Категорія: Новини єпархії

  • Євхаристія – хліб життя

    Євхаристія – хліб життя

    Христос воскрес! І посеред нас!

    Дорогі мої! Сьогодні у нас випала нагода поговорити про те, чим є свята Божественна літургія і Євхаристія, як її центр і джерело життя Церкви, основа віри і всього благочестивого життя християнина. Літургія – це, власне, серце православного богослужіння, під час якого відбувається «святеє святих» – Євхаристія, тобто приготування до споживання Тіла й Крові Христових і їх причастя.

    Господь наш Ісус Христос, перш ніж встановити Таїнство Причастя, звернувся до народу з такими словами: «Я хліб живий, що зійшов із небес, і хто їсть цей хліб, той житиме вічно. Хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу» (Ін., 6:51). Цими словами Господь розкриває глибинну тайну спасіння людства, кажучи, що Тіло Своє Він віддає заради животворчого оновлення світу.

    «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той у Мені перебуває, а Я в ньому» (Ін., 6:52–56), – ось та основоположна засаднича формула, виконання якої єднає нас із нашим Господом у єдине ціле, як говорить апостол Павло: «Вже не я живу, а живе в мені Христос” (Гал., 2: 20). І це є найголовнішим завданням християнина в земному житті – поєднатися із Сином Божим, що сказав: «Я хліб, який зійшов із небес» (Ін., 6:41).

    Літургія – це істинна трапеза, мета якої полягає у духовному перетворенні Духом Святим хліба й вина в Тіло й Крові Христові. Христос прямо сказав: “Бо Плоть Моя – є істинною поживою, і Кров Моя є істинним питтям”. (Ін., 6:55) і “якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі.” (Ін., 6:53).

    Святі Дари, якими причащається кожен із нас, є Божественною Поживою, що вводить нас у життя вічне. Звичайний хліб, що ми споживаємо щоденно, переробляється в нашому організмі на різноманітні поживні речовини, які стають частиною тіла, даючи йому міцність і силу. А Святі Дари причастя, навпаки, стають живим началом, яким ми причащаємося і змінюємося внутрішньо в тій мірі, якою добровільно піддаємося їхній дії в сукупності з нашою духовною чистотою.

    Коли розігрівають залізо у вогні, то воно стає таким же червоним і пекучим як і вогонь, само стає вогненним, але при цьому зберігає свою природу і сутність. Щось подібне відбувається і з християнином, який причащається Тіла й Крові Христових – він стає з Ним, наче б як одним тілом, починає жити божественним життям. Саме в силу цього апостол Павло, можливо, й написав, що “Вже не я живу, а живе в мені Христос” (Гал., 2:20).

    Заповіт Ісуса Христа: «Споживайте, це є Тіло Моє» і «Пийте… це є кров Моя Нового Завіту» (Мт., 26:26), ставить перед кожним християнином завдання стати з Ним одним цілим для життя вічного. Адже без творення одного тіла з Христом увійти в Царство Боже – омріяне безсмертя, неможливо, бо як сказав той же апостол Павло: «Ніщо нечестиве у Царство Боже не увійде», а наше людське тіло якраз таким і є.

    Під час Тайної Вечері Ісус Христос розкрив незбагненне для нашого розуму таїнство Свого Тіла – у втіленні Він прийняв тіло від Діви Марії, а в євхаристії подає його Своїм учням для споживання, щоб у Церкві Його Тілом стало вже все людство й усе творіння Боже. Яким же чином це відбувається? Відповідь однозначна – у святій Божественній літургії, яка є вічним продовженням Тайної Вечері. «Вечері Твоєї тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником прийми», – говоримо ми в молитві перед причастям.

    На Тайній вечері Христос ламав хліб і подавав чашу з червоним вином апостолам як Своє Тіло й Кров на спомин про Себе. З того часу й ми під час літургії причащаємося з Його рук, як пише про це святий Іоанн Златоуст: «Коли бачиш, що священик подає тобі Святі Дари, то думай, що здійснює це не він, а сам Христос». Під час літургії священик молитовно звертається до Господа: «Сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисте Тіло твоє і чесну Кров твою, а через нас і всім людям».

