15 січня 2017 року,в день передсвята Хрещення Господнього, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями, на запрошення настоятеля Свято-Миколаївської парафії в с. Циркуни під Харковом протоієрея Олега Козуба, спільно із духовенством Харківського благочиння, звершив святу Божественну літургію.
Спільно з владикою служили: ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії єпархії, протоієреї Станіслав Аштраф’ян, благочинний Харківського благочиння, настоятель храму Олег Козуб, протоієрей Леонід Даниленко, ієреї Володимир Яковенко, Дмитро Шаповалов, Іван Полежака, а також протодиякон Олександр Горай та диякон Сергій Довганюк.
На запричасному стиху Владика Афанасій звернувся до вірних із повчальним словом, у якому розкрив значення Української Автокефальної Православної Церкви в духовному опікуванні українським народом як Церкви національної з глибоким народним корінням.
В Ізраїлі під давнім кам’яним резервуаром для води знайдені вирізьблені на стіні печери зображення хреста і храмового семисвічника. Їх датують часом земного життя Спасителя, повідомляє Седмица.Ru з посиланням на Christiantoday.
Виявили малюнки спелеологи-любителі, котрі розвідують печери в так званій Юдейській низовині біля підніжжя вапнякових пагорбів. «Ми чули від друзів, що в цьому районі є цікаві печери. Ми почали їх поступово вивчати і таким чином дійшли до цієї печери, яка вразила нас рядами ніш в стіні і зображенням хреста. Ми вже збиралися повертатися, коли випадково виявили щось схоже на семисвічник. Коли ми розчистили його і зрозуміли, що це дійсно древнє і абсолютно чітке зображення менори, нас охопила радість і хвилювання. Ми швидко вибралися з печери і одразу сповістили про своє відкриття Ізраїльську службу старожитностей», – розповів Ідо Мероз.
Фахівці вже підтвердили цінність знахідки. Зображення семисвічника заввишки біля одного метра, і, за припущеннями, копіює менору, споруджену у другому єрусалимському храмі. Зображення хреста вирізане поруч з менорою. Ще одну різьблену композицію, знайдену на тій же стіні, на даний момент попередньо визначили як зображення ключа, причому поряд є низка інших зображень, які ще належить описати. Уздовж стіни резервуара влаштований колумбарій з десятками ніш, які в давнину служили для розведення голубів. В період другого храму, як відомо, голуби використовувалися в жертовних обрядах. «Різьблене зображення менори на стіні – надзвичайно рідкісна знахідка і велике відкриття. Ця знахідка підтверджує наукові дані про те, що тут були юдейські поселення в період другого храму. А зображення хреста, швидше за все, з’явилося тут в візантійський період, приблизно в четвертому столітті нашої ери», – пояснює представник Служби старожитностей в Ашкелоні Саар Ганор.
Капелан УАПЦ о. Михайло Шевчук разом із смілянськими волонтерами привітали українських військових із Різдвом Христовим. Крім гостинців, серед яких 200 кг мандаринів, активісти також привезли Різдвяні колядки та щиру молитву. Родзинка подарунків – 50 кукол-мотанок “Оберіг воїна”, які виготовили смілянські майстрині під керівництвом Марини Філь. «Неможливо передати радість наших військових, коли почули неперевершені обрядові піснеспіви про Народження Спасителя світу, майстерно виконаних смілянськими артистами. Спільна молитва єднала серця всіх присутніх за мир в Україні, перемогу над ворогом та повернення наших воїнів до своїх родин. Окрема подяка організатору цієї поїздки Віктору Степановичу Овчаренку та всім, хто допоміг в організації волонтерської подорожі. Боже, бережи Україну!», – написав на своїй сторінці facebook настоятель парафії Різдва Іоанна Хрестителя Черкасько-Кіровоградської єпархії УАПЦ митрофорний протоієрей о. Михайло Шевчук.
Дитячий та архієрейський хори Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ привітали свого архіпастиря архієпископа Афанасія (Шкурапія) з Різдвом Христовим. Зустріч із владикою Афанасієм відбулася у музеї видатного українського письменника Панаса Мирного міста Полтави: лунали вертеп, колядки, віншування та щирі привітання.
Рідкісне для Греції явище рясних снігопадів зачепило останніми днями півострів Афон. Його монастирі опинилися під багатосантиметровим шаром снігу.
