Лицем до Бога

Церква входить у період Великого посту – своєрідне повернення до Бога через очищення душі та тіла, коли кожен віруючий християнин кладе свою цеглинку у спільну побудову нашого спасіння в життя вічне. Господь кожному вділяє різні духовні дари, облаштовуючи внутрішнє життя, але в той же час від кожного чекає росту в здобутках, а Великий піст якраз і є найзручнішим для цього часом. Про це розмірковує високопреосвященний Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський, керуючий Черкаською і Кіровоградською єпархією.
– Владико, починається Великий піст. Що б ви хотіли побажати тим читачам нашого сайту, які стають на шлях підготовки до зустрічі із Воскреслим Господом – до Пасхи Христової?
– Дорогі мої, вступаючи в період Великого посту, нам слід пам’ятати, що його пройшов, перш за все, наш Господь Ісус Христос, усамітнившись на сорок днів у пустелю – постував і молився. Лише після цього Він вийшов на проповідь спасіння.
З допомогою Великого посту ми духовно й тілесно очищаємося і, таким чином, наче б як повертаємося до свого Творця, від якого відпали через гріх прабатьків Адама і Єви та свої власні гріхи, які вчиняємо чи не кожного дня. Як і наші прабатьки, які через те, що не втерпіли й спожили заборонений до вживання плід, так і ми відходимо від Бога. А виконуючи заповіт утримання, терпіння, якого ми найбільше можемо дотриматися саме під час посту, очищаючи душу й тіло від гріхів, ми відновлюємо своє єднання з Богом. Важливо пам’ятати, що ми як християни повинні вести стриманий спосіб життя, до якого нас привчає утримання в їжі, питті, утримання в словах і діях, в якихось задоволеннях. Обмежуючи похітливість свого тіла, людина духовно зміцнюється, стає ближчою до Бога. Тому я бажаю всім під час Великого посту вчитися себе стримувати – в їжі, словах, ділах, вчинках, бажаннях. Слід постаратися керувати своїм життям, а не жити, як випадає. Треба, щоб ваша душа, ваш розум панували в житті, а не інстинкти та нестримні бажання.
– Люди мають різний життєвий і духовний досвід, різні у своїх тілесних можливостях, а тому виникає запитання про те, чи всі повинні постувати однаково?
– Звичайно, що ні. Кожен повинен брати на себе посильну ношу. Краще набрати жменьку й донести її до Господа на час зустрічі з Ним воскреслим, аніж одразу звалити на себе цілу торбу й десь на середині шляху впасти під її вагою. Для людей похилого віку, для хворих, для тих, хто навчається, і дітей існують послаблення. Для того, щоб визначити для себе міру постування, варто порадитися зі священиком, адже піст не означає виснаження тіла. Піст передбачає приборкання пристрасті, приборкання похоті розуму й тіла, смирення душі. Це є головним завданням посту.
– А якщо людина ніколи не постувала і вперше постує, якими можуть бути поради для неї?
– Починати постувати завжди важко, тим паче людині, котра звикла жити, ні в чому себе не обмежуючи, – ні в словах, ні в діях, ні в харчуванні. Тому таким людям слід набратися мужності, адже постування це, перш за все, справжня війна духу й тіла. Згадаймо слова апостола Павла про те, що тіло робить те, що не подобається душі, а душа те, що не подобається тілу.
Людині притаманно набирати вагу тіла і втрачати її. Якщо людина постує з дитинства, то вона періодично оздоровлює своє тіло, в неї постійно відбувається омолодження. Така людина постує із задоволенням, чекає піст із нетерпінням. Адже піст не дієта, піст це подвиг, який звершується віруючим в ім’я Господа Ісуса Христа, і в цьому полягає його докорінна відмінність від дієтичного харчування, що його призначають хворому лікарі.
