Категорія: Новини єпархії

  • Архіпастриський візит Митрополита Макарія до Полтави

    Архіпастриський візит Митрополита Макарія до Полтави

    27 квітня 2018 року, в рамках відзначення 120-ліття з дня народження та 25-ліття з дня смерті першого Патріарха УАПЦ Мстислава Скрипника, Блаженніший Макарій, митрополит Київський і всієї України, Предстоятель УАПЦ, прибув до Полтави. Його Блаженство зустрів високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Харківсько-Полтавською єпархією, секретар Консисторії єпархії ігумен Антоній (Бондарець) та прес-секретар Консисторії Олександр Горай. Супроводжували Предстоятеля Церкви також диякон Юрій Федів, голова Львівське ставропігійне Братство св апостола Андрія Первозванного.

    Цього дня Блаженніший владика відвідав парафію Святого архістратига Михаїла в мікрорайоні Івонченці, де настоятелем ієрей Олександр Горай, та оглянув хід будівництва храму-каплиці, давши слушні поради. Оглянув Предстоятель також і будівництво духовно-просвітницького центру Свято-Михайлівської парафії, в якому розміститься недільна школа та працюватимуть різні дитячі та молодіжні гуртки. Вже зараз активно діє дитячий хор парафії «Янголи з небес», гуртки малювання та вивчення англійської мови.

    Після Івонченець Блаженніший владика Макарій завітав і до села Івашки, де місцевій парафії УАПЦ Воскресіння Господнього минулого року передано приміщення, яке члени громади, під керівництвом свого настоятеля ієрея Олександра Горая, обладнали для богослужінь. Владика Макарій поспілкувався з активом парафії, підтримав плани будівництва типового храму й побажав здоров’я та успіхів на духовній ниві.

    Після пригородів Полтави митрополит Макарій, у супроводі архієпископа Афанасія, відвідав Свято-Михайлівську парафію в місті Решетилівка, яку очолює протоієрей Михайло Дзерин. В минулому році, стараннями отця-настоятеля та небайдужих решетилян, тут збудовано

    невеликий дерев’яний храм і тепер віряни мають можливість молитися за будь-якої погоди.

    Потім, на виїзді з містечка, митрополит Макарій оглянув каплицю парафії ікони Пресвятої Богородиці «Одігітрія», яку очолює настоятель ігумен Антоній (Бондарець), та територію, на якій парафія планує розпочати будівництво церкви.

  • Патріарх Мстислав: служіння Богу й Україні

    Патріарх Мстислав: служіння Богу й Україні

    23 квітня 2018 року, в приміщенні Полтавського обласного краєзнавчого музею ім. В. Кричевського, урочисто відкрито експозицію світлин із життя і діяльності першого Патріарха Української Автокефальної Православної Церкви, славетного полтавця, Святішого Мстислава (Скрипника): «Патріарх Мстислав: служіння Богу й Україні».

    Благословив захід та виступив із словом про Патріарха Мстислава високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    «Такі особистості, як наш земляк, полтавець Патріарх Мстислав, належать до тієї когорти великих людей, які не тільки змінюють власне життя, а й життя нації, навіть хід історії, – сказав владика Афанасій. – Його буремне життя, покладене на вівтар України, повинне стати нам усім прикладом вірності й відданості, непохитності у переконаннях і жертовності ради досягнення поставленої мети. А мета у Патріарха Мстислава була одна – державна воля стражденного українського народу, вірним сином якого він був, і вільна українська Церква. Він показав нам зразок справжнього патріотизму, незрадливої любові до Батьківщини. Все його тривале життя за кордоном було свідченням світові правди про уярмлений, але нескорений український народ. Він був консолідуючою силою православного українства в усьому світі, його незборимий дух досягав і української землі, будячи приспані душі, вириваючи із в’язниці байдужості. Й те, що нині ми стоїмо на порозі творення Помісної Церкви й канонічного визнання, велика заслуга Патріарха Мстислава, бо коли б він не об’єднав розрізнені автокефальні парафії і єпархії в США і в діаспорі, то, може, не мали б ні УАПЦ в Україні, ні нинішнього руху Константинополя до нашого визнання».

    Архієпископ Афанасій зазначив також, що починаючи творення єдиної православної Церкви в Україні, ми повинні взяти на озброєння слова Патріарха Мстислава: «Дивімося один одному у вічі». По іншому не можна. Адже ту глибоку недовіру, яка виникла через складнощі в стосунках між конфесіями за останні роки, те лукавство, яке заполонило серця, можна викоренити лише шляхом щирої взаємної довіри. Якщо ми цього не досягнемо, якщо хтось буде продовжувати виношувати плани когось принизити, упослідити, відсторонити, то єдиної Церкви не вийде, а вийде новий розлом.

    Директор краєзнавчого музею Олександр Супруненко сказав багато слів про Патріарха Мстислава, який жив недалеко від його бабусі, з котрою вони були добре знайомі, про велике значення Патріарха в історії України й Української Автокефальної Православної Церкви.

