Blog

  • На Зелену Неділю (оповідання)

    На Зелену Неділю (оповідання)

    Архієпископ Афанасій (Володимир Шкурупій)

    На Зелену Неділю (оповідання)
    Небо суціль чорними хмарами затяглося, трохи в деяких місцях підсиненими по боках, а по ньому білий голуб летить. І то падає, то знов стрімко вгору здіймається. І вітер наскакує коником-стрибунцем, чуба деревам куйовдить, листячко хвацько зриває, шарпає ним усюди — підкидає, об землю пахкає, під тин загонить. Все принишкло, зачаїлося в очікуванні, тихо стало.
    А під тином від дороги на трухлій лавчині Марійка Хоруженкова сидить і куняє, носом у пелену клює. Збоку від неї каченята малі спориш скубуть, жовтими квітками поміж зеленого потоку вигулькують.
    Підійшли до неї люди, що зібралися корів із пастівника займати, легенько штурхнули Марійку в плече. Вона й кинулася. Ріденькими віями закліпала.
    — Га?!
    — Не спи, Марійко, бо он гроза суне. Дощ буде. Лови свої каченята та тікай у хату,— кажуть їй.
    — Ага, січас… січас…— киває чепурною голівкою, біжить мерщій у двір, виносить картонну коробку і виловлює в неї крикливих каченят. А вони вислизають поміж покручених ревматизмом пальців в’юнчиками, і спробуй потім уловити вдруге.
    — Ах ви ж та ах ви ж…— погукує Марійка на них.
    Але таки визбирала своє хазяйство і понесла до хати, люди журно подивилися їй у дрібний слід і пішли собі по корови, бо вже аж темно робилося від хмар, які все насували і насували з-за річки та лісочка, що коло неї тулився.
    — Стільки минуло, а їй так і не розвидняється…— гомоніли люди, виходячи за село на толоку.
    А тут почало гриміти. Спочатку злегка, абияк, а тоді як грякнуло поспіль, як промайнула блискавиця, розітнувши навпіл небо, а потім і землю заодно намагаючись. Я спинився в нерішучості: йти з села до ближнього хутора, куди буде кілометрів зо три, чи зайти до когось у хату, перепросити і пересидіти лиху годину. А коли пробіг рвучкий вітер, здійнявши кушпіль на дорозі, по дворах, деревах і дахах впали перші краплі дощу, лишивши на порохняві дрібні, мов віспа, ямки, вагання переважило.
    Дощ став напускатися, гроза дужчати. В хатах, що стояли поряд з Марійчиною, на дверях висіли замки, і, коли дощ густо пришкварив, мені нічого не залишалося, як кинутися до неї у двір.
    Постукав у шибку. Марійка глянула у вікно, а згодом відчинила двері. Сорочка на мені була геть мокра.
    Дощ періщив уже на повну силу.
    У хаті пахло лугом. Над дверима і вікнами висіли гілочки липи та берестка. Були вони повстромляні і за рами з репродукціями. Долівка ж услана луговою травою.
    Була зелена неділя.
    — І чого ви стояли, одразу в хату не бігли?— почала бідкатися.— Боялися до Марійки, еге? А чого мене боятися? Чим я страшна? То дурні матері Марійкою своїх дітей лякають. Хіба ж я страхопудисько яке? Людиночка ж я. А вони їм кажуть: «Цить, не плач, бо прийде Марійка стеряна і в торбу тебе вкине». А чого в торбу? У мене є торба полотняна. Але я в ній хліб з лавки ношу. Чого б туди дітей кидала? І що мені та торба? Маю руки ось які: в репаниках, бач, яких чорних та шкарубких, як рашпіль. Чого б з торбою ходила? Змалку до роботи привчена. Сама себе годую. Нічого дармового мені не треба. Дармове, то чортове. Он Лідка Колячка, що через дорогу від мене живе, вже зовсім нікудишня, а молодша ж мене, і набагацько. На фермі коло телят працювала і чи давала телятам дерть, а додому справно на плечах пиряла майже по мішку. І доносилася, що на ноги сіла. Я ще дівкою бігаю, а вона й у лавку по хліб не дошкандибає, чоловіка посилає. Ото така дармівщина.
