Blog

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння Воскресіння Христового

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння Воскресіння Христового

    24 квітня 2022 року, в день світлого Христового воскресіння, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив урочисте Богослужіння у Свято-Михайлівському храмі м. Полтави. Спільно з архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавського району, та ієрей Олег Авраменко.

    Після завершення читання Діянь святих апостолів, священики звершили полуношницю посеред храму перед Плащаницею, після чого вона була занесена до вівтаря та покладена на престолі.

    Рівно опівночі, під спів стихири «Воскресіння Твоє, Христе Спасе…», було звершено хресну ходу, яку очолив Архієпископ Афанасій. Наприкінці ранньої Владика Афанасій прочитав Огласительне слово на Святу Пасху святителя Іоанна Златоуста.

    Коли завершилася утреня, були проспівані Пасхальні часи, за якими почалася Божественна літургія.

    Святкова Євангелія була прочитана різними мовами, після Євангелії Архієпископ Афанасій зачитав пасхальне Послання Блаженнішого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля ПЦУ, а також і власне Послання.

    Під час літургії звучали особливі молитовні прохання за воїнів, які захищають Україну. Крім того, архіпастир виголосив молитву за звільнення Батьківщини від російських загарбників.

    Завершивши літургію, Архієпископ Афанасій звершив освячення артосів – особливих пасхальних хлібів, а також освятив пасхальні приношення.

    Крім того, Владика Афанасій привітав із днем народження ієрея Олега Авраменка, благословивши його богослужбовою проскурою та іконою Пресвятої Богородиці.

  • ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ

    ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ

    ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ
    Виокопреосвященного АФАНАСІЯ
    Архієпископа Харківського і Полтавського
    священству, чернецтву і всім вірним
    Харківсько-Полтавської єпархії Православної Церкви України

    Дорогі брати і сестри!

    Христос воскрес!

    В ці пасхальні дні, коли на українській землі триває жорстока війна – український народ захищає рідну землю від загарбницьких російських військ, які вкотре намагаються нас поневолити, перед нами постав доленосний вибір: свобода або неволя, життя або смерть. Ворог хоче нашої смерті, але ми обираємо ЖИТТЯ і СВОБОДУ. Це тотожні поняття, адже без свободи немає життя у правді, а Христос сказав: «Пізнайте правду і правда зробить вас вільними».

    Наша ж правда полягає у вірі, у відданості Батьківщині небесній – Царству Божому, і Батьківщині земній – Україні. Ці дві Батьківщини – фізична і духовна – потребують нашого захисту в єдності народу і Церкви, яка виступає духовною опорою української Держави, а відтак кожного з нас, особливо воїнів Збройних Сил. Бачачи одностайність українців у захисті Батьківщини, Переможець життя і смерті Христос дає нам Свою воскреслу божественну силу, щоб, озброївшись нею, як щитом спасіння, ми змогли подолати ворога. Нам треба бути безстрашними, а тому до кінця довіримося Переможцю смерті, Який Сам воскресає і перемагає. Він – наша надія і опора.

    Ми, православні християни, особливо близькі один одному, тому що заради нас постраждав Христос, помер і воскрес. Незалежно від віку, соціального стану й політичних поглядів, ми брати й сестри у Христі Ісусі. І тому, як діти Божі, повинні любити ближнього чистою і жертовною любов’ю, як і Христос полюбив нас (Ін., 13:34). А хто наш ближній? Ближній той, хто нині захищає нас, проливаючи кров і жертвуючи своїм життям, хто допомагає нам гоїти тілесні й душевні рани, підтримує у лиху годину. І той, кому потрібна наша підтримка, наше надійне плече, наша любов і жертовність. Ми таким чином цементуємо фундамент єдності заради священної мети – перемоги над лютим ворогом.

    Господь вчинив Пасху, звільняючи свій народ із неволі. І вся історія зводиться до вірності обітницям Божим, які закликають нас бути вірними, щоб отримати спадок за відданість: свободу, незалежність, нескореність перед ворогами і, врешті, Батьківщину, наповнену достатком, в якій жити нам і всім наступним поколінням. Нині Україна йде Голгофською дорогою, залитою кров’ю і пошматованою снарядами, на ній множаться могили полеглих у боях захисників і мирних українців: жінок, дітей і стариків. Люди страждають і бажають миру, «миру Божого, що вищий за всякий розум» (Фил. 4:6-7), бо слово «мир» – це відсутність війни.

    Свято Пасхи – це найбільше і найрадісніше свято, свідчення любові Бога до людини, у якому ми реально зустрічаємось з тайною Божої любові до кожного з нас. «Христос Воскрес», – лунає в ці благословенні дні по всій землі українській, по-особливому звучить в окопах і бліндажах, госпіталях, серед воїнів, які захищають Батьківщину та промовляють до нас: «Істинно воскрес!», а ми в надії виголошуємо: «Воскресне з руїн і Україна до мирного життя»! Згадаймо у молитвах воїнів ЗСУ, які мужньо захищають Батьківщину на фронтах, та хто перебуває в полоні, і тих, хто відав своє життя на полі битви із загарбниками. Дякуймо їм усім за свідчення справжньої любові до нас і вслухаймося у Слово Господнє: «Бадьоріться, Я світ переміг»!» (Ів., 16, 33).