    Своїми спогадами про земляка, Патріарха Мстислава, поділився колишній начальник обласного управління культури Володимир Бондаренко.

    Директор департаменту культури та туризму Полтавської ОДА Валентина Вождаєнко, наголосивши на значенні життя і діяльності Патріарха Мстислава в патріотичному вихованні дітей та молоді, подякувала Консисторії Харківсько-Полтавської єпархії та особисто владиці Афанасію за постійну організацію пам’ятних заходів.

    Хор Харківсько-Полтавської єпархії, під управлінням диригента Олександри Горай, виконав кілька духовних пісень, зокрема «Отче наш», «Тілом заснув», «Стихири Пасхи», а на завершення «Молитву за Україну».

    Завершився захід оглядом експозиції світлин із фондів музею Патріарха Мстислава.

  • У Полтаві відбудеться урочиста Академія

    У Полтаві відбудеться урочиста Академія

    В суботу 28 квітня об 11:00 у Полтавському краєзнавчому музеї ім. В. Кричевського відбудеться урочиста академія, приурочена 120-літтю від дня народження першого патріарха УАПЦ Мстислава (Скрипника). У заході візьме участь блаженніший Макарій, митрополит Київський і всієї України, предстоятель УАПЦ. Під час урочистої академії відбудеться концерт духовної пісні у виконанні кращих колективів Полтави.

  • Священик УАПЦ відспівав загиблого героя

    Священик УАПЦ відспівав загиблого героя

    24 квітня 2018 року Куп’янщина прощалася зі своїм героєм старшим солдатом 25-ї десантної бригади збройних сил України Геннадієм Широким.  Війна з російським окупантом забрала молоде життя ще одного патріота, який до останнього боронив свою рідну землю, стоячи на сторожі нашого з вами мирного життя.

    фото: http://nashridkup.com.ua

    У грудні 2017 року в районі міста Авдіївка він отримав числені осколкові поранення під час обстрілу міста ворожими військами. Від отриманих поранень Геннадій перебував у комі. Його доставили до центрального військового госпиталю столиці. Але лікарям не вдалося спасти його життя. 20 квітня 2018 року Геннадій Широкий помер, так і не прийшовши до свідомості.

    Чин похорону за героєм  відправив настоятель Свято-Духівської парафії смт. Ківшарівка Харківсько-Полтавської єпархії  Української Автокефальної Православної Церкви митрофорний протоієрей Леонід Даниленко.

  • Патріарх Мстислав – духовний лідер нації

    Патріарх Мстислав – духовний лідер нації

    120 роковини з дня народження Патріарха Мстислава

    «Наша Церква від початку свого третього відродження, і навіть на сьогоднішній день, пережила багато драматичних моментів, зрад, маніпулювань, невизнання державною владою, але вистояла, зміцніла і сміливо дивиться в майбутнє. А це стало можливим завдяки тому духовному фундаменту, що його заклав у підвалини Церкви її перший Патріарх Мстислав (Скрипник). Попри всі випробування особистість Патріарха Мстислава, як духовного лідера, для мене особисто назавжди буде мірилом сумління, жертовного прикладу служіння Україні і її Церкві», – Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    23 квітня 2018 року, в конференц-залі Полтавського університету економіки й торгівлі, пройшла ювілейна урочиста конференція: «Мстислав І – Патріарх Київський і всієї України, Української Автокефальної Православної Церкви», присвячена 120-літтю з дня народження видатного полтавця, першого Патріарха Української Автокефальної Православної Церкви, Святішого Мстислава (Скрипника).

    Ця конференція розпочинає низку заходів по відзначенню ювілею Патріарха Мстислава (Скрипника), ініціатором яких виступив керуючий Харківсько-Полтавською єпархією архієпископ Афанасій (Шкурупій), а співорганізаторами виступили Консисторія ХПЄ, Полтавське міське православне сестринство святої княгині Ольги, ВНЗ «Полтавський університет економіки та торгівлі», Полтавський національний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка. Участь к ювілейній конференції взяли також священнослужителі, викладачі вузів та студенти. Модератор заходу –доктор історичних наук, професор кафедри педагогіки та суспільних наук Ірина Петренко.

    Відкрила конференцію заслужений працівник культури Валентина Шемчук, а роботою конференції керувала професор Ірина Петренко. Благословив захід високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, а єпархіальний хор виконав «Отче наш» та «Молитву за Україну». З вітальним словом до учасників конференції звернувся ректор Полтавського університету економіки та торгівлі Олексій Нестуля.

    Потім до присутніх із словом звернувся архієпископ Афанасій. «Цей ювілей для мене є нагодою знову поглянути на значення Патріарха, його здобутки, його вірність і відданість ідеї української державності та автокефалії українського православ’я, непохитну віру і значущість цієї постаті для сьогодення. Переконаний, що якби не було Патріарха Мстислава, його діяльності до останнього подиху в червні 1993 року, то не було б ні УАПЦ, ні початку нинішнього руху Константинополя до визнання автокефалії українського православ’я», – сказав владика Афанасій.