Звичайно, якщо людина ніколи не постувала, то почуття утримання в неї нерозвинене, тому за першим разом їй буде дуже важко. Пристрасті, які вона до цього всіляко викохувала, насядуть на неї з потрійною силою й будуть просто шматувати свідомість – дай! Тому такій людині потрібна підтримка і священика, і тих віруючих, які мають досвід постування. В цьому питанні потрібна розсудливість, але в будь-якому випадку треба проявити мужність і силу волі. Запитаєте – а для чого? Перш за все для зміцнення власної волі, розуму, своїх релігійних почуттів, розширення релігійного світогляду. Тим, хто вперше вступає в піст, раджу взяти у священика благословення і з благословенням сміливо вступати в боротьбу.
– Багато хто порівнює піст із дієтою. Чи відповідає така думка дійсності? Наскільки ці дві, якщо так можна висловитися, – системи однакові за своєю дією на людину?
– І однакові, й діаметрально протилежні. Це тільки на перший погляд обмеження в харчуванні. А насправді піст, на відміну від дієти, це управління самим собою, виховання в собі сили волі через утримання. Воно починається з харчування, як і дієта, але включає в себе утримання в почуттях, так само оберігання своїх почуттів зором, слухом, нюхом, щоб через них не проявлялася похіть. Тобто дати спокій душі, використати цей час для освячення душі, молячись, читаючи Святе Письмо, релігійну літературу. Все це разом сприяє оздоровленню душі, спокою, миру, очищенню серця, тому що все це дає тільки Христос, який сказав: «Мир даю вам, не той, що світ дає, а той, що даю Я». Мир небесний. Досягнувши сердечної чистоти, людина підходить до великого свята здатною побачити і сприйняти Бога, відчути справжню радість Воскресіння Христового.
А взагалі, наше українське суспільство занурилося в страшний гріх – перелюбство духовне й тілесне. Таке враження, що народ зійшов з розуму. І якщо терміново не повернутися до звичних для нашого народу норм моралі, що грунтуються на Христовій науці «не гріши і будеш жити», то нас чекає цілковите виродження, а Україну вилюднення. Всі знають біблійну історію про Содом і Гомору, про те, як Господь покарав жителів цього міста за страшний гріх вогнем з неба, спаливши його дощенту.
Але не тільки тілесне розбещення нині превалює, а ще в більшій мірі моральне – споживацтво, хабарництво, т. з. «відкати» з бюджетних коштів, управлінці дбають лише про власну кишеню, а до народу їм байдуже. Йде жахлива деморалізація суспільства, розчарування народу у своїх можливостях, втрата віри в краще життя. Хіба це не смертний гріх – довести народ до такого стану?
Тому цей Великий піст для нас є періодом, перш за все, покаяння – глибокого, зі щирими сльозами, бо нагрішили всі без винятку. Але приклад повинні показати керманичі, бо риба, як кажуть у народі, починає псуватися з голови.
Згадаймо, що царі юдейські, коли на царство чи через їхні гріхи, чи тогочасне суспільство, що занурювалося в несумісні з мораллю пороки, чим відступалося від законів Божих, як українське нині, насувалося нещастя, одягали дрантя, сідали на вулиці й день, і ніч плакали і молитовно каялися, посипаючи голову попелом. А наші «царьки» в час біди й нещастя, відпочивають на Мальдівах. Різниця разюча, тому й наслідки протилежні.
– В людини, котра починає постувати, виникають сумніви в тому, чи можна під час посту дивитися телевізор, «стриміти» в комп’ютері, слухати розважальну музику?
– Взагалі, ідеальним було б цілковите відсторонення на час посту і від телевізора, і від комп’ютера, маю на увазі мережу Інтернет, і від слухання розважальної музики. Але це в ідеалі, а на практиці в цей час таке вже неможливе. В наш час людина страждає від комп’ютерної залежності, більше перебуває в такому собі віртуальному світі, далекому від реальності, який руйнує її психіку. Телевізор і комп’ютер ламають природний стан людини, а тому, аби хоча б на якийсь час повертати себе до природного стану, людині варто усамітнити свою душу на час посту і від першого, і від другого, відновити її спокоєм і тишею, оздоровити. Але це під силу лише віруючій людині.