    Дорогі мої! Молитовно закликаю на вас Боже благословення. Нехай Воскреслий Господь дарує мир вашим душам, любов серцям, міцність віри і радість життя попри горе і біду. Усміхнімося ж крізь сльози, бо з нами Воскреслий Христос. А в єдності й однодушності запорука нашої перемоги, бо з нами Бог і Україна!

    Христос воскрес! Воістину воскрес!

    Високопреосвященний АФАНАСІЙ,
    архієпископ Харківський і Полтавський
    Православної Церкви України
    Пасха Христова року Божого 2022

  • Архієпископ Афанасій очолив ранню з чином винесення Плащаниці Спасителя

    Архієпископ Афанасій очолив ранню з чином винесення Плащаниці Спасителя

    22 квітня 2022 року, Великої п’ятниці, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, звершив вечірню з чином винесення Святої Плащаниці Спасителя в Свято-Михайлівському храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району. Владика Афанасій звернувся до присутніх вірян із словами повчання.

  • Архієпископ Афанасій очолив ранню з читанням 12 Страсних Євангелій

    Архієпископ Афанасій очолив ранню з читанням 12 Страсних Євангелій

    21 квітня 2022 року, напередодні Великої п’ятниці, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, у Свято-Михайлівському храмі м. Полтави звершив ранню з читанням 12-ти Євангелій святих Страстей Господа нашого Ісуса Христа. Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району.

    У Страсних Євангеліях розповідається про останні години земного життя і Хресні муки Христа Спасителя, починаючи з Його прощальної бесіди з учнями після Тайної Вечері і закінчуючи Його похованням у гробі. Між Євангеліями читаються і співаються особливі піснеспіви, присвячені спогадам страждань Спасителя.

  • Пасхальне послання Предстоятеля

    Пасхальне послання Предстоятеля

    Пасхальне послання
    Митрополита Київського і всієї України Епіфанія преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному
    чернецтву та всім православним вірним України

    Дорогі брати і сестри!

    Христос воскрес!

    Які, здавалося б, прості ці слова, але яким глибоким змістом вони наповнені для нас, бо ними ми не просто підтримуємо традицію, вітаючи одне одного з черговим святом. Цими словами ми сповіщаємо свою власну віру в перемогу Сина Божого і закликаємо до цієї віри ближніх та все людство.

    У чому полягає ця перемога? Не лише в тому, що Христос, Якого зрадили, несправедливо засудили, розіп’яли на хресті та поховали, як мертвого, воскрес, тобто переміг смерть і повернувся до життя. І до цього з волі Божої звершувалися чудесні воскресіння, як, наприклад, воскрешення Лазаря, який чотири дні вже був у гробі. Однак навіть такі чудеса не могли перемінити загальної влади смерті над людством. Лише воскресіння Господа нашого Ісуса Христа стало перемогою над самою смертю, відкривши життя вічне для всіх.

    «Смерте! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» – повторюємо ми нині слова апостола Павла, про які нагадує нам також святитель Іоан Золотоустий, і продовжуємо: «Дяка Богові, Який дав нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор. 15: 55, 57).

    Коли Спаситель чудесно воскрешав померлих, то Своєю силою Він долав наслідки гріхопадіння, а через Свої власні смерть і воскресіння Христос подолав власне причину смерті людей – рабське підкорення нашої природи гріху. Тому й називає Писання цю подію перемогою, бо не лише для когось одного чи навіть і багатьох на певний час відступила смерть, але для всього людства й назавжди вона подолана. Завдяки воскресінню Христовому всі люди, які впродовж цілої історії прийшли в буття, у день кінця світу, коли Господь прийде зі славою для звершення Суду, воскреснуть із мертвих.

    Через гріхопадіння Адама і Єви зло увійшло в нашу природу, полонило людство, перетворило людей на своїх рабів та вбиває всіх нас, бо смерть є наслідком влади зла над нами, але через Сина Людського – Господа нашого Ісуса Христа – смерть долається в самій своїй основі, бо викорінюється влада гріха і зла над людиною. Воскреснувши, Господь перемагає дію зла у Своїй людській природі, і через це стає переможцем для всіх людей, знищуючи саму смерть.

    Так про це нам свідчить і апостол Павло, у Першому посланні до коринфян кажучи: «Як смерть через людину, так через людину i воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христi всі оживуть […]. Останній же ворог знищиться – смерть» (1 Кор. 15: 21 – 22, 26).

    Отже, коли ми віримо, що Христос воскрес із мертвих, коли вшановуємо цю подію святкуванням та сповіщаємо її всім через вітання, то ми тим самим стверджуємо також віру у вічне життя. Ми знаємо, що смерть, хоча і прийде до нас, не буде остаточним вироком, але тимчасовою реальністю, завершення якої буде у загальному воскресінні з мертвих.

    Це знання, ця віра допомагають нам усвідомити цінність всього, що ми робимо, сенс та цінність нашого власного життєвого часу, цінність отриманих нами від Бога талантів та можливостей. Якби наше життя обмежувалося лише тим, що ми маємо тепер, та завершувалося могилою, то хіба насправді щось мало б сенс? Як би довго не жила людина і чого б не досягла – доброго чи злого, все б розвіювалося прахом смертним. Однак усвідомлення нами безсмертності душі, усвідомлення неминучості нашого власного воскресіння й наступного безкінечного, вічного життя дає глибокий сенс та зміст всьому, що ми маємо тут. Бо тим, як ми живемо, що ми робимо, чого досягаємо, що долаємо, чим наповнюємося, ми визначаємо нашу власну вічність.

