Автор: Архиєпископ АФАНАСІЙ (Шкурупій)

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння в Покровському соборі м. Сміли

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння в Покровському соборі м. Сміли

    9 квітня 2022року, в день Похвали Пресвятої Богородиці, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив першу спільну соборну Божественну літургію у Свято-Покровському соборі м. Сміла на Черкащині. Цей день ознаменувався тим, що в богослужінні взяли участь священики Смілянського благочиння УПЦ, які разом із вірянами перейшли під святительський омофор Архієпископа Афанасія (Шкурупія) на чолі з благочинним, митрофорним протоієреєм Петром Дмитруком, настоятелем собору. Біля престолу Божого співслужили митрофорні протоієреї Микола Середич, Василь Ворушило, протоієрей Сергій Чукін, ієромонах Ахіла (Багрій) та ієрей Олександр Коптенко. Крім того служили секретар єпархіального управління архімандрит Антоній (Бондарець), протоієрей Олександр Горай, настоятелі парафій ПЦУ Смілянщини: митрофорні протоієреї Михайло Шевчук, Василь Шарко, та протоієреї Михайло Негер і Богдан Жигало.

    На початку Богослужіння Архієпископ Афанасій звершив чин освячення антимінсів для парафій, які перейшли до Православної Церкви України (антимінс – це посвячений плат із зашитою часткою мощів святих, на якому звершується під час св. літургії Таїнство Євхаристії. Без антимінса не можна служити літургії).

    Під час літургії Архієпископ Афанасій та священники причастилися святих Таїн Тіла й Крові Христових з однієї Чаші, що засвідчило їхню духовну єдність.

    У своїй проповіді під час Богослужіння Архієпископ Афанасій висловив слова вдячності православним смілянам, які в такий тяжкий і доленосний для всього українського народу час вирішили об’єднатися в єдиній Православній Церкві України під першосвятительським омофором Блаженнішого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України, Церкви, яка є духовною опорою української Держави. І наголосив, що готовий прийняти й інші релігійні громади Черкащини під свій святительський омофор, адже двері Православної Церкви України відкриті для всіх бажаючих.

    Під час літургії Архієпископ Афанасій разом із духовенством та вірянами помолилися за українську Державу, за її мужніх воїнів, захисників української землі, за всіх, хто докладає зусиль, щоби здолати криваву російську агресію.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння свята Благовіщення Пресвятої Богородиці

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння свята Благовіщення Пресвятої Богородиці

    7 квітня 2022 року, в день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію у Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району.

    Під час літургії молилися за воїнів української армії, захисників рідної землі. Також Владика Афанасій прочитав молитву в час нашестя ворогів.

    Після Богослужіння Архієпископ Афанасій привітав парафіянку Світлану Маслівець з днем народження та благословив її іконою Благовіщення Пресвятої Богородиці.

     

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння четвертої Неділі Великого посту

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння четвертої Неділі Великого посту

    «Для чого були перенесені Ісусом Христом страждання, в ім’я чого Він перетерпів муки і освятив дерев’яний хрест, проливши Свою кров? В ім’я нашого з вами спасіння», – Високопреосвященний АФАНАСІЙ, Архієпископ Харківський і Полтавський.

    3 квітня 2022 року, Неділі четвертої Великого посту, преподобного Іоанна Ліствичника, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію у Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району.

    «Кров Христова, пролита Ісусом за кожного, хто приходить у світ для цього тимчасового життя, є знаковою, бо є Кров’ю Нового заповіту, отією пуповиною, що єднає дітей Божих з Отцем Небесним. Як без пуповини неможливе життя дитини в утробі матері, так неможливим є і життя вічне в безсмерті, ворота до якого відчинив нам Христос. Ключем же до цих воріт, аби відмикати їх, є Хрест розп’яття. Бо ж невдовзі по розп’яттю воскреснувши (адже сказав був: «Не залишу вас сиротами, прийду до вас!» (Ін., 14:18), Він переміг смерть і дав світові надію життя вічного», – сказав у своїй проповіді Архієпископ Афанасій.

    Під час літургії молилися за воїнів української армії, захисників рідної землі. Також Владика Афанасій прочитав молитву в час нашестя ворогів.

    Після Богослужіння Архієпископ Афанасій привітав парафіянку, відому українську поетесу Юлію Манойленко з днем народження та благословив її іконою Пресвятої Богородиці.

  • І прийду до вас…

    І прийду до вас…

    В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

    Любі брати і сестри! Ісус Христос прийшов на землю в тілі, щоб спасти нас, але люди не зрозуміли, що Він – Спаситель, піддалися на намовляння книжників та фарисеїв і розіп’яли Його на хресті, бо так карали тоді всякого роду злочинців. Тоді для чого були перенесені Ним страждання, в ім’я чого Він перетерпів муки і освятив дерев’яний хрест, проливши Свою кров? В ім’я нашого з вами спасіння. Не лише тих іудеїв, котрі були в час Його життя на землі, а заради спасіння всіх наступних поколінь людей, аж до настання кінця світу, коли Він прийде судити живих і мертвих за вчинені гріхи. Ось тоді, коли: “День Господній приходить суворий, і лютість, і полум’я гніву, щоб землю зробити спустошенням, а грішних її вигубити на ній! Бо зорі небесні та їхні сузір’я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм… І Я покараю всесвіт за зло, а безбожних за їхню провину” (Іс. 13:9-11), – тоді вже буде пізно й молитися, й благати, бо дано було кожному достатньо часу звернутися до Бога, увірувати в Христа й жити щирою вірою й любов’ю до Нього, а ще непохитною надією на Нього і на спасіння в Ньому. Адже Свою любов до нас Господь проявив тим, що помер за нас, нечестивих: “Бо Христос, коли ми ще були немічні в певний час помер за нечестивих… Бог доказує Свою любов до нас тим, що коли ми були ще грішниками, Христос помер за нас” (Рим. 5:6:8). Чи можлива подібна жертва, коли в душі немає ні крапелини любові, ні бодай співчуття? Жодним чином – ні! Христос віддав Себе на страждання й смерть з великої любові до роду людського, щоб таким чином спасти людей від страждань і полону пекельного. “Він,  Бог за Своєю природою… понизив Себе, будучи слухняним аж до смерті, й смерті хресної. Тому й Бог звеличив Його і дав Йому ім’я, вище всякого імені” (Фил. 2:6, 8-9).