    Святі отці непохитно сповідують і навчають, що під час літургії ми приймаємо правдиве Тіло Христове – запоруку того, що й Церква є Тіло Христове. «То ж, аби не тільки любов’ю, а й самим ділом бути членами Христового Тіла, будемо причащатися того Тіла. І це звершується через поживу, що її дав Христос, щоб виявити свою велику любов до нас. Тому з’єднав Самого Себе з нами, даючи нам Своє Тіло, щоб ми не робили нічого іншого, як тільки тіло, з’єднане з Главою. І це є ознакою найсильнішої любові», – повчає нас Іоанн Златоуст. Отже, правдивість Тіла й Крові Христових є запорукою надії на воскресіння нашого тіла.

    Євхаристію сміливо можна порівняти із сонцем, яке є джерелом животворчої енергії. Там, куди не проникають сонячні промені, відсутнє життя, бо в темені воно не може розвиватися. Так і християнин, якщо не бере участі в євхаристії, тобто причасті Тіла й Крові Христових, то життя його віри завмирає, як завмирає рослина, позбавлена сонячної енергії.

    В епоху великого переслідування християн, вони все одно постійно збиралися на «ламання хліба», хоча ризикували бути закатованими. Перед лицем несправедливих суддів вони відважно заявляли, не можуть не приймати участі в євхаристії, оскільки це є основою їхньої віри. Тисячі з них прийняли мученицьку смерть за вірність євхаристії. Євхаристія впродовж усіх двадцяти століть християнства завжди залишалася в центрі літургії Церкви, вона була не тільки першою і головною молитвою, але й вершиною молитви Церкви.

    Чому? Та тому, що євхаристія є нагадуванням найважливішої події в історії спасіння: смерті й воскресіння Ісуса Христа. Вона є найсвятішою Жертвою Церкви, яку приніс Син Божий на хресті за спасіння всього світу, і з тієї миті знову й знову повторює Свою жертву, віддаючи Себе в руки Отця Небесного для нас і за нас: «щоб усі були єдине, як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі. Так і вони хай будуть в Нас єдине…» (Ін., 17:21). І в цій священній дії беремо участь всі ми, і в сукупності єдності люблячих сердець вся Церква Христова.

    Виокремлене Тіло й Кров Ісуса, що подаються нам у вигляді хліба й вина, є справжніми знаками Його смерті на хресті. Ця смерть, що виконується в євхаристії, постійно свідчить про найвищу любов Бога до людини, адже сказав Господь, що «Бог так полюбив світ, що й Сина Свого Єдинородного віддав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне (Ін., 3:16). Євхаристія, як найповніше єднання з Богом, ще й наповнює християнина цією жертовною любов’ю, відповідно й християнин може любити тією ж любов’ю, що його любить сам Бог: «Як полюбив Мене Отець так і Я полюбив вас, то ж перебувайте в Моїй любові» (Ін., 15:9).

    Говорячи про значення євхаристії для віруючої людини, слід наголосити, що завдяки ній ми перебуваємо в любові самого Бога. Звичайно, наша людська любов не може бути такою ж безмежною, як любов Бога, бо є слабкою, а часто й нетривкою, але в своїй суті містить у собі ту ж природу, що і любов Бога, і в євхаристії стає божественною. Взагалі, євхаристія є джерелом любові, з якого ми черпаємо любов до Бога, до людей, до світу, до себе самого. Вона спонукає нас любити так само, як любив Христос, коли віддав Своє життя за нас: «Любов пізнали ми в тому,що Він поклав за нас душу Свою і ми покликані класти душі свої за братів» (1 Ін., 3:16). Мати ж таку любов, яка віддає навіть життя за іншого, можливо лише за умови, що християнин проникнеться мірою жертовності, яку дає йому євхаристія, як Божий дар життя. А він вимірюється знов же таки любов’ю. Христос сказав: «Немає більшої за ту любов, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін., 15:13). Чим більшою є жертва, яку приносять за улюблену людину, тим більшою виявляється міра любові.

    Євхаристія, як найголовніша складова нашої віри, постійно ставить перед нами питання повноти нашої любові, змушує шукати відповідь про те, на чому вона ґрунтується: лише на наших потребах, тимчасових відчуттях, чуттєвості, чи на чомусь більшому і глибшому. Чим вона наповнена – враженнями, бажаннями, прагненням до чогось нового, чи, навпаки, потреба жертовної праці в ім’я Бога або іншої людини? І ось саме якраз у жертовній праці ми й можемо перевіряти свою любов до Бога й ближнього.