Як повідомляє сайт благодійного фонду «Православний спадок України на Святій Горі Афон», світлини засніжених монастирів, зокрема сербського Хіландару, викладали в мережу самі ченці. Чимало їх з’явилося на грецьких новинних ресурсах, а також у блогах, зокрема сербських.
А інтернет-ресурс «Русские Афины» зібрав фото засніженого Афону та об’єднав їх у відеоролик із розспівом тропаря свята Різдва Христового у виконанні братського хору Ватопедського монастиря Святої Гори. У коментарі до відео зазначається, що подібного снігопаду на півострові не спостерігалося останні десять років, і це «диво природи» трапилося саме в різдвяну ніч, адже на Афоні святкують Різдво саме за старим, юліанським календарем – на відміну від Елладської церкви, що діє на території сучасної Греції, та Константинопольського патріархату, в канонічному підпорядкуванні котрого перебуває Свята Гора.
Полтавське міське православне сестринство святої княгині Ольги, спільно із консисторією Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, організували святкову акцію – «Різдвяну коляду» біля музею першого патріарха УАПЦ Мстислава Скрипника. Колядки, віншування та привітання із величним святом Різдва Христового прозвучали у виконанні єпархіального хору під керівництвом протодиякона Олександра Горая. Окрім святкової частини Різдвяної акції, члени сестринства, яке опікується хатою-музеєм патріарха Мстислава з 1994 року, відкидали сніг від музейного приміщення, який цього року з Господньої милості щедро вкрив полтавську землю.
Потрібно зауважити, що метою діяльності «Духовно-просвітницького центру меморіалу Патріарха Мстислава», який створений сестринством святої княгині Ольги та знаходиться під духовною опікою консисторії Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, є збереження полтавського обійстя Скрипників та найвідомішого представника родини патріарха УАПЦ Мстислава (Степана Скрипника) – нащадка роду Скрипників – Петлюр; духовний розвиток національно свідомого українського суспільства. І замість гасел та заяв деяких політиків заради власного піару, навпаки, члени сестринства докладають власних зусиль для збереження хати-музею першого патріарха Української Автокефальної Православної Церкви. В той же час, сестринство святої княгині Ольги та консисторія Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ до цього часу так і не змогли знайти підтримку серед полтавських політиків-патріотів у вирішенні питання реконструкції та відновлення роботи хати-музею патріарха Мстислава. Тоді коли сестринство святої княгині Ольги захищало хату від посягань бізнесменів, які намагалися збудувати на його місці бізнес-центр, чомусь ніхто не втрутився і не допомагав відстоювати святиню українського народу. Більш ніж 20 років хата музей нікого не цікавила, а тут раптом з’явилися зацікавлені особи, які замість того, щоб допомогти сестринству у відбудові музею, хочуть його відібрати, аби на цьому пропіаритись.
Базиліка Різдва Христового у Віфлеємі. Фото israelto.com
Загальна вартість реставрації базиліки Різдва Христового у Віфлеємі становить 14 млн євро. Таку суму озвучив директор італійської реставраційної фірми Piacenti Джаммарко Пьяченті.
Як повідомляє Благовест-Инфо з посиланням на кілька світових інформагенцій, проект реставрації розпочався у 2013 році та має бути завершений до 2020 року, коли Віфлеєм планують оголосити культурною столицею арабського світу. Роботи в базиліці ведуться коштом пожертвувань низки країн. Наразі, за оцінками Пьяченті, виконано близько 60% запланованого обсягу праці. На завершення проекту потрібно витратити ще 5 млн євро, яких поки що немає.
Храм, розташований над печерою, де народився Ісус Христос, є головною туристичною пам’яткою Палестини і знаходиться в спільній власності православного Єрусалимського патріархату, Вірменської Апостольської та Римсько-Католицької Церков. Щорічно його відвідують близько 2 млн паломників. У червні 2012 року базиліка була включена в список об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Вона була побудована в IV столітті за наказом римського імператора Костянтина і відновлена після пожежі в VI столітті. Це найдавніший зі збережених християнських храмів у Святій Землі.
Блаженнішому Макарію, митрополиту Київському і всієї України, Предстоятелю Української Автокефальної Православної Церкви, високопреосвященного Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського, голови Інформаційно-видавничої комісії УАПЦ.