    Кров Христова, пролита Ісусом за кожного, хто приходить у світ для цього тимчасового життя, є знаковою, бо є Кров’ю Нового Заповіту, отією пуповиною, що єднає дітей Божих з Отцем Небесним. Як без пуповини неможливе життя дитини в утробі матері, так неможливим є й життя вічне в безсмерті, ворота до якого відчинив нам Христос. Ключем же до цих воріт, аби відмикати їх, є Хрест розп’яття. Бо ж невдовзі після розп’яття воскреснувши (адже сказав був: “Не залишу вас сиротами, прийду до вас!” (Ін. 14:18), Він переміг смерть і дав світові надію життя вічного. Розп’яття Христа є виявом безмежної любові Божої до людей, закликом Божим і благанням до всіх, аби ми відгукнулися своєю вірою й любов’ю до Ісуса Христа, прилинувши до Нього ради свого ж спасіння в життя вічне.

    Отже, Кров’ю Нового Заповіту Бог викупив світ із неволі дияволової до волі в світі слави: “Щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові” (Еф. 1:4). Тобто, щоб ми жили життям праведним і гідним свого покликання, як творені за подобою Божою, бо Христос викупив нас без будь-яких зусиль із нашого боку власною кров’ю, тільки виключно зі Своєї волі, витерпівши страждання на Хресті до кінця. Ми викуплені дорогою ціною – Кров’ю Спасителя!

    А тепер давайте згадаємо Таємну вечерю, коли Ісус, напередодні Своїх страждань, зібрав Своїх учнів і, коли вони їли, Він узяв хліб, поблагословив, розламав і, роздаючи їм, сказав: “Прийміть, споживайте, це – Тіло Моє. І взявши чашу, воздав хвалу, подав їм і сказав: “Пийте з неї всі, бо це – Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мт. 26:26-28).

    З цієї миті Господь Ісус Христос встановив вічне єднання людини з Ним, а через Нього – з Отцем небесним: “Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14:6). Ось чому причастя в Православній Церкві є єдино вірним, бо повністю відповідає тому, яке заповідане Самим Ісусом Христом. Тому той, хто причащається Святих Тайн Христових в православному храмі під час Божественної літургії, добровільно єднає себе з Господом, стаючи Його спільником, а приступати до причастя треба з великою побожністю й увагою, з трепетом у серці, страхом  Божим у душі, глибокою вірою й любов’ю.

    Таїнство Євхаристії під час Літургії через священика здійснює Сам Господь наш Ісус Христос, Духом Святим перетворюючи хліб у Тіло Христове, а виноградне вино в Кров Христову. “Прийміть, споживайте…”, – з любов’ю закликає нас Господь вустами наших священиків, які незмінно кожної Божої служби, маючи апостольське передання, творять цю святу Таємницю, даючи кожному віруючому можливість поєднатися з Господом в одне тіло, і в одну душу на спасіння у вічність.

    “Прийміть…” – благає Господь, Я ж бо заради вас зійшов на Голгофу і дав Себе розіп’ясти, аби ви отримали спасіння з погибелі. Але ж чому тоді ми такі жорстокосерді, байдужі до Його жертви в ім’я нашого ж таки спасіння? Ми ж бо байдужі до власного спасіння! Бо Христос, праведно і в святості пройшовши увесь шлях, що визначив Йому Отець Небесний на землі, вистраждавши до кінця, віддав дух Свій Богу-Отцю: “Отче, в руки Твої віддаю дух Мій!” (Лк. 23:46) – вигукнув Він сильним голосом останні Свої слова і, як читаємо в псалмоспівця Давида: “В руку Твою доручаю я духа свого” (Пс. 31:6), відійшов із цього жорстокого і невблаганного світу.

    Так це ж Сам Господь! Своєю жертвою Він вказав нам, людям, що віра в Нього, як у Сина Божого, Спасителя і є єдино істинним шляхом до спасіння в життя вічне – Царство Небесне.

    Отже, причастя Тіла й Крові Господніх, яке дає нам Свята Православна Церква, і є тим рятівним засобом, який єднає нас не на словах, а на ділі з Господом нашим Ісусом Христом. Згадаймо Таємну вечерю з апостолами, де Він вказав на червоне вино, як на Кров Свою, і вже пролиту Кров Його на хресті розп’яття, і вино, яке в чаші під час Євхаристії зішестям Духа Святого перетворюється духовно в Кров Його… Тоді чому ж так рідко ми, православні християни, приймаємо цю найсвятішу Святиню, дію якої ніщо нездатне перевершити, бо дана вона і освячена Самим Господом Богом! Отець небесний оживляє землю дощем з неба, Син Божий оживив душі людські Кров’ю Своєю. Чому ж тоді переважна більшість із нас обходить храм стороною, а як і приходить на богослужіння, то байдуже ставиться до причастя Святих Тайн Христових – не готується до сповіді й причастя, а коли звучать слова священика: “Це Тіло Моє… Це Кров Моя…” ні тіло не здригнеться в нас, ні душа не стрепенеться, не замре, не заплаче, не заридає – за Жертвою Ісусовою, за життям своїм пропащим! Хіба можна пізнати Господа, не прийнявши в причасті ні Тіла, ні Крові Його, як Він заповідав нам? Немає в наших душах любові до Нього і не палахкотить вона полум’ям любові до Бога, а коли немає не те, що любові, а й навіть жарини тліючої під попелом байдужості, то й забуваємо ми Його на цілі тижні, місяці й роки, і навіть на все життя!