    Одними почуттями вимірити любов неможливо, адже вони не є її суттю вже в міру того, що почуття як душевна категорія мінливе, непостійне і сліпе. Кожен із нас неодноразово був свідком того, як спочатку люди любили один одного «до безуму», а потім через якийсь час так само «до безуму» ненавиділи. Взагалі, ненависть, як та ж таки душевна якість, часто являється продуктом очікуваної любові, зрадженої у своїх сподіваннях, і розчаруванням у потребі любити.

    Євхаристія відтворює найвищу жертву, яку приносить Бог заради нас, а тому християнин повинен запитувати себе: «А чим я жертвую заради любові до Бога, до ближнього і, врешті, й себе самого»? Якщо моя любов і самозречення заради ближнього такі слабкі, що я не можу змусити себе наблизитися серцем і душею до іншого, то мої завірення в любові лишаються всього лише порожніми словами.

    Християнин – це та людина, яка наважується віддавати себе в ім’я когось, чи чогось, готова стати жертвою, аби подолати саму себе. А євхаристія, як жертва Ісуса Христа, якраз і дає нам можливість отримати перемогу над собою, адже вона є відтворенням не лише розіпнутої любові, але також і любові воскреслої. Але якщо над нами мають велику силу різні пристрасті – самолюбивість, страх, чуттєвість, гординя, бажання помсти і т. п., то саме тому, що наша участь в євхаристії виявляється дуже формальною, дуже зовнішньою.

    Нам слід вчитися такій участі в євхаристії, яка ставала б для нас школою справжньої любові, заповнювала наше серце, а відтак і свідомість, бажанням жертовної віддачі себе іншим, переводила наші прагнення від любові, що тільки споживає, до любові, яка дарує. Тому нам треба молити Господа, щоб Він дарував нашим душам відчуття євхаристійності, а разом із тим і глибоке наповнення любов’ю, щоб душі наші перебували в мирі. В тому мирі, про який сказав Христос: «Мир даю вам, не той мир, до дають люди, а той, що даю Я».

    +АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ

     

  • Архієрейське богослужіння 1032-ї річниці хрещення Руси-України

    Архієрейське богослужіння 1032-ї річниці хрещення Руси-України

    «Сьогодні ми відзначаємо пам’ять святого рівноапостольного Великого князя Володимира, завдяки якому ми викристалізувалися в єдиний народ і єдину українську християнську націю. І нам нині треба звернути увагу не скільки на біографію Хрестителя України, як на його вирішальну роль у трансформації слов’янських племен в український народ і формування державотворчого стрижня, який витримав усі негативні перипетії впродовж майже семи століть поневолення українських земель різними народами», – АФАНАСІЙ, архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.

    28 липня 2020 року, пам’яті рівноапостольного Великого князя Володимира, у святому хрещенні Василія, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі  (м. Полтава). Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    «Нам також слід пам’ятати, що любов Божа силою Святого Духа, торкнувшись душі нашого народу в купелі Хрещення, вже більше тисячі літ як переходить на всі наступні покоління, освячуючи їх даром святості, який свого часу підкорив і серце князя Володимира.  В цьому непереможність нашого народу, сила його духу, особливо в цей час, коли на нашу святу землю прийшов із війною бездуховний загарбник. І ця війна, що точиться на Сході, стала для нашого народу серйозним іспитом міцності його віри, його любові до Вітчизни, його вірності й відданості, – зазначив у своїй проповіді архієпископ Афанасій. – Тож нехай Господь і Бог наш Ісус Христос береже всіх нас, нашу святу Православну Церкву і нашу рідну Україну, дарує нам мир і однодумність, щоб ми були однією міцною й нездоланною родиною, щоб ніколи в наших душах не вгасала свіча святості, запалена святим рівноапостольним Великим князем Володимиром».

    Після богослужіння архієпископ Афанасій помолився до святого рівноапостольного князя Володимира та прочитав молитву за Україну.

  • Архієрейське богослужіння 7-ої неділі після П’ятидесятниці

    Архієрейське богослужіння 7-ої неділі після П’ятидесятниці

    «Сьогодні у нас випала нагода поговорити про те, чим є свята Божественна літургія і Євхаристія, як її центр і джерело життя Церкви, основа віри і всього благочестивого життя християнина. Літургія – це, власне, серце православного богослужіння, під час якого відбувається «святеє святих» – Євхаристія, тобто приготування до споживання Тіла й Крові Христових і їх причастя», – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.