    За вікнами аж гоготіло: грім такий, наче молотом велетенським гепало, аж хата присідала, блискавки шматували стемніле повітря, і надворі на якусь мить ставало видно бузок під вікнами і великі діамантини дощу, які гойдалися, повиснувши на пожованій павутині.
    Марійка полохливо зиркала на вікна і вбирала голівку, охайно пов’язану терновою хусткою, в гострі плечі, що видималися з-під легенької кофтини. Лице її зблідло, а губи потремчували.
    — Ви не дивіться на мене, що полохлива. Цей ляк ще з війни. Забився тоді до нашого села гурт людей. Біженців. Такі людочки знесилені були, що й слова не могли до пуття вимовити. Усе сім’ї командирів. Перепочили в мене, перекусили, що було, та й пішли далі. А одна молодичка, гарненька така з себе, мов ясочка, з двома дітками — хлопчиком і дівчинкою, зосталася. Ноги зовсім порозтирала і з сил від незвички вибилася. Подружка її так уже кликала-упрохувала далі йти, а вона стала на своєму — не піду, і все. Що хочте зі мною робіть, а не піду. То вони й рушили в дорогу без неї. А вона мені каже: «Поживу у вас, як не проженете, а там видно буде». І дає мені перстень золотий із червоним камінчиком. Не знаю, як їй, а мені соромно зробилось. Хіба ж я не людина? Відмахнулася від нього, кажу їй: «Живіть собі, місця не пересидите, та й мені спокійніше в цьому содомі буде». Вони й зостались.
    Жили в мене, поки й чужаки прийшли. Порядок свій установили. Стали на роботу нас ганяти. Заходилися пшеницю жати, а ми снопи в’язали, до молотарки возили, молотили, віяли, солому в копиці складали. З ніг від утоми падали, а вони ж нам ні крихти не співчували. Ще й били. Там її й примітили. Взнали, що охвицерша, та ще й артистка. На скрипці грала.
    Якогось дня наїхала їх ціла команда. Машини покидали, а самі до річки подалися. Та джеркотять по-своєму… Якраз на дощ припікало. Спека стояла несусвітенна. Чужаки одежу поскидали з себе та й заходилися купатися. А їхній старший у самих трусах чорних на коні берегом верхи їздить, і шабля в нього при боці.
    Привели до них і її. Дали в руки скрипку і сказали грати. А самі без усякого сорому викупуються перед нею.
    Вона довго стояла і невидюще кудись дивилася. І не грала. Я саме прибігла осоки на перевесла вжати. Присіла, щоб не побачили, і дивлюся. А це вона як поведе паличкою такою по струнах, як злетить музика до самого неба, та така, що в мене й волосся дибом на голові стало.
    Той, що на коні, підскочив до неї, шаблею як замахнеться! Я зажмурилася, гадала, що він її зарубає. А він тільки скрипку шаблюкою вибив, а кінь копитом її розчавучив. Вона ж стоїть і не хилиться.
    Другу скрипку принесли. В руки їй тикають, щоб знов щось грала, але не таке, а інше, що їм, видать, до вподоби. Вона ж не хоче, скрипку ту не бере, відштовхує. Тоді вони дітей її половили і поставили перед очі. Навели на них ружжиська. «Пук- пук кіндер»,— тикають на них дулами. Вона зблідла, але скрипки не взяла. Тоді один німак уверх стрельнув над голівками дитячими, вони закричали з ляку, і вона вся затрусилася.
    Взяла ту скрипку. Довго стояла, на дітей дивилась і плакала. А тоді… Гімн заграла. Та так, що і я оціпеніла, і вода ствердла, і дерева закам’яніли.
    А вона грала, а вона грала… А хмари насувалися, грім бабахкав, як і оце, блискавка стьобала. Дощ починався.