    Чи може бути більшою помилкою всього життя якась інша, а не ця? Ні! Ця помилка – як безодня, яка не має дна, і, зірвавшись у неї, людина стрімко летить вниз, як та ж каменюка. Та кинена в яму каменюка, врешті, падає на дно, а в духовному падінні, то ж пак, безодні – дна немає, а ще до всього така людина вже нездатна бачити чисте небо, і спасіння від неї так само далеко, як і те ж небо, до якого вона могла б линути зором та духом. Чи не є це свідченням того, що кожному, хто живе на землі, треба бути віруючим, постійно ходити до Божого храму і брати участь у Божественних Літургіях і приймати Святе Причастя! Але шлях до цього – віра. Не та віра, коли людина шукає всіляких доказів, порпаючись у їх пошуках, як курка в поросі, – тіло людини походить з пороху і в порох знову повертається, а душа з Богом зливається, або в пеклі перебуває, коли нечестивою стає, піддавшись на спокуси тіла. Віра повинна бути, як у дітей: “Істинно кажу вам, – говорить Господь, – якщо не навернетесь і не станете, як діти, не увійдете в Царство Небесне” (Мт. 18:3). І якщо ми не віримо і не уявляємо, що в чаші з причастям Тіло Христове і Кров Христова, то віра наша несправжня, і єднання у нас із Господом немає, а є лиш споживання звичайного вина і хліба. Але ж Апостол Павло говорить нам: “Я кажу, як мудрим: розсудіть самі те, про що кажу. Чаша благословення, яку ми благословляємо, чи не є спільнотою Крові Христової? Хліб, який ламаємо, чи не є спільнотою Тіла Христового?” (1 Кор. 10:15-16). І тут таки ствердно зазначає: “Один Хліб, Тіло одне – нас багато, бо ми всі спільники Хліба одного” (1 Кор. 10:17), тобто причащаємося Хліба одного.

    Згадаймо: Ісус ішов з учнями Своїми до сторони Тирської і Сидонської, а за ним ішла хананеянка й кричала: “Господи, Сину Давидів, змилуйся наді мною”. Але Ісус був незворушним, наче чекав від неї чогось більшого, ніж прохання. А нещасна жінка благала Його: “Господи, змилуйся наді мною – донька моя тяжко біснується” (Мт. 15:22). Вона так благала, так молила, вона так ридала, що вже й апостоли не витримали й кажуть Йому: “Відпусти її, бо кричить услід нам” (Мт. 15:23). Але Ісус Христос, коли вона, врешті, підійшла й припала до ніг Його, сказав їй у відповідь, на перший погляд, страшні слова: “Дай спочатку наїстися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути собакам” (Мк. 7:27). Та вони страшні на перший погляд, а для нас, нинішніх, як і для хананеянки, глибокі й повчальні – та жінка була язичницею. Христос же сказав був апостолам: “Я посланий тільки до овець…” (Мт. 15:24), тобто людей віруючих. Він сказав ці слова, аби дати зрозуміти всім, що тільки віра в Бога і в Нього – Сина Божого, здатна врятувати людину і піднести її зі стану тваринного до стану духовної людини – дитини Божої.

    Чи й це для нас ще не є свідченням доленосності віри? Але ж послухаймо далі. Жінка, яка вже опанувала себе, відповідає: “Так, Господи (бачите, вона визнає Ісуса Господом!), але ж і собаки їдять під столом крихти після дітей” (Мк. 7:28). Гординя не збурила її душу, серце її не обіллялося образою на Ісуса, коли Він порівняв її й доньку (вважай, що всіх язичників) із собаками, не гідними з Його рук отримати навіть шматок хліба. Такою була її віра в Ісуса Христа і Його призначення на землі! Христос, як серцезнавець, бачив її віру і сказав у відповідь: “О жінко, велика віра твоя, тож нехай і станеться тобі за бажанням твоїм”. Донька її видужала в той же час” (Мт. 15:28).

    Слушним було б запитання: а якби не було в тієї жінки-хананеянки такої глибокої віри, чи бігла б вона за Ним так довго, благаючи, і чи благала б вона помилування та ще й після тих образливих слів, які Христос сказав, маючи на увазі і її, і її дитину? А, в підсумку, чи зцілилася б її донька, якби мати не мала такої віри? Осмілюся сказати, що ні. Бо слухаємо далі.

    Одного разу, коли Ісус Христос вийшов до народу, якого зібралося чимало, аби почути від Господа повчання та отримати зцілення, підійшов до Нього один чоловік і впав на коліна перед Ним: “Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він єдиний у мене!” – заблагав він. Що ж сталося з сином того чоловіка, що він осмілився доступитися до Господа зі своїм проханням? В нього вселився злий демон і зробив його глухим і німим. І таким був той демон злим та жорстоким, що, за словами батька: “Дух мучить його, де тільки не схопить, так, що він піну пускає” (Лк. 9:37-39), – як говорить про це Апостол Лука, а Апостол Марк додає: “…і скрегоче зубами, і ціпеніє” (Мк. 9:18). Ісус сказав батькові: “Якщо хоч трохи можеш вірувати, то все можливо віруючому!” Тоді нещасний батько хлопця вигукнув зі сльозами: “Господи, я вірую, допоможи моєму невір’ю!” Тоді Ісус звелів йому: “Приведи сюди сина твого”. А коли той ще тільки наближався до Нього, демон кинув його об землю і затряс ним, але Ісус наказав духові: “Духу німий і глухий, Я наказую тобі, вийди з нього і більше не входь у нього!” (Мк. 9:25). І, струснувши юнаком, демон вийшов із нього, а той став, наче мертвий. Та Ісус узяв його за руку, підвів із землі й юнак став на ноги. “Все можливо віруючому…” – таку силу надає Господь вірі й віруючій людині – віруючий може і бісів вигонити, і всілякі хвороби зцілювати. А невіруючий і сам із собою справитись не може, бо гріхів своїх не в силі подолати, адже гріхи – то і є демони люті та жорстокі, що мучать людину протягом усього її життя.