    Воскресіння Христове утверджує нас не лише у вірі в наше власне воскресіння, а сповіщає нам також і про вічну відплату як за праведність, так і за гріхи. Наше добро має наслідком вічне блаженне буття, а наше зло веде до осудження на вічні муки. Отже, безсмертя і вічність чекає на всіх нас, але якими вони будуть – залежить від кожного особисто.

    Ось чому для всіх, хто чинить добро і прагне його примножувати, звістка про Христове воскресіння й отриманий нами дар вічного життя є радістю. А для грішників, для неправдомовців, для вбивць і душогубів, воскресіння Христове є грізним закликом до покаяння та звісткою про неминучу й вічну відплату в геєні вогненній, яка приготовлена для слуг диявола.

    Дорогі брати і сестри!

    Нині, коли ми вітаємо одне одного з Пасхою Господньою, з Великоднем, на нашій землі ворог продовжує проливати кров невинних. Попри святість для всіх християн днів Страсного тижня та Воскресіння Христового російські війська не лише не зупинилися у своїх злочинах, а вони, ніби натхненні самим сатаною, примножили кровопролиття. Упродовж всього Великого посту Росія, яка вважає себе оплотом правдивого християнства, руйнувала наші міста і села, вбивала невинних, нищила все, до чого була здатна досягнути. Хіба одне це, хіба всі ці отруйні, смертоносні плоди «русского міра» не є достатнім свідченням того, що не благословіння Боже, а прокляття має на собі та справа, яку чинить Росія, її правителі, її війська, її отруєні брехнею мешканці?

    Для нас, для всіх, хто невинно страждає від імперії зла навіть сьогодні, в день Пасхи, воскресіння Христове є радісним нагадуванням про неминучу перемогу Божу над гріхом і беззаконням, про перемогу добра і правди. А для ворогів, які вдерлися в наш український дім, для душогубів і вбивць, які навіть у ці священні дні не лише не зупинили кровопролиття, але тільки примножують його, Христове воскресіння є нагадуванням про справедливу відплату й немилосердне покарання для всіх немилосердних.

    Коли Спасителя розпинали на хресті та ховали у гробі, серця вірних були сповнені стражданням і болем, але воскресіння Христове перетворило плач на радість, відігнало скорботу, утвердило надію. Так було в давній час, так є і нині – святкуючи Пасху Христову, прославляючи воскреслого Господа, ми серед страждань і жаху війни отримуємо духовне зміцнення впевненістю в перемозі правди й добра, в перемозі життя вічного над силою пекла.

    У цей день прославлення великої, вічної перемоги з особливими почуттями вітаємо ми з Пасхою наших мужніх воїнів-захисників, молитовно бажаючи їм благословіння від Христа воскреслого, перемоги у боротьбі зі супротивниками, Божої допомоги в служінні та благодатного захисту. Просимо в Господа опіки та захисту для всіх мирних мешканців, які страждають від російських обстрілів. Ми молимося за всіх поранених у війні, хто зазнає страждань тіла й душі, та просимо в Господа подати їм зцілення.

    Нехай Боже благословіння перебуває над тими, хто жертовно і з любов’ю служить ближнім, хто надає допомогу нужденним, піклується про вигнанців, хто підносить голос проти неправди й у різний спосіб, але звершує одну справу – бореться з темрявою і злом.

    У день свята сердечні вітання та побажання незламності духу, державницької мудрості та зміцнення сил у праці задля України – для нашого Президента, Уряду і парламентарів, для очільників громад, для всіх, хто з гідністю несе свої обов’язки перед українським народом у цей час викликів та випробувань.

    У нашому святкуванні ми згадуємо в молитвах про наших поневолених братів і сестер, про тих, хто зараз живе під владою окупантів, і тих, хто перебуває в кайданах полону чи несправедливого ув’язнення. Нехай Господь допоможе вам у цей важкий час і наблизить день вашого визволення та свободи.

    Зі Світлим Христовим Воскресінням сердечно вітаю всіх православних християн України – повноту помісної Української Православної Церкви – і тих, хто дочасно перебуває поза спілкуванням з нею. Війна, головною причиною якої стала отруйна ідея «русского міра», нехай спонукає тих, хто дотепер ще вагається, відкинути московське духовне ярмо, послідувати Томосу й канонічному порядку та єднатися навколо Київського престолу в єдиній помісній Православній Церкві України.

    Вітаю з Пасхою Господньою всіх, хто вірить у воскреслого Христа, і все світове українство!

    Попри біль і страждання, руйнування й горе, які принесла в наш дім війна, ніщо не може відібрати ту спільну радість, яку серед темряви нічної та на світанку нового дня нової України приносить нам сьогодні Воскресіння Христове. Від серця до серця ділімося цією радістю, примножимо її, сповіщаючи про велику перемогу над гріхом, злом і смертю, адже воістину

    Христос воскрес!

     

    Епіфаній,

    Митрополит Київський і всієї України

    Пасха Христова, 2022 р.,

    м. Київ

     

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння свята Входу Господнього в Єрусалим

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння свята Входу Господнього в Єрусалим

    «І ось, нарешті, Ісус вирішує йти до Єрусалиму. Велике чудо воскресіння Лазаря стало передвістям смерті й воскресіння Самого Христа, а відтак і передвістям загального воскресіння всіх померлих», – Високопреосвященний АФАНАСІЙ, Архієпископ Харківський і Полтавський.

