Виховання духовності – спільна справа держави, церкви та суспільства

22 жовтня 2020 року, перебуваючи з архіпастирським візитом у Пирятинському благочинні на Полтавщині на запрошення благочинного архімандрита Діонісія (Федорова), керуючий Харківсько-Полтавською єпархією високопреосвященний архієпископ Афанасій, дав інтерв`ю інтернет-ресурсу «Пирятинські дзвони» Свято-Іллінської парафії м. Пирятин.

– Шановний Владико, пройшло майже два роки з часу створення в Україні єдиної Помісної Української Православної Церкви. Як вплинуло це на розвиток духовності українського народу?

– Звичайно, створення єдиної Помісної Української Православної Церкви мало позитивний вплив на українське суспільство, тим паче, що Церква є духовною опорою нашого життя. А як вплинуло на духовність… Про це ще зарано говорити, бо Церква тільки розпочала свою діяльність у новій якості, але те, що її створення і приклад об’єднання вселили у свідомість українців піднесення і надію на єднання всього суспільства в будівництві незалежної української Держави, стало доконаним фактом. Тобто, ми показали, що українці можуть гуртуватися в одне ціле заради головної мети. Тим паче, в час такої смертельної загрози, яка нависла над нашою Батьківщиною з боку агресивної Росії. А, крім того, це сприяло збільшенню парафій, вони стали більш потужними, бо українці потяглися до рідної Церкви, залишаючи чужорідну, держава якої веде проти України загарбницьку війну. А ще дало поштовх до розвитку патріотизму, вихованню любові до України, її історії, культури, а загалом духовності.

– Ваше бачення перспективи розвитку єпархії на теренах Полтавщини?

– Є такий відомий вислів: кадри вирішують все. Ось і в питанні розвитку Харківсько-Полтавської єпархії головним є кадрове питання. У нас не вистачає священиків, тому деякі парафії не мають належного богослужбового життя. А це відштовхує людей від церкви, не сприяє її авторитету та розвитку, не дозволяє повною мірою реалізувати всі плани та задуми у плані духовно- просвітницької роботи. Позитивним є завершення будівництва кафедрального храму в Полтаві, де настоятелем протоієрей Олександр Горай (там же будується приміщення духовно-просвітницького центру і єпархіального управління), завершено будівництво великого храму в с. Давидівка Пирятинського району (настоятель о. Іван Піпак), зведено храм у м. Хорол (лишилися внутрішні роботи), розпочато будівництво в с. Покровське Решетилівського р-ну, почали освоювати земельну ділянку в Миргороді. Радує і Пирятин. За короткий термін у Свято-Іллінській парафії, під керівництвом настоятеля архімандрита ДіонісіяФедорова, збудовано богослужбову каплицю і надбрамну дзвіницю. Сьогодні закладено наріжний камінь на місці будівництва храму Свято-Богоявленського Харківецького монастиря. Можна назвати й інші позитивні моменти. Але прикро, що допомагає нашій єпархії у розвитку лише малий бізнес, у якого немає такого потужного матеріально-фінансового ресурсу, як у великого бізнесу, який нас чомусь сторониться. Щиро дякуємо простим людям, на плечі яких лягає основний тягар по утриманню парафій та будівництву храмів. Але, як кажуть, за терпіння Бог дає спасіння.

– Не одне покоління українців виросло в безбожній країні. Як, на Вашу думку, можна виховати в наших людей потребу в спілкуванні з Богом, необхідність відвідування церкви?