    “Чому ми не могли вигнати його?” – запитали в Ісуса на самоті засмучені учні. “Через невір’я ваше, – відповів Христос. – Цей рід не може вийти інакше, як від молитви й посту” (Мк. 9:29). Очевидно в цих чеснотах апостолам чогось бракувало, і  вони постом і молитвою не змогли так себе вдосконалити, щоб мати силу вигнати біса глухого й німого. Саме через невір’я люди дійшли до стану, коли суспільство заполонили пограбування, розбій, вбивства, самовбивства, злоба й жорстокість. І віри їм ще не вистачало, бо Христос сказав їм: “Коли ви будете мати віру як зерня гірчичне, і скажете горі цій: “Перейди звідси туди”, то вона перейде, і нічого неможливого не буде для вас” (Мт. 17:20).

    Чули, Христос назвав найлютішого біса німим і глухим? Отож, любі брати й сестри, хто глухий і німий до віри, до Ісуса Христа і Його розп’яття на хресті, до тієї жертовної крові, яку Він пролив заради нашого спасіння, той одержимий бісом найлютішим і найжорстокішим, якого ми можемо тільки й вигнати, що добровільним постом і молитвою.

    А зараз якраз Великий піст, коли наша молитва особливо посилена, а якщо ми до неї додамо ще й віру хоч із гірчичне зерня, але віру істинну, то ми створимо всі передумови, якими й виганяються з нашого життя навіть люті біси.

    Та не тут то й було. Згадаймо болісний вигук Господа: “О роде невірний і розбещений, доки буду з вами й терпітиму вас?” А згадаймо Його ж гнівні слова: “Рід лукавий та перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому” (Мт. 16:4). Хіба це не про нас? Хіба не одиниці з нас у храмі, а мільйони в цей час п’ють, гуляють та веселяться? Чи не нас здолали люті духи лінощів, байдужості, озлоблення, ворожнечі, самолюбства, марнослів’я. Чи й нашому постуванню та молитві не вистачає повноти, як не вистачило її учням Христовим, що вони через це були безсилими вигнати з юнака злого демона? Що ж тоді говорити про тих, які взагалі не моляться і ніколи не постують! Яку страхітливу безодню вони риють під собою, в яку пекельну безодню вони готові впасти, лиш би задовольняти забаганки свого пристрасного тіла. Що ж чекає невіруючих, які гребують Ісусом Христом і Його жертовним розп’яттям, відкидають Його вічну любов заради тимчасових утіх цього світу, який суд Божий чекає на них? Тим страшніший, чим більшими дарами Божими вони знехтували, адже є хрещеними в Ісусі Христі, але, як нечестиві, відмовляються нині від великої благодаті – причастя Тіла й Крові Господа.

    А Христос вимагає від нас одного – єднання з Собою, щоб ми мали силу перемагати в цьому житті всяку німоту й глухоту своєї душі й тіла, і мали повноту життя в собі, бо, як Він сказав: “Перебувайте в мені і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, коли не буде на лозі, так і ви, коли не будете в Мені. Я є лоза, а ви гілля. Хто перебуває в Мені і Я в ньому, той приносить багато плоду, бо без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15: 4-5). Але для такого повного єднання потрібні віра, молитва й піст. А де єднання з Христом, там не може бути німоти й глухоти душі, не може бути закам’яніння серця і омертвіння почуттів, бо Сам Христос є і Слово Божественне, і Любов невимовна, там також не може бути й сліпоти, бо віра Христова є світлом для світу й кожного віруючого християнина. І тому і віра, і піст, і молитва, і всі звершення, які досягає людина з їхньою допомогою, лиш тоді дадуть істинний плід, коли ми матимемо єднання з Христом. “Коли хто не перебуває в Мені, буде викинений геть, як гілка, і засохне, а такі гілки збирають, вкидають у вогонь і вони згоряють” (Ін.15:6).

    Ось у цьому й полягає пояснення того, чому учні Христові виявилися безсилими вигнати біса з юнака, бо вони хоч і постували, і молились, але не мали  всієї повноти єднання з Христом і хотіли чудо зробити не силою Христовою й вірою в Нього, а своєю силою. Це вже пізніше вони зцілятимуть і творитимуть чудеса, коли все, що не виходитиме від них, робитиметься в ім’я Ісуса Христа, адже увірують, врешті, у сказане Господом: “Коли будете перебувати в Мені і слова Мої у вас будуть, то чого б ви не захотіли, просіть і буде вам” (Ін. 15:7). Ми не повинні ремствувати на Господа, коли просимо чогось у Нього, а воно не здійснюється за нашим бажанням. Значить, ми ще не маємо повного єднання з Ним. Ми ще не зрощені, як галуззя виноградне з лозою, з Господом, бо якби ми досягли повноти зрощення, то й наснажувалися б Його соками живильними, і отримували все, що б просили в Нього, аби давати багатий врожай свого духовного життя. Амінь.

    Високопреосвященний АФАНАСІЙ,
    Архієпископ Харківський і Полтавський

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння третьої Неділі Великого посту

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння третьої Неділі Великого посту

    «Нам слід уявою перенестися на дві тисячі літ назад і пройти разом з Ісусом Христом той хресний шлях, який пройшов Господь, несучи на Своїх плечах найстрахітливіше знаряддя тодішньої кари – хрест дерев’яний, на якому розпинали злочинців. А Він ніс – Свій хрест!» – Високопреосвященний АФАНАСІЙ, Архієпископ Харківський і Полтавський.