    17 квітня 2019 року, в день свята Входу Господнього до Єрусалима, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в кафедральному храмі Архістратига Божого Михаїла в м. Полтаві. Спільно з Владикою Афанасієм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, благочинний Полтавського району, настоятель храму.

    «Учні підводять до Нього молодого осла, на якого ще ніхто не сідав. Це дуже суттєво, бо Ісус не міг в’їжджати до міста на коні, як то урочисто на конях чи коштовних колісницях в’їжджали земні царі до своєї столиці, сповнені гордості й пихи за перемогу їхнього війська над ворогами, адже царство Його: «Не від світу цього» (Ін.17:36), – зазначив у своїй проповіді архієпископ Афанасій. – Ісус сідає на молодого осла, очевидно первородного, і в супроводі євреїв, яких багато приходило до Віфанії, щоб подивитися на воскреслого Лазаря, а також паломників, які проходили через це поселення до Єрусалиму на свято Пасхи з Галілеї і радо приєдналися до Його урочистої подорожі в столицю, бо хотіли бачити Христа своїм царем. Йдучи перед Ним і позаду, народ вигукував: «Осанна! Благословенний Той, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлю!» (Ін. 12:13), люди клали Йому під ноги пальмове віття, стелили свій одяг і знову славили: «Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава в вишніх!» (Лк. 19:38).

    Після літургії Архієпископ Афанасій освятив вербове віття, принесене вірянами.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння п’ятої Неділі Великого посту

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння п’ятої Неділі Великого посту

    10 квітня 2022 року, п’ятої Неділі Великого посту, прп. Марії Єгипетської, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив святу Божественну літургію в Свято-Троїцькому храмі с. Червона Слобода на Черкащині. Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, протоієреї Ігор Левченко та Олександр Горай.

    Під час Богослужіння Архієпископ Афанасій, духовенство та віряни молилися за воїнів української армії, захисників Батьківщини та перемогу над російським агресором.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння в Покровському соборі м. Сміли

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння в Покровському соборі м. Сміли

    9 квітня 2022року, в день Похвали Пресвятої Богородиці, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив першу спільну соборну Божественну літургію у Свято-Покровському соборі м. Сміла на Черкащині. Цей день ознаменувався тим, що в богослужінні взяли участь священики Смілянського благочиння УПЦ, які разом із вірянами перейшли під святительський омофор Архієпископа Афанасія (Шкурупія) на чолі з благочинним, митрофорним протоієреєм Петром Дмитруком, настоятелем собору. Біля престолу Божого співслужили митрофорні протоієреї Микола Середич, Василь Ворушило, протоієрей Сергій Чукін, ієромонах Ахіла (Багрій) та ієрей Олександр Коптенко. Крім того служили секретар єпархіального управління архімандрит Антоній (Бондарець), протоієрей Олександр Горай, настоятелі парафій ПЦУ Смілянщини: митрофорні протоієреї Михайло Шевчук, Василь Шарко, та протоієреї Михайло Негер і Богдан Жигало.

    На початку Богослужіння Архієпископ Афанасій звершив чин освячення антимінсів для парафій, які перейшли до Православної Церкви України (антимінс – це посвячений плат із зашитою часткою мощів святих, на якому звершується під час св. літургії Таїнство Євхаристії. Без антимінса не можна служити літургії).

    Під час літургії Архієпископ Афанасій та священники причастилися святих Таїн Тіла й Крові Христових з однієї Чаші, що засвідчило їхню духовну єдність.

    У своїй проповіді під час Богослужіння Архієпископ Афанасій висловив слова вдячності православним смілянам, які в такий тяжкий і доленосний для всього українського народу час вирішили об’єднатися в єдиній Православній Церкві України під першосвятительським омофором Блаженнішого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України, Церкви, яка є духовною опорою української Держави. І наголосив, що готовий прийняти й інші релігійні громади Черкащини під свій святительський омофор, адже двері Православної Церкви України відкриті для всіх бажаючих.

    Під час літургії Архієпископ Афанасій разом із духовенством та вірянами помолилися за українську Державу, за її мужніх воїнів, захисників української землі, за всіх, хто докладає зусиль, щоби здолати криваву російську агресію.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння свята Благовіщення Пресвятої Богородиці

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння свята Благовіщення Пресвятої Богородиці

    7 квітня 2022 року, в день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію у Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району.

    Під час літургії молилися за воїнів української армії, захисників рідної землі. Також Владика Афанасій прочитав молитву в час нашестя ворогів.

    Після Богослужіння Архієпископ Афанасій привітав парафіянку Світлану Маслівець з днем народження та благословив її іконою Благовіщення Пресвятої Богородиці.

     

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння четвертої Неділі Великого посту

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння четвертої Неділі Великого посту

    «Для чого були перенесені Ісусом Христом страждання, в ім’я чого Він перетерпів муки і освятив дерев’яний хрест, проливши Свою кров? В ім’я нашого з вами спасіння», – Високопреосвященний АФАНАСІЙ, Архієпископ Харківський і Полтавський.

    3 квітня 2022 року, Неділі четвертої Великого посту, преподобного Іоанна Ліствичника, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію у Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району.

