Грудень просякнутий дитинством. Увесь місяць триває Різдвяний піст – час підготовки до зустрічі з Немовлятком-Христом. У перших числах святкується Введення – свято зовсім юної віком Богородиці, котра у святині заходить значно далі, ніж доступно дорослим. Усі ми знаємо і шануємо святителя Миколая, котрий вітає малечу подарунками. Але небагатьом із нас відомо про ще одного “грудневого” святого-покровителя діток.
Його ім’я – преподобний Стиліан Пафлагонський. Він жив на рубежі V-VI століть у Чорноморському регіоні теперішньої північної Туреччини, де нині провінції Сіноп і Кастамону. Тоді Мала Азія була заселена переважно греками, і з грецької мови ім’я святого перекладається як “стовп”, “основа”. Стиліану змалку подобалося жити в атмосфері добра, а підлітком він вирішив присвятити себе Богові. Тож коли отримав спадщину – роздав усе знедоленим, а сам оселився в монастирі.
Там він навчився базовим чернечим чеснотам: послуху, життю в бідності та цнотливості. Однак монаха вабила природа – він захоплювався оспівуванням її краси псалмоспівцем: “Які величні діла Твої, Господи! Ти все вчинив премудро – земля сповнена Твоїм творінням” (Пс. 103, 24). Щоби постійно читати не лише Біблію, а й неписану “книгу” діл Божих, Стиліан усамітнився далеко поза монастирем. Свій час він присвячував молитві та спогляданню сонця, зірок, дерев, птахів і тварин.
Одного разу на нічному чуванні його серця торкнувся Господь – чернець відчув присутність Божу та благодать Святого Духа. Вранці він вийшов із печери з особливим відчуттям повноти та радості, тихим і водночас насиченим переживанням справжнього щастя. Цей стан залишився зі Стиліаном назавжди. Сучасники відзначали, що з його обличчя ніколи не сходила лагідна посмішка.
Чутка про просвітленого і неймовірного доброго відлюдника розійшлася Пафлагонією – і келія монаха почала наповнюватися людьми. Стиліан завжди гостинно приймав усіх і кожному намагався допомогти, а з часом відкрився його особливий дар поводження з дітьми. Подвижник давно мріяв про виконання настанови Христа: “Істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне” (Мф. 18, 3). Тому з радістю погоджувався наглядати за малечею, якщо батькам потрібно було на когось залишити дитину під час подорожі чи важкої праці. Чернеча келія стала чи не першим в історії християнським дитсадком. А коли можливостей однієї людини вже не вистачало на кількадесят дітлахів – Стиліан кликав на поміч братів із монастиря та навіть простих жінок-мирянок.
Діти тягнулися до монаха, їм було добре поряд із ним. Згодом люди почали примічати й інше: за молитвою Стиліана хворі малюки одужували, а в неплідних пар народжувалися здорові немовлята. Монаху не раз пропонували гроші за ці таланти, однак він завжди відмовлявся. І з посмішкою пояснював, що коли отримав благодать Святого Духа – за всю його подальшу працю було щедро сплачено авансом.
Господь дарував Стиліанові тривале життя. Він дожив до глибокої старості та до останніх днів займався улюбленою справою – молився, виховував дітей, допомагав дорослим і насолоджувався красою навколишнього світу. Навіть у труні його лице було освітлене посмішкою. Люди не припинили звертатися до старця й після смерті – і за молитвою подвижника відбувалися зцілення та чудеса.
Преподобний Стиліан не заснував славетних монастирів, не написав видатних богословських творів і не здивував надто суворими аскетичними подвигами. Але на його честь побудовано чимало храмів у Греції, Болгарії, Румунії, на Кіпрі. Люди різного віку йдуть туди сотнями, особливо в день пам’яті 26 листопада (або, як у нас, 9 грудня – в церквах, які дотримуються старого стилю). До святого звертаються з молитвою за здоров’я та добре виховання дітей, за подолання безпліддя.
Старець Стиліан увійшов у пам’ять Церкви зразком поєднання глибокої православної духовності з відкритим і радісним служінням ближнім. Святий не дбав про те, що його можуть неправильно зрозуміти через повернення з усамітнення до активної соціальної діяльності, надто веселу вдачу або ж долучення до чернечих келій малюків і жінок-мирянок. Він жив, як живе син під надійним батьківським захистом – у простоті, щирості та цілковитій довірі до Отця.
На іконах авву Стиліана малюють із дитиною або одночасно кількома немовлятами на руках. Поряд є напис грецькою: “Я, хранитель дітей, виростив їх заради Бога“. Так преподобний Стиліан Пафлагонський визначив свою життєву місію.
ієрей Дмитро Шаповалов
стаття в грудневому числі газети “Успенська вежа” за 2019 рік