    27 березня 2022 року, Неділі третьої Великого посту, Хрестопоклонної, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію у Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави. Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району.

    «Коли ослаблий тілом Ісус під тягарем величезного хреста упав на дорогу, а якісь жінки ще дужче заплакали і заголосили з жалості, Він звів на них Свій зболений погляд і сказав: «Доньки Єрусалимські, не за Мною плачте, а за собою плачте і за дітьми вашими. Бо надходять дні, коли говоритимуть: «Блаженні неплідні, і лоно, яке не родило, і груди, які не годували!» Тоді до гір вони заблагають: «Упадіть на нас!», а пагорбам будуть казати: «Покрийте нас!» (Лк., 23:28-30), – нагадав у своєму повчальному слові Архієпископ Афанасій. – Адже ще раніше Ісус Христос говорив, знаючи наперед: «Тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу і не буде» (24:21). І щоб упередити оту страхітливу долю маловірного народу, Христос і віддає Себе на розп’яття, аби праведною кров’ю омити прадідний гріх людства і спасти його. «Плачте за собою…», – говорить нам Господь, тобто плачте за гріхи свої, покаянними сльозами омиваючи їх, щоб не сталося й нам тієї судної години, коли: «Люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, і будуть бажати вмерти, та смерть утече від них» (Об., 9:6). Через розп’яття на хресті й хресні страждання Ісус поєднав людей із Собою, а через Себе і з Отцем Небесним. Адже Він сказав: «Я є дорога, і правда, і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14:6). Господь говорить: «Я є дорога…», тобто ідіть слідом за Мною, бо разом із тим: «Я є правда, і життя».

    Під час літургії молилися за воїнів української армії, захисників рідної землі. Також Владика Афанасій прочитав молитву в час нашестя ворогів.

    Після Богослужіння Архієпископ Афанасій привітав парафіянку, активного волонтера Людмилу Теймуразян із днем народження та благословив її іконою Пресвятої Богородиці.

  • Візьми хрест свій

    Візьми хрест свій

    Любі брати і сестри!

    Цієї третьої неділі Великого посту, коли всі ми готуємося зустріти світле Христове воскресіння, наша Свята Церква виносить на поклоніння й цілування Хрест Господній, сила якого так часто прославляється в молитвах і піснеспівах: «Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо!» Тож і поговоримо про велику і нездоланну силу хреста животворящого взагалі, і особливо на цю неділю, яку називаємо Хрестопоклонною, бо цієї неділі вірні діти Церкви Христової, які проходять поприще посту в терпінні й борінні зі своєю многоликою в пристрастях плоттю людською і з дияволом, який особливо під час посту намагається їх розпалювати, – яскраво уявляють собі велич страждань Ісуса Христа, що їх Він витерпів заради нашого спасіння.

    Тут нам слід уявою перенестися на дві тисячі літ назад і пройти разом з Ісусом Христом той хресний шлях, який пройшов Господь, несучи на Своїх плечах найстрахітливіше знаряддя тодішньої кари – хрест дерев’яний, на якому розпинали злочинців. А Він ніс – Свій хрест! Коли народ іудейський витребував у Пилата Ісуса на покарання через розп’яття, а солдати римського війська, надівши Йому на голову терновий вінець, повели на Голгофу, тисячі розлючених, розпашілих від спеки й передчуття видовища відомсти Тому, Який називав Себе Сином Божим, супроводжували цю воістину вселенську процесію. Зійшлася в одній площині гріховність і святість, ненависть і любов, зло і добро, і від того, хто переможе, залежала подальша доля всього людства.

    Чи розуміли це оті тисячі знавіснілих і збайдужілих іудеїв, які споглядали на цю страту всього лише як на видовище, до якого звикли, – кому приємне, а кому відразливе, а хто з них і просто піддався стадній пристрасті озлоблення? Чи усвідомлювали вони те, що беруть на свою душу вічне прокляття? Бо коли ослаблий тілом Ісус під тягарем величезного хреста упав на дорогу, а якісь жінки ще дужче заплакали і заголосили з жалості, Він звів на них Свій зболений погляд і сказав: «Доньки Єрусалимські, не за Мною плачте, а за собою плачте і за дітьми вашими. Бо надходять дні, коли говоритимуть: «Блаженні неплідні, і лоно, яке не родило, і груди, які не годували!» Тоді до гір вони заблагають: «Упадіть на нас!», а пагорбам будуть казати: «Покрийте нас!» (Лк. 23:28-30). Адже ще раніше Ісус Христос говорив, знаючи наперед: «Тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу і не буде» (24:21). І щоб упередити оту страхітливу долю маловірного народу, Христос і віддає Себе на розп’яття, аби праведною кров’ю омити прадідний гріх людства і спасти його. «Плачте за собою…» – говорить нам Господь, тобто плачте за гріхи свої, покаянними сльозами омиваючи їх, щоб не сталося й нам тієї судної години, коли: «Люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її, і будуть бажати вмерти, та смерть утече від них» (Об. 9:6).

    Але ще навіть не здогадувалися люди про те, що ця ганебна смерть, ця жертва за гріхи світу, на яку вони прирекли свого Спасителя, передує не менш важливій події – воскресінню Христовому, а разом ці дві вселенські події ознаменовують викуплення людства з погибелі до життя, гідного Бога, бо Ісус Христос розіп’яв гріхи світу разом із Собою, щоб примирити в Самому Собі душу й тіло з Богом через хрест, таким чином вбивши їхню ворожнечу і благовістивши мир. Через розп’яття на хресті й хресні страждання Ісус поєднав людей із Собою, а через Себе і з Отцем Небесним. Адже Він сказав: «Я є дорога, і правда, і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Ін. 14:6).