    «Щоб оцінити велич нашого земляка Патріарха Мстислава Скрипника, варто оглянути всі етапи його великого життя: воїна національно-визвольних змагань, громадського діяча тридцятих років на Волині, коли він у польському парламенті захищав інтереси українців, період розбудови УАПЦ в час Другої світової війни – єпископ-будівничий Церкви, період життя на еміграції, коли  розпочав велику справу єднання православних українців по всьому світу, представляючи нас у міжнародному контексті. І, врешті, коли очолив третє відродження УАПЦ в Україні».

    Торкнувшись питання отримання українським православ’ям автокефалії, архієпископ Афанасій, застерігаючи від поспішних дій «об’єднувачів», сказав: «І ось в цьому контексті нам слід взяти як головну засаду, як заповіт, висловлений Патріархом Мстиславом, коли він перебував у Харкові й Полтаві: «Дивімося один одному у вічі!» Дивімося, щоб не наробити помилок, бо за цим стоїть доля архієреїв, священиків і вірян нашої Церкви-Мучениці. І тому в контексті творення Помісної Церкви багато значить наша твердість у відстоюванні принципу соборноправності, який, з усіх інших помісних Церков, діє тільки в нашій УАПЦ. – І на цьому етапі нам якраз і не вистачає такої особистості, якою був їх Святість Патріарх Мстислав (Скрипник)».

    Потім краєзнавець Віктор Ревегук виступив із змістовним словом: «Виникнення Української Автокефальної Православної Церкви в Україні та на Полтавщині», доктор історичних наук Людмила Бабенко познайомила із власним дослідженням: «Родинне коріння Патріарха Мстислава на Полтавщині», а кандидат історичних наук Юрій Вільховий виступив на тему: «Діяльність «Братського об’єднання Українських автокефальних церков» як спроба збереження ідентичності українського православ’я за доби тоталітаризму».

    Змістовно розкрила тему: «Полтава і полтавці у спогадах Патріарха Мстислава» кандидат філософських наук Віта Сарапин. А дослідниця історії УАПЦ Наталія Воронянська представила до уваги слухачів своє дослідження: «Становлення мережі УАПЦ на Полтавщині в 20-30-ті роки ХХ століття та боротьба з автокефалією радянських спецслужб».

    На завершення архієпископ Афанасій подякував учасникам ювілейної конференції за активну участь в її роботі та побажав усім Божих благословень.

  • Презентація виставки: «Патріарх Мстислав: служіння Богу й Україні»

    Презентація виставки: «Патріарх Мстислав: служіння Богу й Україні»

    У понеділок 23 квітня о 14:00 у приміщенні Полтавського обласного краєзнавчого музею ім. В. Кричевського відбудеться презентація виставки: «Патріарх Мстислав: служіння Богу й Україні», приуроченої 120-річчю з дня народження та 25-літтю з дня кончини першого Патріарха Української Автокефальної Православної Церкви Мстислава (Скрипника).

    Організатори виставки: Консисторія (єпархіальне управління) Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, Департамент культури та туризму Полтавської ОДА, а також Полтавський обласний краєзнавчий музей ім. В. Кричевського.

    В експозиції виставки: фото, документи та видання із фондів музею Патріарха Мстислава (Скрипника).

    Благословить захід  високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    Під час перегляду експонатів виставки «Патріарх Мстислав: служіння Богу й Україні» відвідувачі краєзнавчого музею зможуть більше дізнатися про життя й діяльність славетного полтавця – першого Патріарха УАПЦ Мстислава (Скрипника).

    Виставку організовано в рамках оголошеного єпархіальним собором Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ відзначення ювілею – 120 річчя з дня народження та 25-літтю з дня кончини першого Патріарха УАПЦ Мстислава (Скрипника).

  • Звернення до священиків і ченців Харківсько-Полтавської та Черкаської і Кіровоградської єпархій УАПЦ

    Звернення до священиків і ченців Харківсько-Полтавської та Черкаської і Кіровоградської єпархій УАПЦ

    До священиків і ченців Харківсько-Полтавської
    та Черкаської і Кіровоградської єпархій УАПЦ

    ЗВЕРНЕННЯ

     «Не судім один одного, а працюймо на щастя й добробут Батьківщини та її людей», – із Заповіту патріарха УАПЦ Мстислава (Скрипника).

     

    Дорогі отці, славні душпастирі Церкви Христової!

    «Христос воскрес!» – лунає в повітрі, лунає в серці кожного із нас, а в розумі звучить такий же всеперемагаючий акорд: «З Христом воскресає й Україна». Воскресає й ставить перед нами, слугами Божими й духовними проводирями народу, доленосне завдання – нести людям слово Боже так, щоб воскресали їхні душі, омертвілі гріхом, воскресали для життя в Ісусі Христі, Господі нашому, на радість Богу, на славу рідної України.