    Німаки оговталися. Той, що на коні, аж позеленів. Підскакав до неї та як махне шаблюкою… так та рука, що паличку тримала, у траву відсічена і впала. А він знов рубонув — і друга туди ж. Упала молодиця на землю, корчиться, кричить, а німак конем її топче.
    «Діти мої, діти!» — кричить вона дітям, а вони сивіють. На моїх очах голівки їхні інеєм бралися. І я відчуваю, як у голові гаряче мені робиться і наче обертом іде. Стряхнула головою, дивлюся, а німаки уже пішли, а діточки до мами підступили, взяли її руку схололу, що їх пестила і на скрипці котка грала, і зовсім снігом укрилися. А тоді як кинуться бігти геть берегом, берегом… Мабуть, ще й досі біжать. Грім же як грякне, в голові мені потемніло, білі клапті залітали, млосно стало, я і впала в жабуриння…
    Ой, гроза ж яка, гроза. А блискавка яка! А дощик який!
    Дощику, дощику, припусти
    На бабині капусти…
    Приспівуючи, Марійка вибігла надвір. Дощ ще йшов, виливався, а вона пританцьовувала серед двору і вдавала, що грає на скрипці.
    Дощику, дощику, припусти
    На бабині капусти…
    Марійка все пританцьовувала, блискавка, вже суха, краяла гусклу темряву, освітлювала приземкувату постать у чорній рясній спідниці і оголені до ліктів білі руки. Очі жінки при кожному спалаху блискавки загоралися вогнем і ще довго по тому мерехтіли лихоманкою.
    Потім Марійка нараз спинилась у напіврусі і застигла. Опустила повільно руки, осмикнула намоклу одежину, оглянулася по боках і зайшла до хати. Дивилася винувато і ніяково осміхалася кутиками щербатих губів.
    — Так намокла, так намокла,— сказала кволо.— Чогось під дощем стояла. Ви не знаете чого? І я не знаю. Стояла, та й усе. А воно грім, а воно блискавка, а я одна серед двору, а ще музика якась прямо всю мене наче в руки взяла, аж мені в грудях заболіло і рученьки занили. А грім грякнув з-за гори, і все десь ділося… Мокра, мокра, як курка.
    Як стояла коло порога, то там і спідницю викручувала, патьоки текли по долівці, в хаті запахло грозою.
    — Ви вже чули, як мною дітей лякають? Кажуть, тікай, бо он Марійка стеряна іде, у торбу вкине і забере. Для чого так кажуть? У мене зла немає за душею. І нікому й на крихту не заподіяла. Добра я. Сама живу. Сумно мені одній і нудно. До діток тягне. Погратися з ними хочу. Хоч і з чужими, бо ж своїх не маю. А хіба діти бувають чужі? Всі вони рідні. Пиріжечків спечу і з грушками, і з квасцем, і з капусткою, винесу і роздаю. А вони не їдять. Собакам викидають. Я ж бачу. А чому не їдять? У діжі тісто місила, в печі на листі капустяному пекла. Смачні-смачні, що самій гріх і їсти. Хай би дітки їли. Так ні — викидають. Чого викидають? Ви не знаєте? А ті дітки їли. Прибилися голодні та обдерті. По періжечку їм дала. Ой, як вони їли! А ці не хочуть. На очах викидають. Ви не знаєте чого? Такі охайно вдягнені, повненькі, ситенькі, а Марійчиними пиріжками гидують. А ви б їли? І не викидали б? Який тільки жаль, ой жаль, що не спекла. Пекла, пекла, а це чогось полінилася. До річки водило, музика там плакала. І я з нею. Слідочки шукала, а не знайшла. Не знайшла…
    У хаті пахло чебрецем і васильками, пахло лугом і лісом. Марійка сиділа, згорбившись на ослінчику, сумна-сумна. Щоб не потривожити її суму і задуми, я потихеньку відчинив двері і вийшов надвір у темряву, яку розтинали зрідка сполохи блискавиці, що все далі й далі, разом із громом, відкочувалися геть за село, пішов у ніч до річки, де звучала лиш мені чутна музика і притишено звисав на гіллі дерев вітер.
    «Жива роса», вид. «Радянський письменник» К., 1987 р.