    26 липня 2020 року, 7-ої Неділі після П’ятидесятниці, пам’яті святих отців шести Вселенських соборів, Собору архістратига Гавриїла, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі  (м. Полтава). Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    «Господь наш Ісус Христос, перш ніж встановити Таїнство Причастя, звернувся до народу з такими словами: «Я хліб живий, що зійшов із небес, і хто їсть цей хліб, той житиме вічно. Хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу» (Ін., 6:51). Цими словами Господь розкриває глибинну тайну спасіння людства, кажучи, що Тіло Своє Він віддає заради животворчого оновлення світу. «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той у Мені перебуває, а Я в ньому» (Ін., 6:52-56), – ось та основоположна засаднича формула, виконання якої єднає нас із нашим Господом у єдине ціле, як говорить апостол Павло: «Вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал., 2:20). І це є найголовнішим завданням християнина в земному житті – поєднатися із Сином Божим, що сказав: «Я хліб, який зійшов із небес» (Ін., 6:41), – сказав у слові проповіді архієпископ Афанасій.

    Літургія – це істинна трапеза, мета якої полягає в духовному перетворенні Духом Святим хліба й вина на Тіло й Крові Христові. Христос прямо сказав: «Бо Плоть Моя – є істинною поживою, і Кров Моя є істинним питтям». (Ін., 6:55) і «якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі» (Ін., 6:53).

    Завершилося богослужіння уставним многоліттям.

  • Архієпископ Афанасій служив спільно із Блаженнішим Епіфанієм, Митрополитом Київським і всієї України

    Архієпископ Афанасій служив спільно із Блаженнішим Епіфанієм, Митрополитом Київським і всієї України

    24 липня 2020 року, пам’яті святої рівноапостольної княгині Ольги, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, на запрошення єпископа Харківського і Богодухівського Митрофана, співслужив з Предстоятелем Православної Церкви України, Блаженнішим Митрополитом Епіфанієм під час освячення новозбудованого храму на честь святителя і чудотворця Миколая та Божественної літургії у ньому в селі Бугаївка Вовчанського району Харківської області.

     

  • Архієрейське богослужіння 6-ої Неділі після П’ятидесятниці

    Архієрейське богослужіння 6-ої Неділі після П’ятидесятниці

    19 липня 2020 року, 6-ої Неділі після П’ятидесятниці, пам’яті прп. Сисоя, затворника Київо-Печерського, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі  (м. Полтава). Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    Після богослужіння архієпископ Афанасій освятив вишивану ікону Покрови Пресвятої Богородиці, яку вишив та надіслав Свято-Михайлівській парафії львівянин Ярослав Павлуцький.

  • Архієрейське богослужіння 5-ої неділі після П’ятидесятниці

    Архієрейське богослужіння 5-ої неділі після П’ятидесятниці

    «Щиро вітаю вас із великим святом – ушануванням святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Згадуючи життя і подвиг в ім’я Господа Ісуса Христа цих двох славних святих, ми повинну акцентувати свою увагу на ті більш ніж сто років відродження автокефалії українського православ’я, коли наші архієреї і священики безстрашно несли апостольське служіння українському народу, і більшість із них також закінчили своє життя насильницькою смертю», – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.

    12 липня 2020 року, 5-ої Неділі після П’ятидесятниці, пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, звершив святу Божественну літургію в кафедральному Свято-Михайлівському храмі  (м. Полтава). Спільно з владикою служили ігумен Антоній (Бондарець), секретар єпархіального управління, та протоієрей Олександр Горай, настоятель парафії, благочинний Полтавської області.

    «Багатьом наприкінці двадцятих-тридцятих років минулого століття, і одразу в післявоєнний час, коли радянські війська звільнили Україну від німецьких загарбників, здавалося, що це вже кінець, тому що всі автокефальні храми були закриті, більшість священників і єпископів першого періоду відродження, закатовані, розстріляні чи згинули в радянських концтаборах. Це відчуття посилювалося під натиском організованої атеїстичної пропаганди, яка не залишала місця для пам’яті про автокефалію в серцях і свідомості українців. І, взагалі, побутувало переконання, що це вже останнє покоління, яке відійде, а на його місце прийдуть люди без віри в Бога, тим паче, покоління, яке вже навіть не згадуватиме про автокефалію, тобто самостійність православ’я в Україні», – сказав у слові проповіді правлячий архієрей.

    Але так думали ті, хто не знав, не розумів і навіть не здогадувався про природу Церкви, яка не є плодом людських рук. Адже це діло Божественне, це втілення волі Божої в житті людини, в житті народу і взагалі в історії людства. І хоч цю волю здійснюють люди, обмежені й піддані гріху та спокусам у силу обмеженості людської природи, Божа сила і Божа могутність знаходяться в цьому історичному існуванні Церкви Христової.