    Христос сказав Своїм учням: «Ідіть і навчайте всі народи, охрещуючи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я вам  заповідав» (Мт., 28:19-20). Це завдання Господь визначив нам – мені, як архієрею, і вам, як пастирям Церкви Христової. З тих пір Він уділяє дар священства покликаним для того, щоб ми звершували найбільшу Таїну – передавали людям Його Самого у причасті Тіла й Крові на спасіння у життя вічне. Він поставив нас служити народу Божому так само, як служив Він, аж до розп’яття на хресті. А наше розп’яття – безперестанна боротьба із власними пристрастями і навчання людей, якими опікуємося, того ж самого.

    Це наше покликання, яке ми прийняли на себе добровільно, полягає в тому, щоб навчати і виховувати народ у вірі в Бога, щоб він духовно зростав від «сили в силу», як того вчить прп. Серафим Саровський, у відданості православній вірі й рідній Церкві – УАПЦ. Ми завжди повинні пам’ятати, що ми є спадкоємцями того архієрейства й священства, яке тяжко постраждало від переслідувань безбожної влади, коли було закатовано й знищено всіх архієреїв, тисячі священиків і сотні тисяч вірних. Пам’ятаючи їхній героїчний приклад, в ім’я пролитої ними праведної крові, яка освятила Церкву й Україну, а, відповідно, й кожного із нас, ми з такою ж стійкістю повинні нести своє служіння в 21-му столітті, дорожачи цією спадщиною, як зіницею ока.

    Саме на тому, що наша Українська Автокефальна Православна Церква освячена жертовною кров’ю наших попередників 20-30 років минулого століття, а ще має первородство автокефалії в Україні, я й прошу вас, брати мої, повсякчас на цьому наголошувати у бесідах, перш за все із віруючими своїх громад, адже вони повинні бути патріотами своєї Церкви, громади, монастиря. А друге завдання, на якому хочу наголосити, стосується місійного служіння, спрямованого на вивчення віри й практику молитви членами наших громад, бо тільки знання віри й активна участь у богослужіннях та житті парафій, дають нам надію на розвиток Церкви і її життя. Ігнорувати ці два завдання ніхто з нас не має права, адже від цього залежить наше майбутнє.

    На жаль, ми маємо дуже тривожну ситуацію, коли більшість із наших вірян майже нічого не знає про віру православну, Бога й нашу Церкву-Мученицю. Це породжує всякі хитання у вірі, протистояння між членами громад, перехід до інших конфесій, або й зовсім відхід від віри й Церкви. Тому прошу вас докладати всіх зусиль, щоб наближати людей, особливо молодь і дітей, до Бога, допомагати їм пізнавати того Бога, в Якого вірують, розуміти істини нашої Церкви, її значення в релігійному й національному житті України, й важливість життя за євангельською наукою Ісуса Христа. Ми – пастирі, яким Христос надав право опікуватися Його стадом. Згадаймо Його слова, звернені до апостола Петра: «Паси вівці Мої» (Ін., 21:17). А ми наступники апостолів і це завдання Господа стосується нас безпосередньо.

    Але при цьому хочу нагадати вам і ще одні слова нашого Господа: «А наймит не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, залишає вівці й тікає, а вовк хапає і розганяє їх» (Ін., 10:12). А також ці слова: «А наймит втікає, бо він наймит, і не турбується за овець» (Ін., 10:13). Ми покликані так відкривати нашим вірним божественну науку Євангелії, щоб вони пізнали Ісуса, увірували в Нього і стали переконаними Його послідовниками. Тому навчання людей православної віри є осердям нашого пастирського служіння. В той же час ми повинні пам’ятати, що тільки тоді нам повірять люди й підуть за нами, коли ми будемо жити так, як проповідуємо, і проповідувати, як живемо. Це єдина формула успішного пастирства. Впродовж свого життя священик повинен поглиблювати й осучаснювати свої богословські знання, пізнавати все нове, щоб адекватно відповідати на виклики сьогодення. Священнослужитель мусить бути побожним і освіченим, постійно вдосконалювати свій інтелектуальний рівень.

    З цією метою ми засновуємо курси підвищення професійної кваліфікації священнослужителів – духовну школу, навчаючись у якій пастирі будуть підвищувати свій освітній і богословський рівень, освоювати нове в роботі з вірянами, особливо з дітьми й молоддю, соціальному служінні, місійній роботі й інше, що так необхідне в їхній пастирській діяльності. Нам треба посилювати свою відповідальність за доручену нам Господом справу духовної опіки народу Божого. Так само нам  слід вирішити питання вищої духовної освіти тих священиків, які її не мають, бо це обов’язкова норма.