  • В ієромонаха Феодосія Ганзія день народження

    В ієромонаха Феодосія Ганзія день народження

    Дорогий отче Феодосію! Вітаю Вас із днем народження!
    Ви пізно прийшли в чернецтво, але той життєвий досвід, який Ви почерпнули за роки життя у світі, допоможе Вам у духовному опікуванні насельниками і паломниками, які того потребують у святій справі – спасіння в Христі Ісусі. Молитовно бажаю Вам щедрої допомоги від Бога у тому відповідальному і нелегкому служінні, яке Ви взяли на себе. Це служіння потребує перш за все духовної мудрості в організації життя святої обителі. Ви неодноразово перебували на Святій Горі Афон, молячись там в оточенні духоносних отців, і працюючи на славу Божу. Нехай цей досвід ляже в основу Вашої праці в будівництві чоловічого монастиря.
    Закликаючи Духа Святого на Вас, молитовно бажаю Вам миру в душі й допомоги від Господа нашого Ісуса Христа в подальшому служінні на славу Христової Церкви. Здоров’я Вам і многії літа!
    +Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ (УАПЦ).

     

  • Клірик  Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ (УАПЦ) прийняв участь у круглому столі за участю представників посольства Швеції

    Клірик Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ (УАПЦ) прийняв участь у круглому столі за участю представників посольства Швеції

    21 лютого 2019 р. у Полтавській обласній бібліотеці для дітей ім. Панаса Мирного відбувся круглий стіл “Сучасна шведська література для дітей”, організований бібліотекою за сприяння Посольства Швеції. З благословіння архієпископа Харківського і Полтавського ПЦУ (УАПЦ) Афанасія (Шкурупія) участь у заході взяв обласний благочинний протоієрей Олександр Горай.

    Творче зібрання проведено під час експонування шведської мандрівної виставки “Where Children Grow” (“Тут ростуть діти”), яка знайомить читачів із дитячими шведськими письменниками.

    Круглий стіл розпочався із вітальних виступів заступника директора – начальника управління культури, мистецтв, національностей, релігій та планування Департаменту культури і туризму Полтавської облдержадміністрації Ірини Удовиченко, керівника проектів сектору культури, преси, інформації Посольства Швеції Тетяни Некрасової, директора Полтавської обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного Лариси Митрофанової.

    Учасники  заходу ознайомилися з оглядом літератури “Діти – понад усе. Ульф Старк і довкола нього: дитяча література Швеції”, підготовленого головним бібліотекарем обласної дитячої книгозбірні Іриною Петлюк та доцентом Полтавського Національного педагогічного університету  ім. В. Г. Короленка, членом Національної спілки письменників України Тетяною Луньовою.

    У засіданні круглого столу взяли участь представники структурних підрозділів сфери культури об’єднаних територіальних громад, громадськості, дитячі письменники, видавці Полтавщини, соціальні партнери, бібліотечні працівники міста та області, педагоги, психологи, батьки.

    Круглий стіл сприяв ознайомленню більш широкого кола людей, причетних до виховання підростаючого покоління та дитячого читання, із сучасною шведською літературою, міжнародному обміну досвідом з популяризації книги.

    За матеріалами  http://odb.poltava.ua/index.php/component/content/article/7-novosti/1636-kruglij-stil-suchasna-shvedska-literatura-dlya-ditej

  • На Харківщині молилися за героїв Небесної Сотні

    На Харківщині молилися за героїв Небесної Сотні

    20 лютого 2019 р. у м. Зміїв у храмі парафії ікони Божої матері “Неопалима купина” Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ (УАПЦ) була відправлена заупокійна літургія по загиблих героях небесної сотні. Літургію очолив протоієрей Станіслав Аштраф’ян у співслужінні  ієрея Івана Полежаки, ієрея Юрія Потикуна та ієрея Вадима Кисіля. Після літургії в центрі міста клірики єпархії та небайдужі патріоти вшанували пам’ять героїв, відправили парастас за всіх хто, захистив нашу свободу, віддавши свої життя.

  • На Полтавщині вшанували героїв Небесної Сотні

    На Полтавщині вшанували героїв Небесної Сотні

    20 лютого 2019 р.  з благословення архієпископа Харківського та Полтавського Афанасія (Шкурупія), в день пам’яті Героїв Небесної Сотні, настоятель Свято-Серафимівської парафії Харківсько-Полтавської єпархії Православної Церкви України (УАПЦ) с. Зачепилівка ієрей Дмитро Педина взяв участь у скорботному мітингу у Нових Санжарах, де звершив заупокійну панахиду. На заході були присутні представники Новосанжарської селищної ради, Зачепилівського старостинського округу, Новосанжарської районної ради, Новосанжарської районної Державної адміністрації, громадські активісти та громада селища. До присутніх звернулася керуюча справами виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради. В ході заходу отець Дмитро звернувся до присутніх зі словом проповіді: “Чотири роки назад, Українська земля була пропитана кров’ю наших патріотів, наших борців за незалежність – кров’ю Героїв Небесної Сотні. Пролита кров має свій голос. І ця кров, як ми знаємо зі Священного Писання з історії про Каїна і Авеля, взиває до Господа. Голос цієї крові взиває до сумління кожного з нас! Саме цей голос сьогодні зібрав нас з вами тут. Як важливо, щоб цей голос почули всі – від малого до великого. Кров цих Героїв це є точкою неповернення назад – назад в рабство. Як важливо зберегти цю точку і брати початок саме з неї. Сьогодні, як ніколи, мені хочеться згадати слова патріарха Йосипа Сліпого, який сказав “Нікчемний є той народ, який не вміє шанувати і пам’ятати своїх героїв”. Давайте ми будемо продовжувати ту справу, за яку полягли наші герої. Адже дорога до свободи досягнута ще не повністю, вона тільки розпочалася. Але, будьмо певні – ми обов’язково досягнемо нашої свободи. Свободи політичної, духовної та культурної! Нехай Всемилостивий Господь дасть нам ту силу волі, яку мали вони, нехай Господь дасть нам ту любов до батьківщини, яку мали вони. Адже, любов нам ця потрібна для прийдешніх поколінь. Героям Небесної сотні – вічная пам’ять! Амінь!” Після промови отець Дмитро відслужив заупокійну панахиду.