    Господь говорить: «Я є дорога…», тобто ідіть слідом за Мною, бо разом із тим: «Я є правда, і життя». Він уже не мав сили нести на собі хрест і тоді старшина воїнів окинув поглядом натовп, але всі чоловіки сахнулися такої участі й жоден із них не підставив своїх плечі, аби допомогти Ісусу. Ось бачите, який лукавий рід людський – Син Божий узяв на себе увесь тягар гріхів усіх і кожного, добровільно віддавшись на муки розп’яття, а ніхто з чоловіків, яких на тій дорозі була не одна сотня, не вихопився з натовпу, щоб допомогти знесиленому Ісусу. Тільки Симон Киринеянин підставив свої плечі, щоб хоч такою дещицею допомогти Страдникові.

    Чи не так і зараз, коли тисячі з нас заявляють, що вірують в Ісуса Христа, вдаються до розмірковувань про Господа і вірних Його, здебільшого займаючись марнослівним мудруванням, а насправді лиш одиниці беруть хрест і несуть його на Голгофу із словами Ісусовими в серці своєму: «Хто хоче йти за Мною, нехай відречеться себе і візьме хрест свій та йде за Мною» (Мт. 16:24).

    Ми навчилися філософствувати, але не навчилися вірувати й бути вірними, ми не є на ділі православними, а тільки на словах. А слова, як та полова – подме найменший вітерець і вже розлетілась вона, що не лишилося й сліду. Ось так стається й з нами, українцями – вдаємося до полови, а власне зерно відмітаємо, його ж із задоволенням підбирають інші собі на збагачення. Тому ми й роз’єднані, розпорошені й не маємо в собі ні сили, ні снаги, щоб боротись і досягти мети, бо їмо не хліб життя вічного, а давимось половою омани. Ми й мети перед собою не ставимо, а живемо в безпорадності, не розуміючи й для чого. Нашим гаслом повинні б бути слова: «Бог і Україна», і увесь український народ мав би об’єднатись навколо рідної Української Православної Церкви з Патріаршим престолом у Київі, але, як і в усі попередні часи, так не сталося й нині. Більшість, осліплена облудою несамовитої брехні ворогів усього українського, а найбільше нашої державності, пішла за московськими попами, тобто лишилась у духовному рабстві, пішла за пастирями, що на ділі є вовками в овечій шкурі, які готують нашому народу нову духовну різанину, а з втратою незалежності й фізичну, бо за мету мають викорінити все українське до кореня, аби ми вже ніколи голови не підняли.

    Як дві тисячі літ тому Ісус Христос ніс Свій хрест на Голгофу, отак і народ наш український у тяжких муках зрадництва й відступництва, а поряд із цим і у високих злетах душі й серця, несе свій хрест на Голгофу. І як Ісусу Христу ніхто не підставив плеча допомоги, так і від нашого народу інші народи відвертаються, хоча в той же час намагаються на нашій біді нагріти свої руки і натоптати прибутками кишені, роздвоюючи нас, насварюючи брата на брата, а сестру на сестру, аби не об’єдналися ми в єдину родину й не зажили своїм життям.

    Але ж ми маємо дороговказ – Хрест, який є ознакою безмежної любові Божої і всепрощення. Хрест, навколо якого нам слід об’єднатися, простивши один одному всі образи, хто й на кого яку має, об’єднатися в єдину родину і здобути непереможну силу в боротьбі за віру Христову і вільну Україну. Нам треба відкинути свої власні земні потреби й міркування, тимчасові претензії і, дивлячись на Хрест – на страждання Христові, які є символом самовідречення заради спасіння всіх, дивлячись на терпіння до кінця, чуючи в душах своїх слова Господа: «Хто хоче йти за Мною, нехай відречеться від себе і візьме хрест свій та йде за Мною» (Мт. 16:24), боронити і віру православну, і Вітчизну нашу Україну, бо без цього ні життя гідного, ні нас самих, зрештою, не буде. А буде нова Руїна, після якої, можливо, ми вже не піднімемося як народ український, як нація гідних людей.

    Але ми мусимо піднятися й утвердитися на планеті земля як українці – народ вільний і гідний своєї національності, свого обличчя, даного отцем Небесним, бо маємо перед собою прапор єднання – Хрест Христової віри. Але цей Хрест лише тоді матиме силу, коли буде наповнений вірою православною й відданістю Україні – єдиній і неподільній нашій Вітчизні тут, на землі, міцно поєднаній Христом Ісусом з вітчизною небесною – Царством Небесним. Амінь!

    Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський

     

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння другої Неділі Великого посту

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння другої Неділі Великого посту

    20 березня 2022 року, Неділі другої Великого посту, свт. Григорія Палами, архієпископа Фесалонікійського, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію у Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави.

    Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району, ієрей Юрій Потикун, настоятель Свято-Покровської парафії с. Лиман, благочинний Чугуївського району Харківщини, та диякон Олександр Тельнов.

    Під час літургії Архієпископ Афанасій звершив ієрейську хіротонію над дияконом Олександром Тельновим. Служитиме отець Олександр на охопленій війною Харківщині.

    Крім того, молилися за воїнів української армії, захисників рідної землі. Також владика Афанасій прочитав молитву в час нашестя ворогів.

    Після Богослужіння Архієпископ Афанасій привітав ієрея Олександра з хіротонією та побажав йому гідно нести пастирське служіння.

    Також Владика Афанасій привітав із ювілеєм – 60-літтям, іподиякона Сергія Токарєва та благословив його іконою Пресвятої Богородиці.