    Час спонукає нас переосмислити рівень нашої готовності до несення пастирських обов’язків, бо сказав Господь: «Проклятий той, хто діло Господнє робить знехотя» (Єр., 48:10). Ці слова Господа ми повинні пам’ятати завжди, щоб не підпадати під кару Божу. Ми повинні бути гідними покликання, пам’ятаючи, що гідність священика грунтується на тому, що він є живою іконою Христа – Доброго Пастиря, Який сказав: «Я пастир добрий: пастир добрий життя своє покладає за овець» (Ін., 10:11). Розуміння цієї гідності, рівнозначно як і місії священства, ще теплиться в глибині свідомості колись дуже побожного українського народу. Ось чому люди очікують від нас і праведного способу життя, і корисної поради, і самовіддачі в служінні. Вони прислухаються до нашої думки, довіряють нашим порадам, а це накладає на нас велику відповідальність за стан людської душі та її майбутнє у вічності. В усіх наших діях вірні повинні відчувати Божу благодать.

    Нам усім не вистачає молитви і, перш за все, літургійної. Священик мусить постійно молитися: Божественна літургія, Рання, Вечірня, молебні, читання Псалтиря, акафістів та ін. повинні міцно увійти в життя священика, а за його прикладом і більшості вірян. Хай поряд стоятиме всього кілька вірних, але спільно вони творитимуть соборну молитву Церкви, в якій Ісус обіцяв Свою особливу присутність. Намолений храм чи місце, де можна молитися, притягує своєю святістю людей і їх із дня на день більшатиме, а Господь і наша душа радітимуть. Не треба думати, що час, присвячений молитві, згаяний для інших справ, через які, начебто, люди привертаються до віри й Церкви. Так може думати той, у кого слабка віра, хто мало молиться сам і відвертає від молитви людей. А будь-який успіх священика від Бога. Тому треба перше робити, але друге – молитву, покласти в основу парафіяльного життя.

    Так само потребує переосмислення й рівень знань і віри наших парафіян. І ми, й вони повинні постійно читати Євангелію й розмірковувати над її текстами, плекати особисту і соборну молитву, й таким чином глибше пізнавати свою віру. Тому священик повинен добре опанувати євангельською наукою, щоб просто й дохідливо передавати її слухачам, особливо під час богослужіння. А до проповіді треба добре готуватися, приділивши необхідний час, тому що підготувати змістовну проповідь – це великий труд. Проповідник мусить бути на голову вищим у знаннях за своїх слухачів, а ще вміти так передати ним говорене, щоб воно якомога глибше запало в їхнє серце й свідомість. І цьому треба вчитися. Проповіді не можна недооцінювати.

    Закликаю вас, брати мої, у своїй пастирській діяльності постійно розігрівати своє серце любов’ю до Господа і ближнього, яким є перш за все вірний парафії, вами очолюваної, бо й апостол Павло писав до Тимофія: «Нагадую тобі зігрівати дар Божий, через покладання рук моїх» (1 Тим., 1:6). Адже ніхто у світі не має таких потужних засобів духовного оздоровлення людського життя, даних самим Господом у дарі священства, які маємо ми з вами. Проголошенням слова Божого, силою святих Таїн, власним подвижницьким життям ми з вами можемо гідно продовжувати святу справу нашого Господа Ісуса Христа, Який проповідував Царство Боже і будував його на землі.

    Дорогі мої брати в Ісусі Христі, священнослужителі! Я переконаний у тому, що кожен із вас усвідомлює велич свого пастирського покликання, але в міру тих чи інших обставин не кожен повною мірою звершує його у своєму служінні. Тому закликаю вас словами апостола Павла, зверненими до Тимофія: «Старайся представити себе Богові достойним, працівником бездоганним, який вірно подає слово істини» (2 Тим., 2:15), а кожен вірянин, яким ми опікуємося, щоб був «як людина Божа, до всякого діла готова» (2 Тим., 3:17).

    Дорогі мої, з нами Бог! Христос обіцяв нам Свою присутність у всіх наших добрих справах в усі дні нашого життя й діяльності на славу Бога в служінні Церкві й народу. А якщо з нами Бог, то хто проти нас? Нехай ці слова стануть для кожного з нас опорою і натхненням у нашому служінні й пастирській діяльності.

    Благословення Господнє на вас!

    З братерською любов’ю в Ісусі Христі
    + Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський,
    керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією УАПЦ

  • Пасхальне богослужіння архієпископа Афанасія

    Пасхальне богослужіння архієпископа Афанасія

    «Скоро вже, скоро полине по всій українській землі, поза всі кордони, повсюди, де теплиться українська душа, – пригнічена й пригноблена, але у великому очікуванні воскресіння свого Господа і Бога Ісуса Христа, радісна звістка: «Христос воскрес!» – Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    8 квітня 2018 року, Пасхальної ночі високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, очолив святкове богослужіння в кафедральному храмі Пресвятої Трійці в с. Червона Слобода під Черкасами. Спільно з владикою Афанасієм служили ігумен Антоній (Бондарець) та ієрей Віталій Сєдов.