  • Архієпископ Афанасій звершив літургію в Неділю про митаря і фарисея

    Архієпископ Афанасій звершив літургію в Неділю про митаря і фарисея

    17 лютого 2019 року, в Неділю про митаря і фарисея, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в домовому храмі святителя Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця. Спільно з Його високопреосвященством служив ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії (єпархіального управління).

    Після богослужіння архієпископ Афанасій провів духовну бесіду з присутніми на службі вірянами про значення покаяння в житті віруючого православного християнина.

  • Архієпископ Афанасій звершив літургію в день Стрітення Господнього

    Архієпископ Афанасій звершив літургію в день Стрітення Господнього

    15 лютого 2019 року, в день свята Стрітення Господнього, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в домовому храмі святителя Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця. Спільно з Його високопреосвященством служив ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії (єпархіального управління).

    На запричасному стиху владика Афанасій розповів присутнім вірянам про свято Стрітення Господнього. Після літургії архієпископ Афанасій у співслужінні ігумена Антонія, згідно церковної традиції, освятив воду та свічки.

  • На ріках вавилонських: чому ми співаємо цей псалом перед Великим постом

    На ріках вавилонських: чому ми співаємо цей псалом перед Великим постом

    На утрені в Неділю про блудного сина з’являється спів, який супроводжує православних християн до початку Великого посту.

    Щоб зрозуміти слова цієї молитви, доведеться “відмотати” час на 27 віків назад – у VI століття до Різдва Христового. Єрусалим разом із Юдейським царством падає під тиском Вавилону і його правителя Навуходоносора. Єдиний Храм Справжнього Бога, збудований іще Соломоном, руйнується. Обраний народ десятками тисяч депортують на чужину. Ці люди втрачають усе: майно, статус, свободу. Тепер вони рівні у своєму рабстві. Це вавилонський полон. Підкорення та розчинення в найпотужнішій державі. В євреїв не лишається нічого, крім спогадів про минуле і віри в їхнього Бога…

    Але стається диво. Всього через 50 років могутній Вавилон несподівано схиляється перед Персією. Новий володар Кир відпускає євреїв із полону. Вони, переживши національну трагедію, повертаються додому. Заново усвідомлюють цінність свого коріння, своєї землі, своїх звичаїв. І перш за все беруться не за економіку чи власні потреби, а за відродження спільної святині – Храму.

    У поверненні з полону й народжується 136-й псалом – пісня перед Богом про неволю. Який співається нині Церквою.

    1 На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували Сіон наш.

    Ріки Вавилону – це Тигр і Євфрат в сучасному Іраку. Між ними розкинулася Месопотамія. Десь там міг бути Едем, рай земний. Найкраще місце в історії людства. Але воно втрачене. Натомість є Вавилон – столиця світу, царство земних насолод. Альтернативний рай. Мегаполіс, який вабив своїм багатством і можливостями цілі народи. Жити там було мрією та привілеєм для багатьох. Але не цих євреїв. Біля значно ширших за Йордан річок – вони плачуть. Сидять, тобто не рухаються для хоч якогось облаштування. Тужать за Сіоном – осердям Єрусалиму, Храмовою горою. Яка згодом стане для християн місцем Таємної вечері Христа з апостолами, сіонською світлицею першої євхаристії, а отже – внутрішнім центром і символом Церкви.