  • Постанова Священного Синоду щодо зміни у богослужбовій практиці у зв’язку з війною в Україні

    Постанова Священного Синоду щодо зміни у богослужбовій практиці у зв’язку з війною в Україні

    Постанова №24

    Священного Синоду Української Православної Церкви
    (Православної Церкви України)

    «Про зміни у богослужбовій практиці у зв’язку з війною в Україні»

    Враховуючи надзвичайні обставини військового часу, загрозу життю та безпеці духовенства і вірних від дій агресора, Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України) постановляє:

    1. Благословити архієреям та духовенству Православної Церкви України на територіях, що перебувають під тимчасовою російською окупацією, у зонах бойових дій чи загрози таких дій, змінювати розклад богослужінь, замінювати уставні богослужіння іншими (молебнями, акафістами), скорочувати богослужіння, виходячи з пастирської необхідності та безпеки їх учасників. Замість храму богослужіння можуть звершуватися в домах чи місцях укриття.

    2. Там, де немає ніякої можливості випікати просфори, – благословити використовувати для звершення літургії білий не здобний хліб. Благословити розташовувати запасні Святі Дари в будь-якому безпечному місці на розсуд духовенства та звершувати ними причастя Святих Таїн за потребою, в тому числі тих, хто не мав можливості дотриматися євхаристичного посту.

    3. Благословити під час поховання загиблих від війни чи померлих, якщо це можливо та є необхідним з огляду на зовнішні обставини, звершувати скорочений чин похорону (відспівування), який складається із заупокійної літії з читанням після ектенії розрішальної молитви. В разі, якщо має відбутися похорон людини, ім’я якої невідоме, то поминати таку людину за формулою «ім’я ж його (її) Ти, Господи, знаєш)».

    4. Благословити для всіх, хто зі зброєю в руках захищає Україну від агресора, а також для всіх інших вірних (біженців, мирних мешканців на окупованих територіях чи у зонах, де тривають обстріли) послаблення постових обмежень у їжі на їх власний розсуд, відповідно до обставин, аж до повного скасування таких обмежень. Обтяження військового часу вже наклали на український народ важкий тягар, тому Церква, пам’ятаючи настанову Христа, що закон має слугувати людині, а не людина – законові, не благословляє накладати на вірних подвійного тягаря.

    5. Нагадати, що у разі виняткових обставин (таких, як загроза смерті) за відсутності священника над тими, хто бажає негайно охреститися (у разі немовлят і дітей – за бажанням батьків), Таїнство Хрещення може звершувати будь-яка охрещена у Православній Церкві людина з використанням святої чи звичайної чистої води. Для хрещення слід тричі злити долонею правої руки воду на голову того, кого хрестять, зі словами: «Охрещується раб Божий/раба Божа (ім’я) в Ім’я Отця, амінь, і Сина, амінь, і Святого Духа, амінь». Тим, хто прийняв хрещення у такий спосіб, належить за першої нагоди звернутися до священника з проханням доповнити Таїнство Хрещення за належним чином та звершити Таїнство Миропомазання.

    6. Загалом сповістити єпископату і духовенству, що в нинішніх надзвичайних умовах служіння у різний спосіб ближнім є виконанням головної Божої заповіді любові. Заради цього священнослужителі мають право не проводити уставних богослужінь або заміняти/скорочувати їх там, де від цього вбачається пастирська користь.

    7. Закликати повноту Церкви продовжувати посилені молитви за українське військо, за владу нашої держави і весь народ, за перемогу і встановлення миру.

    Епіфаній
    Митрополит Київський і всієї України
    Предстоятель Православної Церкви України

  • Архієпископ Афанасій звершував Велике повечір’я із читанням покаянного канону прп. Андрія Критського

    Архієпископ Афанасій звершував Велике повечір’я із читанням покаянного канону прп. Андрія Критського

    Із 7 по 10 березня 2022 року Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, в домовій каплиці святителя Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця, звершив Велике повечір’я з читанням чотирьох частин покаянного канону преподобного Андрія Критського. Спільно з архієреєм служив архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління.

    Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського – церковний піснеспів, в якому на основі багатьох Біблійних прикладів розкривається тема покаяння людини у вчинених гріхах. Він складається із 250 тропарів, тоді як інші подібні твори з трохи більше ніж 30 тропарів.

    Покаянний канон преподобного Андрія Критського ділиться на частини та читається на Великому повечір’ї в перші чотири дні Великого посту.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння Неділі сиропусної, прощеної

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння Неділі сиропусної, прощеної

    «З наступного понеділка починається Великий піст – час найбільшого наближення віруючих християн до Христа, а через Нього й до Царства Божого, сподіваного вічного блаженства. «Шукайте ж, перш за все, Царства Божого і правди Його, а все інше буде дане вам» (Мт., 6:33), – читаємо ми в Євангелії слова Ісуса Христа, а в апостола Павла читаємо: «Бо Царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, і мир, і радість у Дусі Святому» (Рим., 14:17)», – Високопреосвященний АФАНАСІЙ, Архієпископ Харківський і Полтавський.

    6 березня 2022 року, Неділі сиропусної, прощеної, Спомину Адамового вигнання з раю, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, очолив Божественну літургію у Свято-Михайлівському кафедральному храмі м. Полтави.

    Спільно з правлячим архієреєм служили архімандрит Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель храму, благочинний Полтавського району.

    Під час богослужіння лунали особливі прохання і молитви за Україну та воїнів, які захищають Батьківщину від російського агресора.

    Після повчального слова Архієпископ Афанасій прочитав особливі молитви з проханням про благословення Боже на плідний подвиг під час Великого посту.

    Потім було звершено вечірню з чином прощення, після якої архіпастир попросив прощення у священиків та вірян, а вони, своєю чергою, просили прощення у владики, священиків та один в одного.

