яка дала життя і розвиток українській цивілізації, ми маємо лише відголоски того славного часу. Але коли наступає цей день, то в душі нашого народу наче б як просинається дух предків, дух величної Козаччини, дух Матері-землі, дух України, яка дала життя нашому народу, – дала мову, пісню, побут, ідентичність і все, що ми нині називаємо – українська нація, яка народжувалася в таких же муках, як мати народжує дитя», – Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський.

    7 липня 2017 року, в день Різдва чесного славного пророка, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, очолив святкову Божественну літургію в парафії Різдва Іоанна, Предтечі і Хрестителя Господнього, в м. Смілі. Спільно з владикою Афанасієм служили десять кліриків єпархії.

    20170707_001Перед храмом владику Афанасія зустріли віруючі сміляни, а діти піднесли запашний коровай на рушнику. Владика, прийнявши хліб, подякував та привітав вірян із храмовим святом. В храмі настоятель парафії митрофорний протоієрей Михайло Шевчук подав Владиці хрест для цілування та запросив очолити святкове богослужіння.

    «Сьогодні той день, коли ми не просто згадуємо, хто ми, звідки ми і чиї ми діти, а коли ми навертаємо свої серця до початків, до найглибшої давнини, єднаючи в одне ціле минувшину, сьогодення і прийдешнє, яке вже владно про себе нагадує подихом пекельної геєни, що все більше й більше розверзається під ногами світу. І нашими із вами теж. Бо й про нас, нинішніх, писав великий пророк український Тарас Шевченко, «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть», – сказав владика Афанасій у повчальному слові під час богослужіння.

    Говорячи про те, як не тільки вистояти, як не тільки витримати ті доленосні випробування, що їх доля ставить перед українським народом і кожним із нас повсякчасно, а як утвердитися, залишившись народом Божим, що проніс своє українство як найбільшу цінність через століття буревіїв, кривавих воєн, поневолень, революцій, голодоморів, Владика зауважив, що за приклад слід брати Іоанна Хрестителя, особистість особливо визначну в історії людства, надзвичайну і геройську, якої світ ще не знав.

    «І з цього високого пагорба, з цього смілянського Синаю над Смілою, над цим чудовим краєм із величною історією українського духу лунатиме дзвін, що вриватиметься як буря в пустельні серця і буде кликати голосом Іоанна: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Боже! – наголосив Владика на значенні храму, зведеного на найвищому пагорбі міста. – Сьогодні ми спостерігаємо змішування правди й брехні, а це руйнує моральну природу людини настільки, що вона перестає бути сама собі суддею, тому що через втрату відчуття правди втрачається система орієнтирів, яка завжди була запобіжником у будь-яких життєвих ситуаціях. Може, саме тому ми й на сьогодні ще далекі до завершення боротьби за правду і справедливість в українському суспільстві. Ще так міцно сидить у нашій свідомості неправда, обман, відверта брехня, що заполонили всі сфери людської діяльності».

    На завершення свого слова архієпископ Афанасій із болем у серці зауважив: «На свою біду ми державу будуємо на неправді, навіть у підвалини помісної Церкви намагаємося закласти неправду, перекручуючи історичні факти, підтасовуючи їх під вигідні політичні, церковні, чи особисті цілі. Сьогодні в нас виникає запитання – що нам робити, як будувати державу, Церкву, сім’ю, родину, як вибудовувати взагалі взаємостосунки в суспільстві, один між одним? Відповідь проста – без чесності й справедливості ми нічого не збудуємо, а доруйнуємо й те, що з такими потугами збудували».

    Що ж тоді робити? Як бути? Владика Афанасій чітко визначив, у чому полягає відповідь: «Полягає вона в словах Іоанна Хрестителя: «Покайтеся і задумайтеся над тим, як найкраще виконувати Божі закони життя».

    20170707_003Під час богослужіння архієпископ Афанасій звів у сан ігумена ієромонаха Знам’янського, Свято-Миколаївського чоловічого монастиря Ферапонта (Федиса).

    Після закінчення літургії владика Афанасій нагородив благословенними архієрейськими грамотами настоятеля храму митрофорного протоієрея Михайла Шевчука та найбільш активних парафіян і побажав їм міцної віри, стояння за правду й Українську Автокефальну Православну Церкву та здобутків у духовному вдосконаленні.

    20170707_024На подвір’ї храму владика Афанасій, спільно з духовенством, відслужив водосвятний молебень, окропив усіх присутніх освяченою водою та привітав із десятою річницею початку будівництва величного, п’ятикупольного храму.

    Чудовим співом патріотичних пісень усіх присутніх на святі порадував козацький хор «Заграва» м. Сміла. А смілянські козаки приготували та почастували козацьким кулешем.

    Завершилося святкування братською трапезою.