    2 На вербах посеред нього повісили ми арфи наші.

    Арфи були не зовсім такі, як ми їх зараз уявляємо. Ці музичні інструменти, подібні до грецької ліри, у євреїв називалися кіннори та небели. Для загарбників вони не являли матеріальної цінності – дерево і жили тварин, з яких зроблено струни. Ні гучного звуку, ні вишуканої роботи. Саме тому їх і не відібрали в полонених. Відтак до “арф” трепетне ставлення – їх не кладуть на землю, щоб не забруднити, не наступити випадково ногою, не намочити і тим не зіпсувати інструмент. Їх обережно розвішують на деревах. Це – зрима святиня, шматок іншого, недоступного життя.

    3 Там бо питали нас про слова пісень полонителі наші, що знали про наш спів: “Заспівайте нам пісень сіонських”.

    Можливо, тихий звук кіннор і небел окупанти вже десь чули. Можливо, він їх зачарував і вони щиро хотіли його послухати знову. Можливо, конвоїри просто хотіли розважитися, щоб не було нудно на роботі. Можливо, це було глузування та намір висміяти потім культуру і віру юдеїв. Хай там як, але полонені відмовляються.

    4 Як же нам співати пісню Господню на землі чужій?

    Кіннори та небели були насамперед інструментами для левітів – служителів Храму. Під їхній звук співали молитовні гімни та псалми. А богослужбові пісні не личило співати деінде поза Храмом. Глибша думка: пісня Богові неможлива в стані рабства. Розважати загарбника – кощунство. Для християнина тут важливий урок: молитва потребує внутрішньої свободи від гріха. Полонений пристрастями не заспіває по-справжньому, від чистого серця, радісну пісню Господню.

    5 Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай буде забута правиця моя. 6 Нехай прилипне язик мій до гортані моєї, якщо не пом’яну тебе і коли не поставлю Єрусалим початком радості моєї.

    Ця присяга натякає, що відмова окупантам не минається безслідно. Напевне, когось карають фізично. Але євреї розуміють: шлях визволення з рабства, шлях в омріяне майбутнє неминучий без жертв. Хочеш захистити те, що є для тебе цінним – готуйся до страждань і випробувань. Пам’ять, вірність, цілеспрямованість – у виборюванні свободи неймовірно важливі. Ніякі власні справи, ніяка власна сила, здобутки своєї правиці, не матимуть сенсу без головного. Зникне народ, якщо забудеться Єрусалим. Єрусалим – понад усе. Він центр і початок усього іншого.

    7 Пом’яни, Господи, синів Едомських, що в день єрусалимський кричали: “Руйнуйте його до останку”.

    Із Другої книги Ездри дізнаємося, що в спустошенні Єрусалиму брав участь сусідній народ – ідумеї. Едомське царство знаходилося на території сучасної Йорданії. Його столиця – одне з чудес світу, скельне місто Петра. А самі ідумеї – діти Едома, тобто Ісава, онука Авраама, сина Ісаака і брата Якова, котрий продав своє первородство молодшому братові за їжу. Відтоді нащадки Ісава мають претензії до нащадків Якова. Ідумеї не лише приєднуються до вавилонян на війні, але й найбільше лютують у завойованому Єрусалимі. Саме вони руйнують Храм. Можливо, він би встояв у цій навалі, бо його знищення не диктувалося воєнними потребами вавилонян. Але сини Едома знали, як вдарити синів Якова найболючіше, в самісіньке серце. Найближчі родичі та найзапекліші вороги – це так знайомо і в історії народів, і в особистих стосунках людей.

    8 Дочко Вавилона, окаянна, блаженний той, хто відплатить тобі за все, що ти заподіяла нам.

    Могутність і багатство Вавилона засновані на диявольській силі цього світу. Від Вавилонської вежі з першої книги Біблії, Буття, до Вавилонської блудниці з останньої, Апокаліпсису – це сила спротиву Богові. Гординя, розпуста, аморальність, прив’язаність до грошей, розваг, мирського успіху і земних цінностей – ось що таке вавилонський полон. Вавилон – це шлях віддалення від Бога. І блаженний той мандрівник життя, котрий здійснить розворот – покаяння. І піде назад, хоч би як далеко відійшов і яким важким і нездоланним не видавався би шлях. Це дорога блудного сина до Отчого дому – саме тому в цей день і лунає в церкві спів “На ріках вавилонських”. Кожен у вавилонському полоні. І перед кожним розкрита можливість пройти Великий піст, як дорогу повернення з Вавилону у зруйнований Єрусалим своєї душі, щоб почати відбудову.