    «А все ж почалося з апостолів, і сьогодні ми прославляємо пам’ять первоверховних апостолів Петра і Павла. Апостол – це свідок і посланець. Так про що ж покликані свідчити апостоли? Сьогоднішня Євангелія (Мт., 16:13-19) розкриває нам розуміння самої серцевини апостольського свідчення, найголовніше, що вони сказали світові. А вони нам передали розмову Ісуса Христа з учнями. Він запитав їх: «За кого Мене вважають люди?» І у відповідь на це запитання апостол Петро говорить: «Ти – Христос, Син Бога живого». А Господь йому відповідає: «Блаженний ти, Симоне, сину Іонин, тому що не тіло і кров відкрили тобі це, але Отець мій, сущий на небесах», – продовжив пояснення архієпископ Афанасій. – Після цього Господь посилає апостолів у світ. Вони Його посланці, вони  свідки. Про що ж вони повинні були свідчити? Звичайно, вони розповідали людям про все, що бачили і чули, але основою їхньої проповіді були слова, сказані апостолом Петром: «Ти – Христос, Син Бога живого».

    Завершилося богослужіння уставним многоліттям.

  • Відбулося урочисте відкриття виставки «Капелани. Духовний щит України»

    Відбулося урочисте відкриття виставки «Капелани. Духовний щит України»

    14 липня 2020 року у залі № 22 Полтавського краєзнавчого музею відбулося урочисте відкриття виставки «Капелани. Духовний щит України». Вітали з відкриттям виставки Катерина Сергіївна Рижиченко, заступник голови Полтавської обласної адміністрації з гуманітарних питань, Олександр Борисович Супруненко, директор ПКМВК, кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України, Людмила Леонідівна Бабенко, доктор історичних наук, завідувачка кафедри історії

    фото: http://pkm.poltava.ua/

    України, професор ПНПУ імені В. Г. Короленка, заслужений працівник освіти України, владика Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, ієромонах Іоан, старший капелан Полтавської та Кременчуцької єпархії ПЦУ, отець Володимир Раковецький, адміністратор парафії Усіх Святих українского народу УГКЦ у м. Полтава, капелани: о. Григорій Ганзій, о. Сергій Сущенко, о. Максим Кролевський, Наталія Костіна, волонтер громадської організації «Агенція сталого розвитку». Волонтери розгорнули великий захисний прапор із зображенням Архистратига Михаїла, який був освячений напередодні у Святоуспенському соборі і буде переданий на передову. На тлі прапора відбулось пам’ятне фотографування капеланів.

    Капелани виступають духовною опорою і підтримкою українських воїнів, душпастирями і духовними порадниками. Вони відіграють важливу роль на фронті і поза ним, підтримуючи родини військовослужбовців, а також працюючи у реабілітаційних центрах.

    фото: https://armyinform.com.ua/

    У християнських церквах і деяких інших релігійних організаціях різних держав світу капелан (від лат. capellanus), або військовий священник − це представник духовенства, якому на постійних засадах доручається пастирська опіка над якоюсь спільнотою чи особливою групою вірних; це: військовий священник в армії, священник у поліції (пенітенціарних установах), у пожежній охороні, лікарні (шпиталі), гауптвахті та в інших установах.

    Капелан повинен бути готовий допомогти людині, яка цього потребує, у будь-який час дня або ночі. Його служіння передбачає ненормований графік, що може спричинити певні незручності і вплинути на особистий фізичний стан. Однак, лише через самопожертву можливо показати гідний приклад християнина й у всій повноті виявити оточуючим Божу любов. Здатність спілкуватись з людьми з будь-якого суспільного прошарку − найважливіша умова для успішної діяльності капелана. Взаємодіючи з людьми з різним релігійним вихованням чи, взагалі, з відверто атеїстичними поглядами, священникам важливо бути гнучкими і мудрими у висловленні своєї позиції, залишатись люб’язними і чуйними,

    фото: Олександр Розум

    бо вони покликані надавати допомогу, підбадьорювати і надихати потребуючих людей. Мета капеланського служіння − побудувати глибокі і змістовні стосунки, через які Господь буде надихати людей і допоможе вистояти у дуже важких обставинах.

    В умовах особливого періоду, бойових дій та в інших непередбачуваних випадках капелан забезпечує підтримку всіх військовослужбовців, які перебувають у зоні проведення операції. При цьому індивідуальні релігійні потреби військовослужбовців, які не належать до його військової частини, мають задовольнятися, виходячи з наявності часу, ресурсів та можливостей бойової обстановки та наказів військового командування.