    «І стрепенеться душа кожного, наповниться пасхальною радістю, адже «був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк., 15:24). Ожив, щоб повернутися до отчого краю – того, що на землі, й того, що в небесах, обійняти батька й неньку, припасти до ніг Отця Небесного з єдиним словом на вустах: «Помилуй!» І Бог простить і помилує, як простив заблукалого в нетрях розпусти свого сина батько з притчі. Як помилував митаря, котрий оплакував у храмі свої гріхи, –  сказано в Посланні керуючого єпархією архієпископа Афанасія до священства, чернецтва й вірних. – Кожен із нас завинив перед Вітчизною – небесною й земною. Кожен у свою міру. А Він терпляче чекає кожного з покаянням. І не тільки чекає, а йде й шукає, як ту одну загублену вівцю, адже Його любов до нас вилилася жертвою на хресті, бо «полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров’ю Своєю» (Об’яв., 1:5). Душа наша, світ український понищені та покалічені безумством гріха, безумством ненависті й зла, потребує Доброго слова, Доброї звістки, що «Христос воскрес!» і ми не полишені на самих себе, не покинуті в нетрях розпачу, відчаю, в тумані байдужості, адже в буревіях життя нам засвітилося Сонце Правди. Тієї правди, яка воскрешає наші душі, зміцнює наші тіла, виводить на шлях спасіння і дає надію вічності».

    В архіпастирському Посланні владики Афанасія прозвучали закличні, сповнені життєдайної сили, слова: «Цього благословенного дня Христового Воскресіння я звертаюся до вас із словами, з якими наш Господь звернувся до жінок-мироносиць, а через них і до всіх нас: «Не бійтеся!» (Мт., 28:10). Ці слова наповнені вірою й надією – не бійтеся! Не бійтеся жити, 

    адже життя навіть у своїх труднощах прекрасне, бо воно відображає невимовну красу Бога, частиною якої ми є. Христос зійшов на землю, щоб увійти в наше існування й повернути у повноту Буття. В цьому смисл Любові нашого Творця, в цьому смисл Смерті й Воскресіння Ісуса Христа, Господа нашого!»

    На завершення архієпископ Афанасій побажав вірянам щастя, здоров’я, добробуту. «Нехай же святий Великдень принесе радість перемоги Сина Божого над злом, дає впевненість у завтрашньому дні, дарує мир душі й спокій розуму. Нехай милість і благословення Божі увійдуть у ваше життя творчим натхненням на звершення Божого замислу в долі кожного з вас, а в домівках оселяться добробут, щастя, здоров’я й любов».

    Під час богослужіння були зачитані пасхальні Послання всесвятішого Варфоломія І, архієпископа Константинополя Нового Риму, Патріарха вселенського, та Блаженнішого Макарія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УАПЦ.

    Цієї ж ночі до Свято-Троїцького храму, прямо із Бориспільського летовища, народний депутат України Сергій Рудик доставив благодатний вогонь із Єрусалиму, якому надзвичайно зраділи віруючі, взявши святий вогонь від гробу Господнього до своїх домівок. Владика Афанасій привітав народного депутата виголосом: «Христос воскрес!», привітав із святом Пасхи, побажав пасхальної радості та Господньої наснаги в праці на розвиток і благо Червоної Слободи, благословенного Шевченківського краю та всього українського народу, а також підніс пану Сергію освячений пасхальний кошик.

    Звершивши літургію, владика Афанасій освятив особливі Пасхальні хліби – артоси, а також освятив пасхальні приношення великої кількості вірян, які традиційно прийшли до Свято-Троїцького храму цілими родинами.

     

     

  • Увійти в єднання з Тим, Хто творить життя

    Увійти в єднання з Тим, Хто творить життя

    «Сьогодні початок нашого спасіння і виявлення відвічної Божої тайни – Син Божий Сином Діви стає і Гавриїл про Божу милість їй благовістує». Такою піснею свята Церква вшановує свято Благовіщення. А святий апостол Павло про цю мить виявлення відвічної Божої таїни пише до Тимофія: «Бог явився тілом, виправдав це Духом, виявив Себе через ангелів» (1 Тим., 3:16), – архієпископ Афанасій (Шкурупій).

    7 квітня 2018 року, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський? керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в кафедральному храмі Пресвятої Троїці в с. Червона Слобода під Черкасами. Спільно з Його високопреосвященством служили ігумен Антоній (Бондарець) і клірики храму – протоієрей Сергій (Катренко) та ієрей Віталій Сєдов.