    «Кров Христова, пролита Ісусом за кожного, хто приходить у світ для цього тимчасового життя, є знаковою, бо є Кров’ю Нового заповіту, отією пуповиною, що єднає дітей Божих з Отцем Небесним. Як без пуповини неможливе життя дитини в утробі матері, так неможливим є і життя вічне в безсмерті, ворота до якого відчинив нам Христос. Ключем же до цих воріт, аби відмикати їх, є Хрест розп’яття. Бо ж невдовзі по розп’яттю воскреснувши (адже сказав був: «Не залишу вас сиротами, прийду до вас!» (Ін., 14:18), Він переміг смерть і дав світові надію життя вічного», – сказав у своїй проповіді Архієпископ Афанасій.

    Під час літургії молилися за воїнів української армії, захисників рідної землі. Також Владика Афанасій прочитав молитву в час нашестя ворогів.

    Після Богослужіння Архієпископ Афанасій привітав парафіянку, відому українську поетесу Юлію Манойленко з днем народження та благословив її іконою Пресвятої Богородиці.

  • І прийду до вас…

    І прийду до вас…

    В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

    Любі брати і сестри! Ісус Христос прийшов на землю в тілі, щоб спасти нас, але люди не зрозуміли, що Він – Спаситель, піддалися на намовляння книжників та фарисеїв і розіп’яли Його на хресті, бо так карали тоді всякого роду злочинців. Тоді для чого були перенесені Ним страждання, в ім’я чого Він перетерпів муки і освятив дерев’яний хрест, проливши Свою кров? В ім’я нашого з вами спасіння. Не лише тих іудеїв, котрі були в час Його життя на землі, а заради спасіння всіх наступних поколінь людей, аж до настання кінця світу, коли Він прийде судити живих і мертвих за вчинені гріхи. Ось тоді, коли: “День Господній приходить суворий, і лютість, і полум’я гніву, щоб землю зробити спустошенням, а грішних її вигубити на ній! Бо зорі небесні та їхні сузір’я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм… І Я покараю всесвіт за зло, а безбожних за їхню провину” (Іс. 13:9-11), – тоді вже буде пізно й молитися, й благати, бо дано було кожному достатньо часу звернутися до Бога, увірувати в Христа й жити щирою вірою й любов’ю до Нього, а ще непохитною надією на Нього і на спасіння в Ньому. Адже Свою любов до нас Господь проявив тим, що помер за нас, нечестивих: “Бо Христос, коли ми ще були немічні в певний час помер за нечестивих… Бог доказує Свою любов до нас тим, що коли ми були ще грішниками, Христос помер за нас” (Рим. 5:6:8). Чи можлива подібна жертва, коли в душі немає ні крапелини любові, ні бодай співчуття? Жодним чином – ні! Христос віддав Себе на страждання й смерть з великої любові до роду людського, щоб таким чином спасти людей від страждань і полону пекельного. “Він,  Бог за Своєю природою… понизив Себе, будучи слухняним аж до смерті, й смерті хресної. Тому й Бог звеличив Його і дав Йому ім’я, вище всякого імені” (Фил. 2:6, 8-9).

    Кров Христова, пролита Ісусом за кожного, хто приходить у світ для цього тимчасового життя, є знаковою, бо є Кров’ю Нового Заповіту, отією пуповиною, що єднає дітей Божих з Отцем Небесним. Як без пуповини неможливе життя дитини в утробі матері, так неможливим є й життя вічне в безсмерті, ворота до якого відчинив нам Христос. Ключем же до цих воріт, аби відмикати їх, є Хрест розп’яття. Бо ж невдовзі після розп’яття воскреснувши (адже сказав був: “Не залишу вас сиротами, прийду до вас!” (Ін. 14:18), Він переміг смерть і дав світові надію життя вічного. Розп’яття Христа є виявом безмежної любові Божої до людей, закликом Божим і благанням до всіх, аби ми відгукнулися своєю вірою й любов’ю до Ісуса Христа, прилинувши до Нього ради свого ж спасіння в життя вічне.

    Отже, Кров’ю Нового Заповіту Бог викупив світ із неволі дияволової до волі в світі слави: “Щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові” (Еф. 1:4). Тобто, щоб ми жили життям праведним і гідним свого покликання, як творені за подобою Божою, бо Христос викупив нас без будь-яких зусиль із нашого боку власною кров’ю, тільки виключно зі Своєї волі, витерпівши страждання на Хресті до кінця. Ми викуплені дорогою ціною – Кров’ю Спасителя!

    А тепер давайте згадаємо Таємну вечерю, коли Ісус, напередодні Своїх страждань, зібрав Своїх учнів і, коли вони їли, Він узяв хліб, поблагословив, розламав і, роздаючи їм, сказав: “Прийміть, споживайте, це – Тіло Моє. І взявши чашу, воздав хвалу, подав їм і сказав: “Пийте з неї всі, бо це – Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мт. 26:26-28).

    З цієї миті Господь Ісус Христос встановив вічне єднання людини з Ним, а через Нього – з Отцем небесним: “Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14:6). Ось чому причастя в Православній Церкві є єдино вірним, бо повністю відповідає тому, яке заповідане Самим Ісусом Христом. Тому той, хто причащається Святих Тайн Христових в православному храмі під час Божественної літургії, добровільно єднає себе з Господом, стаючи Його спільником, а приступати до причастя треба з великою побожністю й увагою, з трепетом у серці, страхом  Божим у душі, глибокою вірою й любов’ю.

