У центрі храмів сьогодні – хрест. І в центрі євангельського читання – хрест. Для юдеїв спокуса, для еллінів безумство, а для покликаних Божа сила і Божа премудрість (1 Кор. 1, 23-24). Апостол Павло недарма так казав. Він застерігав, що таємницю хреста збагнути буде непросто. Ні з позицій науково-філософських концепцій, притаманних елліністичному світу. Ні з позицій замкненої релігійної системи, уособленої юдаїзмом. Як пояснити, що Бог приходить до людей зі спасінням, а люди за це розпинають Бога? Хрест – це найгучніший скандал, який тільки може бути!
Людина часто опиняється в полоні своїх уявлень. Вона приречена сприймати світ у поняттях, які їй зрозумілі та близькі. А ці поняття – плід цілком конкретного обсягу знань і досвіду. В когось більші чи менші, ці категорії завжди обмежені. Плюс приватні переконання, потаємні бажання, комплекси і фобії. У них людина заганяє образ Бога, ними формує думку про Нього. Всемогутній – значить, найпотужніший диктатор із необмеженими можливостями. Справедливий – значить, суддя з невідворотними вироками. А Живий Бог… не вписується в ці карикатурні проекції.
Живий Бог входить у світ беззахисним немовлятком. І завершує земний шлях зневаженим і опльованим злочинцем. Такий Бог незрозумілий. Що може бути привабливого у життєвій поразці мандрівного вчителя з Галилеї? Від Нього відрікся народ. Провідники навісили ярлик невдахи-бунтівника та віддали на покарання окупантам. Найближчі учні зрадили та розбіглися. Ганебний фінал у розквіті сил – ось що означає хрест у вимірах холодної логіки.
А погляд “очима серця” відкриває, що на Голгофу зійшов Бог, Якого неможливо вигадати. Який настільки сильно полюбив світ, що приніс Себе у жертву за нього. У Котрого замість усіх людських уявлень про велич божества – дієва любов. Любов безмежна, неймовірна, вражаюча до глибин єства. Яка перетворює хрест зі знаряддя жорстокої страти – на почесний знак перемоги. Із печаті смерті – на символ життя. Із атрибуту темряви – на зброю світла.
Хрест стає втіленням християнства, бо він є найвищим виявом любові. Яка в зіпсованому гріхом світі невіддільна від страждання. Любов приречена бути шляхом складним і невдячним. Вузькою дорогою (Мф. 7, 14) на маршруті вростання в Боже Царство. Але вона – те справжнє почуття, котре долає людську обмеженість. Заквашує тісто (1 Кор. 5, 6) душі та змінює її зсередини. Преображає людину та проливається крізь неї на оточення. Обертається служінням, про яке апостол казав: уже не я живу, а живе в мені Христос (Гал. 2, 20). Той Бог, Який і є Любов (1 Ін. 4, 8).
Не завжди людина здатна виявити таку любов. Витримати виклик її повноти. Зберегти це диво в буденній рутині. Не озлобитися, не злякатися і не просити, щоби обминула ця чаша (Мф. 26, 39). Але завжди існує можливість цю любов прийняти. Підживлятися нею постійно, наче хлібом. Кожної літургії стоїть при дверях і стукає (Одкр. 3, 20) Христос. Прийміть, споживайте (Мк. 14, 22) – єдине, до чого Він кличе. На хресті Бог розкрив Свої руки для обіймів – і людям залишається лише не відвертатися. Від Господа, який завжди споживається і ніколи не вичерпується, а причасників освячує (молитва при ламанні хліба на літургії).
У кожного є свій хрест. Хрест стосунків любові, які стають важкими. У дітей із батьками. У подружжя в шлюбі. У професійній спільноті, церкві, суспільстві. Адже любов – це не просто стан емоційного піднесення. Це вірність колись відкритій правді. Про життя. Про людей. Про себе глибинного – на противагу підкоренню життєвим вітрам, які лише здіймають хвилі на поверхні. Вірність потребує віри. В те, чого не бачиш саме зараз. У себе кращого, який здатен відродитися. Бога, в Якого все можливе (Мк. 10, 27). Ближнього, хрест любові до котрого варто нести будь-що, адже хто витерпить до кінця, той спасеться (Мф. 24, 13). Сказано ж: носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христовий (Гал. 6, 2).
Бог полюбив світ аж до смерті і смерті хресної (Флп. 2, 8). Смерті безглуздої, несправедливої, але неминучої. Тільки так наш світ міг зустріти Бога. Так зло досі реагує на добро: знеславити, принизити, морально зламати, фізично вбити. Але добро варте того, щоб його робити. Триматися, попри біль та несправедливу відплату. Воно завжди воскресає та перемагає. Бо зло – лише смерть, а добро – це життя. Бо на перетині ліній, між Божим і людським, у центрі конфлікту – Христос. Який заспокоює: мужайтесь, Я переміг світ (Ін. 16, 33). Злі сили недарма розбігаються від знаку хреста. У зла немає відповіді на любов Бога!
Хрест – це наш дороговказ. Це нагадування, що шлях уже пройдено. І Той, Хто його пройшов – іде разом із нами. Дає сили. Дає любов. Кличе взяти хрест свій і йти за Ним (Мк. 8, 34). І запевняє, що тягар Мій легкий (Мф. 11, 30), а нагорода ваша велика на небесах (Мф. 5, 12).
ієрей Дмитро Шаповалов