– Люди часто кажуть, що вони вірять по своєму, а Бог у них у душі. Це ж стосується і постування – в Бога вірують, але не постують. Хіба це не лицемірство?
– Такі собі святенники навиворіт? Але не слід забувати, що Адам і Єва втратили рай через нетерплячість, через нестриманість у бажаннях. Вони відійшли від Бога, порушили обітницю, а тому й повернення повинне відбуватися з допомогою послуху й утримання в бажаннях і почуттях. Слід усвідомлювати, що порушення, а тим паче відмова від традицій предків, призводить до руйнування духовного світу людини, штовхає її на заперечення церковного життя. Але ж нічого недоброго церковна традиція в життя не вносить, так само й піст та утримання. Навпаки, вони дисциплінують, сприяють збереженню й збагаченню внутрішньої душевної і тілесної сили людини, зміцнюють її духовне й тілесне здоров’я.
Коли хворій людині лікар визначає якісь правила життя, призначає дієту, то вона в переважній більшості легко її витримує. А церковний піст дається з великими зусиллями, тому що він спрямований, перш за все, на духовне вдосконалення, тобто починається не просто голодування, а утримання в ім’я Христове, спрямоване на спасіння душі, її стояння перед Богом. То чи може в такому випадку лукавий не зреагувати? Ось він і стає між людиною і Богом, розбурхуючи в її свідомості та тілі пристрасні бажання, які, можливо, до того навіть не з’являлися.
Утримання в широкому розумінні цього слова, дотримання церковних настанов у питанні того ж посту, є серйозними засобами, які допомагають нам зміцнюватися духовно. Досвід добропорядного життя, накопичений нашими дідами й прадідами, свідчить про те, що та духовна сила, яку віруючі отримують в час Великого посту, виступає найнадійнішим фундаментом, на якому можна вибудувати і міцну сім’ю, і міцну державу.
– Під час постування людині доводиться відмовлятися від багатьох звичок, уподобань, а це нелегко. Що в цей період із нею відбувається?
– Коли людина починає постувати, то диявол вступає в боротьбу за її душу через загострення тілесних бажань, душевних поривань, і людина часто стає неспокійною, дратівливою, невитриманою, сумнівається в необхідності посту. Та цього боятися не варто, бо це є ознака того, що людина йде вірним шляхом, адже недарма диявол спокушає її різними сумнівами, намагаючись збити її з нього. Тут головне не злякатися і не піддатися. А коли дійдеш до кінця, то отримаєш дуже вагомий плід, який наблизить до того шляху, що приведе до Царства Божого.
Наше церковне життя наче б як розділене на дві половини – люди ходять до храму на богослужіння, але церковних правил здебільшого не виконують, все зводиться до того, щоб поставити свічку, або виконати той чи інший обряд, бо «так треба», як каже більшість із таких віруючих. І це біда. Але не тільки Церкви. Це біда всього нашого суспільства. Люди вже звикли до споживацтва, до задоволення своїх забаганок, бо тепер, на відміну попередніх часів, є до всього доступ. Духовна складова відсторонена від життєвого процесу, а тому для абсолютної більшості людей піст зводиться виключно до обмеження в харчуванні, його кількості й якості. І з цим справитися дуже важко.
А смисл посту полягає в тому, що, обмежуючи себе, виснажуючи тілесно, людина дає можливість працювати своєму духу, слідкує за собою – за своїми думками, помислами, діями, вчинками, спрямовуючи всю себе до Бога. Людина, котра будує своє життя за принципами самообмеження, насправді отримує додаткові сили, наснагу і вона стає здатною досягти набагато більшого, ніж тоді, коли живе хаотично.
Людині завжди варто змінюватися на краще, але в суєті сучасного життя цього досягти дуже складно. І в той же час треба працювати над собою, бо інакше, що ж то за віра без випробувань, терпіння, смирення… Головним у нашому житті повинне бути преображення власної душі, щоб гідно зустріти Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here