Сидить папуга в клітці. Поруч проходять люди, говорять різні слова. Папуга чує слова і повторює їх. Та чи розуміє що говорить? Як на його слова реагують люди?
Читаємо Біблію. Кожне слово Біблії – Правда і Сила. Ми всім своїм єством можемо відчувати, що так є і що там більше ніж Правда та Сила. І ми починаємо читати та перечитувати цю Святу Книгу через яку промовляє до нас Сам Бог. Бог промовляє і нам хочеться донести Його Слова до кожної людини. Ми відчуваємо себе апостолами, які покликані нести Світло в світ. Пробуємо нести, а в нас не виходить, нас не розуміють, нас не сприймають… Чому? Що не так? Чи не схожі ми на папугу яка повторює чужі слова не розуміючи їх? Слова, які ми говорим цитуючи Біблію, є Божими, а сили не мають. Щось не так? Чи не є ми «мідь бреняча або кимвал звучний.» 1Кор.13,1.
Гіркий та дуже корисний досвід отримуємо ми, коли відчувши силу Божого Слова, пробуємо привити Слово іншим людям. Ми розуміємо, що Слово сказане нами і сказане Богом, має різну вартість. Боже слово – живе, а наше – мертве. Навіть тоді, коли ми точно передаємо всю послідовність слів сказаних Богом. Бог, Словом, передає нам Життя, а ми не маємо в собі Життя і зі Словом не передаємо його.
Зрозумівши просту істину ми перестаємо сипати цитатами з Біблії направо і наліво, стараючись навчити хоча б когось, а навчаємось вслуховуватись в Слово Боже, переживати Його, жити за Словом. Коли ж говоримо про Слово Боже, то лише для того, щоб відкрити отриманий досвід і по реакції зрозуміти, чи має наш досвід ту тверду основу на яку ми сподіваємось і ще, в маленькій надії на те, що наш досвід допоможе хоч комусь звернути увагу на Бога і розпочати свій пошук себе в Бозі.
«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. Коли настане досконале, недосконале зникне. Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов.» 1Кор.13,1-13.