– В той час майже не було храмів, але люди були Божі. Зараз іде відчуження від Церкви тому, що в людських душах лишається все менше Божого. Тим паче, що за останні тридцять років з’явилося безліч всіляких вірувань, навіть окультних угруповань. Кожен сповідує те, що хоче, хто що може. Тому нині кожен православний віруючий повинен бути апостолом, нести віру тим, хто цього потребує. Перш за все прикладом свого способу життя, щоб люди дивилися й говорили з повагою: «То віруючий». Особливої уваги потребує священство. Хоча, до деяких священнослужителів є багато запитань з приводу їх ставлення до виконання Богом покладених на них обов’язків, але й так само багато запитань і до парафіян, які не дбають про своїх священиків, їх елементарне житейське забезпечення. Коли парафіяни матеріально утримуватимуть свого священика, тоді вони матимуть моральне право спитати з нього за належне виконання ним пастирських обов’язків і відповідної поведінки за межами храму. Адже для священиків служіння на теренах нашого краю – це справжнє подвижництво, тому треба цінувати їхню працю, підтримувати, тоді й вони віддаватимуться пастирському служінню сповна, а не шукатимуть стороннього заробітку для забезпечення сім’ї. Такого ніде немає, щоб найняли людину на роботу й не платили їй за її виконання. Наше священство саме від цього й потерпає, а відтак занепадає церковна діяльність.

– На жаль, у храми Божі нині ходить мало людей. Як Ви бачите своє пастирське служіння, донесення слова Божого за межами храму?

– Хочу задати зустрічне запитання: «А чи хочуть люди чути слово Боже?» Багато років на теренах не тільки Полтавщини, але й усієї України видавалась газета «Добродій» – для християн та тих, хто хоче стати ними. Цього року ми змушені припинити її передплату, бо людям цікавіше читати різноманітну розважальну літературу, ніж серйозну духовну газету. Тим паче, зараз люди, особливо молодь, переходять у соцмережі, з яких і черпають потрібну їм інформацію. Ми теж маємо потужний ресурс, зокрема, у Фейсбуці – єпархіальну сторінку, а також єпархія має свій власний сайт, з багатьма матеріалами можна ознайомитися в Ютубі. Також інтернет-сторінки у Фейсбуці мають багато наших парафій. Стукаємо у всі двері, до кожного серця і сподіваємося, що наші старання не будуть марними.

– Майбутнє країни – це наші діти, молодь. Яка робота проводиться на Полтавщині в питанні духовного виховання підростаючого покоління?

– За нашими можливостями. Але біда в тому, що батьки нині нехтують духовністю і байдужі до духовного стану своїх дітей. Самі не ходять до церкви і дітей, відповідно, не приводять до неї. Коли виникають проблеми, то тягнуть їх до психіатра чи начиняють ліками замість того, щоб привести до сповіді й причастя в храм, до бесіди зі священиком. Дещо виправити могла б школа заняттями з християнської етики, але тут інша проблема – часто цей предмет викладають світські люди, самі далекі від віри, відвертаючи дітей від церкви.

Який вихід? Тільки в комплексному підході за участі держави, Церкви і школи, а також за активної участі батьків. Але поки що не видно хоч якогось прагнення з боку усіх сторін – розмов багато, а діла –майже нуль. В той же час, найбільшу вину я покладаю на батьків, які самі не займаються вихованням свої дітей і не дають можливості це робити школі й Церкві.

А приклад зразкового пастирського служіння Богу, церкві й людям, показує о. Олександр Горай, настоятель Свято-Михайлівської парафії в Полтаві (колишнє с. Івонченці). Щороку (крім нинішнього через ковід), він організовує літні дитячі табори відпочинку, які стали серед жителів популярними. Останній табір довелося проводити у два тури по сорок дітей, розмежувавши їх по вікових групах. Кожен день починається з молитви, а потім різноманітні заходи. Але це аж ніяк не вплинуло на відвідуваність богослужінь цими дітьми. Хоча у таборі звершувалися і богослужіння, але вони поки що не стали для них поштовхом до продовження духовного життя.

Але, звичайно ж, ми не тільки не будемо припиняти, а й розширюватимемо роботу з дітьми і молоддю, поширюючи досвід о. Олександра Горая й в інші парафії, тому що роль Церкви у цій сфері надзвичайно важлива.

Розмову вела Ганна Синяк

 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here