    9 Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь.

    Найстрашніші та найважчі слова цього псалма. За ними – геноцид, історична жорстокість старозавітних часів. Але насправді євреї не вбивали малят із Вавилону. Тому ми маємо підстави відкинути жах, спокійно і вдумливо поставитися до цього рядка і розгледіти в ньому пророчий зміст. Нульову терпимість до гріха. Боротьбу навіть із найменшою лихою думкою, доки вона не розвинеться у наміри та вчинки. Це рецепт духовного здоров’я: вбивати спокусу необхідно вже в зародку. І вбивати саме об камінь – “Камінь, Який відкинули будівничі” і Який “став наріжним Каменем”. Це – Христос. Не своєю, а Його силою можна здолати і лихі дії, і навіть нечисті помисли. Блаженний, хто так робить. Він більше не в полоні, а може співати на Сіоні радісні пісні. Як співатиме церква по завершенні посту свій тріумфальний гімн: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, хто в гробах, життя дарував!”.

    ієрей Дмитро Шаповалов

  • Архієпископ Афанасій звершив літургію в Неділю про Закхея

    Архієпископ Афанасій звершив літургію в Неділю про Закхея

    10 лютого 2019 року, в Неділю про Закхея, високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, звершив святу Божественну літургію в домовому храмі святителя Афанасія, патріарха Царгородського, Лубенського чудотворця. Спільно з Його високопреосвященством служив ігумен Антоній (Бондарець), секретар Консисторії (єпархіального управління).

    Після літургії владика Афанасій провів духовну бесіду з вірянами про те, яке значення має підготовчий період до Великого посту, а також пояснив притчу про Закхея.

  • В Черкасах відбулися збори священиків Черкаської і Кіровоградської єпархії ПЦУ (УАПЦ)

    В Черкасах відбулися збори священиків Черкаської і Кіровоградської єпархії ПЦУ (УАПЦ)

    5 лютого 2019 року, в храмі сщмч. Кипріана і мч. Юстинії в Черкасах, відбулися збори священиків Черкаської і Кіровоградської єпархії ПЦУ (УАПЦ) під головуванням високопреосвященного Афанасія, архієпископа Харківського і Полтавського, керуючого Черкаською і Кіровоградською єпархією.

    Під час зборів архієпископ Афанасій повідомив про інтронізацію Блаженнішого Епифанія, митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Православної Церкви України. Обговорили також ситуацію в єпархії, що склалася у зв’язку з утворенням ПЦУ, та намітили план роботи на рік. Обговорили також і інші питання життєдіяльності єпархії.

    На завершення владика Афанасій подякував священикам за плідну працю на духовній ниві.

  • Річниця упокоєння митрополита Мефодія

    Річниця упокоєння митрополита Мефодія

    Він був моїм святителем і стійким автокефалістом. Людина сильної волі і твердої вдачі, непересічна особистість. Світла пам’ять назавжди залишиться в моєму серці. Царство Небесне Вам, Владико Мефодію!

    + Афанасій,

     архієпископ Харківський і Полтавський

  • Архієпископ Афанасій взяв участь в інтронізації Блаженнішого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України

    Архієпископ Афанасій взяв участь в інтронізації Блаженнішого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України

    2-3 лютого 2019 року в Києві відбулися урочисті заходи та богослужіння з нагоди інтронізації Блаженнішого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Православної Церкви України. В заходах взяв участь і високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією, а також секретар Консисторії (єпархіального управління) ігумен Антоній (Бондарець).

    3 лютого в Софійському соборі Києва відбулася церемонія інтронізації Блаженнійшого Епіфанія, Митрополита Київського і всієї України на Київський престол. Йому випала історична місія стати першим Предстоятелем Помісної Православної Церкви України. До цього наша держава йшла багато сторіч і, без перебільшення, мільйони українців вимолили в Бога незалежну Церкву.

    День інтронізації Предстоятеля Православної Церкви України припав на день його народження – 3 лютого Блаженнійшому Епіфанію виповнилося 40 років і він став наймолодшим Предстоятелем Церкви у православному світі.