    Зараз в Українській армії більшість капеланів представляють Православну Церкву України, керує ними Синодальне управління військового духовенства (СУВД), також є капелани з УГКЦ та діє Перший український батальйон військових капеланів від протестантських

    фото: Олександр Розум

    пасторів. З метою забезпечення конституційного права громадянина на свободу віросповідання (статті 35 та 64 Конституції України) Кабінет Міністрів України у своєму розпорядженні від 02. 07. 2014 року за № 677-р розробив і затвердив положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі.

    Основним призначенням військового священника (капелана) є релігійна опіка особового складу Збройних Сил України та членів їхніх сімей з метою заохочення, поглиблення релігійного життя, сприяння укріпленню позитивних рис характеру та моральних цінностей.

    Показати діяльність капеланів Полтавщини ПЦУ та УГКЦ, їхню необхідність і важливість на сучасному етапі становлення України стало метою проєкту Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського «Капелани. Духовний щит України», який тривав

    фото: https://armyinform.com.ua/

    упродовж трьох місяців та був представлений онлайн на платформах музейного сайту, фейсбука та ютубканалу. Глядачі знайомилися з візитівками капеланів Полтавщини, мали змогу переглядати відеоінтерв’ю, відзняті з ними, відеозвіти про неодноразову акцію «Захисний стяг», репортажі з поїздок до тренувальних центрів та військових частин, де служать військові священники. За цей час до проєкту долучилися волонтери ГО «Агенція сталого розвитку», БО «Справа громад», БФ «Карітас Полтава», «Батальйон небайдужих», волонтерський загін «Сонячний промінчик» школи-інтернату № 2 «Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки імені Софії Русової», художники Аліна Гончарова, Ярослав Терновський та студія «Артландія», 169 НЦ ЗСУ «Десна», в/ч 3052 НГУ м. Полтава, 179 НЦ ЗСУ м. Полтава.

    фото: https://armyinform.com.ua/

    Підсумковим результатом проєкту є представлена виставка у купольній залі Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Учасники експозиції ̵ священники Полтавсько-Кременчуцької єпархії ПЦУ, Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ та Харківського екзархату УГКЦ. На виставці відтворена атмосфера бліндажа, який міг слугувати місцем молитви у локації «Фронтова капличка», де є унікальний саморобний капеланський столик для відправлення богослужіння, що перебував на фронті не один рік, представлене облачення, різні види службової форми військових священників, візитівки капеланів з міст Полтави і Кременчука, Лубен, Глобиного, Пирятина, Чугуєва, Люботина, сіл Петрівки, Івонченців, Терентіївки Полтавського району. Особливий внесок у підтримці захисників зробили діти. Це демонструє інсталяція «Дитячі обереги» та

    фото: Олександр Розум

    локація «Діти воїнам», де представлена діяльність БФ «Карітас Полтава», волонтерський загін «Сонячний промінчик» школи-інтернату № 2 «Центр освіти та соціально-педагогічної підтримки імені Софії Русової». Також створена відеолокація, де на вмонтованому екрані в залі можна переглядати відеосюжети проєкту.

    Капелани – це Христові воїни, які послані на духовну підтримку нашим захисникам на фронт. Вони ведуть невидиму боротьбу за порятунок душ наших батьків, чоловіків, синів на безжальній і жорстокій війні. Їхнє гасло «Бути поруч» говорить, − вони завжди готові допомогти і молитовним словом, і побутовою справою. Військові священники зі своєю чоловічою мужністю та пастирським смиренням сіють ту безумовну Божу любов у серця воїнів, яка проростає світлом і теплом надії та віри у власну стійкість, досягнення спільної мети захистити і зберегти цілісну Україну.

    http://pkm.poltava.ua/ua/podii/1479-vidbulosya-urochiste-vidkrittya-vistavki-kapelani-dukhovnij-shchit-ukrajini.html

  • Відійшов у вічність ієрей Сергій Довганюк

    Відійшов у вічність ієрей Сергій Довганюк

    Із сумом повідомляємо, що в ніч 11 липня 2020 року, на 48 році життя, після важкої хвороби, відійшов у вічність священик Свято-Успенського храму ПЦУ с. Соколове, Зміївського району на Харківщині, ієрей Сергій Довганюк.