    «Благовіщення архангела Гавриїла Пресвятій діві Марії про те, що вона народить Сина від Духа Святого, ознаменувало велику тайну благочестя. Але якщо подивитися глибше, то й саме життя є незбагненною таїною, над якою ламають голови найбільші уми людства, але розгадати не в силі, бо творець життя – Бог, який є джерелом, а Дух Святий подає його всьому, кого і що прикликає до життя Творець, – такими словами розпочав своє повчальне слово архієпископ Афанасій. – Про це нам говорить Святе Письмо, в якому передано творення живого світу. І як початок творення світу, так і початок життя кожної люди, її розвиток, її старіння й, врешті, відхід у той світ, звідки Творець і звершує тайну єднання душі з тілом, вкладаючи в нього ще й розум, є великою тайною. Як і велика й незбагненна за своєю дією тайна початку земного життя Сина Божого».

    Люди намагаються сприймати і трактувати всі ці тайни зі свого короткочасного життєвого досвіту, але пізнати їх неможливо, тому що в людському житті не було й немає чогось подібного. «Ми лише можемо благоговіти перед цією тайною і торкатися до неї своїм серцем, своїм розумом, в якому міститься гріх, котрий і заважає нам увійти в ті тайни, щоб пізнати їх, – зазначив архієрей. – Лише чистою вірою і подвижництвом ми можемо увійти в єднання з Тим, Хто творить життя».

     

  • “Поборники Незалежності” Степан Скрипник

    “Поборники Незалежності” Степан Скрипник

    120 років з дня народження  першого Патріарха Української Автокефальної Православної Церкви Мстислава (Скрипника)

  • Пасхальне послання високопреосвященного Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського

    Пасхальне послання високопреосвященного Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського

    ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ
    ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННОГО АФАНАСІЯ,
    АРХІЄПИСКОПА ХАРКІВСЬКОГО І ПОЛТАВСЬКОГО

    священству, чернецтву і всім вірним
    Харківсько-Полтавської єпархії
    Української Автокефальної Православної Церкви

     

    «Знов побачу вас, і зрадіє серце ваше,
    і радості вашої ніхто не відбере від вас» (Ін., 16:22)

    Христос воскрес!

    Дорогі брати і сестри!

    Скоро вже, скоро полине по всій українській землі, поза всі кордони, повсюди, де теплиться українська душа, – пригнічена й пригноблена, але у великому очікуванні воскресіння свого Господа і Бога Ісуса Христа, радісна звістка: «Христос воскрес!»

    І стрепенеться душа кожного, наповниться пасхальною радістю, адже «був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк., 15:24). Ожив, щоб повернутися до отчого краю – того, що на землі, й того, що в небесах, обійняти батька й неньку, припасти до ніг Отця Небесного з єдиним словом на вустах: «Помилуй!» І Бог простить і помилує, як простив заблукалого в нетрях розпусти свого сина батько з притчі. Як помилував митаря, котрий оплакував у храмі свої гріхи.

    Кожен із нас завинив перед Вітчизною – небесною й земною. Кожен у свою міру. А Він терпляче чекає кожного з покаянням. І не тільки чекає, а йде й шукає, як ту одну загублену вівцю, адже Його любов до нас вилилася жертвою на хресті, бо «полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров’ю Своєю» (Об’яв., 1:5). Душа наша, світ український понищені та покалічені безумством гріха, безумством ненависті й зла, потребує Доброго слова, Доброї звістки, що «Христос воскрес!» і ми не полишені на самих себе, не покинуті в нетрях розпачу, відчаю, в тумані байдужості, адже в буревіях життя нам засвітилося Сонце Правди. Тієї правди, яка воскрешає наші душі, зміцнює наші тіла, виводить на шлях спасіння і дає надію вічності.

    «Христос воскрес!» – і ми знаємо, що як би ми не заблукали на манівцях життя, є Хтось, Хто нас постійно шукає, доки не знайде (Лк., 15:4-8), щоб обдарувати повнотою Свого життя, а Його життя – безсмертя. Своїм воскресінням Він за кожним разом повертає нас до життя, торкаючись рукою пристрасного розуму, а священним миром любові заспокоюючи й зцілюючи болісні виразки нашого зраненого серця, «щоб, як гріх панував до смерті, так і благодать воцарилась через праведність до життя вічного» (Рим., 5:21).

    А що Господь чекає від нас у відповідь? Лише того, щоб ми присвятили Йому своє життя, упорядкувавши його згідно з Божими заповітами, які утверджують нашу божественну природу. Не вимагає людської жертви, а прагне розп’яття наших гріхів на хресній дорозі долі, кому яку вділив. «Візьми хрест свій і йди за Мною» на Голгофу, дорога до якої простягається довжиною в ціле життя. Який величний дар! Віднині ми покликані жити, щоб дати всередині себе вільний рух духовному життю, яке є нічим іншим, як життям із Богом, від Якого ми отримуємо творчу енергію, долучатися до котрої покликані. Ми були мертві, а тепер відродилися до життя!

    Цією радісною звісткою я й хочу поділитися з вами всіма, до кого плекаю глибоку братню любов. Хочу закликати вас до цього божественного причастя, щоб ваша істота долучилася до благодаті Воскреслого Господа й перебувала в Його всеохопній Любові. Так ми не будемо пов’язані з гріхом, а з’єднані з Христом непорушним зв’язком свободи, яка допоможе нам вистояти в сяйві Воскреслого Господа.