    Таїнство Євхаристії під час Літургії через священика здійснює Сам Господь наш Ісус Христос, Духом Святим перетворюючи хліб у Тіло Христове, а виноградне вино в Кров Христову. “Прийміть, споживайте…”, – з любов’ю закликає нас Господь вустами наших священиків, які незмінно кожної Божої служби, маючи апостольське передання, творять цю святу Таємницю, даючи кожному віруючому можливість поєднатися з Господом в одне тіло, і в одну душу на спасіння у вічність.

    “Прийміть…” – благає Господь, Я ж бо заради вас зійшов на Голгофу і дав Себе розіп’ясти, аби ви отримали спасіння з погибелі. Але ж чому тоді ми такі жорстокосерді, байдужі до Його жертви в ім’я нашого ж таки спасіння? Ми ж бо байдужі до власного спасіння! Бо Христос, праведно і в святості пройшовши увесь шлях, що визначив Йому Отець Небесний на землі, вистраждавши до кінця, віддав дух Свій Богу-Отцю: “Отче, в руки Твої віддаю дух Мій!” (Лк. 23:46) – вигукнув Він сильним голосом останні Свої слова і, як читаємо в псалмоспівця Давида: “В руку Твою доручаю я духа свого” (Пс. 31:6), відійшов із цього жорстокого і невблаганного світу.

    Так це ж Сам Господь! Своєю жертвою Він вказав нам, людям, що віра в Нього, як у Сина Божого, Спасителя і є єдино істинним шляхом до спасіння в життя вічне – Царство Небесне.

    Отже, причастя Тіла й Крові Господніх, яке дає нам Свята Православна Церква, і є тим рятівним засобом, який єднає нас не на словах, а на ділі з Господом нашим Ісусом Христом. Згадаймо Таємну вечерю з апостолами, де Він вказав на червоне вино, як на Кров Свою, і вже пролиту Кров Його на хресті розп’яття, і вино, яке в чаші під час Євхаристії зішестям Духа Святого перетворюється духовно в Кров Його… Тоді чому ж так рідко ми, православні християни, приймаємо цю найсвятішу Святиню, дію якої ніщо нездатне перевершити, бо дана вона і освячена Самим Господом Богом! Отець небесний оживляє землю дощем з неба, Син Божий оживив душі людські Кров’ю Своєю. Чому ж тоді переважна більшість із нас обходить храм стороною, а як і приходить на богослужіння, то байдуже ставиться до причастя Святих Тайн Христових – не готується до сповіді й причастя, а коли звучать слова священика: “Це Тіло Моє… Це Кров Моя…” ні тіло не здригнеться в нас, ні душа не стрепенеться, не замре, не заплаче, не заридає – за Жертвою Ісусовою, за життям своїм пропащим! Хіба можна пізнати Господа, не прийнявши в причасті ні Тіла, ні Крові Його, як Він заповідав нам? Немає в наших душах любові до Нього і не палахкотить вона полум’ям любові до Бога, а коли немає не те, що любові, а й навіть жарини тліючої під попелом байдужості, то й забуваємо ми Його на цілі тижні, місяці й роки, і навіть на все життя!

    Чи може бути більшою помилкою всього життя якась інша, а не ця? Ні! Ця помилка – як безодня, яка не має дна, і, зірвавшись у неї, людина стрімко летить вниз, як та ж каменюка. Та кинена в яму каменюка, врешті, падає на дно, а в духовному падінні, то ж пак, безодні – дна немає, а ще до всього така людина вже нездатна бачити чисте небо, і спасіння від неї так само далеко, як і те ж небо, до якого вона могла б линути зором та духом. Чи не є це свідченням того, що кожному, хто живе на землі, треба бути віруючим, постійно ходити до Божого храму і брати участь у Божественних Літургіях і приймати Святе Причастя! Але шлях до цього – віра. Не та віра, коли людина шукає всіляких доказів, порпаючись у їх пошуках, як курка в поросі, – тіло людини походить з пороху і в порох знову повертається, а душа з Богом зливається, або в пеклі перебуває, коли нечестивою стає, піддавшись на спокуси тіла. Віра повинна бути, як у дітей: “Істинно кажу вам, – говорить Господь, – якщо не навернетесь і не станете, як діти, не увійдете в Царство Небесне” (Мт. 18:3). І якщо ми не віримо і не уявляємо, що в чаші з причастям Тіло Христове і Кров Христова, то віра наша несправжня, і єднання у нас із Господом немає, а є лиш споживання звичайного вина і хліба. Але ж Апостол Павло говорить нам: “Я кажу, як мудрим: розсудіть самі те, про що кажу. Чаша благословення, яку ми благословляємо, чи не є спільнотою Крові Христової? Хліб, який ламаємо, чи не є спільнотою Тіла Христового?” (1 Кор. 10:15-16). І тут таки ствердно зазначає: “Один Хліб, Тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники Хліба одного” (1 Кор. 10:17), тобто причащаємося Хліба одного.

    Згадаймо: Ісус ішов з учнями Своїми до сторони Тирської і Сидонської, а за ним ішла хананеянка й кричала: “Господи, Сину Давидів, змилуйся наді мною”. Але Ісус був незворушним, наче чекав від неї чогось більшого, ніж прохання. А нещасна жінка благала Його: “Господи, змилуйся наді мною – донька моя тяжко біснується” (Мт. 15:22). Вона так благала, так молила, вона так ридала, що вже й апостоли не витримали й кажуть Йому: “Відпусти її, бо кричить услід нам” (Мт. 15:23). Але Ісус Христос, коли вона, врешті, підійшла й припала до ніг Його, сказав їй у відповідь, на перший погляд, страшні слова: “Дай спочатку наїстися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути собакам” (Мк. 7:27). Та вони страшні на перший погляд, а для нас, нинішніх, як і для хананеянки, глибокі й повчальні – та жінка була язичницею. Христос же сказав був апостолам: “Я посланий тільки до овець…” (Мт. 15:24), тобто людей віруючих. Він сказав ці слова, аби дати зрозуміти всім, що тільки віра в Бога і в Нього – Сина Божого, здатна врятувати людину і піднести її зі стану тваринного до стану духовної людини – дитини Божої.