  • На Харківщині вшанували Героїв Небесної Сотні

    На Харківщині вшанували Героїв Небесної Сотні

    фото: Irina Krishtal‎
    фото: Irina Krishtal‎

    20 лютого 2017р.  біля пам’ятного знаку Державному Прапору України м. Змієва Харківської області відбувся мітинг-реквієм, на якому вшанували Героїв Небесної Сотні. На мітингу були присутні голова Зміївської районної державної адміністрації, депутат Харківської обласної ради Кошеленко В.А., керівники структурних підрозділів райдержадміністрації, керівники 16665865_1770423673285700_5670726729211805532_oпартійних організацій Зміївського р-ну, голови місцевих рад, представники трудових колективів державних установ, організацій міста, громадські організації, активісти району, волонтери, свідки Революції Гідності, учасники АТО, громадськість.

    Панахиду за загиблими відслужили ієрей Харківсько-Полтавської Єпархії УАПЦ, настоятель парафії “Пресвятої Богородиці “Неопалима Купина” м. Змієва отець Іван Полежака та диякон отець Сергій Довганюк.
    Вічна пам’ять Героям Небесної Сотні та захисникам України!

  • У фронтовій зоні освятили каплицю вмч. Воніфатія

    У фронтовій зоні освятили каплицю вмч. Воніфатія

    1gУкраїнські воїни, стараннями військового капелана однієї із бригад, яка тримає оборону рідної землі, – протоієрея Григорія Ганзія, клірика Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, будуть зустрічати Господа Ісуса Христа на свято Стрітення Господнього у фронтовій каплиці святого великомученика Воніфатія. Отець Григорій в одному з приміщень міста обладнав каплицю і віднині всі бажаючі (як воїни ЗСУ, так і місцеві жителі), матимуть можливість брати участь у святому богослужінні, сповідатися та причащатися святих Христових Таїн. Одночасно каплиця стане і потужним духовно-просвітницьким центром, в якому проводитиметься різнобічна духовно-психологічна та просвітницька робота, вкрай необхідна для відновлення душевної рівноваги тих, хто постійно перебуває на передових позиціях оборони в стресових ситуаціях.

    2gЗ благословення високопреосвященного Афанасія (Шкурупія), архієпископа Харківського і Полтавського, днями протоієрей Григорій Ганзій освятив каплицю вмч. Воніфатія ієрейським чином. Слід зазначити, що отець Григорій служить капеланом із перших днів російської агресії проти нашої Батьківщини, постійно перебуваючи на фронті. Три роки тому, коли бригада готувалася до відправлення на фронт, о. Григорій обладнав каплицю в одній із казарм у місці постійної дислокації бригади, а коли її відвели на тимчасовий перепочинок та вишкіл, то у двох військових палатках також обладнав каплицю і духовний центр для бійців і офіцерів. За свою самовіддану працю й служіння Господу Ісусу Христу він заслужив великої поваги серед офіцерів і воїнів бригади.

  • Волонтерський центр Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ передав допомогу українським військовим

    Волонтерський центр Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ передав допомогу українським військовим

    фото: Вікторія Смагіна
    фото: Вікторія Смагіна

    З благословення архієпископа Харківського і Полтавського Афанасія Свято-Михайлівською парафією мікрорайону Івонченці м. Полтави  та Свято-Покровською парафією м. Полтави  була зібрана допомога для українських військових. Координував збір допомоги волонтерський центр єпархії. Цього разу віряни УАПЦ передали військовим полтавські галушки, пироги, вареники, торти та інші смаколики. Безпосередньо в місця розташування українського війська, на «нульові» блокпости цю та багато іншої допомоги передали волонтери Ірина Репало, Вікторія Смагіна, Алекс Дуков і Андрей Березюк. Гуманітарний вантаж доставлений солдатам починаючи із  шахти «Бутовка» та закінчуючи морпехами  на маріупольському напрямку.

    DSC07543Наводимо цитату емоційного звіту про поїздку Вікторії Смагіної:

    «Всіх люблю, ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА.
    Бережіть себе та своїх близьких. Скоро будемо їхати знову….

    Та й моррози не збираються кінчатись. Щоб наші хлопці не хворіли, їм потрібна постійна протипростудна та профілактична підтримка. там під обстрілами в них деколи нема змоги навіть поїсти».

    Всіх прихожан Української Автокефальної Православної Церкви запрошуємо долучатися до волонтерських ініціатив у своїх єпархіях.

     

     

  • На Черкащині священик УАПЦ освятив перший у місті томограф

    На Черкащині священик УАПЦ освятив перший у місті томограф

    16388025_1446072772084293_8528782331341990057_nНастоятель храму Різдва Святого Іоана Хрестителя м. Сміла Черкасько-Кіровоградської єпархії УАПЦ митрофорний протоієрей о. Михаїл Шевчук на прохання працівників медичної сфери освятив перший у Смілі комп’ютерний томограф. По завершенні отець Михаїл побажав, щоб до щойно встановленого обладнання приходили не хворі люди, а тільки здорові для профогляду.

    Потрібно зауважити, що отець Михаїл неодноразово приймав участь у різних благодійних акціях та проектах. Він знаний на Черкащині та далеко за її межами військовий капелан, який допоміг у зборі та доставленні гуманітарних вантажів українським воїнам, які захищають нашу Вітчизну Україну у нелегкій боротьби проти загарбників.