Ще один рік Божий прожила наша Церква, ведучи український народ шляхом спасіння в життя вічне. Ще один рік ми з вами пройшли, торуючи тернистий шлях утвердження Української Автокефальної Православної Церкви в українському суспільстві. Нам було нелегко, почасти надто тяжко, однак, спираючись на героїчний життєпис нашої Церкви першої половини 20-го століття, на той міцний фундамент, який заклали своїм віросповідницьким подвигом і безмежною любов’ю до Христа Бога нашого й Неньки-України архієреї, священики й віряни УАПЦ, ми з надією й оптимізмом дивимося в майбутнє.
Натхненні прикладом стійкості й мужнього стояння за рідну Церкву й Україну в лихі часи більшовицького московського терору, ми, нинішні автокефалісти, під Вашим Першосвятительським омофором, у важких умовах продовжуємо їхню святу справу духовного опікування українським народом в істині й правді, в дусі безмежної любові до рідної Вітчизни. І хоч сьогодні ми з гіркотою констатуємо, що слова Господа: «Жнива багато, а женців мало» (Мт., 9:37), як ніколи звучать актуально в нинішньому світі вседозволеності, але дивлячись на апостолів Христових, які, незважаючи на смертельну небезпеку, сміливо збирали навколо себе послідовників віри й творили Церкву, ми будемо під Вашим омофором примножувати й зміцнювати автокефальну отару овець Христових і оберігати її від згубних віянь нинішнього часу.
Неймовірно важко сіяти на ниві, де на кожному кроці каміння й колюче терня, але для правдивої Церкви Христової не в новину ні труднощі, ні переслідування, ні вороже ставлення. Однак, бачить Бог – поряд із супротивниками Його Церкви-мучениці непохитно стоять і її друзі. Хай їх не так багато, але вони сильні своєю щирістю і відданістю. Під натиском неправди вони ще більше зміцнюють віру в Бога й вірність рідній Церкві. А для нас це неоціненний скарб. Тому, бачачи нашу стійкість, до нашої когорти долучатимуться інші.
Бажаю Вам радості й благоденства в народженому Христі Ісусі та міцності й сили духу стійко нести свій Першосвятительський хрест. Але нехай Господь допомагає у Вашій невтомній праці на благо рідної Церкви й України. Дай, Боже, щоб і надалі, жертовно й натхненно, Ви продовжували своє служіння в дусі безмежної любові до рідної Вітчизни й Церкви, і нехай Господь береже Вас для цієї святої місії.
бо Він є по моїй правиці, щоб я не захитався» (Пс. 16,8).
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!
Коли настала повнота часу, Бог явився світові в тілі, щоб відкрити предвічне життя Святої Тройці, спасти людство від гріха і смерті, торкнувшись Любов’ю людських сердець. Адамове гріхопадіння відкинуло людину від Бога, сотворіння відступило від свого Творця. Через згубний заборонений плід, який Адам, за порадою своєї жінки, необдумано скуштував, він перестав бачити Бога. Людська слабкість стала причиною того, що Бог назавжди закрився перед людиною, неначе за непроглядними хмарами, а Адам опинився на неозорих просторах землі. Однак перша людина не перестала споглядати у потьмарене над нею небо, вірила і надіялась на блаженство, на відновлення колишнього богоспілкування, і передала цю тугу за Богом своїм нащадкам. Скільки ж віри треба було мати, щоб не піддатися сумнівам щодо милосердя й любові Творця до Свого творіння! Віру, перед якою тьмяніють усі інші заслуги, Господь «праотців оправдав». «Які величні успіхи віри!», – співає Свята Церква в неділю Святих Отців. Результатом цієї віри стала спасенна роса Божественної любові, яка щедро вилилася на землю: «Так Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, … щоб світ спасся через Нього» (Ін. 3, 16-17). Таким чином, дорогою тривалого виховання промисел Божий вів за руку віруючу людину до спасенної Вифлеємської події, якою закінчувалися її тривожні тисячолітні блукання.