    Ієрей Сергій Довганюк народився 3 грудня 1972 року в селі Новоселиця, Кельменецького району, Чернівецької області.

    У сан священика рукопокладений 28 серпня 2017 року та призначений кліриком Свято-Успенського храму с. Соколове.

    Одружений, має трьох дорослих дітей.

    Щирі співчуття родині і вірянам.

    Єпархіальне управління Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ

     

  • В Залевках будують православний храм

    В Залевках будують православний храм

    «Ви маєте велике щастя, адже віднині архістратиг всіх небесних сил безтілесних Михаїл буде покровителем і охоронцем Залевок і кожного жителя села», – АФАНАСІЙ, архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.

    7 липня 2020 року, в день свята Різдва Іоанна предтечі, Хрестителя Господнього, опісля обідньої пори, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, разом із духовенством, освятив наріжний камінь у підмурівок храму на честь Архістратига Михаїла ПЦУ в с. Залевки Смілянського району на Черкащині та заклав капсулу у підмурівок будівлі.

    На ініціативу настоятеля парафії, митрофорного протоієрея Михайла Шевчука, благочинного Смілянського району, побудувати невеликий храм для задоволення релігійних потреб місцевих жителів відгукнувся керівник місцевого СТО «Сунки» Станіслав Буйновський та сільська голова Валентина Федоренко, а також парафіяни громади.

    «Ви маєте подвійну радість, адже ми закладаємо наріжний камінь у будівництво храму архістратига Михаїла у день свята Різдва Іоанна Предтечі. Тобто, віднині ваше село Залевки і кожен його житель буде під духовною опікою архістратига всіх небесних сил безтілесних Михаїла і Предтечі Господнього Іоанна, – сказав у вітальному слові архієпископ Афанасій. – Отець Михайло збудував чудовий храм Різдва Предтечі Господнього Іоанна у центрі Сміли, а тепер ось взявся й за побудову храму у вашому селі, де він очолює вашу релігійну громаду Архістратига Михаїла».

    Владика подякував усім, хто долучається до спорудження нової святині, а також наголосив на тому, що зведення храму є справою богонатхненною, адже будуючи церкву ми, перш за все, піклуємось про спасіння людських душ.

    Із словом подяки до жертводавців і вірян також звернувся отець Михайло, настоятель парафії.

    За вклад у будівництво храму – пожертву на фундамент і участь у його закладанні, архієпископ Афанасій нагородив Станіслава Буйновського благословенною архієрейською грамотою.

  • Архієрейське богослужіння в день престольного свята

    Архієрейське богослужіння в день престольного свята

    «Цьогорічне свято знаменне тим, що вперше воно відзначається вами у новозбудованому храмі, який носить ім’я святого, котрий стояв на переломі старого і нового світу. Старий світ відходив, а новий приходив. І саме Іоанн Хреститель став першим святим Церкви Нового Заповіту, якою є і наша з вами Церква», – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.

    7 липня 2020 року, в день свята Різдва славного пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський, на запрошення митрофорного протоієрея Михайла Шевчука, очолив Божественну літургію престольного свята парафії Різдва Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна в м. Сміла Черкаської області. Спільно з правлячим архієреєм служили митрофорний протоієрей Михайло Шевчук, настоятель парафії, ігумен Антоній (Бондарець), протоієрей Віталій Двірник, протоієрей Василь Шарко, протоієрей Олександр Косенко та диякон Григорій Цюра.

    Звертаючись до вірян із повчальним словом архієпископ Афанасій, зокрема, сказав:

    «День Іоанна не тільки церковне свято, а й народне, з яким пов’язані чудові звичаї і обряди. Так склалося життя, що, на великий жаль, на сьогодні багато людей відірвані від свого природного середовища – землі, від хліборобської культури, багато традицій нашого народу, які зберігалися віками, нам нині невідомі, а які й збереглися, то ми їх занедбуємо. А це тому, що село піддане безжальному руйнуванню, щоб наш народ позбавити генетичного коду: чистоти й багатства мови, пісні, культури, звичаїв, побуту, традицій, навіть характеру. А в підсумку й чистоти православної віри. Приклад цьому – т. з. корона-вірусна пандемія, яку наші вороги використали проти Церкви, звинувативши нас у тому, що храми є розсадниками вірусу. Людей залякали так, що вони обходили храми Божі десятою дорогою. В той же час не боялися товпитися в супермаркетах, крамницях і маршрутках.