    Чи й це для нас ще не є свідченням доленосності віри? Але ж послухаймо далі. Жінка, яка вже опанувала себе, відповідає: “Так, Господи (бачите, вона визнає Ісуса Господом!), але ж і собаки їдять під столом крихти після дітей” (Мк. 7:28). Гординя не збурила її душу, серце її не обіллялося образою на Ісуса, коли Він порівняв її й доньку (вважай, що всіх язичників) із собаками, не гідними з Його рук отримати навіть шматок хліба. Такою була її віра в Ісуса Христа і Його призначення на землі! Христос, як серцезнавець, бачив її віру і сказав у відповідь: “О жінко, велика віра твоя, тож нехай і станеться тобі за бажанням твоїм”. Донька її видужала в той же час” (Мт. 15:28).

    Слушним було б запитання: а якби не було в тієї жінки-хананеянки такої глибокої віри, чи бігла б вона за Ним так довго, благаючи, і чи благала б вона помилування та ще й після тих образливих слів, які Христос сказав, маючи на увазі і її, і її дитину? А, в підсумку, чи зцілилася б її донька, якби мати не мала такої віри? Осмілюся сказати, що ні. Бо слухаємо далі.

    Одного разу, коли Ісус Христос вийшов до народу, якого зібралося чимало, аби почути від Господа повчання та отримати зцілення, підійшов до Нього один чоловік і впав на коліна перед Ним: “Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він єдиний у мене!” – заблагав він. Що ж сталося з сином того чоловіка, що він осмілився доступитися до Господа зі своїм проханням? В нього вселився злий демон і зробив його глухим і німим. І таким був той демон злим та жорстоким, що, за словами батька: “Дух мучить його, де тільки не схопить, так, що він піну пускає” (Лк. 9:37-39), – як говорить про це Апостол Лука, а Апостол Марк додає: “…і скрегоче зубами, і ціпеніє” (Мк. 9:18). Ісус сказав батькові: “Якщо хоч трохи можеш вірувати, то все можливо віруючому!” Тоді нещасний батько хлопця вигукнув зі сльозами: “Господи, я вірую, допоможи моєму невір’ю!” Тоді Ісус звелів йому: “Приведи сюди сина твого”. А коли той ще тільки наближався до Нього, демон кинув його об землю і затряс ним, але Ісус наказав духові: “Духу німий і глухий, Я наказую тобі, вийди з нього і більше не входь у нього!” (Мк. 9:25). І, струснувши юнаком, демон вийшов із нього, а той став, наче мертвий. Та Ісус узяв його за руку, підвів із землі й юнак став на ноги. “Все можливо віруючому…” – таку силу надає Господь вірі й віруючій людині – віруючий може і бісів вигонити, і всілякі хвороби зцілювати. А невіруючий і сам із собою справитись не може, бо гріхів своїх не в силі подолати, адже гріхи – то і є демони люті та жорстокі, що мучать людину протягом усього її життя.

    “Чому ми не могли вигнати його?” – запитали в Ісуса на самоті засмучені учні. “Через невір’я ваше, – відповів Христос. – Цей рід не може вийти інакше, як від молитви й посту” (Мк. 9:29). Очевидно в цих чеснотах апостолам чогось бракувало, і  вони постом і молитвою не змогли так себе вдосконалити, щоб мати силу вигнати біса глухого й німого. Саме через невір’я люди дійшли до стану, коли суспільство заполонили пограбування, розбій, вбивства, самовбивства, злоба й жорстокість. І віри їм ще не вистачало, бо Христос сказав їм: “Коли ви будете мати віру як зерня гірчичне, і скажете горі цій: “Перейди звідси туди”, то вона перейде, і нічого неможливого не буде для вас” (Мт. 17:20).

    Чули, Христос назвав найлютішого біса німим і глухим? Отож, любі брати й сестри, хто глухий і німий до віри, до Ісуса Христа і Його розп’яття на хресті, до тієї жертовної крові, яку Він пролив заради нашого спасіння, той одержимий бісом найлютішим і найжорстокішим, якого ми можемо тільки й вигнати, що добровільним постом і молитвою.

    А зараз якраз Великий піст, коли наша молитва особливо посилена, а якщо ми до неї додамо ще й віру хоч із гірчичне зерня, але віру істинну, то ми створимо всі передумови, якими й виганяються з нашого життя навіть люті біси.