Ось такі головні біблійні спогади. Вони оживають у душі християнина тоді, коли він бачить Вифлеєм та його околиці. Дорогі й спасенні ці спогади для віруючих. Але й вони тьмяніють перед найвеличнішою євангельською подією, яка осяяла світ новим світлом, створивши Вифлеєму вічну велич і славу. Саме від цієї події весь світ наповнився «джерелом води, що тече у вічне життя» (Ін. 4,14). Древній Вифлеєм – «дім хліба» – подав таємничу і всенасичуючу поживу, якої ніхто ніколи не знав (Ін. 4, 32). Якщо християнин своїми думками й серцем звертається до тієї далекої в часі, але такої близької та дорогої його серцю минувшини, то його мимоволі вражає та простота, у якій знайшли собі місце Божественні велич та милосердя. Ця простота була закрита перед світом Ангелів і людей. І тільки в певний час стало зрозуміло, що наближається велична подія: надзвичайні обставини народження Пресвятої Богородиці, Її введення в храм, народження Іоана Хрестителя та багато іншого. Усе це свідчило, що незабаром настане щось досі дивне й небачене.
Першою дізналася про те, що скоро «засяє зоря від Якова» (Числ. 24,17), з’явиться довгоочікуваний, «прийде Примиритель» (Бут. 49,10), Пресвята Діва – майбутня Мати Спасителя, бо про це Їй благовістив Архангел Гавриїл (Лк. 1, 28-35). Згодом Ангел відкрив тайну втілення і праведному Йосифові (Мф. 1, 10-21). Це Благовіщення, яке було прийняте з безмежною відданістю й покорою волі Божій, сталося в домі Йосифа-обручника в місті Назареті, де жила Пресвята Діва.
Живучи в побожному чеканні, коли справдяться незвичайні провіщення ангельські, старенький Йосиф і Діва Марія йшли визначеною для них від Бога дорогою. Вони знали з пророкувань, що Спаситель світу має народитися в місті Вифлеємі на протилежному від міста Назарета кінці Палестини. Виконуючи наказ кесаря, вони вирушили у далеку дорогу. І ось «прийшов час родити» Пресвятій Діві. «І породила Сина Свого Первенця, і сповила Його, і поклала Його в ясла…» (Лк 2, 6-7). Нам, християнам, подана справжня картина Різдва Спасителя: печера з яслами, у них – Божественна Дитина, Яка сповита Богоматір’ю, біля ясел і Пресвятої Діви – старець Йосиф, волхви, пастухи й Ангели, які поклонилися Новонародженому і принесли свої дари.
Свята Церква так оспівує Вифлеємську подію: «Що принести Тобі, Христе, за те, що Ти з’явився на землі як людина для нас? Ті, що були Тобою створені, складають тобі подяку: Ангели – пісню, земля – печеру, степ – ясла, а ми – Матір Діву. Предвічний Боже, помилуй нас» (стихира вечірньої на Різдво Христове).
Дорога паство! Кожен, перебуваючи в Божих храмах під час Різдвяного Богослужіння, повинен задуматись над тим, як же і нам звернутися до народженого Спасителя і які нам, українцям, принести Йому молитви та подарунки. Я певен, що кожен хоче, щоб якнайшвидше закінчилася війна на нашій рідній Батьківщині, щоб не гинули наші рідні діти, чоловіки, батьки, щоб наша Україна стала економічно розвиненою державою, державою без корупції, щоб вона стала на правдиву дорогу, щоб правда проголошувалася не тільки устами політиків, можновладців та священнослужителів різного рівня й сану відповідно, але й відображалась у вчинках нашого земного життя.
Молюся і закликаю до щирої молитви Вас за тих, хто віддав своє життя за цілісність України, а також за тих, хто сьогодні її захищає й захищатиме її в майбутньому. Пам’ятаймо слова Христові: «Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам, бо кожен, хто просить, одержує, хто шукає – знаходить, а тому, хто стукає, відчинять» (Мф. 7, 7-8).
Прославляймо нашого Спасителя так, як прославляли Його Ангели: «Слава на небі Богові, і на землі мир, між людьми благовоління» (Лк. 2, 14). До цього ангельського хору нехай приєднаються наші віруючі серця та сповідуючі уста.
У свято Різдва Христового ми підносимося до ангельського служіння, стаємо вищими від самих себе, відкладаючи житейські турботи, а наші Різдвяні піснеспіви є продовженням тієї вдячної хвали Богові, яку почали у хвилину народження Спасителя світу на землі ангельські хори у Вифлеємі.
Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, всечесні отці, Ваші родини та всі вірні УАПЦ! У ці Різдвяні дні духовної радості й церковного торжества сердечно вітаю всіх Вас із великим святом Різдва Христового й початком Нового 2017 року! Нехай у цьому році Господь подасть усім Вам міцне здоров’я, духовну радість, любов і всілякий добробут! Нехай мир і Боже благословення перебувають із Вами, Вашими родинами, з кожною людиною, яка чинить добро, і з нашою славною, квітучою Україною!