    Правда це чи чиясь вигадка – коронавірус, але Церкві нанесено великої репутаційної і матеріальної шкоди. Як не дивно, але люди повірили, люди легко піддалися ідеологічній диверсії. Але я радий з того, що ми, церковні віруючі люди насправді, а не лише за хрещенням, зуміли з гідністю вийти з цієї нелегкої для нас ситуації. Для нас, віруючих українців, головним є пам’ять про те, що Іоанн проповідував покаяння, закликав до розкаяння. В цьому полягала його місія перед приходом Господа у світ. Хтось повинен був не просто закликати до розкаяння в гріхах, а прикладом свого життя повести людей до спасіння через  пробудження власного сумління і, відповідно, покаяння».

    Після літургії правлячий архієрей привітав митрофорного протоієрея Михайла Шевчука, настоятеля парафії, з 20-літтям його ієрейської хіротонії та за заслуги перед Православною Церквою України  від імені Предстоятеля Церкви, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, вручив отцю Михайлу високу церковну нагороду – Благословенну грамоту та митрополичий знак Блаженнішого Епіфанія, митрополита Київського і всієї України.

    У привітальному слові владика Афанасій зазначив: «Двадцять років Ви стоїте перед Престолом Божим, звершуючи безкровну Жертву, опікуючись православними християнами і ведучи їх до спасіння в життя вічне. На Ваших очах і за Вашої активної участі відбувалося відродження українського православ’я і утвердження автокефалії, а відтак і державної незалежності України. Моє серце наповнюється щирою вдячністю Богу, що ми в єпархії маємо такого духовного отця».

    Потім архієпископ очолив хресну ходу навколо храму.

  • Архієрейське богослужіння 4-ої неділі після П’ятидесятниці

    Архієрейське богослужіння 4-ої неділі після П’ятидесятниці

    «Четверта неділя після П’ятидесятниці присвячується євангельській розповіді про те, як Господь зцілив слугу сотника – римського офіцера, котрий був язичником (Мт., 8:5-13). Ми бачимо, що сотник пожалів свого слугу й звернувся до Спасителя з проханням про його зцілення. Господь висловив згоду і запропонував піти в дім сотника, де перебував його слуга, але сотник проявив дивовижну віру в Господа і Спасителя, будучи переконаним, що Він здатний на це», – АФАНАСІЙ (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ.

    5 липня 2020 року, 4-ої неділі після П’ятидесятниці, високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ, очолив святу Божественну літургію в кафедральному храмі Святої Тройці в с. Червона Слобода. Спільно із правлячим архієреєм служили ігумен Антоній (Бондарець) та протоієрей Сергій Катренко.

    «Сотник сказав: «Не треба йти, скажи тільки слово». Вражений вірою язичника, Господь сказав: «І в Ізраїлі – тобто серед людей, які вірують в Єдиного Бога, – не знайшов Я такої віри». І ще говорить Господь, що в Царстві Небесному поселяться ті, хто прийде зі сходу і заходу, тобто ми з вами, хто вірує в істині, а ось сини Царства, тобто фарисеї і законники, ті, що ставлять під сумнів вчення Христове, будуть викинуті в темряву, тобто в пекло.

    Це ті, хто поховав віру під безліччю всяких дріб’язкових, малозначимих приписів побутового характеру. Ось саме для того, щоб показати глибину помилкових  суджень, Господь і каже, що прийдуть інші люди. А хто ж ці люди? Це, на думку Спасителя, ті, хто не втратив істинну віру в Бога, хто ніколи не підмінить її на малозначимі приписи зовнішнім вираженням своєї релігійності, а навпаки, – збереже в серці віру палку і сильну», – сказав зокрема архієпископ Афанасій у проповіді до присутніх на богослужінні вірян.

  • У Св.-Миколаївському чоловічому монастирі Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ розпочинається будівництво храму

    У Св.-Миколаївському чоловічому монастирі Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ розпочинається будівництво храму

    З благословення правлячого архієрея Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ архієпископа Афанасія, розпочинається будівництво Свято-Миколаївського монастирського храму смт. Ков’яги Харківської області.

    Дуже важливою буде Ваша допомога фінансами чи будівельними матеріалами:

    РО СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ ЧОЛ. МОНАСТИР

    Код отримувача: 41994919

    IBAN: UA733515330000026000052239611

    ХАРКIВСЬКЕ ГРУ АТ КБ “ПРИВАТБАНК”

    5168742217101058 Приват Банк

    4441114410291544 Моно Банк

    Для поповнення картки Ганзій Є.М.