    Та не тут то й було. Згадаймо болісний вигук Господа: “О роде невірний і розбещений, доки буду з вами й терпітиму вас?” А згадаймо Його ж гнівні слова: “Рід лукавий та перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому” (Мт. 16:4). Хіба це не про нас? Хіба не одиниці з нас у храмі, а мільйони в цей час п’ють, гуляють та веселяться? Чи не нас здолали люті духи лінощів, байдужості, озлоблення, ворожнечі, самолюбства, марнослів’я. Чи й нашому постуванню та молитві не вистачає повноти, як не вистачило її учням Христовим, що вони через це були безсилими вигнати з юнака злого демона? Що ж тоді говорити про тих, які взагалі не моляться і ніколи не постують! Яку страхітливу безодню вони риють під собою, в яку пекельну безодню вони готові впасти, лиш би задовольняти забаганки свого пристрасного тіла. Що ж чекає невіруючих, які гребують Ісусом Христом і Його жертовним розп’яттям, відкидають Його вічну любов заради тимчасових утіх цього світу, який суд Божий чекає на них? Тим страшніший, чим більшими дарами Божими вони знехтували, адже є хрещеними в Ісусі Христі, але, як нечестиві, відмовляються нині від великої благодаті – причастя Тіла й Крові Господа.

    А Христос вимагає від нас одного – єднання з Собою, щоб ми мали силу перемагати в цьому житті всяку німоту й глухоту своєї душі й тіла, і мали повноту життя в собі, бо, як Він сказав: “Перебувайте в мені і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, коли не буде на лозі, так і ви, коли не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілля. Хто перебуває в Мені і Я в ньому, той приносить багато плоду, бо без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15: 4-5). Але для такого повного єднання потрібні віра, молитва й піст. А де єднання з Христом, там не може бути німоти й глухоти душі, не може бути закам’яніння серця і омертвіння почуттів, бо Сам Христос є і Слово Божественне, і Любов невимовна, там також не може бути й сліпоти, бо віра Христова є світлом для світу й кожного віруючого християнина. І тому і віра, і піст, і молитва, і всі звершення, які досягає людина з їхньою допомогою, лиш тоді дадуть істинний плід, коли ми матимемо єднання з Христом. “Коли хто не перебуває в Мені, буде викинений геть, як гілка, і засохне, а такі гілки збирають, вкидають у вогонь і вони згоряють” (Ін.15:6).

    Ось у цьому й полягає пояснення того, чому учні Христові виявилися безсилими вигнати біса з юнака, бо вони хоч і постували, і молились, але не мали  всієї повноти єднання з Христом і хотіли чудо зробити не силою Христовою й вірою в Нього, а своєю силою. Це вже пізніше вони зцілятимуть і творитимуть чудеса, коли все, що не виходитиме від них, робитиметься в ім’я Ісуса Христа, адже увірують, врешті, у сказане Господом: “Коли будете перебувати в Мені і слова Мої у вас будуть, то чого б ви не захотіли, просіть і буде вам” (Ін. 15:7). Ми не повинні ремствувати на Господа, коли просимо чогось у Нього, а воно не здійснюється за нашим бажанням. Значить, ми ще не маємо повного єднання з Ним. Ми ще не зрощені, як галуззя виноградне з лозою, з Господом, бо якби ми досягли повноти зрощення, то й наснажувалися б Його соками живильними, і отримували все, що б просили в Нього, аби давати багатий врожай свого духовного життя. Амінь.

    Високопреосвященний АФАНАСІЙ,
    Архієпископ Харківський і Полтавський

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння третьої Неділі Великого посту

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння третьої Неділі Великого посту

    «Нам слід уявою перенестися на дві тисячі літ назад і пройти разом з Ісусом Христом той хресний шлях, який пройшов Господь, несучи на Своїх плечах найстрахітливіше знаряддя тодішньої кари – хрест дерев’яний, на якому розпинали злочинців. А Він ніс – Свій хрест!» – Високопреосвященний АФАНАСІЙ, Архієпископ Харківський і Полтавський.

    27 березня 2022 року, Неділі третьої Великого посту, Хрестопоклонної, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію у Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району.

    «Коли ослаблий тілом Ісус під тягарем величезного хреста упав на дорогу, а якісь жінки ще дужче заплакали і заголосили з жалості, Він звів на них Свій зболений погляд і сказав: «Доньки Єрусалимські, не за Мною плачте, а за собою плачте і за дітьми вашими. Бо надходять дні, коли говоритимуть: «Блаженні неплідні, і лоно, яке не родило, і груди, які не годували!» Тоді до гір вони заблагають: «Упадіть на нас!», а пагорбам будуть казати: «Покрийте нас!» (Лк., 23:28-30), – нагадав у своєму повчальному слові Архієпископ Афанасій. – Адже ще раніше Ісус Христос говорив, знаючи наперед: «Тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу і не буде» (24:21). І щоб упередити оту страхітливу долю маловірного народу, Христос і віддає Себе на розп’яття, аби праведною кров’ю омити прадідний гріх людства і спасти його. «Плачте за собою…», – говорить нам Господь, тобто плачте за гріхи свої, покаянними сльозами омиваючи їх, щоб не сталося й нам тієї судної години, коли: «Люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, і будуть бажати вмерти, та смерть утече від них» (Об., 9:6). Через розп’яття на хресті й хресні страждання Ісус поєднав людей із Собою, а через Себе і з Отцем Небесним. Адже Він сказав: «Я є дорога, і правда, і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14:6). Господь говорить: «Я є дорога…», тобто ідіть слідом за Мною, бо разом із тим: «Я є правда, і життя».

    Під час літургії молилися за воїнів української армії, захисників рідної землі. Також Владика Афанасій прочитав молитву в час нашестя ворогів.

    Після Богослужіння Архієпископ Афанасій привітав парафіянку, активного волонтера Людмилу Теймуразян із днем народження та благословив її іконою Пресвятої Богородиці.