Радісних і щасливих свят!
РІЗДВО ХРИСТОВЕ 2017 РОКУ БОЖОГО
м. КИЇВ
Блаженніший МАКАРІЙ,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель УАПЦ
Про Різдво Ісуса Христа, Господа нашого, вітання колядою високопреосвященного Афанасія (Шкурупія), архієпископа Харківського і Полтавського, керуючого Харківсько-Полтавською та Черкасько-Кіровоградською єпархіями, голови інформаційно-видавничої комісії УАПЦ, про те, чому саме хату-музей видатного українського письменника Панаса Мирного обрали для цього Різдвяного дійства, наша розмова з Владикою.
Владико Афанасію, щойно вас вітали колядою з Різдвом Христовим дитячий хор Свято-Михайлівської парафії Івонченець та архієрейський хор Харківсько-Полтавської єпархії міста Полтави в музеї Панаса Мирного. Цікаво, чому саме в цей передріздвяний час завітали на гостину до хати видатного полтавця, письменника Панаса Мирного і ви, і колядники?
Архієпископ Афанасій: Так, ми завітали в гості до видатного українського прозаїка, полтавчанина Панаса Мирного, а, вірніше, Рудченка, бо Мирний – це його псевдонім, тому що тут наче б як застигла в часі патріархальна Україна, яка, на жаль, нині відходить в історію. Це дуже сумно, ні душа, ні розум не хочуть цього приймати, хоча цивілізація розвивається своїм шляхом і зупинити цей процес неможливо. Тому, очевидно, й тягне в такі місця, де ти можеш торкнутися душею до справжньої України.
А Панас Мирний уславив українське слово, літературу, наш народ, Полтавщину й саму Україну. Тут витає дух його геніального слова, яке наснажує вже не одне покоління українців бути українцями, народом, бо, як сказано у Святому Письмі, спочатку було слово. І словом Творець творив усе живе і неживе на землі.
Без власної мови немає народу, немає держави, бо немає культури, яка й робить гурт людей народом. Саме завдяки культурі, яка твориться словом – у пісні, в літературі, філософії, в усіх сферах людської життєдіяльності, взагалі в усій сукупності людської думки, а слово Панаса Мирного стало однією із складових нашої культури, ми, не маючи держави, не те, що збереглися, а виросли до рівня усвідомленої нації.
Але повернемося до сьогоднішнього дня. Різдвяними вечорами і в наступні дні в цій хаті ніколи не зачинялися двері – сюди, як голуб’ята, впурхували гурти дітей, заходили з морозу дорослі, щоб колядою сповістити господарю радісну звістку – Син Божий народився, щоб спасти світ. А народився у простій бідній сім’ї, як, власне, і Панас Мирний, який і життя прожив, працюючи звичайним бухгалтером із скромним достатком.
І, в той же час, словом творив диво. Хоча, навряд чи хтось із полтавців тоді про це знав, тому що в той час в Україні російським імперським урядом було заборонено будь-який друк українською мовою, в тім числі й літературних творів. Українська мова була під забороною. Твори Панаса Мирного виходили в світ на Галичині. Але в ХХ-му столітті його творчість набула великої популярності в Україні. Він – корифей української літератури. Мова його письма настільки багата, барвиста, соковита, що за його творами можна вивчати українську мову, особливо українцям, адже вона закладена в нашу генетику. Твори Панаса Мирного пробуджують голос предків, відтворюють неймовірний мовний запас, що таїться в глибині генетичної пам’яті. Знаєте, дорослим не треба буде й уроків з мови, щоб швидко відновити мову своїх прабатьків. Пробуджена творами видатного полтавця, вона вирине на поверхню й витіснить оте мовне сміття, яке заполонило мізки наших співвітчизників, збагатить мовний ареал, розширить мовну гамму, людина відчує себе по-справжньому особистістю. Використання в житті лише чужорідної мови збіднює духовний стан людини і це суттєво впливає взагалі на всю сукупність її світосприймання та світогляду. Така людина може не відчувати своєї обмеженості безпосередньо, але навіть тоді, коли вона не відчуває своєї обмеженості, так насправді є і будь-який експерт це легко виявить. Але зараз, коли ми спостерігаємо загальний занепад культури, цю деструкцію вже майже ніхто не помічає.