    Після Богослужіння Архієпископ Афанасій привітав з днем народження активну юну парафіянку, хористку церковного хору Вікторію Тютюнник, та благословив її іконою Пресвятої Богородиці.

  • Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння в Неділю про Страшний суд

    Архієпископ Афанасій звершив Богослужіння в Неділю про Страшний суд

    27 лютого 2022 року, Неділі м’ясопусної, про Страшний суд, Високопреосвященний Афанасій, Архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в домовому храмі святителя Афанасія, Лубенського чудотворця, Патріарха Царгородського, в м. Полтаві. Спільно з Владикою служив архімандрит Антоній (Бондарець). За богослужінням молилися за Україну і її захисників, за Харків, Полтаву, Черкаси і Кропивницький, всі міста і села Батьківщини та перемогу над російським агресором.

  • Митрополит Епіфаній закликав до захисту України від російської агресії

    Митрополит Епіфаній закликав до захисту України від російської агресії

    Дорогі брати і сестри! Український народе!

    За понад тисячоліття історії нашої державності не раз ворог приходив на землю Руси-України.

    1169 року Золотоверхий Київ внаслідок нашестя з північного сходу, очоленого суздальсько-володимирським князем Андрієм Юрійовичем, був вперше у своїй історії розграбований і спалений. Ані храми, ані монастирі, включно з Печерським, не уникнули плюндрування. 1708 року війська московського царя захопили столицю Гетьманщини Батурин, знищили усіх мешканців та спалили її. 1918 року більшовицькі загони від імені створеної у Харкові за наказом російського уряду маріонеткової «республіки» на декілька місяців захопили частину України, включно з Києвом, піддавши мешканців окупованих земель, зокрема і священнослужителів, терору.

    Це лише деякі яскраві приклади з історії взаємовідносин між Україною-Руссю та Московією, урок якої дуже простий: у єдності українського народу – наша сила, а внутрішні чвари та протистояння – шлях до поневолення супротивником.

    Плоди цього поневолення теж відомі. Усіма об’єктивними дослідниками розграбування і знищення Києва 1169 р. визнане ключовою подією, яка призвела до руйнування Руси як держави, зробивши її беззахисною перед монгольською навалою. Поразка Гетьманщини обернулася закріпаченням українського народу, імперським винищенням нашої ідентичності. Більшовицька окупація принесла в Україну репресії, терор, нечувані доти в світовій історії за масштабами та цинізмом злочини проти людяності, з яких найбільшим став Голодомор-геноцид 1932-33 років.

    Отже для нас, для українського народу, на кремлівську агресію може бути лише одна відповідь: згуртований опір, захист рідної землі, свободи й гідності, боротьба з агресором до перемоги.

    Ми, український народ, можемо мати різні переконання, але держава Україна у нас – одна. Історією не раз доведено, що лише суверенна, незалежна Україна є тим простором, де громадяни різних політичних поглядів, різного етнічного походження, різні за своїми релігійними переконаннями можуть залишатися вільними, користуватися повнотою прав і свобод. І навпаки, життя на дотепер захоплених Росією українських землях Криму і Донбасу засвідчує, що разом з кремлівськими окупантами приходить кровопролиття, руїна, неволя, страх.

    Тож закликаю всіх до захисту України від російської агресії. Закликаю боротися за українську державність, підтримувати збройні сили та всіх наших захисників. Разом ми здатні вистояти. З Божою допомогою ми переможемо у цій боротьбі.

    На нашому боці – правда. Нашу державу підтримує світове співтовариство, всі люди доброї волі. Мільйони підносять щоденно свої молитви за мир для України.

    Господь дотепер не раз допомагав нашому народу, давав сили і мудрість долати виклики. Переконаний, що і у нинішніх випробуваннях Бог допоможе нам захистити правду, утвердити справедливий мир.

    Окремо хочу звернутися до православних братів і сестер, які в Україні належать до Московського Патріархату. Кремль розширює свою агресію, використовуючи риторику «захисту православ’я». Не чекайте, доки ваші очільники наважаться припинити мовчання і нарешті щось сказати на захист миру, на захист України – зробіть це кожен особисто. Агресор повинен почути і побачити, що ви не чекаєте його, не потребуєте його військ і його влади. Це – громадянський і християнський обов’язок кожного з вас особисто.

    Звертаюся також до всіх співгромадян – Україна пишається міжконфесійним і міжнаціональним миром. Скільки за ці роки не намагався Кремль розпалити протистояння – не зміг досягти успіху. Ми разом не допустимо порушення цього внутрішнього миру і тепер. Православна Церква України закликає не допускати насильства проти майна громад Московського Патріархату в Україні чи прихильників Російської Православної Церкви. Якщо ви є свідками конкретних протиправних дій в інтересах агресора, зокрема прикритих і релігійними гаслами – дійте за законом, звертайтеся до правоохоронців, не піддавайтеся на провокації. Ворог лише шукає приводу для виправдання своєї агресії – наше спільне завдання в тому, щоби зруйнувати його задуми.

    Дорогі брати і сестри!

    Закликаю всіх зберігати тверезість духу, стриманість у словах і діях, не піддаватися страху. На нашому боці – правда, а значить – і Господня допомога та перемога. У цей відповідальний час звертаюся до вас тими ж словами, якими пророк Мойсей звернувся до народу, що побачив велике військо, яке вийшло проти них: «Не бійтеся, стійте – і побачите спасіння Господнє, яке Він сотворить вам нині […]; Господь буде поборювати за вас, а ви будьте спокійні» (Вих. 14:13-14).

    З молитвою на вустах, з любов’ю до Бога, до України, до ближніх, борімося проти зла – і побачимо перемогу.

    Закликаю на українську державу, на воїнів, які захищають Україну, та на весь наш народ Господнє благословення!

    Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!

    Епіфаній,
    Митрополит Київський і всієї України

    22 лютого 2022 р.