    Цього благословенного дня Христового Воскресіння я звертаюся до вас із словами, з якими наш Господь звернувся до жінок-мироносиць, а через них і до всіх нас: «Не бійтеся!» (Мт., 28:10). Ці слова наповнені вірою й надією – не бійтеся! Не бійтеся жити, адже життя навіть у своїх труднощах прекрасне, бо воно відображає невимовну красу Бога, частиною якої ми є. Христос зійшов на землю, щоб увійти в наше існування й повернути у повноту Буття. В цьому смисл Любові нашого Творця, в цьому смисл Смерті й Воскресіння Ісуса Христа, Господа нашого!

    Нехай же святий Великдень принесе радість перемоги Сина Божого над злом, дає впевненість у завтрашньому дні, дарує мир душі й спокій розуму. Нехай милість і благословення Божі увійдуть у ваше життя творчим натхненням на звершення Божого замислу в долі кожного з вас, а в домівках оселяться добробут, щастя, здоров’я й любов.

    Христос воскрес! Воістину воскрес!

     

    + АФАНАСІЙ,
    милістю Божою архієпископ
    Харківський і Полтавський,
    керуючий Черкаською
    і Кіровоградською єпархією УАПЦ
    Пасха Христова,

    року Божого 2018

  • Не я б’ю – верба б’є

    Не я б’ю – верба б’є

    «Слово Христа містило в собі глибинне за значенням, доленосне для всіх народів і всіх поколінь свідчення про Божу правду, розлиту, як течія могутньої ріки, по всій Євангелії – вічній Книзі життя. А найбільша правда – любов, виражена у двох основоположних заповітах: «Люби Господа Бога свого» і «Полюби ближнього свого, як самого себе», – високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    1 квітня 2018 року, Неділі 6-ої Вербної, або Ваїй, Входу Господнього до Єрусалима, архієпископ Афанасій звершив святу Божественну літургію в Свято-Вознесенському храмі. Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії (єпархіального управління), та ієрей Олександр Горай.

    «Цього дня нове йшло назустріч старому, Життя йшло на зустріч із смертю, щоб перемогти її раз і назавжди. Але не радів Христос тріумфу, з яким Його зустрічали й супроводжували юдеї, не радів гучним голосам, що викрикували: «Осанна!», тому що бачив – люди не прийняли Його Правди. Вони хотіли зовсім іншого, земного, вони очікували, що Він, у славі й силі, переможе римських загарбників і звільнить їх від рабства, – зауважив у своїй проповіді під час богослужіння владика Афанасій. – Навіть Його учні, які цілих три роки супроводжували скрізь і всюди, чули кожне мовлене Ним слово, бачили безліч чудес зцілення, перетворення, повернення мертвих до життя, але й вони не зрозуміли Його. Недарма ж брати Заведеєві перед Єрусалимом попросили: «Нехай один із нас сяде по праву руку, а другий по ліву від Тебе у славі Твоїй». Тобто, коли Христос стане царем і займе царський трон, щоб стати їм найбільшими вельможами».

    Проповідник зазначив у своєму слові, що за ці більш ніж дві тисячі років людина так і не змінилася, хоч змінювалася архітектура будівель, одяг, взуття, транспортні засоби, а людина якою була такою й зосталася до сьогодні. «Христос ішов на смерть, а вони думали лише про владу та збагачення. Через це Його серце було засмучене й опечалене. Він ішов на смерть заради того, щоб вони жили, а коли ця мить настане, вони всі кричатимуть: «Розіпни Його!» І не буде в їхніх серцях ні жалю, ні любові, а тільки зневага й ненависть за те, що не виправдав їхніх сподівань, – не вигнав окупантів, не звільнив від податків, не дав грошей». Такою є реальність і нашого сьогодення, коли так само від любові до ненависті лише один крок.

    «Христа зустрічали, як царя, хоч Він був мало схожий на царську особу. Народився у печері в яслах для годування худоби, був Сином із бідного роду, Який, на відміну від птахів та звірів, не мав навіть місця, де голову прихилити. В’їхав до Єрусалиму на чужому віслюкові, останню вечерю справив у чужій господі, навіть був похоронений у чужому гробі. Він не був схожий на царя, адже не мав грошей, власного війська, але входив до Єрусалиму ходою любові, того найбільшого дару, який може дати тільки Бог. З того часу Він бажає так само мирно входити до сердець тих, хто Його любить, до сердець християн…»

    Під час богослужіння на малому вході, за активну діяльність у розбудові Харківсько-Полтавської єпархії, велику доброчинну діяльність, архієпископ Афанасій нагородив ієрея Олександра Горая черговою церковною нагородою – правом ношення камілавки.

    Потім архієпископ Афанасій освятив принесене вербове віття та окропив свяченою водою вірян.