Саме тому, коли мені повідомили, що наші дитячий і дорослий хори хочуть привітати мене з Різдвом Христовим колядою, а разом зі мною і всіх полтавців, я попросив влаштувати це в хаті-музеї Панаса Мирного. Але тут є ще один момент. Ім’я Опанас це, власне, Афанасій. Панас Мирний письменник, і я – письменник, тим паче, що, як і він, так і я у своїй творчості кохаємося у багатстві рідної мови. До речі, тут, у музеї, зберігається родинна святиня Рудченків – ікона святителя Афанасія, чудотворця Лубенського, патріарха Царгородського, ім’я якого я прийняв під час чернечого постригу. Він також і мій небесний покровитель. Тому Різдвяна коляда в цьому домі для мене знакова.
Мати Божа не мала де народити Дитя, бо не знайшлося місця в людському житлі, а тому знайшла прихисток у печері, куди загонили в негоду овець. А якби Ісус народився в багатій сім’ї, тим паче, в царській або високого сановника, то мав би, очевидно, більше можливостей проповідувати слово Боже, а так Він жив увесь час переслідуваний, навіть голови Своєї не мав де прихилити.
Архієпископ Афанасій: Христос прийшов у цей світ, щоб Своїм життям і хресною смертю вказати нам шлях, яким тільки й можна спастися в життя вічне. Він приходить у наше життя не тільки повчати словом, а й показати нам, у чому ж полягає справжня велич людини, твореної за подобою Божою.
І, яким би не був озлобленим світ, що Його оточував, якими б тяжкими не складалися обставини життя, Він завжди залишався Людиною, Своїм життям і прикладом показуючи, що великий не той, хто народився в багатстві чи займає високу посаду, а великий той, хто, незважаючи ні на що, залишається добрим, людяним, совісним, хто не шукає своєї вигоди понад усе, навіть відкидаючи елементарну людську порядність, а спирається на волю Божу і не забуває про ближнього, ким би цей ближній не був. Христос якраз і явив нам ідеал такої Людини
Так, Христос показує нам шлях до змін у нашому житті, але через зміну, найперше, нас самих. А ми чомусь вважаємо за головне зміни то в економіці, то ще в чомусь, залишаючи осторонь свою внутрішню суть.
Архієпископ Афанасій: Звичайно, якими б не були вдалими, скажімо, економічні чи політичні реформи, але вони не преобразять ні нас, ні наше життя. Щоб наше життя стало кращим, треба кожному почати зі свого серця. Але де взяти сили відмовитися від згубних, порочних звичок, на які нас постійно штовхають гординя й самолюбство? Христос показує нам шлях до досконалості й дає ключ до преображення власної душі, а, отже, й світу.
Владико, що б ви хотіли побажати полтавцям?
Архієпископ Афанасій: В ці дні всі ми радіємо від того, що Бог народився серед нас і став одним із нас. «З нами Бог» – співає Церква, стверджуючи найголовніше, що є в нашому житті. Тому бажаю всім не відчувати себе покинутими, забутими, безсилими, нездатними щось змінити у своєму житті, бо з нами Бог і з Ним ми спасемося.
А Різдво говорить нам про те, що оте спасіння, про яке ми так часто говоримо, але, власне, достеменно й не знаємо, що воно й таке, сьогодні кладеться до наших сердець з лагідністю новонародженої дитини. Нам би тільки прийняти це Дитятко щиро й з любов’ю, і плекати як найдорожче і найцінніше, що ми можемо мати. Тоді ми відчуємо і всю силу життя, яку дає нам Бог у Різдві Свого Сина, відчуємо надію, впевненість і стійкість, тоді отримаємо натхнення для перетворення самих себе й свого життя на краще.
І нехай сьогоднішня різдвяна радість, що засяяла із неба Віфлеємською зорею, світлим променем оновить наші душі, наші долі, нашу неньку Україну, принесе їй мир, злагоду, а ще, як писав Тарас Шевченко: «єдиномисліє», бо воно нам потрібне, мабуть, найбільше. Тож нехай Божа благодать зійде на нашу Батьківщину, на рідну землю, на кожного з нас, бо Христос народився і Своїм народженням приніс різдвяну радість і щастя.